Податкова застава

З метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Податкова застава – спосіб забезпечення податкового зобов`язання платника податків, не погашеного у строк. Зміст податкової застави полягає в обмеженні можливості платника податків вільно розпоряджатися активами, які перебувають у податковій заставі. Тобто операції з такими активами платник не може здійснити без письмової згоди податкового органу. Порушення цього порядку зумовлює притягнення платника податку до відповідальності.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов`язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платникові податків податкові вимоги (письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу).

Перша податкова вимога надсилається платнику не раніше п`ятого робочого дня після закінчення граничного строку сплати. Вона містить повідомлення про факт узгодження суми податкового зобов`язання і виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов`язок погасити суму податкового боргу і можливі наслідки непогашення його у строк. Якщо платник не погасив суму податкового зобов`язання протягом 10 календарних днів, то на 11-й день виникає податкова застава, незалежно від того почав платник оскарження чи ні.

Якщо платник протягом 30 днів після отримання першої податкової вимоги не погашає борг, йому направляється друга податкова вимога, яка містить повідомлення про дату і час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату і час проведення публічних торгів з їх продажу.

Якщо платник протягом 30 днів після отримання другої податкової вимоги не погашає податковий борг, починається стягнення коштів та продаж активів, які містяться у податковій заставі. Стягнення безготівкових коштів здійснюється через надіслання банку, який обслуговує платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових коштів – у порядку , визначеному КМУ.

Право податкової застави виникає у разі:

1) неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

2) несплати у строки, встановлені законодавством, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

3) несплати у строки, встановлені законодавством, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Платник податків самостійно визначає перелік активів, на які поширюється податкова застава, і активи є ліквідними та реальними для продажу, а податковий керуючий включає ці активи до акта опису активів.

Якщо платник самостійно не визначає переліку активів, на які поширюється податкова застава та активи, визначені платником, не є ліквідними й реальними для продажу, податковий керуючий самостійно визначає склад активів і включає їх до опису активів.

Право податкової застави не поширюється на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю, та грошові доходи від цих іпотечних активів, до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю.

Право податкової застави має пріоритет який встановлюється з моменту її реєстрації. Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав нерухомого майна за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

У випадку непогашення податкового боргу заставлені активи платника податку підлягають адміністративному арешту, яке є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Адміністративний арешт активів полягає в забороні здійснювати платником податків будь-які дії щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони, зберігання і підтримання в належному функціональному і якісному стані. Сутність адміністративного арешту активів полягає в тому, щоб позбавити платника можливості сховати своє майно, у тому числі шляхом передачі права власності на нього іншим особам.

Арешт може бути накладений на будь-які активи юридичної особи, а для фізичної особи – на будь-які активи, крім предметів, що не підлягають арешту відповідно до законодавства.

Застосовують повний або умовний арешт активів платника податків.

Повним арештом активів вважається виключна заборона платникові податків реалізувати права розпорядження або користування його активами

з їх тимчасовим вилученням або без такого.

Умовний арешт активів передбачає обмеження платника податків у реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов`язковому попередньому одержанні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої операції платником податків з цими активами.

Рішення про застосування арешту активів приймається керівником податкового органу( його заступником) за поданням відповідного підрозділу податкової міліції. Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення.

Якщо заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення узгодженої суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності – шляхом продажу інших активів такого платника податків.

Організація продажу активів платника податків здійснюється податковим керуючим такого платника податків.

Платник податків самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів, виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності та повного погашення суми податкового боргу

Норми не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) чи внаслідок невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань з оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством, або з повернення платнику податків надміру внесених податків, зборів (обов'язкових платежів) чи їх бюджетного відшкодування згідно з нормами податкового законодавства.

3. Розстрочення (відстрочення) податкових зобов`язань та податкового боргу.

Податковий орган може прийняти рішення про розстрочення та відстрочення податкового зобов`язання.

Розстрочення податкових зобов`язань (боргу) – надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов`язань (боргу) без урахування сум пені на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї відсотки погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Відстрочення податкових зобов`язань (боргу) – перенесення сплати основної суми податкових зобов`язань (боргу) платника податків на умовах податкового кредиту без урахування сум пені, за якими основна сума боргу та нараховані на неї відсотки сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов`язання або одноразово у повному обсязі.

Відмінності відстрочення і розстрочення:

1) при розстроченні основна сума кредиту і нараховані на неї відсотки поділяються на рівні частини, а при відстроченні такий розподіл може бути або ні, тобто можливе одноразове погашення;

2) при розстроченні погашення обов`язкове починається з періоду, наступного за періодом надання такого кредиту, а при відстроченні погашення починається з будь-якого наступного періоду. Тобто погашення може початися з другого, третього і т.д. періоду, наступного за періодом надання такого кредиту, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов`язання;

3) відстрочення зі сплатою суми податкових зобов`язань частинами обмежена 12 місяцями, а розстрочення – ні.

В обох випадках податковий кредит надається півд. Відсотки, розмір яких становить 120 % річної дисконтної ставки НБУ, яка діє на перший день надання розстрочення (відстрочення) сплати податкового зобов`язання або на день його погашення, залежно від того, яка з таких ставок є більшою, за кожний календарний день дії розстрочення (відстрочення).

Платник податків розраховує суму відсотків на сплачене розстрочене (відстрочене) податкове зобов`язання або його частину самостійно і сплачує її одночасно зі сплатою відстроченої або чергової частини розстроченої (відстроченої) суми. Сума нарахованих відсотків, не сплачених в с трок, вважається сумою податкового боргу.

Підстави для розстрочення та відстрочення податкових зобов`язань (боргу) можуть бути такі:

1) достатні докази щодо існування загрози виникнення податкового боргу;

2) достатні докази щодо дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства такого платника податків;

3) економічне обгрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов`язань та/ або збільшення податкових надходжень внаслідок застосування режиму розстрочення (відстрочення), протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Не надається розстрочення (відстрочення) у звичайному порядку щодо ввізного мита, акцизного податку і ПДВ, які сплачуються при ввезенні товарів на митну територію країни. Таке відстрочення надається шляхом подання платником векселів на суму таких платежів пр. ввезенні товарів у випадках, встановлених законодавством.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адміністративна та судова процедура оскарження рішень податкових органів	\|	Тема 4 Види перевірок податкових органів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.