• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Валютний курс

Зовнішньоекономічні зв'язки між країнами обумовлюють необхідність у обміні їхніх національних валют.

Національна валюта- грошова одиниця даної країни, яка використовується в міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Резервна валюта- національні грошово-кредитні кошти провідних країн, які використовуються для розрахунків у зов­нішньоекономічних операціях, при здійсненні іноземного інвестування, при визначенні цін.

Замкнута валюта- національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти.

Вільноконвертована валюта- валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на іноземні валюти.

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного курсу.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці країни, вира­жена в грошових одиницях інших країн.

Валютний паритет- законодавчо встановлене відно­шення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Паритет купівельної спроможності - співвідно­шення купівельної спроможності двох чи більше валют віднос­но певного набору («кошика») товарів і послуг.

Встановлення курсу називається котируванням валюти, види якого подані на рис. 11.2. Котирування складається з двох цифр: перша – бід (Bid) – ціна, за якою клієнт може продати базову валюту, друга – аск (ask або offer) – ціна, за якою клієнт може купити базову валюту за котирувану. Різниця між цими курсами має назву спреду а сам процес котирування валют – фіксинг. Його сутність полягає в тому, що спочатку визначається та реєструється міжбанківський курс на основі ринкового курсу, що склався напередодні, шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції за кожною валютою. Потім на цій основі визначаються курси покупця та продавця.

Рис. 11.2. Види котирування валюти

Крос-курси – це співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу стосовно курсу третьої валюти.

Форвард-курси – це реальний показник того, яку вартість буде мати валюта через певний період часу.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу такими методами (рис. 11.3.).

Рис. 11.3. Методи регулювання валютного курсу

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок, що зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюта.

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені і продаж має поєднуватися з купівлею. Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюється спеціальний фонд.

Матеріальну базу для валютної інтервенції становили спеціально створені у 30-х роках минулого століття у США, Великій Британії, Франції, Італії, Канаді та інших країнах державні валютні стабілізаційні фонди – у золоті, іноземній та національній валютах, які використовувалися з метою регулювання валютного курсу. Оскільки валютні інтервенції проводив центральний банк, такі фонди створювалися при ньому і з часом отримали назву валютних резервів. Сьогодні валютні резерви мають практично всі центральні банки світу.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на заниженому рівні для здійснення валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Валютний демпінг використовується для експорту товарів через застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни, яка експортує товари та послуги. За валютного демпінгу експортер навіть за високого рівня витрат виробництва, реалізуючі свої товари на зовнішніх ринках за цінами, нижчими від світових, може одержати досить вигідний прибуток у валюті тієї країни, куди експортується товар. Найчастіше валютний демпінг здійснюється в умовах множинності валютних курсів за використання так званих вільних курсів та інших спеціальних занижених курсів для певного виду товарів, послуг та операцій.

Валютний демпінг безпосередньо впливає на торговельно-економічні відносини відповідних країн. Так, занижений валютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм певної країни на світових ринках та сприяє розширенню експорту товарів і послуг, однак призводить до того, що зростають внутрішні ціни, країна вивозить більше товарів і послуг на відповідну одиницю імпорту, що порушує еквівалентність міжнародного обміну на шкоду їй.

Штучно завищений валютний курс спричиняє зворотний економічний ефект, коли на одиницю вивезеного за кордон товару країна за рахунок імпорту отримує більшу кількість товарів і послуг. Цим також порушується еквівалентність міжнародного обміну, але вже на користь цій державі.

Для валютного демпінгу характерне таке:

1) експортер, придбаваючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за середньосвітові;

2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає за обміну вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте;

3) вивезення товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів; демпінгова ціна буває навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості, однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами.

Останніми десятиріччями центральні банки країн із розвинутою ринковою економікою надають перевагу такому інструменту грошово-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважного використання ринкових інструментів регулювання економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що у свою чергу позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Об'єктом операцій центральних банків на відкритому ринку здебільшого є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються попитом за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно вони проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції по суті є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримувати зростання платоспроможного попиту, а отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки, і у кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків,а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів зумовлює мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно їх депозитна база, оскільки для розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі грошова маса скорочується, але це частково відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково – через мультиплікативне зменшення депозитів.

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто зменшити рівень ринкової процентної ставки, і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час продажу, тільки відбувається у протилежному напрямі.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це найбільш дієвий і гнучкий метод грошово-кредитної політики, результати застосування якого центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, а його дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної політики допущена помилка, центральний банк може швидко її виправити, здійснивши операцію зворотного спрямування.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які відрізняються певними параметрами.

Такий метод грошово-кредитного регулювання вперше застосували у 20-х роках у США, а у 30-х роках і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах. І досі у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно (відповідно до напряму політики центрального банку).

Основними видами режимів валютних курсів прийнято вважати фіксований і плаваючий. Щодо точної класифікації режимів валютних курсів, то існує багато підходів (рис. 11.4). Це пов'язано з існуванням великої кількості проміжних режимів валютного курсу. Крім того, в кожній країні на режим валютного курсу може здійснювати суттєвий вплив політика центрального банку і законодавчі особливості кожної держави.

Рис. 11.4. Режими обмінних курсів

Режим фіксованого валютного курсу полягає у встановленні уповноваженими державними органами фіксованого рівня співвідношення між національною та іноземною валютами, що передбачає здійснення відповідних заходів монетарної і валютної політики з метою підтримки твердого паритету національної валюти відносно іноземних валют.

Залежно від способів фіксації валютного курсу виділяють різні види або способи реалізації режиму фіксованого валютного курсу: фіксований курс у рамках механізму ERM-II, прив'язка до однієї з провідних іноземних валют, валютне бюро (валютна рада), фіксація курсу на основі змінного паритету, введения іноземної валюти.

Фіксований курс у рамках механізму ERM-II передбачає підтримку стійких обмінних курсів між євро і національними валютами країн учасників Єврозони для того, щоб уникнути надмірних коливань обмінного курсу на внутрішньому ринку. Договір ERM-II зобов'язує країни підтримувати обмінні курси національних валют у межах 15 % від оголошеного Європейським центральним банком (ЄЦБ).

Наступним способом фіксації валютного курсу є прив'язка національної валюти до однієї з провідних валют світу або до кошика валют. Залежно від валюти, до якої фіксується національна валюта, використовують такі поняття як «доларизація» і «євроїзація». Прив'язка національної валюти до котика валют здійснюється на основі вибору певної пропорції іноземних валют, які, як правило, є торговими партнерами країни.

Режим валютних курсів на основі впровадження валютної ради (валютного бюро) передбачає фіксацію курсу національної валюти законодавчо. При цьому центральний банк повинен забезпечити свої зобо-в'язання відповідними резервами в іноземній валюті. Такий режим забезпечує рівновагу на валютному ринку, але суттєво обмежує можливості центрального банку використовувати всі інструменти грошово-кредитної політики для підтримки економічної стабільності.

Фіксація курсу на основі змінного паритету враховує вплив макроекономічних чинників (темпи інфляції, темпи зміни ВВП тощо) і передбачає перегляд співвідношення національної та іноземних валют з урахуванням даних чинників.

Плаваючий режим валютних курсів передбачає обмеженість втручання держави в процес курсоутворення, формування курсу валют під впливом попиту і пропозиції, використання ринкових важелів впливу на валютний курс. При повному невтручанні держави валютний курс утворюється лише під впливом змін ринкової кон'юнктури, що формується залежно від коливань попиту і пропозиції на валюту. Такі умови передбачені режимом вільного плавання.

При частковому втручанні держави в особі центрального банку встановлюється режим обмеженого плавання валютних курсів, що передбачає встановлення Центробанком граничних меж коливання валютного курсу.

Реалізація режиму обмеженого плавания може здійснюватися у таких напрямках: встановлення валютного коридору, обмежено гнучкий курс і кероване плавания.

Валютний коридор передбачає встановлення центральним банком верхньої і нижньої меж, в яких може коливатися курс національної валюти під впливом ринкових важелів, а вихід за ці межі не допускається за допомогою інструментів дивізійної політики.

Науковцями також виділяється таке поняття, як валютний тунель. Основна відмінність валютного тунелю від валютного коридору полягає у тому, що валютний коридор передбачає крайні межі коливань валютного курсу, а валютний тунель - межі коливань (найчастіше від ±2,5 %) навколо спеціально визначеного центрального значения.

Кероване плавання - це режим управління валютним курсом, який полягає у цілеспрямованій зміні вартості національної валюти, як правило, у бік девальвації. Такий режим використовується здебільшого в періоди кризових ситуацій на валютних ринках разом із заходами макроекономічної стабілізації, спрямованими на вирівнювання платіжного балансу. Основними варіантами такого режиму валютно-курсової політики є:

̶ повзуча прив'язка, коли відбувається періодична заміна валютного курсу на заздалегідь заплановану і опубліковану величину. При цьому національна валюта контрольовано девальвується згідно з попередньо встановленим темпом девальвації щодо однієї або кількох валют;

̶ «брудне» плавання, за якого обмінний курс змінюється на величину, заздалегідь не оголошену, з невизначеною періодичністю;

̶ похилий коридор, який об'єднує механізми валютного коридору і повзучої прив'язки.

Деякими науковцями класифікація режимів валютних курсів розглядається в складі інших трьох видів режимів валютних курсів: фіксованого, вільного плавання і змішаного. Щодо керованого плавання, то даний режим валютних курсів поєднує в собі ознаки як фіксованого, так і плаваючого обмінного курсу, тому його можна включити до складу змішаного виду режиму валютних курсів.

Режим множинності валютних курсів - це форма реалізації валютно-курсової політики, за якої в країні застосовуються диференційовані курси національної валюти залежно від видів валютних операцій, учасників цих операцій та використовуваних валют. Як правило, такий режим передбачає наявність двох або більше валютних курсів, що застосовуються для різних типів операцій.

Переваги режиму фіксованого валютного курсу:

̶ визначає стабільність зовнішньоекономічної діяльності, адже забезпечує зручність при плануванні міжнародних торгових і фінансових операцій, сприяє розвитку інвестиційного ринку;

̶ є дієвим у випадку недостатнього розвитку ринкових важелів і неефективності грошово-кредитної політики;

̶ використовується як антиінфляційний інструмент, адже сприяє зміцненню довіри населения до національної валюти і зменшенню інфляційних очікувань, дієвий в умовах значної залежності від імпорту.

Недоліки режиму фіксованого валютного курсу:

̶ складність визначення оптимальності обмінного курсу;

̶ неврахування змін ринкової ситуації, що призводить до завищення або занижения реального курсу національної валюти;

̶ призводить до обмеження ефективності грошово-кредитної політики, адже пріоритетним завданням монетарної політики при режимі фіксованого режиму валютного курсу є підтримка його на одному рівні;

̶ потребує значного нагромадження золотовалютних резервів з метою проведения постійних валютних інтервенцій для підтримки встановленого рівня обмінного курсу, що в крайньому випадку може призвести до вичерпування золотовалютних резервів.

До переваг режиму плаваючого валютного курсу можна віднести такі:

̶ керуючись ринковими механізмами, плаваючий валютний курс підтримує автоматичне регулювання платіжного балансу;

̶ сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки з урахуванням потреб світового господарства;

̶ сприяє ефективності та дієвості інструментів грошово-кредитної політики.

До недоліків режиму плаваючого валютного курсу належать такі:

̶ зростання ризику невизначеності у міжнародній торгівлі через непередбачуваність зовнішньої діяльності;

̶ суттєва залежність експорту та імпорту від змін валютних курсів, що може призвести до посилення циклічності розвитку економіки;

̶ може призвести до посилення інфляційного тиску.

Проаналізувавши переваги і недоліки основних видів режимів валютних курсів, розглянемо їх вплив на економіку країни (табл. 11.1).

Отже, кожен з валютно-курсових режимів має свої переваги та недоліки і в чистому вигляді майже не використовується. На практиці досить складно визначити режим валютного курсу, адже в кожній країні він має свої особливості і в більшості випадків поєднує риси двох ключових режимів валютних курсів.

Заходи щодо регулювання валютного ринку спонукають уряд здійснювати девальвацію або ревальвацію своїх на­ціональних валют.

Девальвація- цілеспрямовані дії уряду на зниження обмін­ного курсу валюти своєї країни.

Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінно­го курсу національної валюти.

Таблщя 11.1

Порівняльна характеристики режимів фіксованого і плаваючого обмінних курсів та їх впливу на розвиток економіки країни

Девальвація означає, що товари країни стають на міжнарод­ному ринку дешевшими, оскільки інші країни платять за них менше валюти (за цих умов може зростати експорт). Товари, куплені за кордоном, стають дорожчими, що веде до зниження імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Читайте також:

1. Валюта та валютний курс
2. ВАЛЮТА, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ.
3. Валютний кліринг: світовий досвід та його значення
4. Валютний контроль
5. Валютний контроль
6. Валютний курс
7. Валютний курс
8. Валютний курс
9. Валютний курс
10. Валютний курс і встановлення рівноваги на валютному ринку
11. Валютний курс і способи його визначення

Переглядів: 4421