• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Бюджетний календар 16 страница

Інший аспект зменшення видатків місцевих бюджетів - процес та підходи до обчислення видатків. Пропонується перейти до нормативної сис­теми обчислення видатків. Тобто розраховувати видатки на основі нормативів надушу населення або на споживача послуги (скажімо, в нашому ви­падку - на одного вихованця дитсадка), на відміну від існуючої досі системи обчислення, яка побудована на принципі «від мережі». Існуючий принцип полягає в тому, що кошти, які циркулюють у бюджетній сфері па місцевому рівні, тягнуться за кожною конкретною установою - школою, дитячим сад­ком, клубом, і місцеві органи влади не зацікавлені в зменшенні існуючої інфраструктури. Навіть якщо вона повністю не використовується чи вико­ристовується неефективно, витрачаються кошти па зайвий персонал, але до­ки існує мережа, доти місцевий бюджет отримує хоч би які асигнування. За існуючої системи посилюються міжрегіональні диспропорції у видатках місцевих бюджетів: коефіцієнт варіації по сукупних видатках у 1999 р. зріс із 0,19 до 0,28; по видатках на освіту - з 0,13 до 0,21; на охорону здоров'я з 0,14 до 0,19.

Враховуючи положення Конституції України можна сказати, що бюд­жетні видатки мають бути призначені не установі, а конкретному спожива­чеві. За цих умов депутати місцевої ради не вагатимуться щодо раціонально­го підходу до збиткових комунальних підприємств і навіть дитсадків, оскільки кошти вони отримуватимуть ие на кількість установ, а на кількість вихованців.

Однією з найактуальніших проблем щодо видаткової частини місцевих бюджетів є житлово-комунальне господарство. Воно займає важливе місце в забезпеченні життєво необхідних потреб населення. До сфери функціональ­ного впливу входить близько 20 підгалузей комунального господарства. Ос­новні з них: водопостачання та водовідведення, комунальна теплоенергети­ка, експлуатація та ремонт житла, ліфтове та зелене господарство, міський електротранспорт, благоустрій та санітарна очистка. У цій галузі діє понад 2400 підприємств та організацій, у яких зосереджено більше ніж чверть ос­новних фондів господарства України. Близько 90% основних фондів галузі передано до комунальної власності. У комплексі до сфери комунального гос­подарства входять понад 25 машинобудівних підприємств, близько 5 науко­во-дослідних закладів, 7 великих та ряд малих та середніх проектних інсти­тутів тощо.

Але протягом усього періоду існування комунальне господарство збит­кове та дотаційне. У той же час в економічно розвинутих країнах доходи у ви­гляді зборів та платежів становлять до 10-15% надходжень місцевих бюд­жетів. Основні фактори, що негативно впливають на показники роботи кому­нального господарства: велика капіталоємність виробництва, наявність неви­робничих фондів, значна кількість збиткових та малорентабельних підприємств, висока частка бюджетних асигнувань у структурі доходів кому­нальних підприємств. Крім того, необхідно враховувати, що підприємства га­лузі надають послуги та виконують роботи, які пов'язані з вирішенням бага­тьох соціальних завдань і певною мірою позбавлені можливості впливу на своїх замовників — у переважній більшості населення відповідної території. Регулювання цінової політики комунальних підприємств за основними категоріями послуг здійснюється органами державної виконавчої влади. У літера­турі досить часто можна зустріти позицію з передачі повноважень по тарифній політиці місцевим органам влади. Повноваження щодо встановлення цін не є визначальним пунктом у підвищенні ефективності роботи комуналь­них підприємств. Навіть при кардинальній реформі цінової політики підприємства цієї галузі не зможуть ефективно функціонувати. Кроки з удо­сконалення житлово-комунального господарства та зменшення видатків з місцевих бюджетів на цю галузь повинні здійснюватись у напрямі: 1) роздер­жавлення (приватизації) тих комунальних підприємств, обсяг комунальних послуг у загальній структурі продукції незначний; 2) переорієнтації бюджет­них видатків з дотацій комунальним підприємствам на фінансування програм забезпечення населення відповідними послугами, що передбачатиме кон­курсний вибір постачальника таких послуг; 3) інвестування підприємств шляхом акціонування насамперед із залученням населення до участі у таких підприємствах із збереженням контрольного пакету в спільній власності те­риторіальної громади; 4) застосування заходів технічного та інноваційного характеру, наприклад, встановлення лічильників тепла, води тощо.

Серед негативних наслідків запропонованих заходів зменшення ви­датків на комунальну сферу слід назвати зростання рівня безробіття внаслідок скорочення робочих місць та реформування структури підприємств.

Наступний крок з реформування видаткової частини - створення по кожному з основних видів видатків системи обчислення мінімального рівня, який повинен забезпечуватись на території територіальної громади з ураху­ванням територіальних та географічних відмінностей, густоти населення, ти­пу населеного пункту, наявності інфраструктури і т. д. В результаті повинна бути створена система обчислення мінімального рівня соціальних потреб кожної територіальної громади на підставі інтегрованого показника щодо ос­новних видатків.

Поряд зі зміною системи обчислення видатків існуюча система обчислення міжбюджетних трансферів не стимулює економічну ініціативу місцевих органів влади по зменшенню видатків, особливо в комунальній сфері. Наприклад, комунальні служби міста Жовква на Львівщині запрова­дили енергозберігаючі технології перевівши опалення міської котельні з вугілля на газ. Завдяки здешевленню вартості послуг було досягнуто еко­номії енергоресурсів. Але районна рада наступного бюджетного року змен­шила кошти міському бюджету на ту суму, яку місто заощадило.

Тому при побудові системи обчислення трансфертів власні видатки, до яких належить і житлово-комунальне господарство, не повинні братись до уваги. Таким чином, будь-які заощаджені ресурси в межах власних видатків залишаються в місцевому бюджеті й можуть бути використані за рішенням відповідної ради.

5.7. Взаємовідносини між органами місцевого самоврядування

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема пере­будови державної влади, формування нового апарату державного уп­равління, здатного ефективно працювати в нових суспільно-політичних та соціально-економічних умовах.

На сьогодні в Україні триває здійснення широкомасштабної адміністративної реформи, метою якої є децентралізація державної влади та деконцентрація владних повноважень, зміцнення організаційної, правової та фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування; формуван­ня самодостатніх, дієздатних територіальних громад, забезпечення їх не­обхідними матеріальними і фінансовими ресурсами; реформування адміністративно-територіального устрою країни тощо. Подальший розвиток місцевої та регіональної демократії, безперечно, сприятиме активнішому здійсненню пріоритетного курсу інтеграції України до євроатлантичних структур. Зрозуміло, здійснення децентралізації державної влади - це ком­плексне завдання, реалізація якого необхідна для здійснення політичних і економічних реформ у суспільстві.

З розпуском комуністичної партії па початку 1990-х років управлінські функції, які вона до цього виконувала, перейшли до нових органі» державно­го управління. Виникла проблема розподілу них функцій у системі держав­ної влади й насамперед по вертикалі. З 1992 по 1996 р. у державі постійно дискутувалося питання про розмежування функцій та повноважень місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Це був дуже складний період новітньої історії молодої Української держави, коли фактично старі принципи організації управління вже не працювали, а нові ще не здобули необхідної підтримки в суспільстві та не були чітко закріплені в національному законодавстві. Панувало свого роду безвладдя, яке спричи­нило великої шкоди не лише апарату державного управління, а й українсько­му суспільству в цілому. У 1992 р. було запроваджено місцеві державні адміністрації на чолі з представниками Президента України (інститут пред­ставників Президента України скасовано в 1994 p.). У 1995 р. ліквідовано ви­конкоми місцевих рад та відновлено місцеві державні адміністрації на чолі з головами відповідних рад, які одночасно обіймали посади голів обласних державних адміністрацій. Прийняття нової Конституції України, безпереч­но, сприяло більш активному розвитку місцевого самоврядування, визначен­ню та законодавчому закріпленню функцій і повноважень органів виконав­чої влади та органів місцевого самоврядування. Положення Конституції знайшли своє продовження в ухвалених Верховною Радою України Законах України „Про місцеве самоврядування в Україні" (1997) та "Про місцеві дер­жавні адміністрації" (1999).

Відповідно до чинного законодавства, нові функції та повноваження ор­ганів місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування здійснюються на принципах галузевої компетенції, що могло б забезпечити умови для їх роздільного функціонування. Та, на жаль, на практиці залиша­ються дублювання та різні накладки. Дуже часто місцеві органи виконавчої влади конфліктують з органами місцевого самоврядування через різне ро­зуміння обсягу своїх функцій та повноважень, а також практичних можливо­стей їх виконання. Йдеться насамперед про добре відому проблему власних та делегованих повноважень У зніті щодо стану місцевої та регіональної демо­кратії в Україні доповідачі Конгресу місцевих та регіональних влад Європи (КМРВЄ) звертають увагу на наявність інформації щодо конфліктних ситу­ацій між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого само­врядування у 7 областях України. Наприклад, в Рекомендації 102 (2001) та Резолюції 123 (2001), ухвалених міні-сесією КМРВЄ в листопаді 2001 p., за­значається, що на міських голів Миргорода, Луганська, Ромен, Шостки, Ко­нотопа, Лебедина, Краснодона, Первомайська, Черкас, Запоріжжя, Василько­ва, Кременчука, Деражні, Чорткова, Суходольська, Глухова, Цюрупинська, Прилук протягом 1998-2001 pp. відбувався незаконний тиск з боку посадо­вих осіб обласних державних адміністрацій. (Ця інформація була надіслана до Секретаріату КМРВЄ Ради Європи Асоціацією міст України). Безпереч­но, ця критична інформація КМРВЄ Ради Європи не сприяє поліпшенню іміджу України на міжнародній арені, реалізації політики європейської інтег­рації. Ось чому вивченню питань удосконалення взаємодії та налагодження більш ефективної співпраці між місцевими органами виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування останнім часом було приділено особливу увагу в Адміністрації Президента України, Фонді сприяння місцевому само­врядуванню Україні, обласних державних адміністраціях тощо.

Так, відповідно до затвердженої головою Херсонської обласної дер­жавної адміністрації системи організаційних заходів щодо удосконалення управлінської та взаємодії між обласною та районними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування в області традиційни­ми стали щорічні звіти голів обласної, районних державних адміністрацій та рад про виконання річних програм соціально-економічного розвитку об­ласті, району на спільних засіданнях колегії та сесіях. З метою організації широкого та глибокого обговорення, внесення пропозицій щодо поліпшення роботи спільні доповіді голів заздалегідь друкуються на сторінках обласних та районних газет.

У Херсонській області все більше практикується проведення спільних засідань колегій органів виконавчої влади та президій обласної, районних рад, розробляються графіки участі керівників органів виконавчої влади у засіданнях сесій місцевих рад. Щомісяця до участі в засіданнях колегій об­ласної та районних державних адміністрацій запрошуються міські голови, голови обласної та районних рад, депутати всіх рівнів, які є активними учас­ники в обговоренні питань, що розглядаються. Започатковано практику про­ведення спільних нарад постійних комісій обласної, районних, міських рад з відповідними органами виконавчої влади.

Чільне місце в діяльності обласної, районних державних адміністрацій Херсонської області займає контроль за виконанням делегованих повнова­жень органам місцевого самоврядування. Ці питання періодично розгляда­ються на засіданнях колегій відповідних органів, встановлено порядок та графіки вивчення стану виконання делегованих повноважень. У разі потре­би отримані результати виносяться на розгляд сесій відповідних рад та доводяться до відома населення через засоби масової інформації. Так, па засіданні колегії Херсонської обласної державної адміністрації у вересні 2000 р. було розглянуто питання „Про роботу Херсонського міськвиконкому щодо виконання делегованих повноважень згідно із законом України „Про місцеве самоврядування в Україні", а в березні 2001 р. - „Про роботу Скадовської рай/держадміністрації по взаємодії з органами місцевого самовряду­вання по реалізації Указу Президента України № 1529 „Про невідкладні захо­ди прискорення реформування аграрного сектора економіки". Протягом 2001 р. Херсонською облдержадміністрацією питання взаємодії органів ви­конавчої влади та місцевого самоврядування комплексно вивчено, а також надано практичну допомогу з цього питання в Новоронцовському, Каланчацькому, Горностаївському, Нижньосірогозькому, Каховському, Висо­копільському, Скадовському районах. Відпрацьовано конкретні доручення та рекомендації, контролюється їх виконання.

У кожному районі Херсонської області визначено базові виконкоми з основних питань діяльності (виконкоми Білокриницької та Кочубеївської сільських рад Великоолександрівського району по роботі з багатодітними сім'ями; по проведенню організаційно-кадрової роботи - виконкоми Маячківської та Брилівської селищних рад Цюрупинського району; по підго­товці до зими об'єктів соціально-культурного призначення Червноблагодатненської сільської ради Горностаївського району тощо).

Цікавим у сфері поліпшення взаємодії між місцевими органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування є також досвід Лугансь­кої області, де ось уже кілька років ефективно діє рада регіонів, до складу якої входять міські голови, голови районних рад та райдержадміністрацій. Проводиться вона один раз на квартал. Як правило, до порядку денного ро­боти ради вноситься одне питання - найактуальніше для області. Розгля­дається воно в практичній площині, на прикладі якогось району чи міста. Якісна відмінність цієї форми роботи полягає саме у її прикладному харак­тері - на засіданні оприлюднюється і досліджується накопичений досвід певного керівника у вирішенні проблем свого міста, району. Неформальне спілкування з громадянами, ознайомлення з досягненнями районів у вирішенні тих чи інших проблем, результативний контроль за виконанням прийнятих рішень стали для Луганської області дійовим інструментом ре­алізації регіональної політики. В Тернопільській області ввійшло в практику проведення спільних засідань колегій обласної державної адміністрації та президії обласної ради, на яких обговорюються актуальні питання місцевого життя. Зокрема, в минулому році на таких засіданнях розглянуто питання про стан роботи правління облспоживспілки по забезпеченню торговельно­го обслуговування населення, попередні підсумки виконання програми соціально-економічного розвитку області за І півріччя тощо.

Подібні засідання регулярно проводяться й на рівні районів. Так, у Гу­сятинмькому районі протягом 2000-2001 pp. проведено 7 спільних засідань колегій райдержадміністрації та президії районної ради. Місцеві органи ви­конавчої влади і органів місцевого самоврядування Тернопільської області спільно організовують огляди, рейди-перевірки стану виконання сільського­сподарських робіт, благоустрою населених пунктів, підготовки до роботи народного господарства і соціальної сфери в осінньо-зимовий період тощо. Ре­зультати цих оглядів обговорюються на розширених нарадах керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, промислових і сільськогосподарських підприємств та організацій, установ соціальної сфери, па яких виробляються відповідні пропозиції та рекомен­дації щодо поліпшення стану справ на відповідних ділянках роботи. Проте спостерігаються й непорозуміння у стосунках між місцевими органами вико­навчої влади та органами місцевого самоврядування.

Одним з найважливіших напрямів роботи місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування має стати робота із звер­неннями громадян. Існують численні приклади творчого, відповідального підходу до цієї справи, від успіху якої прямо пропорційно залежить довіра лю­дей до влади.

Особливу увагу слід приділити навчанню, підвищенню кваліфікації де­путатів, посадових осіб органів виконавчої влади та органів місцевого само­врядування.

Депутати місцевих рад усіх рівнів є важливим кадровим резерви для здійснення муніципальної реформи в Україні. їх потрібно налаштувати на конструктивну співпрацю з органами виконавчої влади для більш ефектив­ного вирішення актуальних проблем розвитку регіонів та окремих тери­торіальних громад.

Відповідно до чинного законодавства України, обласні та районні ради представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ та входять до системи місцевого самоврядування. Обласні та районні ради не мають власних політично підзвітних виконавчих органів, а їх функції деле­гуються для виконання місцевим державним адміністраціям. Усе це дає підстави експертам Ради Європи стверджувати, що в Україні немає регіонального самоврядування в повному обсязі, що є порушенням поло­жень Європейської хартії про місцеве самоврядування.

Протягом 2000-2001 p. CDLR були підготовлені такі документи:

• Опис 6 основних моделей регіонального самоврядування у країнах-членах Ради Європи. Для України найбільш близька модель №5 "Регіони, які мають повноваження приймати адміністративні рішен­ня, але не мають законодавчих рішень. їх представницькі органи оби­раються шляхом загального прямого голосування".

• "Правові інструменти впровадження Європейської Хартії регіональ­ного самоврядування". У зв'язку з тим, що цей документ спричинив неоднозначну реакцію Урядів деяких європейських країн (так, Франція, Велика Британія, деякі інші країни виступають категорич­но проти надання Хартії статусу конвенції), було вирішено не обгово­рювати цей документ під час 29-го засідання CDLR (27-29 травня 2002 р.) у м. Страсбург, а обмежитися загальною дискусією з цього питання. Під час цієї дискусії з'ясувалося, що представники сканди­навських країн (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія) виступають за надання цьому правовому документу статусу конвенції. їх думку підтримують представники Нідерландів, Іспанії, Латвії, Естонії, Лит­ви. Представник Російської Федерації запропонував, щоб цей документ був обов'язковим для виконання (частковою конвенцією) тільки для держав - членів Ради Європи з федеративним устроєм. Представники Франції, Великої Британії, Туреччини наполягають, щоб Європейська хартія регіонального самоврядування мала статус рекомендації для держав - членів Ради Європи. Вони підкреслюють, що, по-перше, в Європі існує багато форм регіонального самовряду­вання, й запровадити уніфіковані підходи не передбачається можли­вим. По-друге, національні держави мають зберегти незалежність у реалізації власної регіональної політики. По-третє, подальший розви­ток регіонального самоврядування цілком можливий на основі Євро­пейської Хартії місцевого самоврядування.

Питання для самоконтролю

1. З яких джерел мають фінансуватися програми припинення руйнуван­ня пам'яток архітектури державного значення?

2. За рахунок яких джерел фінансувати розвиток житлового будівництва та пільгового кредитування житлового будівництва для молодих сімей?

3. За рахунок яких коштів купувати та встановлювати лічильники теплової енергії, холодної та гарячої води?

4. Як буде фінансово забезпечуватись виконання робіт з благоустрою міст, сіл та селищ?

5. Як врегулювати питання власності й фінансування бюджетних ус­танов, які належать територіальним громадам, а фінансуються з районного бюджету, і навпаки?

Розділ 6. Управління видатками місцевих бюджетів

6.1. Загальний процес виконання місцевого бюджету за видатками.

6.2. Аналіз виконання відповідного бюджету за доходами та видатками.

6.3. Моніторинг виконання бюджету.

6.4. Порівняння виконання місцевих бюджетів.

6.5. Зв'язок між виконанням бюджету та оцінкою програм.

6.6. Державні закупівлі на місцевому рівні.

6.7. Виконання бюджету капіталовкладень.

6.8. Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з дер­жавного бюджету.

6.9. Порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню.

6.10. Система контролю за видатками та запобігання заборгованості з них.

Основні терміни та поняття: заявка на зміни, зобов'язання, капітальні видатки, комплексний річний фінансовий звіт, кошти на випадок непередбачених обставин, лімітна довідка про бюджетні асигнування, оцінка програм, перепрограмування коштів, фінансування видатків.

6.1. Загальний процес виконання місцевого бюджету

за видатками

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення за­гальних функцій держави та органів місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджет­них коштів на здійснення функцій держави та органів місцевого са­моврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на по­точні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням пога­шення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство Ук­раїни веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

При складанні бюджету за програмно-цільовим методом застосо­вується програмна класифікація видатків бюджету.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки здійснення державних неделегованих повноважень - це ви­датки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню;

2) видатки здійснення делегованих державних повноважень - це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до вико­нання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на здійснення власних повноважень - видатки на ре­алізацію прав, обов'язків та відповідальності місцевого самовряду­вання, які мають місцевий характер та визначені законодавством України.

Джерела забезпечення повноважень. Видатки на неделеговані дер­жавні повноваження виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Делеговані та власні повноваження виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Держава може передати видатки на повноваження, визначені цим Кодексом як делеговані, до місцевих бюджетів лише за умови відповідної пе­редачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджета­ми загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Органи влади зо­бов'язані планувати та здійснювати фінансування видатків на виконання де­легованих повноважень з відповідних бюджетів з додержанням розподілу цих видатків, визначеного цим Кодексом. Забороняється планувати та здійснювати фінансування з бюджетів видатків на виконання делегованих та державних неделегованих повноважень, не віднесених до цих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати видатки на фінансування бюджетних за­кладів, установ і організацій одночасно з різних бюджетів упродовж бюджет­ного періоду.

Критерії розмежування делегованих повноважень між бюджетами місцевого самоврядування. Розмежування видів видатків по делегованих державних повноваженнях між місцевими бюджетами здійснюється на ос­нові принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання по­слуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група — видатки на фінансування бюджетних установ, які за­безпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, га­рантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група - видатки па фінансування бюджетних установ, які за­безпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих дер­жавою для всіх громадян України;

3) третя група - видатки на фінансування бюджетних установ, які за­безпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування специфічних програм, потре­ба в яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів міст, селищ, сіл у ме­жах виділених державою бюджетних ресурсів. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Мовою закону:

Видатки на виконання повноважень, делегованих державою бюд­жетам міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань на:

1) органи місцевого самоврядування міст районного значення, сіл, селищ у частині виконання ними делегованих державних повноважень;

2) дошкільну освіту:

3) загальну середню освіту (школи, дитячі садки):

4) загальну медичну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти та фельдшерські пункти);

5) культурно-освітні та видовищні програми (міські, сільські та се­лищні палаци культури, клуби та бібліотеки).

До видатків на виконання делегованих повноважень, які здійсню­ються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення, належать видатки

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського і обласного значення в частині виконання ними делегованих державних повнова­жень;

6) районні органи місцевого самоврядування;

2) освіту:

а) дошкільна освіта (у містах республіканського та обласного значення);

б) середня освіта: загальну середню освіту (загальноосвітні школи, у тому числі школи-дитячі садки (для міст республіканського та об­ласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми; вечірні (змінні) школи; загальноосвітні школи-інтернати (у разі, як­що не менше 90% кількості учнів формується на території відповідного міста чи району), логопедичні пункти; міжшкільні на­вчально-виробничі комбінати); заклади освіти для громадян, які по­требують соціальної допомоги та реабілітації (дитячі будинки - у разі, якщо не менше 90 відсотків кількості учнів формується на тери­торії відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї);

в) допомогу на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням;

г) інші освітні програми, що делеговані державою в установленому по­рядку;

3) охорона здоров'я:

а) загальна медична допомога (лікарні широкого профілю, пологові бу­динки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здо­ров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення (притулки для непо­внолітніх (у разі, якщо не менше 90% кількості дітей, які перебува­ють у цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), районні та міські програми і заходи з питань дітей, молоді, жінок, сім'ї; територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому);

б) державні програми соціального захисту (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, адресна соціальна допомога малоза­безпеченим сім'ям, виплати компенсації реабілітованим, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-кому­нальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян);

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

6) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей, крім визначених у пп. а) п. 5 статті 90);

7) державні програми розвитку фізичної культури і спорту (дитячо-юнацькі спортивні школи місцевого значення; заходи з фізичної куль­тури і спорту, крім визначених у п. 6 статті 90).

До видатків на виконання делегованих державних повноважень, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим, належать видатки па:

1) державне управління:

а) республіканська представницька і виконавча влада Автономної Рес­публіки Крим;

б) обласні органи місцевого самоврядування;

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. Reference 1 страница
3. Reference 10 страница
4. Reference 2 страница
5. Reference 3 страница
6. Reference 4 страница
7. Reference 5 страница
8. Reference 6 страница
9. Reference 7 страница
10. Reference 8 страница
11. Reference 9 страница
12. References 1 страница

Переглядів: 411