МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
План практичного заняття № 3План практичного заняття № 2 План практичного заняття № 1 План лекційного заняття ТЕМА 8. Культура усного професійного спілкування 1. Особливості усного спілкування. 2. Індивідуальні форми фахового спілкування: 2.1. Стратегія поведінки під час ділової бесіди; 2.2. Етикет телефонної розмови. 3. Форми колективного обговорення професійних проблем: 3.1. Мистецтво перемовин; 3.2. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення; 3.2. Правила ведення дискусії.
1. Форми впливу на людей під час спілкування. 2 Ділова бесіда: види, структура, вимоги до проведення. 3. Прийом відвідувачів: організація та правила прийому. 1. Співбесіда з роботодавцем. 2. Правила ведення телефонної розмови. 3. Візитна картка як спосіб установлення індивідуального контакту.
1.Особливості підготовки прес-конференції, круглих столів. 2. Особливості підготовки та проведення зборів. 3. Ділова нарада: вимоги до підготовки та проведення.
Література: 1. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення. –Донецьк, 2004. 2. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. – Харків, 2004. 3. Мацюк з, Станкевич Н.Українська мова професійного спілкування.- К., 2005.
Усне мовлення – це форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків і є первинною формою існування мови. Усне мовлення обслуговує такі сфери мовної діяльності як територіальні діалекти, розмовна літературна мова, фольклор, деякі жанри офіційного монологічного мовлення – судові промови, коментарі теле- і радіожурналістів з місць подій, розповіді екскурсоводів у залах музеїв тощо. Усне мовлення характеризується більшою довільністю у додержанні мовної норми, певними особливостями в структурно-граматичній організації (коротші речення, висока частота неповних побудов, інверсії, зумовлені спонтанним характером мовлення), наявністю невербальних засобів, високою інформативністю, насиченістю різноплановими фактами. Рівень нормативності усного мовлення в різних ситуативних формах неоднаковий. Найбільш помітні ці особливості в діалогічному мовленні, насамперед на розмовно - побутовому рівні; менш виразні вони у розрахованих на усну реалізацію монологічних формах, значною мірою зорієнтованих на традиції писемного мовлення (лекції, доповіді, офіційні виступи тощо). З розвитком технічних засобів масової комунікації значно розширилась сфера функціонування усної літературної мови. З’являються нові функціонально-стильові різновиди усної форми літературної мови, збагачуються й шліфуються її внутрішньоструктурні засоби і стилістичні можливості. Завдяки технічним засобам (магнітофонний та відеозапис, радіо і телетрансляція) усне мовлення може синхронно записуватися, зберігатися у часі й просторі. Така технічна консервація дає змогу відтворювати усне мовлення у будь-який момент і в будь-якому місці. Живе усне мовлення – важливий засіб різноманітного впливу на слухача. Правильне, унормоване мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учасниками розмови. Різновидом літературного мовлення, що використовується як форма спілкування мовця з колективом слухачів і характеризується специфічними засобами впливу на аудиторію є усне публічне мовлення. Його співвідносять з поняттям “ораторський стиль”, “красномовство”, “риторика”. Сферою використання усного літературного мовлення є суспільно-політичне життя, виробництво, наука, освіта, культура, мистецтво тощо. Основними жанрами усного публічного мовлення є доповідь, промова, виступ, повідомлення, лекція. Доповідь– один з найпоширеніших видів усного публічного мовлення. Доповіді бувають політичні, ділові, звітні, наукові. Політична доповідь є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньоїта зовнішньої політики держави, тому її виголошують, як правило, керівники країни на з’їздах, симпозіумах, сесіях, міжнародних форумах . Ділова доповідь – це виклад інформації і шляхів розв’язання окремих питань життя і діяльності установи, організації. Різновидом ділової доповіді є звітна доповідь, в якій підбиваються підсумки роботи організації за певний період. Наукова доповідь повідомляє про певні наукові відкриття, досягнення, результати наукових досліджень і заслуховується на конференціях, семінарах, симпозіумах. Промова– публічний виступ, присвячений злободенній темі. Промови бувають агітаційні, інформаційні, ювілейні. Виступ- короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, конференціях тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). Він має критичне спрямування і повинен містити пропозиції. Повідомлення –невелика доповідь на якусь тему. Лекція – це публічний виступ з метою пропаганди наукових знань. Лектор не лише висловлює погляди окремих вчених на певну проблему, а й викладає свою точку зору. Читайте також:
|
||||||||
|