Питання 4.

Релігія греків на сьогоднішній день досить відома завдяки детальному фіксуванню основних міфів. Їхня світо творчість починається із вселенського хаосу, у якому виникли Гея-Земля та Уран-Небо. Вони породили своїх синів-титанів, які довгий час правили людством (час їхнього правління відповідав, згідно грецької періодизації історії, золотому та срібному вікам). Титани породили богів-олімпійців (назва пішла від гори Олімп, де, як вважалося, боги перебувають більшість часу). Згодом, наймогутніший із них, Зевс разом зі своїми братами і сестрами розпочав війну проти титанів, яка завершилася скиненням останніх у найглибшу безодню Тартар. З того часу олімпійські боги і до сьогодні керують світом. Основними у пантеоні вважалися верховний бог-громовержець Зевс, бог моря Посейдон, бог підземного царства Аїд, бог науки та мистецтва Аполлон, бог ремесел та торгівлі Гермес, він же виконував роль посланця богів, бог ковальства Гефест, бог сонця Геліос, богиня шлюбу Гера, богиня мудрості Афіна, богиня кохання Афродіта, богиня родючості Деметра, богиня тваринного світу Артеміда та ін. Окрім центрального міфу про створення світу, існувало також багато інших міфів, у яких розкривався непростий характер грецьких богів та їхні постійні втручання у світ людей. Так, поширеним були міф про титана Прометея, що вивів людей із стану дикунства, принісши їм вогонь та навчивши обробляти землю і добувати метал. Поширеними персонажами міфів були також герої, або напівбоги, такі як Геракл, Тесей, Ахілл, Ясон, які вчинили героїчні подвиги на благо людей або ж заради своєї мети. Іншими персонажами були також чудовиська та химери, з якими боролися боги та герої. Задля успіху у справах людина повинна була визнавати верховенство богів і приносити їм жертви, на їхню честь також влаштовувалися пишні церемонії та змагання.

Однак, стародавні греки вважали, що навіть над богами тяжіє незримий фатум – Доля, якої нікому неможливо уникнути. Богинь Долі уявляли у вигляді трьох бабусь, які прядуть кожному свою Долю, вплітаючи в неї чорні та білі нитки. І жодне створіння у цьому світі, яким би могутнім воно не було, своєї долі уникнути не може. Уявлення ж про смерть у греків були негативні, смерть бачилася як кінець земного життя із його радощами і початок похмурого існування у царстві тіней, де немає місця пристрастям і радостям, де всі однакові і сірі, де навіть родичі не можуть впізнати один одного якщо зустрінуться. Пізніші матеріалістичні концепції теж не вселяли грекам надій, оскільки вони стверджували, що смерть є кінцем усього, тому максимум, чого людина може прагнути – це щасливо і весело, в розвагах і радощах прожити одне-єдине життя.

Тут же постає питання про загальну релігійність грецького суспільства. Незважаючи на складні релігійно-міфологічні уявлення, грецька релігія у великій мірі залишалася зовнішнім явищем по відношенню до людини і не накладала на неї зв’язуючи зобов’язань та заборон, як, до прикладу, релігія у східних державах. Можливо, пояснення цьому слід шукати у відсутності прошарку жерців як потужного суспільного чинника (жерці існували, але вони діяли при храмах і прямо не втручалися у життя суспільства). Відсутність єдиної офіційної релігійної ідеології сприяла громадській активності жителів, переконаності у потребах своїми силами вирішувати проблеми, не чекаючи божественних вказівок (навіть уявлення про Долю не сковували життєвої активності греків). А відсутність монополії жерців на накопичення знань призводила до того, що цікавилися ними талановиті вихідці із різних прошарків. Це зумовило наскрізь світський характер знань, відсутність заборонених чи обмежених тем для пізнання, що дозволило їх класифікувати, впорядковувати, шукати причинно-наслідкові зв’язки, Все це вкупі взяте стало вирішальною передумовою до виникнення власне науки як вищого рівня розвитку знань, розділення наук на окремі галузі, систематизацію знань у різних галузях науки. А це в свою чергу породило велику кількість наукових відкриттів, які практичні греки тут же впроваджували в життя. З іншого боку, в гуманітарній сфері, де релігія не нав’язувала непорушних догм, стало можливим небачене у східних країнах вільнодумство, яке дозволило створити унікальні філософсько-світоглядні системи, і, передусім, відокремити сферу пізнання філософії від інших наук. Тобто, релігія у Стародавній Греції зовсім не була тотально пануючою і всепроникливою, вона становила лише одну із сторін духовного життя. А контакти з іншими племенами і цивілізаціями, і, особливо, період греко-перських воєн, зумовили цікавість греків до увіковічення для нащадків подій минулого, що стало передумовою для розвитку історичної науки.

Навіть коротка характеристика розвитку наукового знання у Давній Греції, в рамках лекції буде нагадувати скоріше перелік досягнень. Якщо починати із філософії, то перші філософські системи були натуралістичними, такі вчені як Фалес, Анаксимандр і Анаксимен шукали природу творення світу, його першопочаткові елементи. Відмову від якісних та перехід до кількісного або ж числового першопочатку проповідував Піфагор, відомий також як великий математик. В той же час утверджується думка про єдність матерії та руху. Плинність і неповерненість руху констатував Геракліт своїм відомим афоризмом «Двічі в одну річку не ввійдеш». Принцип поділу речей на найдрібніші частинки (атоми) висунув Демокріт. Однак поступово відбувається перенесення уваги від натурфілософії до внутрішнього світу людини, на перший план у філософії виходять питання «Що є людина? В чому її призначення? Яке її відношення до зовнішнього світу?». Це свідчить про усвідомлення людиною себе, своєрідне відчуження та протиставлення себе всім зовнішнім по відношенню до неї речам і явищам. Це питання позбавило людину спокою і змусило її гостро відчути неузасадненість свого буття, що від того часу і аж дотепер стає однією з головних рис людського існування. Найгостріше це питання поставив Сократ і так його й не зміг вирішити. Відчувалось воно і у вченнях Платона та Аристотеля, які, окрім того, розробляли також вчення про облаштування суспільства. Творчість цих трьох великих мислителів вважається вершиною розвитку грецької філософії (до заслуг Аристотеля також слід віднести поділ і класифікацію наук, чим він поклав початок розділенню предметів пізнання різних наук). Пізніші елліністичні вчення епікурейців, стоїків та кініків також були зорієнтовані на пошук людиною місця в цьому світі. Загалом, вони були сповнені песимізму, оскільки фатум (доля) прирікає людину на страждання. Так, епікурейці вчили про необхідність шукати розваг і самовдосконалення, проводячи час радісно і приємно (оскільки потім все одно наступить смерть як кінець усього), стоїки стверджували про необхідність пізнання Долі для того, щоб підкоритися їй і уникнути зайвих страждань, кініки ж проповідували повне зречення від матеріальних благ (недарма найвидатнішим їхнім представником був Діоген, який, як вважається, жив у бочці).

Окрім філософії, грецька наука зазнала злету в багатьох інших галузях, зокрема у медицині, батьком якої вважається Гіппократ (увійшов в історію завдяки клятві лікувати всіх хворих без винятку та принципу «Допомагаючи, не нашкодь»). Першими картографами були Анаксимандр та Гекатей, які дали опис землі. Засновником біології вважається Емпедокл, що намагався дати історію виникнення і розвитку організмів (деякі його теорії про послідовність розвитку організмів та природній відбір нагадують вчення Дарвіна). Першим істориком був Геродот, який у своїй праці описав не тільки греко-перські війни, а також історію і звичаї багатьох народів, з якими мали контакти греки. Серед математиків виділяються Піфагор та Евклід. Різностороннім вченим був Архімед, який прославився у фізиці, механіці та математиці. Родоначальником ботаніки вважається Феофраст. Однак, це лише перелік найвидатніших вчених, разом їх було набагато більше ніж у будь-якому суспільстві до того.

Грецька література відзначається багатьма видатними поетами і творами, однак найвідомішими були поеми, створення яких приписують Гомеру – «Іліада» та «Одісея». Мова у них іде про Троянську війну та повернення додому частини ахейської експедиції під командуванням царя Ітаки Одісея. Скоріш за все, Гомер (якщо загалі існував як історична особа) ці твори виконував усно, а вже потім вони були записані. Тому в текстах прослідковуються нашарування різних епох, можливо, навіть радніших від Троянської війни. Поеми дають багатий матеріал про соціальну структуру, економічне життя, військову справу та релігію тогочасного населення. Причому, світ людей і світ богів тісно переплітаються, останні теж виявляються втягнутими у людські чвари, опиняються по різні боки конфлікту, проявляють свої, дуже подібні до людей риси характеру (Афродіта і Аполлон підтримують троянців, а Посейдон та Афіна – ахейців, ображений Посейдон двадцять років не пускає Одісея до рідної батьківщини і нищить все його військо). Поеми написані вишуканим античним верлібром і радують поціновувачів такого жанру вже майже три тисячі років. А в давнину освічені жителі Еллади знали напам'ять їхні тексти по кільканадцять тисяч рядків.

Одним із найвідоміших явищ давньогрецької культури є театр. Зародився він на основі народних пісень і танців під час свята бога Діоніса (покровителя вина, оргій та сільського господарства). Однак, з часом він розвинувся у численні дійства, які вже не мали прив’язки до конкретного бога, а стали незмінними атрибутами будь-яких свят взагалі. Саме в Греції на основі спочатку міфологічних, а потім і побутових сюжетів зародилися основні жанри театральної вистави: трагедія (найвидатніші творці сюжетів – Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Аристофан) і драма. У грецькій трагедії присутня дивовижне багатство образів та ідей, вишуканість віршів, а глибина порушених питань вражає і до сьогодні. Акторська гра була надзвичайно майстерною. Для більшого передання емоцій актори використовували маски з рупором, що підсилювали голос. Приміщення були відкритого типу і вміщали від 20 до 100 тис. осіб. Вони мали чудову акустику і коли актор впускав монету на сцені, то звук чути було в задніх рядах. Театр вважався греками місцем священнодіяння а самі вистави їм так припали до смаку, що їх прагнули відвідувати громадяни будь-якого віку і вподобань.

Іншим проявом вшанування богів, який потім перетворився на культ здорового способу життя і фізичного розвитку були спортивні ігри. Найвідомішими з них були Олімпійські, що проводилися в священному гаю Олімпія і присвячувалися Зевсу Громовержцю. Вони проходили раз на 4 роки і тривали кілька днів, у них брали участь найвидатніші спортсмени з усього еллінського світу. Програма змагань включала біг, стрибки, метання диска і списа, боротьба, кулачний бій, змагання колісниць. Переможців в кожному виді нагороджували вінком з оливкових гілок. Ці ігри були святом усього еллінського світу, на час їх проведення навіть війни між полісами припинялися. Таким чином, розвиток спорту як явища теж бере свій початок у Давній Греції.

Якщо говорити про грецьку архітектуру та скульптуру, то доведеться лише обмежитися переліком найвидатніших творінь – настільки багатим виявився вклад еллінів у цю галузь мистецтва. Достатньо сказати, що п’ять із семи чудес світу були створені еллінськими митцями або ж за їхньої участі (статуя Зевса в Олімпії, храм Артеміди в Ефесі, Мавзолей у Галікарнасі, статуя Колоса на о. Родос, Александрійський маяк). Унікальними архітектурними спорудами були також палацові комплекси на о. Крит, храм Афіні Парфенон та багато інших споруд.

Позбавлені зовнішніх офіційних канонів, митці могли дати волю своїй фантазії і задумам. У грецькому мистецтві вперше з'являється динамізм як визначальна його риса. Якщо мистецькі стилі старосхідних культур відзначаються статикою, спокоєм, то еллінські художники і скульптори дуже багато зображень передавали в русі, що надавало їхнім творам живості, енергії. Найпопулярнішими художніми образами були образ величного божества та оголеного воїна-атлета. В ІУ ст. до н.е. поширюється олюднення образу божества, пом’якшення ідеальних рис та підкреслювання в них суто людських якостей, через що зображення богів того часу більше нагадують смертних. Одним із найвидатніших скульпторів був Фідій, який створив одне із чудес світу – статую Зевса, а також скульптуру юнака з диском («Дискобола»). Інші видатні твори скульпторів – «Венера Мілоська», «Лаокоон», «Аполлон». Дуже великою популярністю у прикрашені будинків користувалися невеликі скульптури з обпаленої глини (теракоти). По суті, греки надали скульптурному мистецтву найвищого злету за всю історію, дорівнятися до якого змогла тільки скульптура епохи Відродження (яка свою мистецьку спрямованість запозичила в античності).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 3.	\|	Історичні корені педагогічної професії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.