Злочини, що посягають на недоторканість приватного життя

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, -
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Встановлення кримінальної відповідальності за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, є однією з юридичних гарантій закріпленого у ст.30 Конституції України права кожного на недоторканність житла.
2. Об’єктом злочину є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією особою конституційного права на житло.
Предметом злочину може бути житло або інше володіння особи.
Про зміст поняття “житло” див. коментар до ст.185.
Під іншим володінням особи слід розуміти будь-які інші будівлі (хлів, гараж, погріб тощо), земельні ділянки, транспортні засоби, що знаходяться в її володінні.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає в діях, спрямованих на незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, або в незаконному проведенні огляду чи обшуку житла, незаконному виселенні, або у вчиненні інших дій, що порушують недоторканність житла особи.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце вчинення злочину - житло або інше володіння особи.
У частині 2 ст.30 Конституції України встановлюється: “Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду”. Порядок одержання такого рішення встановлюється КПК. У той же час, згідно ч.3 ст.30 Конституції України у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Виходячи з цього, незаконним є будь-яке проникнення у житло чи інше володіння особи, якщо при цьому не дотримані вимоги, що містяться у ч.2, 3 ст.30 Конституції України. З тих же підстав незаконними визнаються і проведення огляду або обшуку у житлі чи іншому володінні особи.
4. Незаконним виселенням є активні дії, в результаті яких особа виселяється із займаного нею житлового приміщення, якщо при цьому відсутні передбачені законом підстави або порушені встановлені законом процедури.
Іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, може бути, наприклад, протиправне проникнення до житла чи іншого володіння громадян без наміру вчинити будь-який злочин, якщо воно здійснене без законних підстав і проти волі особи, що ними володіє.
5. Частина 2 ст.162 передбачає дві кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою застосування такого.
Поняття “службова особа” див. у примітці до ст.364 та коментарі до неї.
Вказані у статті дії визнаються вчиненими службовими особами, якщо такі особи не мають повноважень на їх здійснення (наприклад, головою органу місцевого самоврядування, комендантом гуртожитку тощо), або вчинені службовою особою, яка уповноважена їх здійснювати (слідчим, державним виконавцем тощо), але у даному випадку відсутнє рішення суду щодо проведення таких дій.
6. Вчинення службовою особою незаконного проникнення у житло чи інше володіння особи, незаконного проведення в них огляду чи обшуку, незаконного виселення чи інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, із застосуванням насильства або з настанням тяжких наслідків потребує кваліфікації за ч.2 ст.162 і, відповідною, за ч.2 або 3 ст.365 (перевищення влади або службових повноважень).
Застосування насильства полягає в нанесенні хоча б одній особі удару, побоїв, вчиненні інших насильницьких дій щодо потерпілих, які завдали їм фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, заподіянні хоча б одній особі легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, тяжкого тілесного ушкодження. Погроза його застосування - висловлення наміру щодо вчинення зазначених та інших насильницьких дій.
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень має кваліфікуватися додатково за відповідними статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров’я особи. Погрозу вбивством за наявності реальних підстав її побоюватися слід кваліфікувати додатково за ст.129.
7. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених в диспозиції ч.1 ст.162 дій.
8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
9. Суб’єкт злочину, передбаченого ч.1 ст.162, - загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
Суб’єкт злочину, передбаченого ч.2 ст.162, може бути як загальним, якщо злочин вчиняється із застосуванням насильства, так і спеціальним - у разі вчинення його службовою особою.
10. Частина 1 ст.162 визначає злочином дії, що порушують недоторканність житла громадян, тобто осіб, які належать до громадянства України. Однак ч.1 ст.30 Конституції гарантує недоторканність житла кожному, тобто як громадянам України. так і особам без громадянства та іноземцям. Виходячи з того, що Конституція, як Основний Закон, має вищу, у порівнянні з Кримінальним кодексом, юридичну силу, потерпілим від злочину, передбаченого ст.162, можуть бути не лише громадяни України, а й особи без громадянства та іноземці.

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, -
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Встановлення кримінальної відповідальності за дії, передбачені у ст.163, є однією з юридичних гарантій таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що гарантуються кожному громадянину ст.31 Конституції України. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
2. Об’єктом злочину є суспільні відносини в сфері реалізації таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.
Предметом злочину є інформація, що, по-перше, є особистою таємницею особи і, по-друге, передається або передана у листах поштою, у телефонних розмовах, у телеграфній та в іншій кореспонденції, у тому числі в повідомленнях, переданих електронною поштою через комп’ютер.
Предметом злочину є, також, інформація про сам факт здійснення приватною особою телефонної розмови, відправки листа, телеграфної чи іншої кореспонденції або через комп’ютер.
Не є предметом злочину, передбаченого ст.163:
- інформація, що міститься у службовій кореспонденції. Незаконне ознайомлення з нею, враховуючи конкретні обставини справи, підлягає кваліфікації за ст.231, 232, 328, 330, 433;
- кореспонденція приватних осіб, що передається або передана на за допомогою вказаних засобів зв’язку, а через третіх осіб, за допомогою тварин тощо.
3. Згідно ст.187 КПК арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.
За наявності вказаних підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку. Голова суду чи його заступник виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку або про відмову в цьому. Ця постанова оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання прокурором.
Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов’язковою. Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв’язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.
4. Згідно з вимогами ст.187-1 КПК огляд кореспонденції проводиться за рішенням суду в установі зв’язку з участю понятих із числа службовців цієї установи, а при необхідності - і з участю спеціаліста. У присутності зазначених осіб слідчий відкриває і оглядає затриману кореспонденцію. Дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку, у необхідних випадках, також, може проводитись з участю спеціаліста. Слідчий прослуховує чи іншим відповідним способом вивчає зміст знятої інформації, про що складає протокол. При виявленні в інформації даних, що мають доказове значення, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи.
До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт і яка може бути оглянута, відносяться листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.
5. Згідно зі ст.188 КПК про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках. У протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений. До протоколу обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.
Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім’ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.
При проведенні обшуку або виїмки на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації. При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.
Ці ж норми кримінально-процесуального закону слід враховувати і при вирішенні питання щодо законності дій, які можуть кваліфікуватися за ст.162.
6. Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч.1 ст.163, полягає у вчиненні дій, що мали своїм наслідком порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер тобто до протиправного ознайомлення з інформацією, що передається приватними особами за допомогою засобів зв’язку або через комп’ютер. Отже як злочин, передбачений коментованою статтею, слід розцінювати будь-які дії, що здійснюються всупереч зазначеним вище вимогам закону, зокрема, КПК.
Однак, не є злочином прослуховування телефонних переговорів, за умови, коли особа, що їх здійснює, знає, що зміст цих переговорів стає відомим третім особам, але свідомо їх продовжує. Така ситуація виникає при веденні телефонних переговорів у службових приміщеннях при наявності у них інших осіб, у людних місцях по телефонну-автомату або мобільному телефону тощо.
7. Кваліфікуючі ознаки злочину - вчинення його щодо державних чи громадських діячів, вчинення службовою особою або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.
8. Поняття “службової особи” визначається приміткою до ст.364.
9. Використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, може вважатися застосування для незаконного отримання інформації будь-яких технічних засобів, за допомогою яких без відома потерпілого можна зняти інформацію з каналів зв’язку.
10. Злочин, передбачений ст.163, є закінченим з моменту порушення конституційного права громадянина на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, тобто з моменту протиправного ознайомлення з інформацією приватних осіб, що міститься у вказаних джерелах.
Настання будь-яких наслідків порушення таємниці листування законом не передбачено, тому якщо такі наслідки настали, вони підлягають, за наявності достатніх підстав, додатковій кваліфікації в залежності від форми вини щодо їх настання.
11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
12. Суб’єкт злочину - загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
Спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ч.2 ст.163, може бути службова особа. За наявності кваліфікуючих ознак, що зазначені в ч.2 або ч.3 ст.365, можлива додаткова кваліфікація дій службової особи за відповідною частиною ст.365.

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, -
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Згідно зі ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Під конфіденційною інформацією розуміються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (див. ч.2 ст.30 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.).
Під інформацією про особу розуміється сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень (див. ст.23 Закону України “Про інформацію”).
Чинне законодавство не містить переліку видів інформації про особу, які можуть визнаватись конфіденційними, а також не визначає порядку визнання тих чи інших видів відомостей про особу конфіденційною інформацією. Згідно з ч.5 ст.30 Закону України “Про інформацію” громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Для окремих категорій громадян законодавством встановлений обов’язок зберігати в таємниці певні відомості про громадян, які їм стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, тобто які є їх професійною (службовою) таємницею. Наприклад, згідно із ст.8 Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. нотаріуси та службові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці цих дій. Обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків (працівники суду, прокуратури, органів дізнання і слідства, податкових органів тощо). Цією ж статтею передбачені і випадки, коли нотаріус може повідомити компетентним органам відомості, що є нотаріальною таємницею.
Згідно з ст.46 Закону України “Про інформацію” не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, а також які становлять іншу передбачену законом таємницю, крім випадків, передбачених законом. Відомості, що становлять професійну таємницю певних категорій осіб, завжди повинні визнаватись такими, що є конфіденційною інформацією про особу. Розголошення зазначених у ст.46 Закону України “Про інформацію” відомостей може кваліфікуватись або за ст.182, або за спеціальними щодо неї ст.145, 163, 168.
Предметом злочину, передбаченого ст.182, може бути будь-яка конфіденційна інформація про особу:
- незаконно одержана (зібрана);
- документована;
- яка стала відома певним особам у зв’язку з виконанням ними професійних чи службових обов’язків.
3. Із об’єктивної сторони злочин характеризується двома формами його вчинення: 1) незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; 2) поширення конфіденційної інформації про особу у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.
Передбачений ст.182 злочин містить формальний склад. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якого із передбачених диспозицією цієї статті діянь.
4. Інформація про особу охороняється законом. Згідно з ч.4 ст.23 Закону України “Про інформацію” забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Порядок збирання відомостей про особу, в тому числі і таких, що становлять конфіденційну інформацію, визначається Законом України “Про інформацію” та іншими законодавчими актами.
Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов’язані вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.
Під незаконним збиранням конфіденційної інформації про особу треба розуміти добування будь-яким протиправним способом відомостей про особу, які відповідно до законодавства України становлять її конфіденційну інформацію: викрадення документів чи незаконне ознайомлення з документами, що містять такі відомості, будь-яким способом, заволодіння будь-яким іншим способом такими документами, підслуховування усних розмов, опитування осіб, які володіють такими відомостями, одержання таких відомостей за плату, шляхом застосування погроз, ведення спостереження за поведінкою особи, прослуховування телефонних розмов тощо.
5. Згідно із ч.2, 3, 4 ст.31 Закону України “Про інформацію” зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це передбачено для законно встановленої мети. До відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами, доступ сторонніх осіб забороняється.
Незаконним зберіганням конфіденційної інформації про особу слід вважати:
- зберігання письмових документів та інших матеріальних носіїв, що містять таку інформацію, особою, яка незаконно зібрала таку інформацію, чи особою, якій така інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків;
- зберігання зібраної у встановленому законодавством порядку конфіденційної інформації понад терміни, визначені законом.
Частиною 4 ст.31 Закону України “Про інформацію” встановлене загальне правило, що зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для встановленої законом мети. Це правило стосується інформації про громадян, зібраної у встановленому законом порядку. Терміни зберігання окремих видів конфіденційної інформації про громадян визначаються законодавством, яке регламентує підстави та порядок збирання і зберігання такої інформації. Згідно із ч.12 ст.9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, що стосуються особистого життя людини, зібрані в результаті оперативно-розшукової діяльності, не підлягають передачі і розголошенню (див. ч.13 ст.9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” із змінами, внесеними 18 січня 2001 р.).
Згідно із абз.2 ч.3 ст.22 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. документи та інші джерела, що містять інформацію, одержану спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю та їх співробітниками, не пов’язану з вчиненням злочинів чи інших правопорушень з боку фізичних осіб, підлягають знищенню не пізніше шести місяців з дня їх одержання.
6. Використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка володіє відповідною інформацією внаслідок виконання своїх службових обов’язків, а також порушення порядку зберігання конфіденційної інформації є порушеннями законодавства про інформацію, передбаченими ст.47 Закону України “Про інформацію”, які тягнуть за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність (див. абз.8, 10 ч.2 ст.47 Закону).
7. Незаконне поширення конфіденційної інформації про особу - це незаконне доведення до відома сторонніх осіб такої інформації без її згоди, вчинене особою, яка зобов’язана зберігати її в таємниці: усне чи письмове повідомлення її іншій особі, тобто розголошення конфіденційної інформації.
Законом України “Про інформацію” передбачено, що доступ до інформації, що міститься в офіційних документах, здійснюється на основі інформаційного запиту зацікавленої особи, але не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення офіційні документи, що містять конфіденційну інформацію, та які містять інформацію, що стосується особистого життя громадян. Надання доступу до конфіденційної інформації у подібних випадках має вважатись незаконним.
8. Як найбільш суспільно небезпечні прояви поширення конфіденційної інформації про особу безпосередньо у диспозиції ст.182 виділені випадки її поширення (оприлюднення) у 1) публічному виступі чи 2) творі, що публічно демонструється або 3) в засобах масової інформації. Під поширенням конфіденційної інформації про особу у публічному виступі слід розуміти її оприлюднення у виступах на різних зібраннях громадян: зборах, з’їздах, мітингах, конференціях, нарадах, симпозіумах тощо. Поширенням конфіденційної інформації про особу у творі, що публічно демонструється, є її оприлюднення під час публічної демонстрації аудіовізуального твору чи відеограми, тобто їх публічного одноразового або багаторазового представлення публіці у приміщенні чи під час публічного показу будь-якого твору, фонограми, відеограми за допомогою різних пристроїв чи процесів у місцях, де присутня публіка. До творів, що публічно демонструються, відносяться також різні предмети, що містять конфіденційну інформацію про особу (плакати, рекламні щити, фотографії тощо), окремі види аудіовізуальних творів (кінофільми, діафільми, слайд-фільми тощо) та інші подібні предмети. Під поширенням конфіденційної інформації про особу у засобах масової інформації розуміється оприлюднення такої інформації у будь-якому засобі масової інформації будь-яким способом. Про поняття засобів масової інформації див. п.3 коментаря до ст.171.
9. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини: особа усвідомлює, що нею незаконно збираються, зберігаються, використовуються чи поширюються (розголошуються чи оприлюднюються) відомості про іншу особу, які згідно з чинним законодавством є конфіденційною інформацією і які вона не має права збирати, зберігати, використовувати чи поширювати, і бажає вчинити такі дії.
10. Суб’єктом злочину є особа, що досягла 16-річного віку.
11. Розголошення окремих видів конфіденційної інформації про особу може утворювати склади інших злочинів, передбачених ст.132, 145, 159, 163, 168, 381). Зазначеними статтями передбачена відповідальність за розголошення окремих видів конфіденційної інформації щодо особи, незалежно від того, яким чином вона стала відома особі, що її розголосила, а тому, якщо розголошенню таких відомостей передувало їх незаконне збирання чи зберігання, дії винного мають кваліфікуватись за ст.182 та відповідною статтею, якою передбачається відповідальність за розголошення таких видів конфіденційної інформації про особу. Відповідно до ст.22 Закону України “Про державну статистику” від 17 вересня 1992 р. в редакції від 13 липня 2000 р. не заборонено поширення знеособленої статистичної інформації у незведеному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента.
12. Дії по незаконному збиранню конфіденційної інформації про особу, вчинені з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, або з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст.182 та відповідними частинами ст.163 чи ст.359.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти виборчих прав громадян	\|	Злочини проти сім’ї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.