• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Джерела економічного зростання

Модель Солоу пояснює залежність економічного зростання від трьох факторів — капіталу, праці і технічного прогресу. Тому відповідні державні інституції мають враховувати це при обґрунтуванні економічної політики. Але поряд з цим для економічної політики важливе значення має визначення джерел економічного зростання, тобто обчислення внеску кожного фактора у загальний приріст продукту. З цією метою в макроекономічному аналізі застосовується метод, який називається обліком економічного зростання.

Згідно з методом обліку економічного зростання зв’язок між приростом продукту і джерелами цього приросту визначається за допомогою виробничої функції. При її використанні спочатку розглянемо лише джерела екстенсивного зростання і тому будемо спиратися на просту виробничу функцію:

(12.19)

Отже, згідно з рівнянням (12.19) обсяг продукту може зростати прямопропорційно факторам виробництва, тобто, якщо обсяг факторів виробництва збільшується на 1 %, то обсяг продукту теж збільшується на 1 %. Але щоб розкрити апарат виробничої функції слід нагадати, що результати трансформації факторів виробництва у продукт залежать від їх продуктивності: граничної продуктивності капіталу (МРK) і граничної продуктивності праці (MPL). Граничний продукт капіталу показує, наскільки збільшиться обсяг продукту, якщо обсяг капіталу зросте на 1 одиницю при незмінній кількості інших факторів виробництва: . Аналогічно, гранична продуктивність праці свідчить про те, наскільки збільшиться обсяг продукту, якщо обсяг праці зросте на 1 одиницю при незмінній кількості інших виробничих факторів: .

З метою спрощення аналізу будемо виходити із припущення про постійну віддачу від масштабу (постійний ефект від масштабу), яка свідчить про те, що зі збільшенням обсягів факторів виробництва їх гранична продуктивність не змінюється. Спираючись на це припущення, визначимо вплив окремих факторів виробництва на приріст продукту. Так, якщо капітал збільшиться на одиниць, то приріст продукту складе одиниць. Аналогічно, при збільшенні обсягів праці на одиниць, обсяг продукту зросте на одиниць. Звідси вплив обох факторів виробництва на зростання продукту визначиться за формулою:

(12.20)

Рівняння (12.14) визначає абсолютний приріст продукту. Щоб обчислити темп приросту продукту, який відображає темп економічного зростання, поділимо всі елементи цього рівняння на Y:

(12.21)

Після цього помножимо перший член правої частини рівняння на вираз , а інший — на вираз , що не може змінити їх величину. Внаслідок певної трансформації цього рівняння отримаємо:

(12.22)

Тепер розкриємо зміст окремих складових рівняння (12.22). Ліва частина цього рівняння — це темп приросту продукту. В правій його частині член відображає продукт, що створюється капіталом, а член є часткою капіталу у виробленому продукту. Аналогічно, член є продуктом, що створюється працею, а член є часткою праці у виробленому продукті.

Врахуємо, що наша виробнича функція спирається на припущення про постійну віддачу від масштаба. За цих умов сума часток капіталу і праці у виробленому продукті дорівнює одиниці. Якщо частку капіталу у виробленому продукті позначити символом α, то частка праці складе . Звідси випливає спрощена форма рівняння, яке пов’язує темп приросту продукту із темпом приросту капіталу і праці:

(12.23)

Рівняння (12.23) дозволяє підвести підсумки щодо визначення внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. Згідно з цим рівнянням вираз відображає внесок капіталу в приріст продукту, а вираз — внесок праці в його приріст.

Як відомо, проста виробнича функція показує залежність між набором затрачених факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукту за даного технологічного рівня виробництва. Але ця залежність може покращуватися, якщо вдосконалюється технологія виробництва, тобто під впливом технічного прогресу. Для визначення впливу технічного прогресу на економічне зростання застосовується показник сукупної продуктивності факторів, який модифікує виробничу функцію:

(12.24)

де А — сукупна продуктивність факторів, підвищення якої слугує індикатором впливу технічного прогресу на обсяг виробництва.

Отже, обсяг виробництва збільшується тепер не лише внаслідок збільшення кількості виробничих факторів, а й завдяки такому фактору інтенсивного зростання, яким є технічний прогрес, що здатний підвищувати продуктивність факторів виробництва. Врахування технічного прогресу у виробничій функції доповнює рівняння (12.24) ще одним членом:

(12.25)

В рівнянні (12.19) член відображає темп прирісту сукупної продуктивності факторів і одночасно визначає внесок технічного прогресу в приріст продукту. Але в дійсності безпосередньо виділити вплив технічного прогресу на приріст продукту неможливо. Тому внесок сукупної продуктивності факторів у приріст продукту визначається за залишковим принципом, тобто відніманням від загального темпу приросту продукту тієї частки, яка припадає на капітал і працю:

(12.26)

Якщо, припустити, що економічне зростання склало 5%, а за рахунок збільшення факторів виробництва обсяг виробництва продукту зріс на 3 %, то внесок технічного прогресу в його зростання складе 2%. Приріст сукупної продуктивності факторів, обчислений в такий спосіб, дістав назву «залишок Солоу» (на честь Роберта Солоу, який першим запропонував залишковий спосіб обчислення внеску технічного прогресу у приріст продукту).

Незважаючи на те, що макроекономісти інтерпретують залишок Солоу як частку економічного зростання за рахунок технічного прогресу, в дійсності на сукупну продуктивність факторів впливає багато інших чинників. До них слід віднести освіту, організацію виробництва, державне регулювання тощо. Тому можна стверджувати, що залишок Солоу відображає ту частку в економічному зростанні, яка обумовлена факторами, що не піддаються прямому вимірюванню.

У підсумку з урахуванням всіх джерел темп приросту продукту дорівнює сумі трьох складових правої частини рівняння (12.26):

— темпу приросту обсягів капіталу , помноженого на частку капітала у виробленому продукті ;

— темпу приросту обсягів праці , помноженому на частку праці у виробленому продукті ;

— темпу сукупної продуктивності факторів, який є способом вимірювання внеску технічного прогресу у приріст продукту.

Метод обліку економічного зростання передбачає, що частка праці і капіталу у виробленому продукті визначається статистично, на базі інформації про структуру ВВП, обчисленого розподільчим методом (методом доходів). При цьому частка праці визначається часткою зарплати найманих працівників у складі ВВП-доходу, а частку капітала відображає сума решти складових ВВП-доходу. В розвинутих країнах переважну частину ВВП складає зарплата найманих працівників. Так, в США частка праці коливається в межах 0,7—0,75, а частка капіталу –в межах 0,3—0,25. В Україні частка праці у складі сукупного доходу країни набагато менша і знаходиться в межах 0,45—0,5, що обумовлює відповідну частку капіталу.

Для ілюстрації методу обліку економічного зростання звернемося до числового прикладу. Припустімо, що частка капіталу у складі ВВП-доходу складає 0,4, а частка праці — 0,6. Крім того, нехай обсяг праці збільшується на 2 %, обсяг капіталу — на 3 %, а сукупна продуктивність факторів — на 1,5 %. За таких умов темп приросту ВВП, обчислений на базі рівняння (12.19), складе 3,9 % .

Читайте також:

1. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. Абстрактно-логічні прийоми економічного дослідження.
4. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
5. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
6. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
7. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
8. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
9. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
10. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
11. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
12. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Переглядів: 1601