Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів.

Система злочинів у сфері господарської діяльності

План

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЛЕКЦІЯ

1. Система злочинів у сфері господарської діяльності.

2. Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів.

3. Злочини проти системи оподаткування.

4. Злочини проти системи бюджетного регулювання.

5. Злочини проти системи валютного регулювання.

6. Злочини проти встановленого порядку переміщення предметів через митний кордон України.

7. Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю.

8. Злочини проти прав і законних інтересів кредиторів.

9. Злочини проти добросовісної конкуренції.

10. Злочини проти прав і законних інтересів споживачів.

11. Злочини проти порядку приватизації.

Залежно від видового (підгрупового) об'єкта передбачені у розділі VII Особливої частини КК злочини у сфері господарської діяльності можна класифікувати таким чином: 1) злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (статті 199, 200, 215, 223, 224); 2) злочини проти системи оподаткування (статті 204, 212, 216); 3) злочини проти системи бюджетного регулювання (статті 210, 211); 4) злочини проти системи валютного регулювання (статті 207, 208); 5) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України (ст. 201); 6) злочини проти порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю: (статті 202, 203, 203¹, 205, 209, 209¹, 213, 214); 7) злочини проти прав і законних інтересів кредиторів (статті 218-222); 8) злочини проти добросовісної конкуренції (статті 206, 228, 229, 231, 232); 9) злочини проти прав і законних інтересів споживачів (статті 217, 225-227); 10) злочини проти порядку приватизації (статті 233-235)¹.

Стаття 199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

1. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Предметом злочину є:
1) національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети;
2) іноземна валюта;
3) державні цінні папери;
4) білети державних лотерей.
2. Грошовою одиницею України є гривня (ч.1 ст.99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня (банкноти і монети) є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.32, 34, 35 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.).
Предметом злочину, передбаченого ст.199, може визнаватись лише “власне валюта” за термінологією Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р., тобто банкноти (паперові) Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є єдиним законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг (п.2 постанови ПВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. № 6). Предметом злочину - іноземною валютою - має визнаватись і євро - грошовий знак, що виконує функції засобу платежу на території не однієї окремої, а декількох європейських держав.
Грошові знаки, що виконують функції засобу платежу, існують або у вигляді банківських білетів (банкнот), емітентом яких є центральний (національний) банк країни, або у вигляді скарбничих (казначейських) білетів, емітентом яких є Міністерство фінансів чи його скарбниця (казначейство). В Україні емітентом грошових знаків є лише НБУ, який має виключне право на введення їх в обіг (емісію), організацію обігу та вилучення з обігу. Паперові банкноти грошового знаку України - гривні - є білетами НБУ. Державне казначейство України не наділено правом здійснювати емісію грошових знаків як засобу платежу, а, отже, державних казначейських білетів як виду грошових знаків в Україні не існує.
Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам’ятні та ювілейні.
Грошові знаки (валюта України та іноземна валюта), які вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст.199, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство (абз.1 п.3 згаданої постанови).
Предметом злочину є або справжня валюта України чи іноземна валюта (при її підробленні), або підроблена (при її виготовленні). Предметом зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту та самого збуту є підроблена національна валюта України та іноземна валюта.
Справжні банкноти валюти України - це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу паперові грошові знаки, що мають прямокутну форму встановленого розміру і виготовлені на спеціальному папері з елементами захисту, на яких зазначені реквізити (найменування банку-емітента, назва грошової одиниці, номінал, рік затвердження Головою Національного банку зразка або рік виготовлення, серія та номер), інші елементи дизайну і захисту. Справжні монети - це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу металеві грошові знаки, що мають установлену форму, технічні характеристики, геометричні розміри, у яких розрізняють лицьовий бік (аверс), зворотний бік (реверс) й обріз (гурт), на яких зображені герб, написи з елементами захисту, номінал, найменування держави, рік карбування (див. абз.2, 3 п.1.2 Правил визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 2004 р. № 547).
Національний банк України підробленими банкнотами (монетами) вважає банкноти (монети), що виготовлені будь-яким способом, уключаючи промисловий, усупереч установленому законодавством України порядку та імітують (фальсифікують) справжні банкноти (монети), уведені Національним банком в обіг. До підроблених належать також перероблені банкноти (монети), на яких будь-яким способом (наклеюванням, малюванням, друкуванням тощо) змінені зображення, що визначають номінал, рік затвердження зразка (виготовлення), банк-емітент, інші реквізити та елементи дизайну і які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні банкноти (монети) (див. абз.11 п.1.2 Правил).
3. Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Із видів цінних паперів, перелік яких міститься у ст.3 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. в редакції від 3 червня 1999 р. (акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери), державними цінними паперами можуть бути:
- облігації внутрішніх державних позик;
- облігації зовнішніх державних позик;
- казначейські зобов’язання республіки;
- векселі Державного казначейства України;
- приватизаційні папери.
Емітентом цінних паперів може бути держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (див. ч.1 ст.2 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”). Залежно від того, хто є емітентом цінних паперів, останні поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які - недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду. У деяких нормативно-правових актах Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (далі - ДКЦПФР) та НБУ дається визначення поняття “державні цінні папери”. Зокрема, у Положенні про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо, затвердженому постановою Правління НБУ від 29 травня 2001 р. № 204, під державними цінними паперами розуміються “визначені законодавством боргові зобов’язання, що емітуються державою в особі її уповноважених органів та в порядку, визначеному чинним законодавством України”. У Положенні про депозитарну діяльність Національного банку України, затвердженому постановою Правління НБУ від 19 березня 2003 р. № 114, під державними цінними паперами розуміються цінні папери, випущені відповідно до вимог законодавства України, емітентом яких є уповноважений державний орган (див. абз.2 п.1 Положення). Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик; казначейських зобов’язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.
Не відносяться до державних цінних паперів облігації місцевих позик, облігації державних підприємств та цінні папери НБУ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за цими цінними паперами.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р. особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери - цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199.
Облігації внутрішніх державних позик випускаються щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.
Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для брокерів або дилерів зберігачів - виписки з їх рахунків у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ ; для інших осіб - виписки з їх рахунків у цінних паперах брокерів - зберігачів, засвідчені підписом посадової особи та печаткою зберігача (див. п.7 Основних умов випуску та порядку розміщення облігацій внутрішньої державної позики 2000 р., затверджених постановою КМУ від 22 вересня 2000 р. № 1455). Такі виписки з рахунків у системі електронного обігу цінних паперів є не цінними паперами, а офіційними документами, тому їх підробка може кваліфікуватись або за ст.358 як підроблення документів, або ж за ст.366 як службове підроблення.
Державними цінними паперами на пред’явника є також облігації внутрішньої державної ощадної позики 1998 р. номінальною вартістю 50 гривень. Облігації виготовляються у вигляді бланків спеціального зразка із відповідним ступенем захисту Банкнотно-монетним двором НБУ і мають три купони (перший купонний період - один рік, другий та третій - по шість місяців), розмір доходу за першим із них становить 17 гривень, за другим і третім - по 8 гривень 50 копійок.
Випуск казначейських зобов’язань України передбачено постановою КМУ “Про випуск казначейських зобов’язань” від 10 січня 2002 р. № 15. Випускаються казначейські зобов’язання України у документарній формі на пред’явника номінальною вартістю 50 грн. з терміном обігу 24 місяці з дня випуску та розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення за окремими серіями (всього таких серій вісім: A, B, C, D, E, F, G, H, обсяг випуску кожної становить 50 млн грн. за номіналом).
Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій (див. ч.1 ст.14-1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”).
Державними цінними паперами є векселі Державного казначейства, випуск яких передбачено постановою КМУ “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства” від 27 червня 1996 р. № 689.
4. Виходячи із визначення поняття “лотерея” як виду господарської діяльності, що дається у п.1.33 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 21 вересня 2000 р. під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації їх випуску регламентується Положенням про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затвердженим постановою КМУ від 27 квітня 1998 р. № 577.
У Додатку 1 до наказу Міністерства фінансів від 22 листопада 2000 р. № 285 “Про переоформлення реєстраційних свідоцтв державних лотерей на відповідні ліцензії” міститься Перелік державних грошових лотерей, свідоцтва про проведення яких підлягають переоформленню відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою запровадження державного контролю за здійсненням лотерейної діяльності”.
До прийняття Закону України “Про лотерейну діяльність”, яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст.199 злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності. Саме у такому значенні дається визначення поняття білетів державних лотерей ДПА (див. п.10 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА від 1 грудня 2000 р. № 614). Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей затверджені наказом Держкомпідприємництва та Мінфіну України від 12 грудня 2002 р. № 128/1037.
Указом Президента України “Про деякі заходи щодо регулювання лотерейної діяльності” від 10 вересня 2002 р. визнано за необхідне посилення державного регулювання лотерейної діяльності в Україні шляхом: запровадження державної монополії на випуск та проведення лотерей; припинення проведення недержавних лотерей, у тому числі за рішеннями органів місцевого самоврядування, а КМУ дане доручення подати у двомісячний строк на розгляд ВРУ законопроект про лотереї та азартні ігри в Україні та забезпечити у місячний строк затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з випуску та проведення лотерей.
5. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.199, виражається у вчиненні будь-якої із перерахованих у її диспозиції дій:
- виготовлення;
- зберігання;
- придбання;
- перевезення;
- пересилання;
- ввезення в Україну;
- збут підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199.
З моменту вчинення будь-якої із зазначених дій злочин вважається закінченим. При цьому достатньо, щоб предметом зазначених дій був хоча б один із вказаних у ст.199 предметів.
6. Під виготовленням підроблених предметів, зазначених у диспозиції ч.1 ст.199, слід розуміти їх створення будь-яким способом (повна підробка), а також спотворення тим чи іншим способом реквізитів справжніх предметів: склад злочину утворює, згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.5 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 5, як повна імітація грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх грошових знаків, білетів державних цінних паперів, яка передбачає таке їх художнє оформлення (певний ступінь завершеності зображення, а саме: відповідність орнаменту і наявність основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник) та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака, білета державної лотереї чи державного цінного папера) та якість відтворення (ступінь графічної та кольорової точності зображення), що робить можливим досягнення мети їх збуту і, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки, тобто дає підстави вважати можливим їх перебування у обігу.
Враховуючи наведені роз’яснення ПВСУ, фактично виготовлення підроблених національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їх створення будь-яким способом, тобто лише шляхом “повної” підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їх фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал: при підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їх узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їх узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.
Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти для наступного її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, якщо останнє становить собою злочин хоча б середньої тяжкості, а при фактичному збуті такої купюри - як шахрайство (див. п.8 постанови ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового і буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри у обігу.
Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (див. абз.1 п.12 згаданої постанови).
Під виготовленням підроблених державних цінних паперів треба розуміти їх створення будь-яким способом. Цінні папери в документарній формі виготовляються шляхом заповнення необхідних реквізитів на бланках цих цінних паперів, порядок виготовлення яких та вимоги щодо їх форми та змісту реквізитів визначається законодавством, зокрема Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338 та Положенням про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 31 липня 1998 р. № 95. Виготовлення підробленого векселя може виражатись як у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, так і у видачі, наприклад, векселя Державного казначейства, оформленого зовнішньо з дотриманням вимог до його реквізитів, фактично на фінансування видатків на оплату праці, видача векселів на яке не дозволяється (див. п.5 Порядку застосування векселів Державного казначейства, затвердженого постановою КМУ від 27 червня 1996 р. № 689). Спосіб виготовлення підроблених державних цінних паперів залежить від їх виду та форми існування (документарна чи бездокументарна).
Векселі (прості і переказні) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (див. ст.5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р.). Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, викладених у Главі 2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. № 508.
Виготовлення підроблених бездокументарних державних цінних паперів може бути вчинене шляхом відкриття фіктивного рахунку у депозитарії державних цінних паперів, функції якого виконує НБУ, або у зберігача. Підробкою бездокументарних цінних паперів слід вважати внесення будь-яких змін до рахунку у цінних паперах у зберігача, які спотворюють зміст зафіксованої у ньому інформації. Такі зміни можуть бути внесені шляхом надання незаконних розпоряджень на здійснення облікових депозитарних операцій (зарахування, списання, переміщення, переказ), наслідком яких може бути зміна кількості цінних паперів на рахунку, обмеження їх в обігу або зняття таких обмежень, чи розпоряджень про внесення змін до реквізитів анкети рахунку у цінних паперах, які не супроводжуються обліковими операціями щодо цінних паперів, наприклад, зміна інформації щодо власника (розпорядника) рахунку тощо.
Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст.361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1, 2 чи ч.3 ст.199 та відповідною частиною ст.361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням комп’ютерної інформації.
7. Зберігання зазначених у диспозиції ч.1 ст.199 предметів - це вчинення будь-яких умисних дій, пов’язаних з фактичним володінням такими предметами, незалежно від місця їх знаходження: тримання при собі (в одязі, валізі тощо), поміщення їх у сховище, будь-яке приміщення чи будь-яке інше вибране і відоме особі місце.
8. Придбання зазначених предметів - це набуття права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, одержання як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, одержання в позику, привласнення знайдених таких предметів тощо.
9. Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей - це їх переміщення транспортними засобами з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу, наприклад, пасажиром, здійснюється таке перевезення безпосередньо особою чи іншим способом. Спосіб транспортування зазначених предметів, відстань, на яку їх перевезено, не мають значення. Не є перевезенням зазначених предметів їх перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.
10. Пересилання згаданих предметів - це їх переміщення у просторі шляхом відправлення поштою, посильним з одного місця в інше. При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, багажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.
11. Ввезення в Україну таких предметів - це їх переміщення через державний кордон України на її територію будь-якими транспортними засобами. Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як їх ввезення в України.
12. Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їх умисне відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передачу в борг і в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо (див. абз.2 п.10 згаданої постанови).
13. Із суб’єктивної сторони злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу - прямий. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їх збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їх кваліфікацію не впливають.
Кримінально-правова оцінка виготовлення підроблених національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї без мети збуту залежить від конкретної мети їх виготовлення:
- якщо такі предмети виготовлені з метою вчинити обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, то дії винного мають кваліфікуватися як готування до шахрайства, що становить собою злочин принаймні середньої тяжкості, а при фактичному їх використанні для обману окремих громадян і заволодінні їх майном - за ст.190 як закінчений злочин;
- якщо такі предмети виготовлені без мети наступного збуту чи використання для обману окремих осіб чи шахрайського заволодіння чужим майном, то дії особи не містять складу злочину, передбаченого ст.199. Наприклад, виготовлення національної чи іноземної валюти з метою показати своє вміння художника.
14. Суб’єктом злочину є фізична особа, що досягла 16-річного віку.
15. Кваліфікованими видами злочину (ч.2 ст.199) є вчинення передбачених ч.1 ст.199 дій 1) повторно, або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великому розмірі, а особливо кваліфікованими (ч.3 ст.199) - вчинення передбачених ч.1 ст.199 дій 1) організованою групою чи 2) в особливо великих розмірах.
Повторним вважається вчинення будь-якої із передбачених ч.1 ст.199 дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії, в тому числі і за наявності обтяжуючих обставин, передбачених ч.2 чи 3 цієї статті.
Вчиненими за попередньою змовою групою осіб дії, передбачені ч.1 ст.199, вважаються у разі їх спільного вчинення як співвиконавцями принаймні двома особами, які заздалегідь, до початку їх вчинення, домовились про це. При цьому не обов’язково, щоб всі особи такої групи вчинювали одні й ті ж дії. Вчиненим з цією ознакою злочин буде і у разі, коли одна особа вчинювала виготовлення підроблених предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.199, а інша їх перевозила чи збувала тощо.
Про вчинення злочину організованою групою див. ч.3 ст.28 та коментар до неї. При цьому не має значення, які конкретно дії вчинені кожною із осіб, що входять до складу організованої групи: одна особа може здійснювати виготовлення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, інша - їх зберігання, третя - перевезення, четверта - збут тощо.
Згідно з приміткою до ст.199, вчиненими у великому розмірі дії, передбачені ст.199, вважаються за умови, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 224. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

1. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів -
караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою або якщо вони завдали особливо великої матеріальної шкоди, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. 1. Повторним у статті 224 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або статтею 199 цього Кодексу.
2. Відповідно до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою - така, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Предметом злочину є будь-які недержавні цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (див. ч.1 ст.1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.).
До цінних паперів ст.3 Закону в редакції від 3 червня 1999 р. з доповненнями від 5 червня 2003 р. віднесені: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери. Із перерахованих у ст.3 Закону видів цінних паперів недержавними, тобто предметом передбаченого ст.224 злочину, можуть бути цінні папери: акції будь-яких видів, облігації внутрішніх місцевих позик, облігації будь-яких підприємств, векселі, інвестиційні сертифікати, заставні, іпотечні цінні папери (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати).
Згідно зі ст.194 ЦК України 2003 р. цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:
- пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;
- боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання;
- похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;
- товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Згідно зі ст.195 ЦК України, законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів, а види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.
Згідно ст.196 ЦК обов’язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного папера та інші необхідні вимоги встановлюються законом, а документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.
Облігація внутрішньої місцевої позики - це цінний папір, випущений Верховною Радою АРК або міською радою та засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається Верховною Радою АРК, міською радами. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна рада (див. абз. 3 ч.2 п.1 Положення про порядок випуску облігацій місцевих позик, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 10 жовтня 2003 р. № 414). Облігації внутрішньої місцевої позики можуть випускатися на пред’явника в документарній або в бездокументарній формі з іменною ідентифікацією власників на підставі облікового реєстру власників у зберігача (пп.2.8 названого положення).
Депозитний сертифікат НБУ - це один із видів монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ у бездокументарній формі. Депозитні сертифікати НБУ є його власними зобов’язаннями, тобто не є державними цінними паперами (див. ст.4, 29 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 2000 р.).
Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодовувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими або дисконтними) такими що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу, звичайними та з додатковим забезпеченням. Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватись купонний лист на виплату відсотків, який повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, по якій виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні містити купонний лист.
Ощадний сертифікат (він є недержавним цінним папером) - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (п.1.3 Положення про порядок реєстрації випуску ощадних сертифікатів відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, номінованих в іноземній валюті, та інформації про їх випуск, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 25 жовтня 1999 р. № 216). Різновидом ощадних сертифікатів є депозитний сертифікат НБУ, який є борговим цінним папером НБУ у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку. Випуск депозитних сертифікатів НБУ регламентується Положенням про депозитний сертифікат Національного банку України, затвердженим постановою правління НБУ від 9 вересня 2002 р. № 335. Банки, строк діяльності яких становить не менше одного року, можуть випускати ощадні депозитні сертифікати на умовах субординованого боргу - письмові свідоцтва банку-боржника про депонування грошових коштів, що залучаються на умовах субординованого боргу, які засвідчують право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів за ним (див. п.4.1 гл.4 розд.ІІІ Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 в редакції від 19 березня 2003 р. № 118).
Інвестиційні сертифікати - це цінні папери, які до набрання чинності Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. випускались виключно інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями згідно з Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94. Згідно з названим Законом, інвестиційні сертифікати випускаються компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду, створеного в порядку, передбаченому цим Законом після набрання ним чинності. Інвестиційні сертифікати, які випускались у відповідності із Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, надавали право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивідендів (див. п.2 Положення), а інвестиційні сертифікати, що випускаються компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду, засвідчують право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді (див. абз.12 ст.3 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.
Інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, що випускались згідно з названим Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, можуть бути іменними і на пред’явника і містять такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного папера (“інвестиційний сертифікат”) та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифіката, його номінальна вартість; ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифіката); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи - інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладався договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводилася реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікувалася інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду (п.9 зазначеного Положення).
Інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду повинні містити аналогічні реквізити.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Порядок випуску та обігу векселів визначається КМУ (ст.21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”). Вексельні бланки виготовляються з дотриманням вимог до їх форми, визначених Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338, двох видів (прості та переказні) номіналом 50, 100, 200, 500, 1000, 2000, 5000, 10 000, 50 000, 100 000, 500 000, 1 000 000 гривень розміром 297ґ105 мм. Стандартні (типові) форми переказного і простого векселів та їх реквізитів визначені у Додатку 2 до названого Положення в редакції рішення ДКПЦФР від 17 листопада 2004 р. № 470. До набрання чинності названим Положенням вексельні бланки виготовлялись відповідно до Правил виготовлення і використання вексельних бланків, які були затверджені постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528 (втратили чинність згідно з постановою КМУ і НБУ від 4 червня 2002 р. № 763). Вексельний обіг в Україні здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р.
Заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Заставна складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР (див. ст.20, 21 Закону України “Про іпотеку” від 5 червня 2003 р.). Перелік реквізитів заставної та їх зміст визначений ст.21 Закону України “Про іпотеку”.
Згідно зі ст.31 Закону України “Про іпотеку” іпотечні цінні папери можуть випускатись банками та іншими фінансовими установами у вигляді іпотечних облігацій і іпотечних сертифікатів.
Іпотечний сертифікат - це особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками (абз. 3 ч.1 ст.1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р.). Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді сертифікатів із фіксованою дохідністю та сертифікатів участі. Порядок (процедура) емісії (випуску) іпотечних сертифікатів визначається розд. ІV (ст.16-25), а їх реквізити - розд. ІІІ (ст.14-15) названого Закону. Іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які відповідно до Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни; право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів; право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов’язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами. Іпотечні сертифікати участі - це сертифікати, які відповідно до Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. Забезпечені іпотеками, посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами та надають їх власнику такі права: право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань - з вартості іпотечних активів, які знаходяться у довірчій власності управителя (див. ст.23, 24 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”).
Цінними паперами є також сертифікати фонду операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН) - цінні папери, що засвідчують право їх власників на отримання доходу від інвестування в нерухомість, а також право на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем ФОН. Сертифікати ФОН можуть бути випущені в одній з таких форм: іменні сертифікати ФОН документарної форми випуску (іменні документарні сертифікати ФОН); іменні сертифікати ФОН бездокументарної форми випуску (іменні бездокументарні сертифікати ФОН); сертифікати ФОН на пред’явника документарної форми випуску (документарні сертифікати ФОН на пред’явника) (див. абз.11 ч.1 ст.2, ч.1 ст.37, ч.1 ст.41 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 р.). Емітентом сертифікатів ФОН виступає фінансова установа (управитель ФОН), яка здійснює управління майном (коштами, отриманими управителем ФОН в управління, а також нерухомістю і іншим майном, майновими правами та доходами, набутими від управління цими коштами), отриманим у довірчу власність за договором управління майном.
Порядок емісії (випуску) сертифікатів ФОН та їх реквізити визначається розд. ІV (ст.37-49) Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.
До цінних паперів Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. віднесені похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний із правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.
На законодавчому рівні види похідних цінних паперів не визначені. У п.1.4 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. в редакції від 22 травня 1997 р. дається визначення поняття цінних паперів як документів, що засвідчують право володіння або відносини позики, та відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери. При цьому дається визначення поняття окремих видів цінних паперів, які можна вважати такими, що відносяться до похідних цінних паперів - деривативів, до яких названим Законом віднесені форвардні контракти, ф’ючерсні контракти та опціони, а також дається класифікація та визначення поняття окремих видів деривативів відповідно до виду цінностей (фондовий дериватив, валютний дериватив, товарний дериватив) (див. п.1.5 ст.1 Закону). Під деривативом у п.1.5 ст.1 Закону розуміється стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
До цінних паперів відноситься фондовий дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому, щодо якого ДКЦПФР зробила висновок про віднесення його до похідного цінного паперу як опціону чи ф’ючерсу згідно з ч.5 ст.11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. Ф’ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту. Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною (див. абз.3 п.1 Правил випуску та обігу фондових деривативів, затверджених ДКЦПФР 24 червня 1997 р. № 13). Опціони можуть розміщуватися та обертатися виключно на фондових біржах чи організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах виключно через торговців цінними паперами з обов’язковим повідомленням про місця продажу таких опціонів, а їх емітентами можуть бути виключно юридичні особи, в тому числі торговці цінними паперами, і їх випуск реєструється ДКЦПФР (див. п.1.3, 1.4, 1.5 рішення ДКЦПФР “Про впорядкування випуску та обігу деривативів” від 13 квітня 1999 р. № 70).
2. Цінні папери можуть випускатись як у традиційній паперовій (документарній) формі, так і в бездокументарній формі (див. Закон України “Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р.) або лише у паперовій чи бездокументарній формі. Зокрема, згідно із ч.1 ст.5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджується ДКЦПФР за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р., і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Правилами випуску та обігу фондових деривативів, затвердженими рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13, передбачено, що випуск опціонів та ф’ючерсів здійснюється як в паперовій (документарній), так і в безпаперовій (бездокументарній) формах (п.4), а випуск варантів - тільки в документарній формі; депозитні сертифікати НБУ випускаються у бездокументарній формі (п.1.1 Положення про депозитний сертифікат Національного банку України). Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента, затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів для обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.
3. Предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.224, можуть бути будь-які недержавні цінні папери (облігації місцевих позик; депозитні сертифікати, комерційні векселі та інші цінні папери НБУ; ощадні сертифікати банків; будь-які акції; облігації всіх видів, в тому числі облігації підприємств будь-якої форми власності та облігації місцевих позик; інвестиційні сертифікати; векселі, крім векселів державного казначейства; похідні цінні папери).
Предметом злочину не можуть визнаватись боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази та інші фінансові та банківські документи, які визнаються цінними паперами ст.1 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р.
Виписка з реєстру власників іменних цінних паперів повинна містити дані про те, що вона не є іменним цінним папером та її передача не веде до переходу права власності на іменні цінні папери (див. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60).
Депозитарний облік цінних паперів здійснюється у відповідності із Нормами і правилами обліку цінних паперів у Національній депозитарній системі, затвердженими постановою Правління НБУ від 13 квітня 2000 р. № 40. Згідно з п.1.12 названого акта, депозитарії та зберігачі цінних паперів у своїй діяльності повинні керуватися єдиними правилами депозитарного обліку цінних паперів відповідно до вимог нормативно-правових актів і стандартів депозитарного обліку.
Підтвердженням права власності на цінні папери, випущені в документарній формі, є сертифікат, а на цінні папери, випущені в бездокументарній формі чи знерухомлені цінні папери (переведені у бездокументарну форму цінні папери, випущені у документарній формі) - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів (див. абз.1 ч.4 ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Виписка про стан рахунку у цінних паперах не є цінним папером, вона є лише підтвердженням права власності на цінні папери на дату стану рахунку, вказану в цій виписці. Така виписка не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери (див.: абз.2 ч.4 ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”; п.5.12.1 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61). Зокрема, підтвердженням права власності на депозитний сертифікат НБУ є виписка з рахунку депозитарного обліку, яку НБУ зобов’язаний надавати власнику сертифіката; така виписка не може бути предметом угод, що спричиняють перехід права власності на сертифікат (п.2.3 п.2 Положення про депозитний сертифікат Національного банку України).
Виписки з рахунку у цінних паперах, виписки з рахунків депозитарного обліку та виписки із реєстрів власників іменних цінних паперів є офіційними документами, що видаються суб’єктами підприємництва, створеними у формі господарських товариств (депозитарії, зокрема, Національний депозитарій України, та комерційні банки, зберігачі цінних паперів, незалежні реєстратори) або самими емітентами цінних паперів (акціонерними товариствами, які самостійно ведуть власний реєстр власників іменних цінних паперів), а тому їх підробка, в тому числі і незаконне виготовлення з метою збуту, а так само збут чи використання іншим шляхом підроблених виписок, за наявності підстав, може кваліфікуватись за ст.358 чи ст.366.
4. Частиною 1 ст.224 передбачена відповідальність за виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів, тобто об’єктивна сторона цього злочину характеризується:
- виготовленням;
- збутом;
- використанням іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів.
При цьому предметами збуту чи використання підроблених недержавних цінних паперів є уже підроблені такі цінні папери. Незаконні збут чи використання справжніх недержавних цінних паперів можуть утворювати склади інших злочинів: порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст.202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст.203).
Про поняття “виготовлення” предмету злочину див. п.6 коментаря до ст.199. Виготовлення підробленого векселя може виражатись як у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, так і у видачі (використанні) векселя, оформленого зовнішньо з дотриманням вимог до його реквізитів, не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а з іншою метою, наприклад, видача векселя формально для оплати виконаних робіт за фіктивним контрактом з метою безоплатної передачі коштів, їх розкрадання чи конвертації у готівкові кошти або іноземну валюту, незаконного його продажу іншим суб’єктам підприємницької діяльності чи з метою довести суб’єкт підприємництва - векселедавця до банкрутства тощо.
Збут підроблених недержавних цінних паперів - їх відчуження будь-яким способом (продаж, обмін, дарування тощо) як особою, яка їх підробила, так і будь-якою іншою особою, яка усвідомлює, що недержавні цінні папери, які нею збуваються, є підробленими.
Використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів виражається у вчиненні будь-яких дій, пов’язаних з набуттям певних прав чи звільненням від обов’язків, які забезпечуються цими паперами: використання як засобу застави, оплата вкладу до статутного фонду господарського товариства, отримання дивідендів чи частки майна емітента цінних паперів при його ліквідації, ухилення від сплати мита, митних зборів, акцизного збору або податку на додану вартість за ввезення на митну територію України товарів, які ними обкладаються, участь у голосуваннях на зборах акціонерів емітента тощо.
5. Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних недержавних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних недержавних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст.361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1, 2 чи ч.3 ст.224 та відповідною частиною ст.361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням комп’ютерної інформації.
6. Злочин буде закінченим з моменту вчинення винним однієї із трьох дій, вказаних в диспозиції ч.1 ст.224.
7. З суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. При виготовленні підроблених недержавних пінних паперів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета їх збуту. Залежно від мотивів і мети вчинення виготовлення, збуту чи іншого використання підроблених недержавних цінних паперів дії винного додатково можуть кваліфікуватись як готування чи замах на вчинення інших злочинів, зокрема, як готування до вчинення розкрадання чи замах на його вчинення.
8. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.
При цьому суб’єктом злочину у формі збуту чи іншого використання підроблених недержавних цінних паперів може бути як особа, яка їх виготовила, так і будь-яка інша особа. Суб’єктом злочину у формі виготовлення підроблених недержавних цінних паперів можуть бути працівники поліграфічних підприємств, які, наприклад, при виготовленні сертифікатів цінних паперів на пред’явника, реквізити яких наносяться та заповнюються повністю друкарським способом, спотворили зміст нанесених реквізитів. Вчинення передбачених ст.224 дій службовою особою шляхом зловживання владою або службовим становищем, за наявності підстав, має додатково кваліфікуватися за ст.364.
9. Частинами 2 та 3 ст.224 передбачена відповідальність за кваліфікований (ч.2) та особливо кваліфікований (ч.3) види злочину.
Про повторність вчинення злочину (ч.2) див. п.1 примітки 1 до ст.224. При цьому не є обов’язковим засудження особи за раніше вчинений злочин; про вчинення злочину організованою групою (ч.2 ст.224) - ч.3 ст.28 та коментар до неї. При цьому дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній злочинній діяльності, повинні кваліфікуватись безпосередньо за ч.3 ст.224 без посилання на ст.27.
Під великою матеріальною шкодою (ч.2) треба розуміти заподіяння державі, юридичним особам або окремим громадянам матеріальної шкоди, якщо її розмір у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великою (ч.3 ст.224) - таку, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 223. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

1. Випуск (емісія) громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові, -
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Статтею 223 передбачена відповідальність за два самостійних склади злочинів, а саме передбачених її частинами 1 та 2.
2. Предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.223, є недержавні так звані емісійні цінні папери, тобто цінні папери, які розміщуються суб’єктами господарської діяльності шляхом відкритої підписки, оскільки ч.1 ст.223 передбачена відповідальність не за будь-який випуск (емісію) недержавних цінних паперів, а лише за їх випуск (емісію) у формі відкритого розміщення. Шляхом відкритої підписки здійснюється випуск (емісія) таких недержавних цінних паперів: акцій відкритих акціонерних товариств, у тому числі акцій корпоративного інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції, інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції; облігацій всіх видів (підприємств, місцевих позик та ін.), ощадних сертифікатів банків, фондових деривативів (опціонів, варантів, ф’ючерсів), а також акцій та облігацій іноземних емітентів. При цьому предметом злочину не можуть бути облігації місцевих позик, хоча вони і розміщуються шляхом відкритої підписки, оскільки їх емітентами можуть бути Верховна Рада АРК або міські ради, які не є суб’єктами господарської діяльності (див. Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 7 жовтня 2003 р. № 414). Не є предметом передбаченого ч.1 ст.223 злочину акції закритих акціонерних товариств, оскільки вони повністю розподіляються між засновниками при створенні закритого акціонерного товариства, не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі (див. ч.1 ст.25 Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.).
3. Предметом злочину, передбаченого ч.2 ст.223, є документи, що подаються для реєстрації емісії будь-яких недержавних цінних паперів, як тих, що випускаються у формі відкритого розміщення, так і тих, які випускаються в інших формах, зокрема, шляхом розподілу між засновниками (учасниками). Такими є акції закритих акціонерних товариств, акції корпоративного (венчурного, недиверсифікованого) інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні, інвестиційні сертифікати пайового (венчурного, недиверсифікованого) інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні, оскільки їх емісія (випуск) підлягає реєстрації в ДКЦПФР. Перелік документів, що подаються відкритими акціонерними товариствами до реєструвального органу для реєстрації інформації про випуск акцій, міститься у п.2.1 Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затвердженого наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210 у редакції від 9 лютого 2001 р. № 18, а перелік документів, що подаються для реєстрації випуску акцій, крім випадків реєстрації їх випуску в разі збільшення розміру статутного фонду за рахунок реінвестиції дивідендів та зменшення розміру статутного фонду - у п.4.1 Положення. У п.4.3 та 4.4 Положення міститься перелік документів, що подаються для реєстрації випуску акцій у разі, відповідно, збільшення розміру статутного фонду за рахунок реінвестиції дивідендів (п.4.3) та зменшення розміру статутного фонду (п.4.4). Перелік документів, що подаються емітентом до реєструвального органу для реєстрації випуску облігацій, що пропонуються для закритого продажу, міститься у п.4.1 Положення про порядок випуску облігацій підприємств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 322, а перелік документів, які подаються до реєструвального органу для одночасної реєстрації випуску облігацій та інформації про їх випуск - у п.4.5 названого Положення, а до прийняття названого положення - містився у п.5.1 Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств. Перелік документів, які подаються для реєстрації емісії акцій окремими видами акціонерних товариств, міститься у відповідних положеннях, затверджених рішеннями ДКЦПФР, в яких визначається порядок реєстрації випуску акцій та інформації про емісію акцій такими товариствами та іншими суб’єктами, які виступають емітентами цінних паперів: Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного фонду у зв’язку з індексацією основних фондів, затвердженого 17 березня 2000 р. № 25; Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств, затвердженого 11 червня 2002 р. № 167; Положе

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Некорисливі посягання на власність	\|	Злочини проти системи оподаткування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.