Злочини проти сім’ї

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, -
карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Стаття 164 передбачає відповідальність за два самостійних злочини:
- злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду або постановою судді коштів на утримання дітей (аліментів);
- злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні.
2. Предметом злочину є грошові кошти, які батьки чи інші особи зобов’язані сплачувати на утримання неповнолітніх чи повнолітніх непрацездатних дітей (аліменти) за рішенням суду. Крім того, предметом злочину ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, можуть бути і різні предмети, які батьками повинні надаватись таким дітям, зокрема, одяг, взуття, продукти харчування, лікарські препарати, різні домашні речі. Згідно зі ст.180 СК 2002 р. обов’язок по утриманню неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття покладається на їх батьків, а якщо діти не мають батьків або батьки з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, то згідно зі ст.265, 267, 268, 269 цього Кодексу такий обов’язок може бути покладений на інших родичів - діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини, а також на осіб, у сім’ї яких виховувалася дитина, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу. Крім того, згідно з ст.198 СК батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати. При ухиленні вказаних осіб від виконання обов’язку по утриманню дітей кошти для цього стягуються з них у судовому порядку.
3. Цивільні справи про стягнення аліментів на утримання дітей відповідно до ст.124-1 ЦПК України 1963 р. та ч.1 ст.18 ЦПК України 2004 р. розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.
Рішення судді про покладення на особу обов’язку платити аліменти на утримання неповнолітніх дітей є необхідною умовою притягнення до відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.
Для притягнення до відповідальності батьків за злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні, наявність рішення судді чи суду не є обов’язковим.
4. Неповнолітні діти - діти, які не досягли 18 років. Непрацездатні повнолітні діти - діти, визнані інвалідами I чи II групи, або ті, які досягли пенсійного віку. Непрацездатність дітей може бути постійною або тимчасовою. Непрацездатні - це перш за все діти-інваліди, тобто діти зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження їх нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту (див. ст.1 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.).
5. Ухиленням від сплати аліментів є як пряма відмова від сплати встановлених рішенням суду аліментів, так і різні дії (бездіяльність) особи, яка повинна їх сплачувати, спрямовані на повне чи часткове ухилення від їх сплати: зміна місця роботи чи проживання, приховування видів доходів, які згідно з постановою КМУ від 26 лютого 1993 р. № 146 “Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” підлягають облікові при відрахуванні аліментів і з яких повинні вони утримуватись, звільнення з роботи та інші дії, що свідчать про наміри особи повністю чи частково ухилитись від сплати аліментів.
6. Під ухиленням батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, треба розуміти відмову батьків повністю або частково надавати таким дітям необхідні кошти, піклуватися про них, створювати належні умови для проживання.
7. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей та ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні, для визнання його злочином повинно бути злісним. Питання про визнання ухилення злісним має вирішуватись у кожному конкретному випадку окремо з врахуванням всіх обставин справи. При цьому повинні враховуватись, зокрема, його тривалість, способи ухилення, вплив на матеріальний стан дитини, його мотиви, сімейний і матеріальний стан особи, яка ухиляється.
8. Суб’єктивна сторона злочинів характеризується прямим умислом. Як правило, мотиви вчинення розглядуваних злочинів корисливі.
9. Суб’єктом злісного ухилення від сплати аліментів на утримання дітей можуть бути, крім батьків, також особи, які за рішенням суду у відповідності з ст.265, 267, 268, 269 СК зобов’язані сплачувати кошти на утримання дітей (аліменти) (див. п.2 коментаря до цієї статті).
Суб’єктом злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, котрі перебувають на їх утриманні, є особи, які органами запису актів громадянського стану в книзі запису актів громадянського стану записані як кровні батьки за походженням:
а) при реєстрації народження дитини від певних батьків, коли вони перебувають між собою в шлюбі;
б) добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з його матір’ю;
в) встановлення батьківства судом, коли батько заперечує батьківство.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей (див. ч.4 ст.12 Закону України “Про охорону дитинства”), а тому такі батьки можуть бути суб’єктом злочину, передбаченого ст.164. Крім того, суб’єктами цього злочину можуть бути також усиновителі.
10. Кваліфікованим видом злочину є злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) чи злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, вчинене особою, яка була раніше судима за один із таких злочинів - за ч.1 чи ч.2 ст.164, з якої судимість не знята чи не погашена в порядку, передбаченому ст.89-91 КК або ж за ст.114 КК 1960 р.
11. Статтею 185 СК передбачений обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного із батьків у додаткових витратах в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово періодично або постійно. Такі витрати, розмір яких в разі спору визначається за рішенням суду, не є аліментами, а отже ухилення від їх сплати, в тому числі і злісне, не містить ознак складу злочину злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів). Разом з тим, якщо дитина знаходиться на утриманні того з батьків, додаткові витрати на яку відповідно до ст.185 СК покладено на нього, то злісне ухилення останнього від їх несення, за наявності підстав, може кваліфікуватися як злісне ухилення від утримання неповнолітніх дітей, що перебувають на їх утриманні. За наявності підстав, злісне ухилення батьків від сплати додаткових витрат на дитину, може кваліфікуватися за ст.166 КК.
12. Статтею 199 СК на батьків покладається обов’язок утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Оскільки ст.164 передбачена відповідальність за злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, то злісне ухилення батьків від утримання повнолітніх працездатних дітей, які продовжують навчання, не містить складу передбаченого цією статтею злочину і може тягти цивільно-правову відповідальність, а за наявності підстав може кваліфікуватися за ст.166 КК.

Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року.
2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

1. Згідно зі ст.202, 203 СК повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (ч.2 ст.202 СК). Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. При невиконанні дочкою, сином зазначених обов’язків по утриманню батьків, судом може бути прийняте рішення про стягнення із сина, дочки аліментів на батьків. При цьому суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків (ст.205 СК).
Предметом злочину є грошові кошти, які дочка, син зобов’язані сплачувати за рішенням суду на утримання батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Не є предметом злочину кошти на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за тяжко хворими матір’ю, батьком, які (кошти) за рішенням суду у виняткових випадках, згідно зі ст.206 СК, можуть бути стягнені одноразово або протягом певного строку з дитини, яка має достатній дохід.
Під рішенням суду про сплату коштів на утримання батьків треба розуміти постанову (рішення) суду про стягнення аліментів на користь батьків з повнолітніх дітей, оскільки цивільні справи цієї категорії згідно з ч.1 ст.124-1 ЦПК України 1963 р. та ст.18 ЦПК України 2004 р. розглядаються суддею одноособово.
2. Непрацездатні батьки - це батьки, які досягли пенсійного віку, а також інваліди I і II груп.
3. Злісне ухилення - див. п.7 коментаря до ст.164.
4. Обов’язковою умовою притягнення до відповідальності за ст.165 є наявність рішення суду про стягнення з дочки, сина коштів (аліментів чи/та додаткових витрат на батьків) на утримання непрацездатних батьків.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
6. Суб’єкт злочину - повнолітня особа, яка згідно з записом органів державної реєстрації актів цивільного стану визнана кровною дитиною або була усиновлена у встановленому законом порядку і яка за рішенням суду зобов’язана сплачувати встановлені таким рішенням кошти на утримання непрацездатних батьків.
7. Кваліфікованим видом злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст.165, є злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків, вчинене особою, раніше судимою за ч.1 чи ч.2 ст.165, або ж за ст.116 КК 1960 р., судимість з якої не знята чи не погашена у встановленому законом порядку.

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Згідно із Законом України “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на охорону здоров’я, рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а батьки або особи, які їх зміняють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону, а також відповідальність за відмову від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю. Батьки і особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання (див. ст.6, 8, 12, 17 Закону).
2. Потерпілими від злочину є діти, в тому числі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, над якими встановлена опіка та піклування, які передані до прийомної сім’ї (прийомні діти) чи до дитячого будинку сімейного типу (діти-вихованці).
Дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки.
Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаними з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.
Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.
Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.
Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім’ї.
Діти-вихованці - діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до дитячого будинку сімейного типу (див. ч.1 ст.1 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р.).
3. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст.150 СК, а щодо її утримання - ст.180, 185, 198, 199 СК. Зокрема, батьки зобов’язані:
- виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
- піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
- забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
- поважати дитину;
- не допускати будь-яких видів експлуатації дитини;
- не допускати фізичних покарань дитини, застосовувати інші види покарань, які принижують людську гідність дитини;
- піклуватись про дитину також у разі її передачі на виховання іншим особам (ст.150 СК);
- утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК);
- брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (ст.185 СК);
- утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст.198 СК), в тому числі повнолітніх дітей, які продовжують навчання (ст.199 СК).
4. Обов’язки батьків-вихователів визначені ч.4 ст.31 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.
Батьки-вихователі зобов’язані:
- захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях;
- створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей;
- піклуватися про здоров’я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці;
- забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їх рекомендації;
- забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв’язки з учителями та вихователями;
- займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі залучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах;
- не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду;
- співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;
- повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі виникнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей.
Батьки-вихователі виконують свої обов’язки стосовно дітей до досягнення ними вісімнадцяти років або до закінчення ними навчання у відповідних закладах навіть у разі їх окремого проживання.
5. Згідно зі ст.249 СК, опікун, піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Цивільні обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України. На опікуна покладаються обов’язки дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, вжиттю заходів щодо захисту його цивільних прав та інтересів, а на опікуна малолітньої особи ще й обов’язки про її виховання, навчання та розвиток (ст.67 ЦК).
Піклувальник над неповнолітньою особою зобов’язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток, а піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов’язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Піклувальник зобов’язаний також вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
6. Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р. передбачені такі форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Усиновлення - прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Встановлення опіки та піклування - влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.
Передача до прийомної сім’ї - добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання.
Передача до дитячого будинку сімейного типу - прийняття в окрему сім’ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб.
Згідно зі ст.55 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст.58 ЦК), а піклування - над неповнолітніми особами, тобто особами у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).
7. З об’єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності - злісному невиконанні батьками (усиновителями), прийомними батьками, батьками-вихователями, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування. Злочин є матеріальним, оскільки обов’язковою ознакою його об’єктивної сторони є тяжкі наслідки, спричинені злісним невиконанням обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, між якими і бездіяльністю особи існує причиновий зв’язок. Злісне невиконання зазначеними у ст.166 особами обов’язків може діставати вияв або у залишенні взагалі батьками дітей, а опікунами чи піклувальниками - підопічних без нагляду і необхідної матеріальної допомоги, або у невиконанні окремих обов’язків по догляду за ними, які вони зобов’язані виконувати згідно з чинним законодавством.
8. Під тяжкими наслідками слід розуміти істотну фізичну, матеріальну чи моральну шкоду, спричинену дитині чи особі, щодо якої встановлена опіка чи піклування, внаслідок невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками покладених на них законом обов’язків. Тяжкими наслідками можуть, зокрема, визнаватись істотне погіршення стану фізичного чи психічного здоров’я потерпілих, заподіяння їм значних матеріальних збитків, суттєве відставання у фізичному та духовному розвитку, заняття потерпілими бродяжництвом, жебрацтвом, пияцтвом, вчиненням інших суспільно небезпечних, в тому числі злочинних діянь, ухилення дітей від навчання. Питання про визнання спричинених наслідків тяжкими має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо діяння у вигляді невиконання встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, і, як правило, необережною формою вини щодо тяжких наслідків, які знаходяться у причиновому зв’язку із діянням. Не виключається і непрямий умисел щодо тяжких наслідків.
10. Суб’єктами злочину можуть бути як кровні батьки дитини, так і усиновителі (удочерителі), прийомні батьки, батьки-вихователі, а також опікуни чи піклувальники.
Батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання не менш як п’ять дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, та яким, за рішенням органів опіки та піклування, надано статус батьків-вихователів.
Прийомні батьки - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Під підопічними розуміються фізичні особи, над якими встановлена опіка чи піклування.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки (ст.55 ЦК).
Опіка встановлюється над малолітніми особами, тобто фізичними особами, що не досягли чотирнадцяти років, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст.58 ЦК), а піклування встановлюється над неповнолітніми особами, тобто фізичними особами у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).
2. Опіка над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім осіб, визнаних недієздатними чи обмежено дієздатними, встановлюється органом опіки та піклування, а над фізичними особами, визнаними недієздатними чи обмежено дієздатними - судом за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника (ст.60, 61, 62 ЦК). Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління зазначених органів, які діють на підставі СК та Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88.
3. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. Ним може бути призначена лише фізична, з повною цивільною дієздатністю за її письмовою згодою переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників (ст.63 ЦК).
4. Права та обов’язки опікунів та піклувальників, в тому числі по управлінню майном особи, над якою встановлено опіку, визначаються ст.67-73 ЦК та ст.249 СК. Зокрема, опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, а опікун малолітньої особи зобов’язаний також дбати про її виховання, навчання та розвиток (ч.1 ст.67 ЦК). Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного і зобов’язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. Піклувальник не наділений правом вчинювати правочини від імені підопічного, він лише дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 ЦК.
Статтею 68 ЦК визначаються правочини, які не може вчиняти опікун, а ст.71 - правочини, які можуть вчинятися лише з дозволу органів опіки та піклувальника.
Згідно зі ст.72 ЦК опікун зобов’язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах і враховувати бажання малолітньої особи, якщо вона може самостійно визначити свої потреби та інтереси.
5. Обов’язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно (ч.5 ст.249 СК). Разом з тим опікун та піклувальник має право на плату за виконання своїх обов’язків, підстави виникнення якого, розмір та порядок виплати якої встановлюються КМУ (ст.73 ЦК).
6. Об’єктивна сторона злочину виражається у використанні опіки з корисливою метою на шкоду підопічному, під якими треба розуміти будь-які дії (бездіяльність) опікуна (піклувальника), якими підопічним заподіюється матеріальна шкода. Найбільш поширені з них перераховані безпосередньо в ст.167: а) зайняття житлової площі; б) використання майна на шкоду підопічному. Використанням опіки чи піклування з корисливою метою буде також привласнення чи розтрата майна, яке належить підопічному, використання доходів підопічних (пенсій, допомоги або аліментів, інших поточних надходжень або доходів від майна, що належить їм) для задоволення власних потреб, вселення за плату на житлову площу підопічних інших осіб, укладення від імені підопічних невигідних для них угод тощо.
7. Злочин є закінченим з моменту вчинення опікуном чи піклувальником дій (або невчинення необхідних дій), відповідальність за які передбачена ст.167, незалежно від наслідків, які вони спричинили для підопічного.
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корислива мета, тобто отримання вигоди майнового характеру за рахунок підопічного. Згідно ж із законом (ст.149 КпШС) обов’язки по опіці і піклуванню виконуються безоплатно.
9. Суб’єктом злочину є особи, які у встановленому законом порядку призначені опікунами чи піклувальниками.

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) нерідко призводить до тяжких сімейних і особистих трагедій і конфліктів, розриву сімейних відносин та інших негативних наслідків, тому ст.168 передбачена відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) проти волі усиновителя (удочерителя). Усиновлення згідно з СК допускається лише щодо дитини до досягнення нею повноліття у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ст.207 СК) в порядку, передбаченому ст.207-242 СК.
2. Таємниця усиновлення охороняється законом. Усиновлювач згідно зі ст.227 СК має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття, і право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Для забезпечення таємниці усиновлення на прохання усиновлювача у рішенні суду про усиновлення можуть бути змінені відомості про місце та дату народження дитини, якщо це відповідає її інтересам (ст.230 СК). За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини, крім випадків, коли дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені (ч.1 ст.231 СК). Рішенням суду може бути задоволено бажання особи, яка визнається усиновителем, про запис її у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи. При цьому, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, відповідно змінюється прізвище та по батькові дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини відповідно змінюється по батькові дитини (ст.231 СК).
Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої факту її усиновлення, а після досягнення нею чотирнадцяти років - право на одержання інформації щодо свого усиновлення (ст.226 СК).
Враховуючи, що законодавством більшості розвинутих країн, зокрема, європейських, таємниця усиновлення не охороняється законом, ст.285 передбачено, що усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, не є таємним (ч.1), а усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним (ч.2).
3. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) з об’єктивної сторони характеризується протиправним повідомленням без згоди усиновителів (удочерителів) будь-яким способом іншим особам відомостей про те, що усиновителі (удочерителі) не є кровними батьками усиновленого (удочерненої). Для настання відповідальності не має значення, яким способом (усно, письмово тощо) і яким особам розголошена таємниця усиновлення (удочеріння). Найбільшу суспільну небезпеку становлять випадки розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) самому усиновленому.
4. Обов’язкова умова відповідальності за ст.168 - відсутність згоди усиновителя (удочерителя) на розголошення таємниці усиновлення. Злочин буде і в разі розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) зі згоди одного з усиновителів (удочерителів) проти волі іншого усиновителя (удочерителя).
5. Злочин є закінченим з моменту, коли відомості про усиновлення доведені до відома інших осіб незалежно від наслідків.
6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
7. Суб’єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.168, може бути будь-яка особа, яка досягла 16 років, крім осіб, перерахованих у ч.2 ст.168, незалежно від того, з яких джерел вона почерпнула відомості про усиновлення (удочеріння) даної особи. Суб’єктом злочину можуть бути і кровні батьки усиновленої дитини, які або дали згоду на усиновлення (удочеріння) в письмовій формі, або ж усиновлення (удочеріння) дитини здійснене без їх згоди з підстав, передбачених п.2 Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затвердженого постановою КМУ від 20 липня 1996 р. № 775 (кровні батьки, які позбавлені батьківських прав, або понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участь в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи та ін.), а також один із усиновителів (удочерителів), якщо на розголошення ним таємниці усиновлення не було згоди іншого усиновителя (удочерителя).
8. Частиною 2 ст.168 передбачена відповідальність за два кваліфікованих види розголошення таємниці усиновлення (удочеріння): 1) вчинення такого діяння службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, та 2) розголошення таємниці усиновлення (удочеріння), яке спричинило тяжкі наслідки.
9. Тяжкими наслідками, спричиненими розголошенням таємниці усиновлення (удочеріння), можуть бути визнані, залежно від конкретних обставин, розірвання сімейних зв’язків між усиновителями та між усиновителями і усиновленою дитиною, тяжкі психічні розлади в усиновителя чи усиновленого, втеча усиновленого від усиновителів і ведення ним бродяжництва, жебракування тощо.
10. Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо) зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні (ч.1, 2 ст.228 СК). Тому суб’єктами злочину, передбаченого ч.2 ст.168, можуть бути службові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про усиновлення дітей, службові особи районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, медичних закладів та інших органів, діяльність яких пов’язана з обліком дітей, які потребують усиновлення, та обліком осіб, які бажають усиновити дитину, та з безпосереднім усиновленням дітей, а так само будь-які інші службові особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, яку вони зобов’язані зберігати в таємниці (службові особи державних органів реєстрації актів цивільного стану, правоохоронних органів тощо). Крім того, суб’єктами злочину можуть бути будь-які працівники медичних закладів, яким відомості про усиновлення (удочеріння) конкретної дитини стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, і які вони зобов’язані зберігати в таємниці.

Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)

1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян -
караються штрафом від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, що залишились без батьків чи батьківського піклування, а додатковим - встановлений порядок усиновлення (удочеріння) дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян.
2. Під усиновленням (удочерінням) розуміється оформлена спеціальним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки (ч.6 ст.24 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.). Статтею 207 СК усиновлення визначається як прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадків, передбачених ст.282 цього Кодексу, згідно з якою усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України, а усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснюється у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, визнається дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей. Згідно із Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р., усиновлення - це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення (удочеріння) дитини може здійснюватись лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких містився в п.2 Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затвердженого постановою КМУ від 20 липня 1996 р. № 775, яке втратило чинність у зв’язку із затвердженням КМУ постановою від 28 серпня 2003 р. № 1377 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, якщо єдиний або обидва батьки дитини:
- померли;
- невідомі;
- позбавлені батьківських прав;
- визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими;
- дали згоду на усиновлення в письмовій формі;
- понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.
Опіка (піклування) встановлюється над неповнолітніми дітьми, якщо батьки: померли, невідомі, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров’я (інваліди І-II групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовились від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством (див. п.2.2 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88. Порядок встановлення опіки та піклування передбачений розділами 2, 3 названих Правил).
3. Передача дитини на виховання в сім’ю громадян - це передача їх у прийомну сім’ю - сім’ю, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Прийомними батьками можуть бути особи, які перебувають у шлюбі і взяли на виховання та спільне проживання згаданих дітей. Прийомні діти виховуються у прийомній сім’ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації - до його закінчення. Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у містах Київ та Севастополь держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського АРК і міст обласного значення) на підставі заяви подружжя, яке виявило бажання утворити прийомну сім’ї, та за поданням відповідного відділу у справах сім’ї, дітей та молоді про можливість утворення прийомної сім’ї. На підставі рішення про утворення прийомної сім’ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір за встановленою формою (див. пп.2, 5 Положення про прийомну сім’ю, затвердженого постановою КМУ 26 квітня 2002 р. № 565). Видом передачі дитини на виховання в сім’ю громадян є їх поміщення в дитячий будинок сімейного типу - дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років (див. ст.12 Закону України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р.), який є окремою сім’єю, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі (батьки-вихователі), які беруть на виховання та спільне проживання не менш як п’ять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Рішення про створення таких будинків приймається зазначеними органами (див. Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджене постановою КМУ від 26 квітня 2002 р. № 564). Дитячий будинок сімейного типу є юридичною особою з дня реєстрації його статуту (див. ст.13 Закону України “Про дошкільну освіту”).
4. З об’єктивної сторони злочин виявляється у вчиненні будь-яких незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян, тобто дій, якими порушується встановлений порядок та підстави усиновлення (удочеріння) дітей, встановлення над ними опіки (піклування) чи передачі на виховання в сім’ю громадян. У диспозиції ч.1 ст.169 названо і один із конкретних видів таких дій - незаконна посередницька діяльність.
Диспозиція ч.1 ст.169 бланкетна, тобто необхідно встановити, які конкретно норми, що регулюють усиновлення, встановлення опіки (піклування) чи передачу дітей на виховання в сім’ю громадян, порушені. Зокрема, незаконним має визнаватись прийняття відповідними органами в межах їх компетенції будь-яких рішень із порушенням встановленого порядку за відсутності необхідних документів, підстав (наприклад, усиновлення дітини, яка не підлягає усиновленню, передача під опіку чи піклування дітей особам, які не мають на це права чи не здатні виконувати відповідні обов’язки (ст.212 СК), прийняття рішення про усиновлення без письмової згоди батьків дитини (ст.217 СК) чи за відсутності згоди дитини, якщо вона є обов’язковою (ст.218 СК) чи зміна імені такої дитини без її згоди, якщо вона є обов’язковою (ст.231 СК). Незаконними є також дії, пов’язані з умисним приховуванням дитини від усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України, а так само дії, якими порушується порядок централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків (ст.214 СК), чи порядок обліку дітей, які можуть бути усиновлені, та обліку осіб, які бажають усиновити дитину (ст.215 СК), або порушуються підстави і порядок (процедура) усиновлення, встановлення опіки (піклування) чи передачі дітей на виховання в сім’ї громадян. Незаконним має вважатись і прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) дитини, особою, яка не має переважного права перед іншими особами на усиновлення дитини з одночасною відмовою в усиновленні особі, яка є громадянином України і має таке право (ст.213 СК), або ж прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами у разі, коли була можливість передати таку дитину під опіку, піклування, на усиновлення (удочеріння) чи виховання в сім’ї громадян України, або ж в порушення встановленого Законом України “Про охорону дитинства” порядку, згідно з яким переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення (удочеріння) дитини мають іноземні громадяни країн, які уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення (удочеріння) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (див. ч.7, 8 ст.24 Закону України “Про охорону дитинства”).
5. Злочин характеризується активними діями. Бездіяльність у вигляді неподання необхідних документів, висновків, інформації тощо може утворювати склад адміністративного правопорушення (ст.184-2 КУпАП), а за наявності підстав - склад злочинів зловживання владою або посадовим становищем чи службова недбалість.
6. Статтею 216 СК заборонена посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім’ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства. Водночас, згідно з ч.10 ст.24 Закону України “Про охорону дитинства” заборонена не будь-яка посередницька, а лише посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України або громадян інших держав. Статтею ж 169 КК передбачена відповідальність за будь-яку незаконну посередницьку діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян.
Незаконною треба вважати, перш за все, посередницьку діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян України або громадян інших держав, якщо вона здійснюється з метою одержання прибутку, тобто є комерційною. Незаконною посередницькою діяльністю треба вважати незаконне вчинення особою певних дій від імені чи за дорученням і в інтересах особи, яка має намір усиновити (удочерити) дитину, стати опікуном (піклувальником) чи взяти дитину на виховання в сім’ю: представляння інтересів такої особи в органах виконавчої влади, ведення переговорів з батьками дітей чи іншими особами, від згоди яких чи від вчинення певних дій якими залежить прийняття бажаного рішення, наприклад, спонукання матері (батьків) дитини за винагороду дати письмову згоду на усиновлення дитини або спонукання осіб, які мають першочергове право на усиновлення, призначення опікунами (піклувальниками), відмовитись від реалізації такого права тощо. При цьому не має значення, здійснюється посередницька діяльність за винагороду, тобто є комерційною, чи з інших мотивів.
7. Склад злочину, передбаченого ч.1 ст.169, - формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій незалежно від того, чи вплинули такі дії на прийняття рішення, чи прийняте незаконне рішення щодо усиновлення, встановлення опіки і піклування чи передачі дитини на виховання в сім’ю громадян.
8. Із суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Психічне ставлення до тяжких наслідків, спричинення яких утворює кваліфікований склад злочину (ч.2 ст.169), може бути як умисним, так і необережним.
Залежно від мотиву і мети вчинення передбачених ст.169 дій вони можуть утворювати склади інших самостійних злочинів, які потребують додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК. Наприклад, незаконні посередницькі дії щодо усиновлення дитини з метою переміщення її через державний кордон України для сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі тощо мають кваліфікуватися за відповідними частинами ст.169 та 149 КК.
9. Суб’єктами злочину можуть бути:
- працівники державних установ і організацій, в обов’язки яких входить виявлення, облік та здійснення влаштування дітей, що залишилися без батьківської опіки і піклування та можуть бути усиновлені або передані під опіку (піклування) чи передані на виховання в сім’ї громадян, а також облік громадян, які бажають усиновити дитину, стати опікуном (піклувальником) чи взяти дитину на виховання в сім’ю, тобто особи, які здійснюють діяльність щодо усиновлення (удочеріння), опіки (піклування) і передачі дітей на виховання в сім’ї громадян;
- службові особи виконавчих комітетів міських, районних у містах рад або районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, до компетенції яких входить прийняття рішень про утворення прийомних сімей та укладення угод про передачу дитини (дітей) на виховання та спільне проживання у прийомну сім’ю;
- особи, які бажають усиновити дитину, взяти її на виховання в сім’ю чи стати опікуном (піклувальником) дитини;
- будь-які інші особи, які вчиняють певні дії, спрямовані на прийняття (неприйняття) бажаного для них чи осіб, в інтересах яких вони діють, рішення щодо усиновлення, призначення опікуна (піклувальника) чи передачі на виховання в сім’ю громадян конкретної дитини (дітей), у тому числі займаються незаконною посередницькою діяльністю.
До першої категорії осіб належать працівники відділів освіти за місцем проживання дитини, які розглядають заяви осіб, що є кандидатами в усиновителі, і готують за поданими заявами висновки; працівники органів опіки і піклування, які готують висновки для судів про доцільність усиновлення конкретної дитини конкретним кандидатом в усиновителі та відповідність його інтересам дитини, а також приймають рішення про призначення дитині опікуна чи піклувальника; працівники Центру по усиновленню дітей при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у сфері освіти, які готують відповідні матеріали, здійснюють облік дітей, які потребують усиновлення, та осіб, що мають намір усиновити дитину, та подають відповідні довідки; працівники органів у справах сім’ї та молоді Державного комітету України у справах молоді, які готують матеріали та письмові висновки для органів, якими приймаються рішення про передачу дітей на виховання в сім’ю громадян; медичні працівники, які видають довідки про стан здоров’я дітей, можливість чи неможливість їх усиновлення; працівники консульських установ України в державі, на території якої проживає дитина - громадянин України, якими приймаються рішення про усиновлення такої дитини; працівники інших установ та організацій, які розглядають питання, надають висновки, готують необхідні документи для відділів освіти, органів опіки і піклування та суду, а також судді, що розглядають справи про усиновлення, якщо ними допущено порушення порядку розгляду таких справ, визначеного ст.251-259 ЦПК (наприклад, прийнято рішення про усиновлення дитини, без її згоди, якщо вона згідно зі ст.217 СК є обов’язковою чи за відсутності всіх необхідних документів, передбачених ст.252 ЦПК, при розгляді справи за відсутності заявника, присутність якого є обов’язковою згідно зі ст.254 ЦПК тощо).
10. Порушення суддями порядку розгляду справ про усиновлення, якщо воно пов’язане з винесенням завідомо неправосудного рішення, ухвали чи постанови і вчинене з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості, утворює сукупність злочинів, передбачених ч.2 ст.169 (за ознакою використання посадового становища) і ч.2 ст.375.
11. Кваліфікованим складом злочину (ч.2 ст.169) є вчинення передбачених ч.1 ст.169 дій:
- щодо кількох дітей;
- повторно;
- за попередньою змовою групою осіб;
- із використанням службового становища;
- якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
Поняттям вчинення дій “щодо кількох дітей” охоплюється одночасне їх вчинення щодо двох або більше дітей. Повторним треба вважати вчинення у будь-якій послідовності будь-яких із передбачених ч.1 чи ч.2 ст.169 дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії. Вчинення незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян за попередньою змовою групою осіб матиме місце у разі, коли дві чи більше особи попередньо, до вчинення зазначених дій, домовились про їх вчинення і хоча б дві особи діяли як співвиконавці. При цьому не має значення, які конкретно дії вчинялись кожною із таких осіб. Під тяжкими наслідками треба розуміти заподіяння шкоди здоров’ю дитини чи серйозної матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок продажу квартири, що належала неповнолітньому, тощо), жорстоке поводження з дитиною її усиновителів, опікунів, піклувальників тощо, використання дітей для цілей паразитичного існування, втягнення їх у злочинну діяльність, сексуальну експлуатацію дитини, використання дитини в порнобізнесі тощо. За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну кримінально-правову оцінку і кваліфікуватись за сукупністю зі ст.169.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини, що посягають на недоторканість приватного життя	\|	Злочини проти трудових прав громадян

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.