• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Необхідність і сутність кредиту.

Зміст і структура виступу

Основними змістовими характеристиками гарного виступу є його об’єктивність, чіткість, образність, цілеспрямованість, підвищення напруги, змістова насиченість тощо.

Об’єктивністьозначає відсутність упередженості, правдивість повідомлюваного.

Чіткістьвиступу зумовлюється простотою, однозначністю формулювань. Тому при вживанні багатозначних слів, понять їх значення треба уточнювати.

Образністьнадає промові яскравості, барвистості, наочності, смаку, завдяки чому виступ краще запам’ятовується. Але вжиті образні вислови повинні органічно вплітатися в канву основної теми виступу.

Цілеспрямованістьвиступу досягається багаторазовим повторенням основної думки у різних формулюваннях, щоб слухачі краще усвідомили і запам’ятали суть повідомлення.

Підвищеннянапруги викладу змісту від вступу до кульмінації здійснюється заради утримання уваги слухачів і є однією з найважливіших умов досягнення мети виступу.

Повторенняголовної думки та інших істотних частин змісту полегшує сприйняття, осмислення і запам’ятання виступу.

Несподіванийзв’язок деталей, фактів забезпечує підвищення напруги викладу змісту повідомлюваного, посилює цікавість слухачів.

Змістова насиченістьвиступу є позитивною ознакою, але потрібно дотримуватися міри, чергуючи насичені інформацією частини промови з легшими для сприйняття частинами, в яких роз’яснюється нове в повідомленні.

Стислістьзабезпечує досконалість виступу.”Справжня красномовність полягає в тому, щоб сказати все, що необхідно;, але сказати лише те, що необхідно”(Ларошфуко).

Дотепність та іроніянадають виступу нового забарвлення. Гумор просто необхідний після викладу складних для розуміння частин виступу, бо, мов сонце, освітлює похмурість серйозності.

Будь-який виступ складається з трьох частин: вступу, основної частини та висновків.

Початок виступу має важливе значення, бо на цьому етапі промовець повинен розв’язати кілька важливих завдань, від яких залежить успіх виступу:

1)подолати хвилювання; 2) встановити контакт із слухачами, завоювати їхні симпатії; 3) зацікавити аудиторію темою виступу; 4) стисло охарактеризувати загальний зміст виступу і розподілити його на окремі питання.

Виклад головної частинислід здійснювати за принципом від простого до складного, стежачи, щоб інформація була зрозумілою слухачам і не була банальною. Інформація упорядковується по-різному:

1) у хронологічній послідовності, коли потрібно викласти події чи схарактеризувати певний процес роботи, діяльності;

2) у формі опису певного предмета, пояснення його будови, функцій та інших істотних ознак;

3)шляхом переліку основних пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо;

4) викладу певних тез, їхньої аргументації.

Важливе значення має також закінчення виступу, в якому оратор узагальнює головні думки, робить підсумок свого виступу, що надає йому логічної завершеності, закінченості, цілісності і тим самим посилює вплив на слухача.

2.Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть (обоє або один) до­сягти певної мети. Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановлен­ню між ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутності інших вона ви­користовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливі­шою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її пози­цію і знайти пояснення її діям. Знаючи і пам'ятаючи про це, слід надавати право партнерові по спілкуванню залишатися самим собою, не маніпулювати іншим, а вести власну партію і давати змогу це робити іншому, тобто "партитуру спілку­вання" співрозмовники розроблюють спільно. Це визначає характер бесіди та її результат.

Розрізняють такі етапи індивідуальної бесіди: початок, передавання інформації, аргументування, спростування до­казів співбесідника та прийняття рішення.

Оскільки успіх в індивідуальній бесіді значною мірою за­лежить від контакту, що встановлюється між співрозмовни­ками, можна назвати і такі її етапи: підготовка до бесіди, вста­новлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обгово­рення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ на етапи чіткіше визначає спрямованість у пошуку спо­собів і засобів спілкуння, правил проведення бесіди.

При підготовці до індивідуальної бесіди аналізується си­туація, в якій вона відбуватиметься, вивчаються типові та індивідуальні особливості співбесідника, зокрема його інте­реси та установки.

2.1. Найчастіше під час проведення індивідуальної бесіди, зок­рема ділової, намагаються одразу ж досягти мети, жорстко орієнтуючись на остаточний результат. Це хибний шлях, позаяк ігнорується підготовчий етап бесіди. І тому нерідко роз­мова начебто відбувається, але від самого Виходячи з аналізу літератури та практичного досвіду багатьох людей, як орієнтовні можна запропонувати такі правила підготовки до бесіди:

—обрати найбільш вдалі момент і місце для проведення бесіди і лише після цього домовлятися про зустріч;

—з'ясувати все про співрозмовника, зокрема його став­лення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури;

—зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для розмови;

—створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника;

—визначити мету, стратегію та тактику проведення бе­сіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення;

—уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат.

Якщо керівник організації або її менеджер домовляються про зустріч із клієнтом, важливо пам'ятати, що вона може пе­рерости у подальшу спільну діяльність не тільки через взаєм­ний економічний інтерес, а й завдяки враженню, яке вони справ­лять на співрозмовника. Це враження формують репутація, манери та дотримання загальноприйнятих правил етикету:

призначаючи зустріч, треба чітко домовитись про дату та час, повідомити клієнта, як краще до вас дістатися;

—секретарка має знати про цю зустріч, знати ім'я клієнта для того, щоб зустріти його, а в разі потреби — замовити перепустку;

—варто облаштувати місце, де клієнт зможе роздягтися, там обов'язково має бути дзеркало (якщо зовнішній вигляд у порядку, клієнт почуватиметься вільніше);

—бесіду треба розпочати точно в призначений час;

—побачивши клієнта, слід підвестися, потиснути йому руку, запропонувати зручне місце;

—треба мати перед собою інформацію про посаду, ім'я та по батькові клієнта (його візитку). Такою ж інформацією слід забезпечити клієнта;

—обов'язково заздалегідь треба знати тему зустрічі;

—годинник у кабінеті має бути розташований так, щоб його добре бачили як господар, так і клієнт. Це дасть змогу берегти час;

—менше говоріть самі, більше слухайте співрозмовника (у пропорції 40:60). Це дасть змогу краще його зрозуміти;

—якщо ви прийняли пропозицію клієнта, потрібно йому про це сказати і домовитися про те, як надалі розвиватимуть­ся ваші ділові відносини;

—якщо ви вагаєтесь одразу прийняти рішення щодо про­позиції клієнта, слід йому сказати, що вам потрібен для цьо­го деякий час. Треба домовитися, коли і в якій формі буде дано остаточну відповідь;

—якщо пропозиція клієнта вас не влаштовує, одразу йому про це скажіть. Це зекономить його і ваш час у майбутньому;

прощаючись з клієнтом, треба дотримуватись загаль­ноприйнятих правил етикету: встати з-за столу, подати руку, провести до виходу, сказати йому добрі слова, побажати успіхів у справах і висловити надію на майбутнє співробітництво. Цим ви не лише підкреслите свою повагу до нього, а й підтри­маєте свій авторитет і репутацію

2.2 У напруженому житті ділових людей спілкування по те­лефону є незамінною можливістю для швидкого розв'язання проблем. Не завжди є час для зустрічі віч-на-віч. А протягом кількох хвилин, вміло спілкуючись по телефону, можна ви­рішити будь-яке питання.

Однак перш ніж телефонувати у важливій справі, особли­во до людини, статус якої вищий, а її рішення матиме важли­ве значення, треба спочатку добре обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови. Для цього треба уявити собі людину, з якою доведеться розмовляти, і бесіду будувати, вра­ховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, що в неї обмаль часу і не вона є ініціатором бесіди.

Звичайно, телефонну розмову спланувати досить важко, особливо з незнайомим абонентом. Ми не бачимо співроз­мовника, нам не відомі його жести, міміка і т. ін. Ми лише чуємо його голос, орієнтуємося на інтонацію та паузи. До того ж розмова обмежена в часі (3—5 хвилин).

Але ця бесіда має відбуватися поетапно: взаємне пред­ставлення, введення співрозмовника в курс справи, обгово­рення проблеми, заключні слова. Викладаючи проблему по
телефону, слід дотримуватись максимальної лаконічності фраз,
точності формулювань, однозначності висловлювань, чіткості
дикції.

3. Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним люди­на виявляє активність у їх розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обго­ворення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей.

До форм колективного обговорення належать наради, збори, переговори, дискусії, "мозковий штурм" і т. ін.

На жаль, форми колективного обговорення поки що чітко не розмежовуються. У розмовній мові, наприклад, терміни "нарада" та "збори" є синонімами. Однак перший доцільно вживати, коли учасники справді радяться, обмінюються по­глядами і спільно доходять певних висновків. Але якщо ди­ректор скликає підлеглих для того, щоб проінформувати їх з якогось питання і дати розпорядження про виконання пев­них завдань і наказів, то присутні лише сприймають готову інформацію. Це вже не нарада в прямому розумінні слова.

Дуже важливою і широко вживаною формою обговорен­ня є дискусія. Набули поширення зустрічі "за круглим сто­лом", коли кілька учасників дискутують між собою в при­сутності слухачів, людей з різними поглядами. Інколи колективне обговорення має форму диспуту, під яким розуміють публічну суперечку на наукову чи суспільно важ­ливу тему. Учасники диспуту, звичайно, не ставлять перед собою мети обов'язково дійти згоди.

Останнім часом для розв'язання перспективних і досить складних проблем дедалі частіше використовується така форма колективного обговорення, як "мозковий штурм". Вона дає змогу генерувати нові ідеї, шукати шляхи розв'язання складних проблем, окреслювати шляхи розвитку, скажімо, якоїсь організації. Ця форма, як і інші, зокрема ділові та рольові ігри, використовується не тільки для соціально-орієн­тованого навчання людей, а й у виробничій сфері для вирі­шення проблемних завдань.

Як на державному рівні, так і в буденному житті люди використовують як форму колективного розв'язання проблем переговори. Вони відбуваються навіть тоді, коли люди про це не здогадуються.

3.1 Переговори як форма колективного обговорення передба­чають три стадії: а) аналіз ситуації, тобто проблем учасників, їхніх емоцій, відносин, інтересів, можливих варіантів прий­няття рішення; б) планування; в) дискусія.

Готуючись до переговорів, доцільно відвести певний час для попереднього аналізу позицій та інтересів їхніх учас­ників — це буде запорукою успіху. Його слід робити відпо­відно до принципів ведення переговорів: а) розмежування учасників і предмета обговорення; б) урахування інтересів обох сторін, а не їхніх позицій; в) аналіз усіх можливих ва­ріантів розв'язання проблеми; г) визначення певного крите­рію для прийняття рішення.

Під час переговорів люди поводяться по-різному і, готую­чись до них, вивчають не лише психологію й репутацію парт­нерів, а й манеру їхньої поведінки. Для досягнення успіхів у обговоренні неабияке значення має те, яке враження справ­лять його учасники один на одного. Не можна забувати про одяг, приміщення, умови проведення переговорів. Наприк­лад, після першої зустрічі учасники, спілкуючись, обговорю­ють іноді не тільки предмет переговорів і їх зміст, але й те, як трималися представники іншої сторони, як вони були вдяг­нені, чи поводилися невимушено, чи посміхалися і т. ін.

Ставлення учасників переговорів до обговорення процесу також може бути різним: в одних випадках зорієнтованим на отримання результату за будь-яку ціну, в інших — продовження партнерських відносин. Оскільки нерідко ба­жання зберегти добрі стосунки є важливішим, аніж резуль­тат переговорів, доцільно:

а)проаналізувати характер відносин між учасниками пе­реговорів, а також свої і, по можливості, чужі почуття.

Якщо є негативні емоції в якоїсь із сторін або в обох, доцільно своє­часно розрядитися, щоб не спалахували пристрасті. Для цього можна пожартувати, використати якісь жести, змінити інтонацію або вибачитись;

б)якщо відчувається непорозуміння, треба спокійно вислухати іншого (можна попросити, щоб він повторив найважливіші думки), а потім у разі потреби уточнити, нейтралізувати, спростувати його аргументи;

в)щоб зрозуміти хід думок партнерів, варто поставити себе на їхнє місце, а потім спільно обговорювати проблему.

Треба пам'ятати, що за протилежними позиціями учас­ників переговорів стоять їхні потреби, цінності, інтереси, які або надто різняться, або, навпаки, можуть бути схожими. Не­рідко побутує думка про те, що в опонента, який спростовує ваш погляд, інтереси обов'язково будуть протилежні до ва­ших. Однак вони якраз можуть збігатися з ними. Виявити інтереси не завжди легко, бо вони можуть бути замасковани­ми. Але це все-таки варто зробити, поставивши себе на місце іншого і запитати: "чому так?" або "чому ні?"

Інтереси різняться за ступенем важливості. Найсильніші інтереси виражають основні людські потреби (безпеку, мате­ріальний добробут, почуття приналежності до певної групи, визнання і т. ін.) і відповідають загальноприйнятим етич­ним нормам. Звичайно, важливо також розібратись у своїх інтересах, знайти аргументи на їх захист, а вже потім пере­ходити до пропозицій. Захищаючи свої інтереси, треба вияв­ляти твердість. Але водночас там, де можна, бажано поступи­тись партнерові по переговорах, ураховуючи його інтереси. Навряд чи інша сторона прислухається до вас, якщо ви не будете виявляти увагу до її інтересів і пропозицій. Для того щоб переговори були результативними, треба шукати взає­мовигідні варіанти розв'язання проблеми.

Іноді думають, що позитивний результат переговорів — це перемога одного і поразка іншого. Проте завдяки дослі­дженням психологів багато хто розуміє, що найкращий вихід із ситуації, коли має певний виграш кожна сторона.

Учені, які вивчають переговори як наукову проблему, за­значають чотири прорахунки, що заважають людям дійти згоди: передчасні судження; пошук єдиного варіанта розв'язання проблеми; впевненість у неможливості "збільшити пиріг"; думки типу "їхня проблема — це їхня проблема, і нехай вони її розв'язують". Щоб уникнути таких моментів, доцільно під час обговорення розглянути кілька варіантів розв'язання проблеми. Для пошуку варіантів можна скори­статися методом "мозкового штурму", виокремити найцінніші ідеї, а потім повернутися до загального підходу, де ідея — лише один із варіантів. Щоб отримати позитивний резуль­тат, на предмет обговорення подивитись очима різних людей, іноді сторонніх. Можна також поділити проблему на кілька частин і приймати рішення поетапно.

Запропоновані учасниками переговорів варіанти рішення можуть бути різні: сильні (суттєві, постійні, всеохоплюючі, остаточні, безумовні, зобов'язуючі, першорядні) та слабкі (про­цедурні, тимчасові, часткові, умовні, другорядні). Але в будь-якому разі учасники переговорів виконуватимуть ту угоду, яку прийнято шляхом згоди.

Якщо угода більше виражає інтерес однієї зі сторін, треба полегшити іншій стороні її прийняття. Для цього треба склас­ти список кількох можливих рішень, у тому числі й тих, які може прийняти партнер. Потім необхідно розглянути мож­ливі шляхи реалізації цих рішень. Треба також продумати, як обґрунтувати свій підхід. Це легше зробити виходячи з об'єктивних критеріїв.

Чим частіше розглядаючи проблему й шукаючи варіанти її розв'язання обидві сторони звертатимуться до прецедентів, що вже мали місце, тим швидше вони дійдуть згоди.

Щоб отримати позитивний результат, треба використати об'єктивні критерії щодо суті питання або дотриматися спра­ведливої процедури. Якщо обом сторонам важко обрати якісь критерії, можна звернутися за порадою до третіх осіб. Посе­редник може відіграти велику роль на переговорах, якщо вони повільно просуваються до успішного завершення. Йому не обов'язково глибоко вникати в позицію кожної сторони. Головне — знайти найкращі варіанти можливого розв'язан­ня проблеми і допомогти сторонам прийняти спільне рішен­ня виходячи з інтересів кожної з них. Посередник готує текст угоди, пропонує його сторонам і з урахуванням їхніх заува­жень доводить роботу до логічного завершення.

3.2 Проведені опитування свідчать, що менеджери залежно від рівня управління 50—70 % свого робочого часу прово­дять на нарадах.

Наради — один із найефективніших способів обговорен­ня важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах ви­робничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішен­ня. Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: ви­робничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді виявляються погляди зацікавлених сторін на проблему.

Якщо учасники обмінюються думками, обговорюють про­блеми і спільними зусиллями доходять певних висновків, ефект від такої наради буде великим.

Натомість якщо нарада не дає очікуваних наслідків, вона перетворюється на колективне марнування часу, що нерідко й трапляється.

Оптимальна кількість учасників наради як однієї з колективних форм обговорення — 10—12 осіб. Якщо людей менше, а отже, менше різних поглядів на проблему, то й ко­ристі від такої наради буде мало. Якщо кількість учасників перевищує 16—18, то, як правило, не всі зможуть взяти участь в обговоренні. Якщо учасників понад 20, то доцільніше по­ділити їх на дві групи, вислухати думки всіх, а потім порів­няти висновки, якщо її не буде заздалегідь підготовлено. Причому, чим краще це буде зроблено, тим менше помітною для учасників наради буде попередня робота.

Нараду в будь-якій організації, як правило, проводить її керівник. Тому її результати залежать передусім від нього, від того, як він уміє працювати з людьми. Неабияке значення для присутніх на нараді людей та їхньої участі в обговоренні мають психологічні якості керівника, дотримання ним етич­них норм. Через невміле їх використання нарада, навіть якщо в ній беруть участь досвідчені фахівці, може зайти у безвихідь. І, навпаки, якщо керівник дотримується етичних норм, на нараді можна досягти вагомих результатів навіть тоді, коли рівень знань її учасників посередній.

Позитивний ефект від наради буде досягнуто лише тоді, коли її учасники за рівнем професійних знань і практично­го досвіду відповідатимуть рівню винесеної на обговорення проблеми. Крім того, сама проблема має бути важливою для всіх присутніх.

Щоб бути вправним головуючим на нараді, керівникові треба мати не лише організаторський хист, а й уміти зосере­джувати увагу й зусилля на тому, щоб постійно стежити за перебігом дискусії, обмірковувати й добирати слушні запи­тання, систематизувати різні погляди, вчасно робити виснов­ки, уважно прислухатися до висловлювань кожного. Ефек­тивність наради полягає саме в тому, щоб виробити спільну думку, яка нерідко важить набагато більше, ніж сума окре­мих думок членів даної групи.

Навряд чи зможе успішно провести нараду людина, яка порушує етичні норми, зверхньо ставиться до її учасників, не­дооцінює їх. Важливим також є однакове ставлення до всіх учасників наради. Тільки-но присутні за ледь помітними ознаками відчують, що головуючий комусь віддає перевагу, їм не захочеться розповідати про те, що вони думають.

Завдання головуючого полягає не у виголошенні на нараді промови чи доповіді. Він має відкрити нараду й у короткому вступному слові охарактеризувати проблему, яку треба обго­ворити. Під час наради керівник за допомогою певних запи­тань має заохочувати людей до висловлювання думок, по­стійно систематизувати їх і періодично підсумовувати вислов­лені думки, ставити на обговорення нові питання. Наприкінці наради головуючий має підбити підсумки, акцентувавши ува­гу на раціональних пропозиціях, що прозвучали під час обго­ворення проблеми. Однак з повагою треба поставитися й до інших поглядів, які було висловлено.

Варто зазначити, що наради, на яких не підбиваються підсумки, — це марно витрачений час. Нічого не дають та­кож наради, на яких завдання хоч і ставляться, але не визна­чаються умови їх виконання (хто, що, коли), а наслідки не перевіряються.

На практиці склалися певні етичні підходи до забезпе­чення ефективності наради як форми колективного обгово­рення проблем:

—результат обговорення на нараді залежить від мораль­ної та психологічної атмосфери, яку на ній створено;

—моральні та психологічні якості керівника як голову­ючого на нараді безпосередньо впливають на поведінку при­сутніх і їхню участь в обговоренні;

—учасники наради за професійними якостями та досві­дом роботи мають бути спроможні розв'язати проблему, а поставлена проблема має відповідати інтелектуальному та професійному рівню її учасників;

—усі висловлені на нараді думки мають бути враховані й ретельно проаналізовані;

—завдання для колективного вирішення треба форму­лювати так, щоб його виконання могло змінити ситуацію. Приниження гідності людей викликає негативну реакцію, а це не принесе користі для позитивної зміни ситуації;

—обговорення має бути вільним, щоб думки проголошу­вались невимушено, без тиску з боку керівника;

—рішення, яке прийнято колегіально, але, як з'ясувалося потім, є помилковим, коригується шляхом нового колективного розгляду без пошуку винного за невдало внесену пропозицію.

Отже, нарада є важливою формою ділового спілкування. Вона буде ефективною, якщо її учасники дотримуватимуть­ся певних етичних норм, принципів і правил спілкування.

Досить поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори, що проводяться з метою спільного осмислення певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються люди, яких об'єднує якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для вису­нення кандидата в депутати та ін.).

Збори готуються заздалегідь, і чим ретельніше, тим більшим буде ефект від їх проведення. Як і інші форми спілкування, збори складаються з кількох етапів, жоден з яких не можна ігнорувати: підготовка зборів; висвітлення проблеми та її об­ґрунтування; обговорення проблеми; ухвалення рішення. Зви­чайно підготовкою до зборів займається робоча група, члени якої найбільше зацікавлені в результаті.

На першому етапі треба чітко визначити проблему для розгляду та коло учасників обговорення. Проблему необхід­но глибоко проаналізувати і на цій основі підготувати відпо­відний матеріал для викладення на зборах. Як правило, у підготовці зборів беруть участь спеціалісти, а доповідачем призначається найкваліфікованіша і найавторитетніша людина.

Щоб знайти відповідний підхід до слухачів, промовець, тобто особа, яка виступає на зборах з якоюсь інформацією чи основною доповіддю, має зважати на обставини і середовище, в якому виступатиме. Насамперед треба чітко визначити для себе основну ідею виступу, підкріпити її чіткими й перевіре­ними аргументами. Ніколи не буде добрим промовцем той, хто виходить на трибуну, не підготувавши основ свого висту­пу. Звичайно, у дрібницях можна покластися на досвід, ситу­аційні впливи й стимули з боку слухачів, але основна части­на виступу має бути наперед продуманою.

Потрібно визначити, що варто сказати у вступі, що в основній частині, а що — наприкінці виступу.

Пам'ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Учені рекомендують приблизно 10—12 % загального часу присвячувати вступу, 4—5 % — висновкам, а решту — основній частині [10].

Зборами, як правило, керує президія, яку обирають їх учасники.

Після основного виступу з доповіддю з теми, винесеної на розгляд, починається її обговорення. Ефективнішими будуть підготовлені виступи. При цьому може виступити й будь-хто з учасників зборів, кого щось схвилювало в доповіді. Питан­ня про кількість осіб, які беруть участь в обговоренні, і регла­мент вирішують учасники зборів.

У виступі краще висвітлювати одну тему. Можна поділи­ти виступ на кілька підпунктів. Кожну думку, інформацію, яку взято для виступу, треба оцінювати в кількох напрям­ках: чи відповідає вона поставленій меті, чи логічна й пере­конлива, чи цікава, чи відповідає матеріал формі промови й обставинам, у яких вона має проголошуватися, чи буде зрозуміло присутнім, чи відповідатиме загальноприйнятим етич­ним нормам. Саме в таких виступах яскраво виявляються етика та культура спілкування.

Здатність постійно дбати про слухачів і вміння поставити себе на їхнє місце — одна з найважливіших передумов успі­ху. Із цим тісно пов'язане вміння стежити за реакцією в залі, завжди пам'ятаючи про слухачів з найнижчим рівнем знань. Цієї поради варто дотримуватись обережно, бо можна недооцінити слухачів, викладаючи матеріал надто спрощено, що так само не бажано.

Як підготувати виступ, щоб його добре сприйняли слу­хачі? Ось деякі поради:

—не вживайте надто довгі речення, бо їх важко зрозуміти;

—персоніфікуйте речення, але не зловживайте третьою особою однини і множини. Це порушення етикету. Не бійте­ся вживати в разі потреби форму першої особи;

—не переобтяжуйте свою мову словами іншомовного по­ходження, професійними термінами, абстрактними поняття­ми, бо їх не всі можуть зрозуміти;

—намагайтеся включати до виступу приклади, порівнян­ня й висновки, а часом і дотепний вислів, але ставтеся до їх добору серйозно;

—не зловживайте зайвими подробицями, в яких губить­ся головна думка;

—надмірна лаконічність також може зашкодити слуха­чам зрозуміти інформацію та основну ідею;

—завжди слід пам'ятати про етику свого виступу. Непо­вага до слухачів обернеться, зрештою, проти того, хто висту­пає.

Щоб досягти успіху, промовцеві важливо знати, як став­ляться слухачі до нього особисто і до обраної ним теми. Ставлення може бути доброзичливим, нейтральним, недобро­зичливим і дуже недоброзичливим. Якщо промовець знає, що більшість слухачів ставляться до нього неприязно, він повинен насамперед подбати про зміну їхньої установки. Якщо ставлення нейтральне, то протягом перших хвилин треба зробити слухачів більш доброзичливими. Як правило, обговорення припиняється тоді, коли на запи­тання "Чи є ще пропозиції з обговорюваної проблеми?" відповіді немає. Тоді внесені пропозиції систематизуються. Зазвичай це робить президія чи спеціальна група. Важливо, як і на нараді, дібрати раціональні ідеї, не обговорюючи не­вдалі й не виявляючи неповаги до їхніх авторів. Якщо не дотримуватися цього етичного правила, збори переростуть у сварку.

Президія або робоча група виносить на обговорення про­ект рішення, який ухвалюється учасниками зборів, а потім доповнюється іншими пропозиціями. Якщо до запропонова­ного та винесеного на розгляд документа учасники зборів ставляться позитивно, він виноситься на голосування і прий­мається, якщо за нього голосує більшість присутніх на зборах учасників. Цей етап зборів дуже важливий, бо від якості прий­нятого рішення залежить не тільки результативність цієї акції, а й зміни в ситуації, яка обговорювалася.

Рішення має бути конкретним, із зазначенням виконавців і термінів виконання. Надзвичайно важливою є стадія контролю за вико­нанням прийнятого рішення. Доцільно через деякий час повідомити учасників зборів про результати виконання прий­нятого рішення і внесених критичних зауважень та пропо­зицій. Це зараз робиться в обов'язковому порядку на зборах акціонерів, де розглядається інформація відповідальних осіб про виконання рішення, прийнятого минулими зборами, і внесених на них пропозицій.

3.3 Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявля­ються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформу­лювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учас­ників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять питань. Якщо тема склад­на, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам ди­скусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які було ви­несено на порядок денний. Процесом обговорення керує ве­дучий. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авто­ритетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх по важливо й однаково, не засуджува­ти будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок "пам'ятайте про регламент", "дотримуйтесь правил дискусії", "будьте цивілі­зовані" не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

Проте до поведінки учасників дискусії також є певні ви­моги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна пе­ребивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роз­думів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона до­поможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глиби­ну розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні по­гляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Доб­ре, якщо до аналізу дискусії буде залучено й інших учас­ників. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролю­вати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорен­ня, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певний висновок.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роз­дратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, звичайно, інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотриму­ватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлен­ня надається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Про результативність дискусії можна говорити, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з при­сутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впли­вом дискусії у частини учасників змінились установки, то Це означає, що подіяв "ефект переконання". Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо пра­вильності своїх поглядів. "Нульовий ефект" дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до

дискусії та браком підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати під час організації, то це означає дію "ефекту бу­меранга", тобто негативний результат дискусії.

Дискусія як форма колективного обговорення відрізняєть­ся від полеміки та диспуту. Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок, на відміну від дискусії, має на меті не досяг­нення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілку­вання, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Як зазначалося, диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб ви­значитись у життєво важливих, найчастіше моральних, про­блемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі ана­лізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться мен­ше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв'язання особистісно значущих світоглядних та мораль­них проблем.

"Мозковий штурм" — це спільне розв'язання творчої проблеми, яке забезпечується особливими прийомами. Ця форма обговорення виникла ще наприкінці 30-х років і спря­мована на активізацію творчої думки з використанням за­собів, які знижують критичність і самокритичність людини, а отже, підвищують її впевненість у собі й готовність до твор­чого пошуку. Під час "мозкового штурму" на першому його етапі — генерації ідей — кожний учасник вільно висуває свої пропозиції щодо вирішення поставленого завдання. Ця фор­ма обговорення базується цілковито на дотриманні учасни­ками загальноприйнятих етичних норм. На першому етапі обговорення критика повністю забороняється. А відтак усі учасники можуть спокійно висловлювати свої думки, знаю­чи, що їх не назвуть смішними або недоречними.

Після генерації ідей бажано вибрати серед них кращі, а не відкинути гірші. На авторстві ідей не слід наголошувати, бо найчастіше кращі ідеї є результатом колективної творчості. Після відбору кращої ідеї треба розділитися на дві групи — прибічників і противників. Вони спробують ще раз проана­лізувати всі аргументи "за" й "проти" висловленої ідеї.

Під час "мозкового штурму" важливо виконувати й інші правила, що сприяють підвищенню ефективності роботи. По-перше, бажано, щоб на розгляд виносилася лише одна про­блема. По-друге, у процесі обговорення мають брати участь щонайбільше 12 осіб. По-третє, варто розмістити учасників по колу, щоб вони бачили одне одного і були рівноправними. Необхідно також обмежити час обговорення до З0 хвилин. Дефіцит часу породжує стрес і стимулює діяльність мозку.

Звичайно, велику роль у досягненні результатів під час "мозкового штурму" відіграє її лідер. Саме він має зробити все для того, щоб створити відповідну моральну і психо­логічну атмосферу в групі. Від нього залежить, щоб не було втрачено жодної пропозиції, щоб навіть "дику" ідею було обговорено, щоб усі висловлювання перетворилися з оціноч­них на змістовні. Психологічний бар'єр у такій групі лю­дей зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний.

Отже, колективні форми обговорення, за яких стимулюється зацікавленість його учасників процесом пізнання, сприяють підвищенню активності людини, розвиткові її творчого по­тенціалу.

План

1. Необхідність і суть кредитних відносин.

2. Сутність та структура кредиту.

3. Теоретичні концепції кредиту.

4. Стадії та закономірності руху кредиту.

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.
5. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
6. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
7. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
8. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
9. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання та аналіз
10. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
11. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
12. Види кредиту.

Переглядів: 545