Відродження та поширення гуманістичних ідей у духовній культурі

Відродженням називають потужний культурний рух у ХIV–XVII ст., у процесі якого відбулося подолання духовного диктату церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя. У цей період небувалого розквіту досягли література, наука, мистецтво. Характерними ознаками ренесансної культури були її світський характер, відродження інтересу до античної спадщини, переміщення людини у центр всесвіту і, зокрема, мистецтва.

Культура відродження виникла на ґрунті досягнень, що сталися у добу пізнього середньовіччя, коли відбулося швидке піднесення економіки і культури міст, з’явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, вогнепальна зброя), зроблено великі географічні відкриття. Усі ці явища підготували підгрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.

У європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV – середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та філософії. В його середовищі сформувалися ідеї громадянського гуманізму, патріотизму, свободи особистості, гідності людини, громадянського служіння, спільного блага та ін. В останній третині XV ст. в Італії та у південній Франції відбулося зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом.

В українській культурі період раннього гуманізму зазвичай відносять до XV–XVI ст.; він ознаменований діяльністю учених та письменників – вихідців із українських земель – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукашаз Нового Града, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського–Роксолана та ін. Вони навчалися у європейських університетах і збагатили ренесансну культуру творами, де відчутне нове розуміння людини–особистості, радість від праці, гордість за свій рід і батьківщину, бажання прославляти її у світі. Гідність людини гуманісти розуміли як набуту, а не вроджену якість. Розум, особисті чесноти, шляхетність, освіченість, а не походження – ось основа гідності людини.

Юрій Дрогобич (справжнє прізвище – Котермак, псевдонім взяв за назвою рідного міста) навчався у Краківському та Болонському університетах. В останньому отримав ступінь доктора філософії, а також медицини. Викладав математику, астрономію, а у 1481–1482 рр. був ректором Болонського університету. У 1483 р. у Римі була опублікована його книга „Прогностична оцінка поточного 1483 року“. Це взагалі перша друкована книга українського автора. У ній здійснено астрологічний прогноз і подано багато відомостей з астрономії, географії (наприклад, тут вперше вказано географічні координати Львова, Дрогобича та деяких інших міст України), метеорології.

Юрій Дрогобич надавав матеріальну допомогу українським студентам (варто згадати, що протягом XV–XVI ст. освіту у Краківському університеті отримали близько 800 вихідців з руських земель). Також завдяки його підтримці у 1491 р. у Кракові Швайпольт Фіоль видав перші у світі книги кириличним шрифтом.

Надзвичайно яскравою постаттю був Станіслав Оріховський–Роксолан – оратор, публіцист, історик, філософ. У численних творах з позицій гуманізму він розглядав проблеми ролі церкви у суспільстві, війни і миру, виховання, освіти, відносин володаря і народу, суспільного блага тощо. Широкий розголос у Європі мав його твір „Про турецьку загрозу“, що зіграв певну роль у створенні антитурецької коаліції держав. Частина ораторських творів та листів друкувалася у збірниках прози в Італії. Оріховський з гордістю підкреслював своє русинське (українське) походження. До свого прізвища він додав ім’я Роксолан, підкреслюючи цим свою національну приналежність. В історичних творах Оріховський доводив давність культурних традицій українського народу.

До плеяди гуманістів належить також поет і політичний діяч Йосип Верещинський (1532–1598), який народився на Холмщині, був київським католицьким єпископом. Він створив проект лицарської школи на Задніпров’ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві.

Прославився гуманістичними поглядами поет Шимон Шимонович (1558–1629), який звертався у своїх віршах до українського фольклору. У своїх „селянках“ він не тільки оспівував красу української природи та вроду українських дівчат, але й писав про жорстоке пригнічення селян.

В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV–XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно–освітні діячі, сюди охоче навідувались, вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури – Філіп Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами, головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, як завдяки безпосереднім контактам із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже у XVI ст. з’явилися наукові осередки, справжні культурно–освітні центри зі школами, друкарнями, гуртками учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту – богословські, світські, навчальні,– а й навчали молодь.

Принагідно зауважимо, що поступово почали з’являтися переклади Святого Письма слов’яно–руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556–1561 рр.), Псалми Давида (1582 р.), а також знаменита на весь світ Острозька Біблія (1581 р.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма доступною для освічених людей мовою, прокладали шлях до розуміння священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму і т. п.

Отже, у період культурно–національного відродження у розвитку української культури проявляються два напрями, що зумовили різну її орієнтацію. Один із них, орієнтований на духовне вдосконалення людини, ґрунтувався на візантійсько–православній містичній традиції, збереженні ідеалів первісного християнства і споглядального життя. Інший, зумовлений переорієнтацією культури, переворотом у світогляді людини, спрямовував інтерес до науки й філософії, насамперед європейської, заохочував до активної творчої праці на благо людини.

2. Розвиток освіти, наукових знань та книгодрукування. Культурно–

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. Українська культура у XIV – першій половині XVII ст.	\|	Просвітницька діяльність братств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.