Система джерел права сучасності

Представники юридичного позитивізму джерелом права вважають закон. Представники соціологічної школи права вважали, що сукупність юридичних норм в суспільстві завжди відображає лише якусь частину права, як певного порядку суспільних відносин який склався, а отже, коріння права слід шукати в самому суспільстві. Представники природно-правової доктрини вважають, що природа вписує в свідомість людей їх основні права і свободи (такі права і свободи одержали назву невідчужуваних від людини, природних). Прихильники психологічної школи права розглядали право як явище людської психіки і дійшли висновку, що так звані «джерела права» є не чим іншим, як «самим правом, видом позитивного права».

Матеріальні джерела права становлять собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших правотворчих факторів об’єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права. Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб’єктивного характеру, через який об’єктивні правотворчі чинники впливають на майбутній зміст правових норм. Інституційним джерелом права у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада в силу того, що саме держава опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов’язковий характер. У більш вузькому значенні інституційним джерелом права є правотворча діяльність держави через уповноважені органи, що спрямована на встановлення або санкціонування норм права. Нарешті, формальним джерелом права постає результат правотворчої діяльності держави – форми вираження і закріплення норм права.

Також, як і раніше, в сучасному правознавстві більшість учених, які займаються дослідженням форми права, свою увагу акцентують на двох аспектах – внутрішньому і зовнішньому. На їх думку, все залежить від того, що визнається змістом права. Якщо такий зміст утворює система правових норм (закріплена в них «державна воля народу»), то його формою визнається законодавство, яке розглядається як спосіб вираження, організації та існування змісту права. При цьому внутрішній аспект форми права полягає в тому, що він означає структуру права, а точніше його змісту, тоді як зовнішній – у визначені законодавства зовнішньою формою права як інституційного цілісного соціального явища.

Під час аналізу понять «джерела» і «форми» права виникає потреба зазначати їх нетотожність. Дійсно, всі форми права є джерелами, але не кожне джерело права набуває якостей офіційної форми права. Для того щоб джерело права набуло якостей державної обов’язковості і загальності, необхідне його офіційне визнання, тобто санкціонування органами правотворчої влади. Іншими словами, джерела права прагнуть набути статус офіційної форми права, але через об’єктивні причини (особливості правової системи) вони не завжди трансформуються у формально закріплені носії правової матерії. Що ж до форм права, то вони, будучи офіційними способами і засобами зведення в закон державної волі, завжди «виділяють» з себе правову енергію і, отже, спочатку формуються як джерела правових норм.

Тим самим, форма права –це спосіб вираження, існування, організації та об’єктивації його норм, принципів, ідей тощо.

Джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов’язкового значення.

Потрібно розуміти, що для суб’єктів, які встановлюють правові норми, і для суб’єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у випадку правотворчості джерелами є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, конституція, міжнародно-правові угоди, загальнолюдські цінності, правова культура та правосвідомість. В іншому разі для суб’єктів, які здійснюють правозастосовну діяльність, джерелами права можуть бути юридична практика, юридична наука тощо.

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) форми права можна поділити на: внутрішньодержавні (національні), регіонально-континентальні (міжнаціональні) і міжнародні (наднаціональні).

До внутрішньодержавних форм права слід віднести: правовий звичай – акт-документ, що містить правило поведінки, яке склалось стихійно протягом тривалого часу і ввійшло в звичку людей, санкціонований, гарантується і охороняється державою; правовий прецедент – акт-документ, що містить рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стаєобов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому; нормативний правовий акт – виданий в особливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу, що містить норми права; нормативний правовий договір – сумісний юридичний акт, що виражає взаємне виявлення волі правотворчих органів, яким утворюється правовий акт; правову доктрину– акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, поняття, юридичні категорії, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства; релігійну правову норму – акт-документ, що містить релігійну правову норму, санкціоновану державою і забезпечену нею (Веди, Біблія, Коран); принципи права –об’єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу.

До міжнародних форм права слід віднести міжнародно-правовий акт. Міжнародно-правовий акт –спільний акт-документ двох або більше держав, що містить норми права про встановлення, зміни чи припинення прав і обов’язків у різноманітних відносинах між ними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм правоутворення та його відмінність від категорій «правотворчість», «законодавчий процес»	\|	Система права та система законодавства: єдність і розбіжності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.