Злочини проти моральності

Стаття 297. Наруга над могилою

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Цей злочин є проявом нехтування соціальними цінностями - пам’яттю і повагою до померлих і місць їх поховання, а також проявом аморального відношення до рідних і близьких померлих, бажанням викликати громадське обурення, в тому числі міжетнічного або міжконфесійного характеру, задовольнити свої корисливі інтереси.
2. Об’єкт злочину - громадська мораль в частині забезпечення честі і гідності померлих, їх рідних і близьких.
3. Предмет злочину - могила, у тому числі братська, склеп, кладовище, захоронення, труп або прах покійного та урна, в якій міститься прах, предмети, що символізують ставлення людей до померлого та знаходяться в місці поховання або на трупі.
Могила - це заглиблення в ґрунті, скельній породі, льоді тощо, в якому знаходиться труп померлого, а також елементи могили - релігійні символи, інші предмети (камінь, стела, пам’ятки тощо).
Склеп - закрите підземне приміщення, в якому зберігаються труни з померлими (гробниця, усипальниця, мавзолей).
Інше місце поховання - мавзолей, гробниця, стіна скорботи, колумбарій, місця колективного поховання знищених людей, корабель чи літак з тілами загиблих тощо.
Труп - це тіло померлого, як ціле, так і розчленоване, як природне, так і бальзамоване або муміфіковане, що знаходиться в могилі, іншому місці поховання, в медичному закладі (морзі, лікарні тощо), в будинку та ін.
Під урною з прахом покійного слід розуміти відповідну посудину для зберігання праху покійного, який утворився від спалювання або від тління.
Предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, - це гроб, речі (предмети), покладені в гроб разом з покійником, символи скорботи та поваги (пам’ятники, стели, уламки (елементи) механізмів, приладів тощо).
4. Об’єктивна сторона утворює два юридичних склади цього злочину:
- наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного - це глузливе, зневажливе, цинічне і образливе ставлення до пам’яті та поваги покійного, що знаходить прояв в оскверненні могили, іншого місця поховання, трупа або урни з прахом покійного. Осквернення - це активні дії у виді руйнування або розкриття могили, руйнування або знищення могильних символів (хрестів, стел тощо), нанесення на них цинічних і зневажливих написів, знаків, малюнків, обливання фарбами або іншими речовинами (кислотами, нечистотами тощо), знищення або пошкодження огорожі, квітників, а також дії, що засвідчують наругу над трупом людини після її смерті і до її поховання, діставання трупа або його частин із могили, склепу чи іншого місця поховання, інші дії, що характеризують зневажливе ставлення до трупа або праху померлого. Всі вони спрямовані на завдання рідним, близьким покійному людям моральних страждань та матеріальних витрат, викликають обурення громадськості;
- викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, - це протиправне таємне чи відкрите їх вилучення і обернення на свою користь чи на користь інших осіб (квіти, вінки, меморіальна дошка, урна з прахом тощо). У разі поєднання викрадення з насильством таке діяння кваліфікується як за ст.297, так і за статтями КК, якими передбачена відповідальність за злочини проти здоров’я особи (ст.121, 122, 125, 126) або проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднання громадян (ч.3 ст.342; ч.2, 3 ст.350).
Не утворюють даного злочину такі дії: здійснення унормованого перепоховання останків громадян, проведення ексгумації трупа, перенесення могили (поховання) в інше місце, проведення археологічних розвідок тощо (Інструкція про порядок здійснення перепоховання останків громадян іноземних держав, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій на території України, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики від 9 лютого 1999 р. № 25; Порядок організації робіт з пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій, затверджений постановою КМУ від 20 грудня 2000 р. № 1867).
Злочин у формі викрадення визнається закінченим з моменту, коли винувата особа заволоділа вказаними предметами та має реальну можливість розпорядитися ними на власний розсуд.
5. Суб’єктивна сторона першого юридичного складу злочину у формі наруги над могилою характеризується умисною формою вини і прямим умислом. Винувата особа усвідомлює, що вчиняє наругу над могилою, склепом, іншим місцем поховання і бажає такі дії вчинити.
6. Суб’єктивна сторона другого юридичного складу злочину характеризується умисною формою вини, прямим умислом і бажанням досягти мети: вчинити наругу над могилою шляхом вилучення і заволодіння вказаними предметами.
Мотиви можуть бути різними: помста, забобони, корисливі спонукання тощо. У разі вчинення наруги над могилою з хуліганських спонукань такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів: за відповідними частинами ст.296 та ст.297.
Якщо має місце викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання, а саме викрадення пам’ятника, інших витворів мистецтва, металевої огорожі або її цінних фрагментів, і встановлено лише корисливий мотив, вчинене кваліфікується за ст.297 та відповідними частинами ст.185.
7. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку.

Стаття 298. Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці

1. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток - об’єктів культурної спадщини -
караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення, -
караються позбавленням волі на строк до п’яти років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
(стаття в новій редакції: Закон № 1626-IV 18.03.2004)

1. Правовий режим об’єктів культурної спадщини (ч.1), пам’яток національного значення (ч.2) та об’єктів археологічної спадщини (ч.3) встановлюється: Європейською культурною конвенцією 1991 р., Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини 1992 р., ратифікованою Україною 10 грудня 2003 р., Європейською конвенцією про правопорушення, пов’язані з культурною власністю (ETS № 119) 1985 р., Законами України “Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 р., “Про охорону культурної спадщини” від 25 жовтня 2001 р., “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” від 13 липня 1978 р., “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р., Положенням про Державний реєстр національного культурного надбання, затвердженим постановою КМУ від 12 серпня 1992 р. № 466, Порядком встановлення та утримання охоронних дощок та охоронних знаків на нерухомих пам’ятках, затвердженим наказом Міністерства культури та Державного комітету з будівництва та архітектури від 27 січня 2004 р. № 30/10, Порядком видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженим постановою КМУ від 13 березня 2002 р. № 316, Інструкцією про порядок відбору рукописних книг, рідкісних видань з бібліотечних фондів до Державного реєстру національного культурного надбання, затвердженою наказом Міністерства культури і мистецтва від 20 листопада 2001 р. № 708 та іншими нормативними актами.
2. Соціальними цінностями, взятими під охорону ст.298, є національна самосвідомість та духовне життя суспільства, сформовані об’єктами культурної та археологічної спадщини, пам’ятками національного значення.
3. Предметом злочину є пам’ятки: об’єкти культурної спадщини (ч.1), пам’ятки національного значення (ч.2), об’єкти археологічної спадщини (ч.3).
Пам’ятка - об’єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру національного культурного надбання та Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Це пам’ятки історії, археології, пам’ятки містобудування, архітектури та мистецтва, документальні пам’ятки.
Кожна пам’ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України за нормативами і методиками, які затверджуються КМУ.
До об’єктів культурної спадщини належать споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу, з розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.
Не будуть предметом злочину сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва, а також культурні цінності, щодо яких оголошено розшук, та контрафактні примірники художніх творів.
4. Об’єктивна сторона злочину характеризується знищенням, руйнуванням або пошкодженням пам’яток - предметів цього злочину, злочинними наслідками, причиновим зв’язком між наслідками та різними способами дій (механічним, хімічним, біологічним), що зумовлюють настання злочинних наслідків.
Під знищенням пам’яток слід розуміти приведення їх до повної непридатності, тобто до припинення існування пам’ятки, або коли вона стає повністю непридатною для цільового використання і її неможливо відтворити.
Пошкодження - це часткова втрата властивостей та цінності пам’ятки, коли цільове використання її можливе тільки після проведення певних робіт - консервації, реставрації, реабілітації, ремонту, музеєфікації або коли цінність пам’ятки значно зменшена у зв’язку з втратою окремих фрагментів чи зі зміною ознак предмета злочину (пам’ятки).
Руйнування - це істотне пошкодження пам’ятки з втратою її властивостей та цінностей, що вимагає проведення реставраційних робіт.
Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого із зазначених наслідків.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини: прямим умислом - щодо вчинюваних дій, прямим та непрямим умислом щодо злочинних наслідків. Мотиви можуть бути різними, а тому на кваліфікацію не впливають. У той же час за наявності корисливого або хуліганського мотиву вчинене кваліфікується як за відповідною частиною ст.298, так і за посягання на право власності (розд. VI КК) або за хуліганство (ст.296).
6. Суб’єкт злочину, передбаченого ч.1 та 2 ст.298, - загальний, з 16 років, а за ч.3 - спеціальний - службова особа.
7. Частина 2 ст.298 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо пам’яток національного значення.
Пам’ятки національного значення - це пам’ятки або об’єкти національного (загальноукраїнського) значення, що є загальнодержавною власністю і не підлягають роздержавленню і приватизації, тобто об’єкти культурної і археологічної спадщини національного значення, які занесено до Державного реєстру пам’яток України. Оскільки пам’ятки національного значення визначаються за формальними ознаками, для застосування ч.2 ст.298 слід кожного разу звертатися до переліку об’єктів національного значення, визнаних такими у встановленому порядку Міністерством культури, Міністерством інвестицій і будівництва і Головним архівним управлінням при КМУ.
8. Частина 3 ст.298 передбачає відповідальність за діяння, передбачені ч.1 або ч.2 цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять з об’єктів археологічної спадщини.
Пам’ятками археології є городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам’яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів та археологічні знахідки, що є визначними пам’ятками національної культури і характеризують певні етапи історичного розвитку.
Цей юридичний склад злочину буде мати місце тоді, коли пошук рухомих предметів, що походять з об’єктів археологічної спадщини, здійснюється шляхом проведення незаконних розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, на охоронюваній археологічної території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, що знаходяться під земною поверхнею, під водою на території України.
9. Частина 4 визначає відповідальність за діяння, передбачені ч.1 або ч.2 цієї статті, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища.
Про поняття службової особи і використання службового становища див. у коментарі до ст.364.

Стаття 299. Жорстоке поводження з тваринами

1. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, -
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, -
караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Жорстоке поводження з тваринами негативно впливає на моральні засади суспільства в частині відношення до тварин, сприяє поширенню жорстокості серед дітей і молоді, утворює злочин невеликої тяжкості (ч.2 ст.12).
2. Предметом злочину є тварини, які відносяться до класу хребетних, - ссавці та птахи, як домашні (пес, кіт), дикі (косуля, заєць, алігатор, орел), сільськогосподарські (кінь, корова, вівця), так і ті, що перебувають в стані дикої природи, в зоопарках, цирках або поряд з людиною.
Не можуть визнаватись предметом злочину гризуни та інші шкідники сільськогосподарських, лісових або мисливських угідь, земноводні, риби, безхребетні.
3. Об’єктивна сторона злочину характеризується як дією, так і бездіяльністю, сутністю яких є жорстоке поводження з тваринами, що проявляється у знущанні над тваринами із застосуванням жорстоких методів, нацькуванні тварин одна на одну або на інших тварин.
Під знущанням над тваринами із застосуванням жорстоких методів слід розуміти немилосердну, люту і безжалісну сукупність інтенсивних і небезпечних рухів і прийомів, спрямованих на безпідставне і не обумовлене певною поведінкою тварини її побиття, заподіяння болю, тобто на систематичне заподіяння їй фізичних страждань, нанесення ран, спричинення каліцтва; або це може проявлятися у бездіяльності: залишення тварин без води, їжі з боку особи, яка зобов’язана була турбуватися про них.
Під нацькуванням тварин одна на одну або на інших тварин слід розуміти спонукання (командами, іншими прийомами), спрямовані на виклик ворожої реакції і нападу однієї тварини на іншу з метою завдати їй болю, травм, каліцтва і навіть смерті.
Найбільш жорстокими методами знущання над тваринами є мучення їх електрострумом, вогнем, хімічними реактивами, зняття при житті шкіри, відсікання кінцівок, що завдає тварині нестерпних мук і закінчується їх виснаженням та смертю.
Жорстоке поводження з тваринами має місце і тоді, коли такі дії вчиняються не тільки щодо власних тварин, але й щодо тих, які належать іншим особам, не перебувають з господарем або не мають його.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій (бездіяльності), що утворюють об’єктивну сторону. Заподіяна шкода не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, але враховується при визначенні покарання.
Жорстоке поводження з тваринами відсутнє у разі позбавлення життя хворих, бездомних тварин, при полюванні або іншому видобутку тварин (при відлові їх для зоопарків, використанні в наукових цілях тощо), а також при забою домашніх тварин для використання за призначенням (для отримання м’яса, хутра) (див. Закон України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 р.; Закон України “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІІІ; “Правила тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України” від 17 червня 1980 р., затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, сільського господарства та охорони здоров’я; наказ Державного комітету лісового господарства “Про заходи щодо відстрілу хижих та шкідливих тварин” від 16 грудня 1997 р. № 121).
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу - прямий. Винувата особа усвідомлює, що дії (бездіяльність) жорстокого характеру щодо тварин або нацькування їх одна на одну завдають їм мучення та фізичних страждань, і бажає так діяти, або діє з хуліганських чи корисливих спонукань, передбачаючи можливість їх каліцтва.
Хуліганські чи корисливі мотиви є обов’язковими ознаками цього елемента складу злочину. Їх визначення дається в коментарі до ст.296 та до ст.185. Особливість корисливого мотиву полягає в бажанні шляхом організації боїв між тваринами отримати матеріальну вигоду у вигляді платні від глядачів або у формі прийняття ставок на переможця, наприклад у бою між собаками. Такі бої закінчуються пораненням, каліцтвом або смертю тварин. Щодо можливого настання смерті тварини, то даний злочин буде мати місце лише за наявності необережної форми вини. При вчиненні цього злочину з корисливих мотивів і встановленні умисного знищення або пошкодження майна (у даному разі тварин, які для власника є особливою цінністю) у великому розмірі він кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч.1 чи 2 ст.296 та за ч.1 чи 2 ст.194. Розмір відшкодування такої шкоди визначається постановою КМУ “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди…” від 12 квітня 1998 р. № 521.
Жорстоке поводження з тваринами, яке супроводжується грубим порушенням громадського порядку в плані явної неповаги до суспільства, що виказується з особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, кваліфікується за ст.299. У разі жорстокого поводження з тваринами, яке утворювало додатково кваліфіковані різновиди хуліганства, вчинене слід кваліфікувати за ст.299 та за ч.2, 3, 4 ст.296.
5. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку.
6. Кваліфікований вид злочину (ч.2 ст.299) матиме місце, коли жорстоке поводження з тваринами вчинюється в присутності малолітнього, тобто особи до 14 років. Винувата особа усвідомлює як цю обставину, так і те, що жорстоке поводження з твариною свідомо сприймається малолітнім і згубно впливає на його психіку.
Вчинення таких дій у присутності немовлят, малолітніх, які в силу свого психічного розвитку не в змозі усвідомити жорстокості у поводженні з твариною, якщо винна особа це усвідомлювала, тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.1 ст.299.

Стаття 300. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості

1. Ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні -
караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення та розповсюдження.
2. Ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, -
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.

1. Правову основу визначення творів такими, що пропагують культ насильства і жорстокості, та заборони виготовлення і розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, складають: Основи національного законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. (ст.13); Закони України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р. (ст.3), “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. (ч.2 ст.2), “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. (ст.28), “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р., “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р.
Суспільна небезпечність дій, що утворюють злочин, який розглядається у ст.300, полягає в тому, що вони деформують історичні, етичні і моральні цінності, сприяють духовній деградації людей, особливо молоді, шляхом демонстрації грубої фізичної сили у її найогидніших проявах: катування людей, заподіяння їм тортур, що тягнуть за собою мученицьку смерть тощо, а тим самим завдають шкоди суспільній моралі у сфері духовного і культурного життя.
2. Предметом злочину є: твори, що пропагують культ насильства і жорстокості: кіно- і відеофільми, магнітофонні записи, комп’ютерні програми на носіях інформації, кліпи, малюнки тощо. У них увага зосереджується на проявах насильства і жорстокості, що подаються як основний спосіб людських стосунків.
Предметом злочину є як оригінали творів, так і їх копії, як готові (закінчені) твори, так і незакінчені, наприклад змонтовані кіно- чи відеофільми, кліпи, але в них чітко і однозначно сформовано ідею культу насильства та жорстокості.
Для вирішення питання щодо належності творів до таких, що пропагують культ насильства та жорстокості, обов’язково проводиться відповідна експертиза.
3. Об’єктивна сторона злочину має вияв в активних діях щодо:
- ввезення в Україну предметів злочину;
- їх виготовлення;
- зберігання;
- перевезення;
- іншого переміщення;
- збуту;
- розповсюдження;
- примушування до участі у їх створенні.
Усі вказані дії спрямовані на досягнення мети - збуту чи розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, тобто предмета злочину.
Ввезення в Україну - це дії по фактичному переміщенню зазначених творів через державний або митний кордон України (див. коментар до ст.110, 201).
У разі ввезення предмета злочину, вартість якого у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст.201.
Виготовлення творів полягає у створенні (авторстві) або технічному відтворенні (тиражуванні, копіюванні тощо) предмета злочину.
Зберігання має місце, коли винувата особа тимчасово або постійно володіє предметом злочину (у сховищі, місці проживання чи знаходження, в камерах схову і навіть при собі, але з метою зберігання).
Перевезення - це транспортування предмета злочину з одного місця в інше з використанням власної сили або будь-якого засобу.
Інше переміщення - це зміна місця знаходження предмета злочину з будь-якою метою.
Збут - це оплатне або безоплатне відчуження (продаж, обмін, дарування, розрахунок за борг чи виконану працю тощо) предмета злочину.
Розповсюдження - це дії з поширення у будь-який спосіб з метою збуту предмета злочину для ознайомлення з ним людей (показ, опублікування) як за платню, так і безкоштовно.
Примушування до участі у створенні предметів злочину (ч.1 ст.300) - це застосування до іншої дорослої особи (що досягла 18 років) фізичного чи психічного впливу (залякування, побиття, використання певних обставин тощо) з метою залучити цю особу проти її волі до створення (виготовлення, тиражування) предмета злочину. Якщо вчинюваними діями завдано шкоду здоров’ю (життю) особи або було використане службове становище, тобто є всі ознаки іншого, більш тяжкого злочину (див. ст.12), кваліфікація здійснюється за правилами сукупності злочинів.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із вказаних у ч.1 ст.300 дій щодо предмета злочину. Замах на злочин та готування до вчинення злочину можливі лише при скоєнні діяння, передбаченого ч.3 цієї статті.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, умисел - лише прямий. Винувата особа усвідомлює як характер вчинюваних дій, так і зміст твору, за допомогою якого пропагується культ насильства і жорстокості, бажає вчинити ці дії та досягти мети - збуту чи розповсюдження предметів злочину або мети їх виготовлення, зберігання, перевезення чи іншого переміщення. Мотиви злочину - факультативні.
5. Суб’єкт злочину - загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину за ч.2 ст.300 є:
- вчинення будь-яких дій, передбачених ч.1, щодо кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості;
- збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.
Першою кваліфікуючою ознакою визначені особливості предмета злочину - кіно- та відеопродукція, під якими слід розуміти кіно- та відеоплівки, комп’ютерні дискети та інші носії інформації, на яких містяться фільми як у повному об’ємі, так і у вигляді окремих фрагментів, які засвідчують пропагування культу насильства і жорстокості.
Збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них предмета злочину слід розглядати, як і аналогічні дії, передбачені ч.1 ст.300. Відмінністю є те, що збуваються чи розповсюджуються твори, які пропагують культ насильства і жорстокості, серед неповнолітніх, тобто серед осіб, які не досягли 18 років, і саме цю обставину усвідомлює винувата особа.
7. Особливо кваліфікований вид складу злочину (ч.3 ст.300) наявний, якщо винувата особа вчинила дії, передбачені ч.1 і ч.2 статті:
- повторно;
- за попередньою змовою групою осіб;
- шляхом примушування неповнолітніх до участі у створенні предмета злочину.
Про поняття повторності див. коментар до ст.32, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - коментар до ст.28.
Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного насильства (побоїв, тілесних ушкоджень, катування тощо) чи психічного впливу (погроз застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла 18-річного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо (див. п.15 постанови ПВСУ “Про застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 р. № 2). Як правило, має місце примушування неповнолітніх, пов’язане із застосуванням до них фізичного чи психічного насильства, а також вчинення дій, спрямованих на порушення статевої недоторканності цих осіб (розд. IV), тощо. Такі дії при доведеності кваліфікуються за сукупністю злочинів.

Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів

1. Ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні -
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, -
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виготовлення і демонстрування.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування.

1. Правову основу визначення творів, зображень або інших предметів предметами порнографічного характеру та заборони вчинювати дії, що вказані у ст.301, складають: Женевська Міжнародна конвенція про боротьбу з обігом порнографічних видань і торгівлю ними (1923 р.), Закони України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р., “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р., “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р., “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р., “Про захист суспільної моралі” від 20 листопада 2003 р.; Указ Президента України “Основні напрямки розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України” від 27 квітня 1999 р. № 456/99; Інструктивний лист щодо вимог державного регулювання розповсюдження (прокату) кіно- і відеофільмів, затверджений спільним наказом Міністерства культури і освіти України.
2. Суспільна небезпечність дій, визначених у ст.301, полягає в тому, що їх вчинення з використанням специфічного предмета злочину - порнографії завдає суттєвої шкоди статевій моралі, згубно впливає на уяву людей, особливо молоді, на інтимні стосунки між ними, призводить до розпаду сімей, в ряді випадків є способом незаконного збагачення та сприяє міжнародній злочинності.
Об’єктом злочину є суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалася в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.
Порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукають до негідних інстинктів, предмети, в яких натуралізовано відтворено статевий акт у всіх фізіологічних подробицях з метою сексуального збудження.
3. Предметом злочину є твори, зображення або інші предмети (продукція) порнографічного характеру.
Твори - це прозові, віршовані та інші носії порнографічної інформації - як у друкованому, машинописному, так і в іншому вигляді.
Продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру.
Зображення - відтворення дій, вчинків людей, їх статевих органів, що мають інтимний характер, на певних носіях інформації (фотокартках, малюнках тощо), пристосованих виключно для візуального (зорового) сприйняття людиною.
Інші предмети порнографічного характеру - це макети статевих органів, композиції статевих актів тощо.
Не будуть предметом злочину:
- продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію, яка має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії низькі інстинкти, не є образливою;
- продукція сексуального характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, призначені для задоволення сексуальних потреб людини;
- документальні матеріали, художні твори літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом, наукові, науково-популярні, публіцистичні, освітні матеріали з питань статі й сексу та вироби сексуального характеру медичного призначення.
Для визнання твору, зображення такими, що мають порнографічний характер, обов’язково враховується думка фахівців (мистецтвознавців, психологів, сексопатологів та ін.), для чого проводиться відповідна експертиза щодо розмежування еротики і грубого натуралізму; останній і визначає порнографію.
4. Об’єктивну сторону юридичного складу злочину, передбаченого ст.301, утворюють активні дії у формах, визначених у диспозиції статті.
Ввезення в Україну - це фактичне переміщення будь-яким способом через митний (державний) кордон України (ст.15 Митного кодексу України) предметів злочину, тобто творів порнографічного характеру, з території іншої країни, з метою збуту чи розповсюдження.
У разі наявності всіх ознак юридичного складу контрабанди (ст.201) вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів (ст.301 та 201).
Виготовлення творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру полягає як в їх авторському створенні, так і в технічному відтворенні (тиражуванні) аудіо-, відеозаписів, фото чи ксерокопіювання тощо, з метою збуту чи розповсюдження.
Зберігання - це володіння предметами злочину, що знаходяться у винуватої особи, яка забезпечує їх цілісність як у своєму помешканні, так і на робочому місці, у схованці чи в іншому місці (наприклад, у транспортному засобі, механізмі тощо), з метою збуту чи розповсюдження.
Перевезення чи інше переміщення означає переміщення зазначених предметів з одного місця їх знаходження (зберігання) в інше в межах України будь-яким способом: транспортним засобом (автомобілем, потягом, літаком тощо), поштою, у вигляді багажу, з використанням послуг посильного, знайомих тощо, з метою збуту чи розповсюдження.
Реклама творів, зображень, інших предметів порнографічного характеру - це оплатне або неоплатне ознайомлення невизначеного кола осіб з цими предметами.
Розміщення оголошень про інтимні зустрічі за винагороду та девіантні форми інтимних стосунків не в спеціалізованих засобах масової інформації.
Збут - це оплатне або інше (дарування, обмін, оплата боргу) відчудження предметів злочину, які фактично переходять до іншої особи. Злочин утворюють дії зі збуту хоча б одного предмета злочину.
Розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - це демонстрація їх змісту чи фактична (фізична) передача іншій особі (особам) для використання, перегляду, тиражування - як оплатно, так і безоплатно, але без ознак збуту, в результаті чого вони стають доступними іншим особам.
Примушування до участі в створенні предмета злочину має місце, коли винувата особа шляхом фізичного впливу через побої, тортури тощо змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у створенні або тиражуванні творів, що мають ознаки порнографії. Об’єктивну сторону цього злочину можуть утворювати будь-які вказані дії. У випадку заподіяння шкоди здоров’ю дії винуватої особи слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (ст.300 та відповідними статтями розд. III “Злочини проти життя та здоров’я особи”).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій (форм).
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу - прямий. Особа усвідомлює характер своїх дій, передбачених у диспозиції статті, а також специфіку змісту творів і бажає це вчинити. У разі розповсюдження, збуту або примушування до участі у створенні предмета злочину може мати місце корисливий мотив. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є мета розповсюдження чи збуту предметів злочину.
6. Суб’єкт злочину - фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилось 16 років, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні предмета злочину - особа 18 років.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину за ч.2 ст.301 є вчинення будь-яких дій, передбачених ч.1 цієї статті, щодо кіно-, відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень, інших предметів порнографічного характеру. Зокрема, використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру.
Якщо при вчиненні вказаного мали місце розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів (ст.301 та ст.156). У зв’язку з легкістю масового доступу до сприйняття цих предметів, особливо серед молоді, злочин набуває підвищеної суспільної небезпеки.
До кіно- або відеопродукції відносяться кінофільми, відеофільми, діафільми порнографічного характеру. До комп’ютерних програм такого змісту відноситься програмне забезпечення для отримання візуального зображення порнографічного характеру.
Кримінальна відповідальність за другою кваліфікуючою ознакою - збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру - можлива за умови усвідомлення винуватим, що особи, яким збуваються чи серед яких розповсюджуються твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру, є неповнолітніми.
8. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч.3 ст.301) є вчинення передбачених у ч.1, 2 ст.301 дій повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру.
Поняття “повторно”, “за попередньою змовою групою осіб”, “примушування неповнолітніх до участі у створенні” предмета злочину розглянуті в коментарі до ст.300.
Примушування неповнолітніх до участі у створенні комп’ютерних програм порнографічного характеру - це умисні дії повнолітньої винуватої особи по насильницькому залученню неповнолітньої особи до створення комп’ютерної програми з використанням спеціалізованих засобів масової інформації - комп’ютерів (електронно-обчислювальних машин), як електронних носіїв, матеріалів, які є предметами цього злочину з метою здійснити дії, передбачені ч.1 ст.301.
9. У разі переміщення предмета цього злочину через митний кордон України, поза митним кордоном або з приховуванням від митного контролю вчинене кваліфікується за сукупністю (ст.301 та ст.201).

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти -
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, -
караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Суспільна небезпека дій, передбачених ст.302, полягає в тому, що винувата особа у спосіб, вказаний у ст.302, перетворює жінку (чоловіка) в знаряддя задоволення статевої втіхи як з її (його) згоди, так і з використанням певних життєвих обставин. Суспільна небезпека значно підвищується, коли до вчинення даного злочину залучаються неповнолітні. У цілому це діяння завдає шкоди громадській моралі у сфері інтимних (сексуальних) стосунків, сприяє поширенню венеричних та інших захворювань тощо.
2. Об’єктивна сторона злочину проявляється у створенні місць розпусти або їх утриманні, звідництві для розпусти.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення - місце розпусти.
Місцем розпусти - можуть бути приміщення як одноразового (намет), так і багаторазового чи постійного використання (квартири, номери готелів, сауни, масажні кабінети, дачі тощо), лікувально-профілактичні, оздоровчі та інші заклади, автофургони, автомобілі тощо. Обов’язкова ознака таких місць - спеціальна пристосованість і використання для вчинення розпусних дій або проституції.
Створення місць розпусти - це дії, спрямовані на підшукування (оренду, купівлю, зняття номера в готелі, мотелі, кемпінгу тощо) місця розпусти, на будівництво певних приміщень, встановлення наметів, на їх відповідне пристосування (придбання та встановлення меблів, забезпечення білизною тощо).
Розпуста - блудівство, аморальний спосіб життя. Вчинення розпусних дій - це безладні статеві зносини, що здійснюються у природний або неприродний спосіб для задоволення статевої пристрасті за гроші, за інші матеріальні цінності тощо або безоплатно. Кількість осіб, які вчинюють розпусні дії, на відповідальність і кваліфікацію дій винуватого не впливають.
Утримання місць розпусти - дії, спрямовані на забезпечення утримання певного місця в стані, придатному для вчинення розпусних дій разового, тимчасового або постійного характеру (оплата приміщення, охорона, прибирання, тобто підтримання його в стані, придатному для надання можливості займатися розпусними діями).
Звідництво для розпусти - дії винуватої особи, спрямовані на розшукування, схилення та залучення будь-яких осіб для заняття розпусництвом.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення вказаних дій, тобто дій, які в переважній більшості є передумовою систематичного заняття проституцією (ст.303).
Злочин відсутній, коли власник або користувач приміщення сам займається в ньому розпустою, змінюючи партнерів, і не надає їх для інших осіб.
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, вид умислу - прямий: особа усвідомлює характер вчинюваних дій і бажає ці дії вчинити з будь-яких мотивів, а за ч.2 - і з корисливого мотиву.
4. Суб’єкт злочину - загальний: фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років. У разі вчинення злочину службовою особою такі дії кваліфікуються як за ст.302, так і за ст.364.
5. Кваліфікований вид злочину має місце у разі вчинення його: з метою наживи; особою, раніше судимою за цей злочин; організованою групою.
Мета наживи - вчинення вказаних дій для отримання матеріальної винагороди в будь-якому вигляді (гроші, предмети, послуги, роботи).
Особа, раніше судима за цей злочин, - фізична особа, яка має судимість за злочин, передбачений ч.1-3 ст.302, якщо судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку.
Організована група буде мати місце тоді, коли три і більше особи, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення саме вказаних дій, створили або утримували місця розпусти і здійснювали звідництво.
6. Особливо кваліфікований вид злочину - дії, передбачені ч.1 або ч.2 цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього. Неповнолітнім є особа, якій не виповнилося 18 років до моменту вчинення злочину.
7. Залучення до створення або утримання місць розпусти і звідництво для розпусти осіб, які не досягли 16 років, поєднане з наступним вчиненням щодо них розпусних дій, без ознак злочинів, передбачених ст.152-154, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.302 та відповідними частинами ст.155 чи ст.156.
8. Залучення неповнолітнього до створення або утримання місць розпусти з метою наживи або без такої та до звідництва для розпусти полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих на те, щоб неповнолітній взяв безпосередню участь у відкритті місць розпусти під виглядом масажних кабінетів, лазень, нічних чи стриптиз барів, у доборі персоналу або найманні приміщень для його утримання, у забезпеченні функціонування таких місць, у сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а так само у самих розпусних діях (див. п.16 постанови ПВСУ “Про застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 р. № 2).

Стаття 303. Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією

1. Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу, -
карається штрафом від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.
2. Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, -
караються штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
4. Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків, -
карається позбавленням волі від п’яти до семи років.

1. Правову основу визнання проституції як злочину, заборони її заняттям та сутенерством складає Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами (1950 р.).
Суспільна небезпека дій, передбачених ст.303, полягає в тому, що при наданні сексуальних послуг за плату статеве життя будується не на основі особистих симпатій, а переходить в стан статевих актів та інше задоволення статевої пристрасті виключно за винагороду. Такі дії принижують честь і гідність осіб, які цим займаються, руйнують моральність стосунків між людьми, створюють реальну загрозу поширення різного роду небезпечних венеричних та інших інфекційних хвороб, є одним із незаконних поширених способів отримання доходів.
Проституція - це систематичне надання сексуальних послуг з метою отримання доходу (ч.1 ст.303).
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується наданням сексуальних послуг систематично (тобто здійснення трьох і більше статевих актів з різними партнерами) за платню.
Проституція розглядається як адміністративне правопорушення (ст.181-1 КУпАП) у разі надання сексуальних послуг один або два рази.
Під наданням сексуальних послуг слід розуміти задоволення статевої пристрасті у різноманітних її проявах, діями гетеросексуального або гомосексуального характеру, з різними клієнтами, за платню по домовленості або за встановленими цінами. Платня може бути не тільки грошима, а й цінностями, речами, наданням матеріальних послуг або матеріальних вигод.
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини, умисел прямий: винувата особа усвідомлює, що надає клієнту сексуальні послуги різного характеру за платню і бажає ці дії вчинити з метою отримання доходу, що є основним або додатковим джерелом існування.
4. Суб’єкт злочину - фізична осудна особа жіночої або чоловічої статі, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
5. Кваліфікованими видами злочину є - за ч.2 ст.303 - примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману.
Під примушуванням до заняття проституцією слід розуміти здійснення психічного впливу (погрози застосування фізичного насильства, розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці, завдання шкоди рідним або близьким тощо) або фізичного насильства (побиття, катування, заподіяння тілесних ушкоджень), спрямованих на те, щоб у такий спосіб домогтися отримання сексуальних послуг.
Під втягненням до заняття проституцією слід вбачати дії, спрямовані на волю особи, з метою схилити, спонукати її (жінку, чоловіка) до систематичного заняття проституцією. Вказані дії разового характеру не утворюють цього злочину.
Примушування чи втягнення у заняття проституцією здійснюється шляхом застосування насильства - тобто утримання особи проти її волі у певному приміщенні, катування, тортури, заподіяння легких тілесних ушкоджень тощо. Насильство має бути реальним.
При застосуванні небезпечнішого насильства, яке утворює більш тяжкий злочин, ніж передбачений ч.2 ст.303, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.
Погроза застосування насильства - це цілеспрямований негативний вплив на психіку особи, виражений у діях (словах) з загрозою застосувати фізичне насильство з тим, щоб підкорити волю цієї особи для надання сексуальних послуг.
Такий вплив може виражатись усно, письмово, конкретними діями і сприйматись потерпілим як реальна загроза для нього особисто.
Погроза вбивством у таких випадках не потребує додаткової кваліфікації за ч.1 ст.129.
Про знищення чи пошкодження майна див. коментар до ст.194. У разі умисного знищення чи пошкодження майна, що належить потерпілому, у великих розмірах або у разі необережного знищення чи пошкодження майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження (ст.196), додаткової кваліфікації за вказаними статтями не потребується.
У разі вчинення необережного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей (двох або більше осіб), злочин кваліфікується за ч.2 ст.303 та ч.1 або ч.2 ст.119.
Шантаж - це залякування погрозою відкрити або розголосити певні достовірні факти, відомості щодо потерпілої особи або її рідних і близьких осіб, які можуть скомпрометувати або зганьбити потерпілу особу (її рідних і близьких), щоб тим самим примусити або втягти особу у заняття проституцією. До таких фактів або відомостей можна віднести наявність венеричного або іншого інфекційного захворювання, погрозу зґвалтування, продажу в рабство, примусове вилучення документів тощо.
Обман - це повідомлення (передача) завідомо неправдивих відомостей, фактів, вчинків, за допомогою яких потерпіла особа вводиться в оману (віра в те, чого немає) стосовно дійсних намірів винуватої особи (обіцянка влаштувати на престижну роботу, зніматись в кіно, стати переможницею конкурсу тощо) з тим, щоб всі ці обставини використати для втягування у заняття проституцією.
6. Кваліфікований вид злочину за ч.2 ст.303 - це дії, передбачені ч.1 або ч.2 цієї статті, вчинені: 1) щодо неповнолітнього або 2) організованою групою.
Примушування чи втягнення неповнолітнього у заняття проституцією, тобто у надання сексуальних послуг за плату, здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу (наприклад, у формі погрози повідомити батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості, що його компрометують) або обману (наприклад, у формі обіцянки надати роботу масажистки, артистки, офіціантки, одружитися, сприяти участі у конкурсі без наміру виконати обіцяне) (див. п.17 постанови ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).
Про поняття організованої групи див. коментар до ст.28. Особливістю цієї ознаки є те, що у злочині брали участь три особи і більше, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання, що має єдиний план з розподілом функцій цього угруповання, відомих всім учасникам групи та спрямованих на вчинення дій, передбачених саме ч.1, 2 чи 3 ст.303.
Різновидом проституції є сутенерство, що утворює найбільш тяжкий різновид цього злочину (ч.4 ст.303), під яким розуміється створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків.
Цей різновид злочину може мати місце тоді, коли три і більше суб’єктів злочину попередньо зорганізувались у стійке об’єднання, що має єдиний план, усвідомлений усіма членами групи, з розподілом функцій учасників цієї групи, спрямованих на реалізацію плану, для вчинення діяльності з надання сексуальних послуг особами жіночої або чоловічої статі з метою отримання прибутку.
Діяльність такої групи зовні може мати легальний характер (лазні, масажні кабінети, нічні клуби тощо) або вона може діяти підпільно (див. коментар до ст.302).
Сутенерами слід визнавати повнолітніх осіб чоловічої або жіночої статі, що живуть за рахунок повії (жінки або чоловіка).
Під забезпеченням діяльності по наданню сексуальних послуг (проституції) слід розуміти надання приміщень та створення умов для заняття проституцією, забезпечення транспортом, створення реклами, знаходження клієнтів, забезпечення безпеки повій, налагодження корупційних зв’язків з відповідними органами та посадовими особами тощо.
Сутенерство, здійснене з вчиненням тяжких або особливо тяжких злочинів (ч.5, 6 ст.12), кваліфікується за сукупністю злочинів.

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Небезпечність втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність полягає в тому, що такі дії завдають шкоди суспільній моралі у сфері виховання молоді, створюють для молоді спотворені орієнтири, прищеплюють асоціальні ідеї, що ведуть до заняття такими злочинними діяннями, як наркотизм, проституція, посягання на чуже майно, до паразитування.
Наявність зазначених злочинних проявів засвідчує про усунення відповідних державних і громадських інституцій від проблем дитячої злочинності, убезпечення дітей від впливу злочинців.
Правову основу кримінально-правової охорони сім’ї і дитинства становить Конституція України (ст.51, 52), яка базується на міжнародно-правових стандартах у сфері охорони сім’ї і неповнолітніх: на Загальній декларації прав людини 1948 р., Декларації про права дитини 1959 р., Керівних принципах ООН по попередженню злочинності серед неповнолітніх 1990 р., Конвенції ООН про права дитини 1989 р. та інші).
2. Об’єкт злочину - повноцінний суспільно-моральний розвиток неповнолітніх, їх моральне благополуччя.
Потерпілими від цього злочину є неповнолітні, тобто діти - як одна дитина, так і декілька дітей - чоловічої або жіночої статі, яким не виповнилося 18 років.
3. Об’єктивна сторона злочину характеризується двома формами її прояву: втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність; втягнення неповнолітніх в іншу антигромадську діяльність: пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми.
Зміст родового поняття “втягнення” щодо кожної із двох зазначених форм слід розуміти виходячи із форм та способів втягнення неповнолітнього у вчинення протиправних дій, які застосовувалися дорослою особою, із характеру фізичного або психічного примусу, а також із факту, чи не зловживала ця особа службовою, матеріальною або іншою залежністю від неї неповнолітнього (див. абз. 3 п.2 постанови ПВСУ “Про застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 р. № 2).
За змістом Закону, під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов’язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатися іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинового зв’язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії.
Зазначений наслідок може досягатись за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, застосування тортур, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосування насильства, завдання матеріальних збитків; погроза зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; надання порад про місце і спосіб вчинення злочинів або приховування їх слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).
Злочин вважається закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії.
4. Кримінальна відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність регламентована як ст.304, так і ч.3 ст.300, ч.3 ст.301, ч.3 ст.302, ч.3 ст.303, ч.3 ст.307, ч.3 ст.309, ч.2 ст.315, ч.2 ст.317, ст.323 і 324, які є щодо ст.304 спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст.304 КК не потрібно (див. п.3 постанови ПВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).
5. Втягнення (залучення) в антигромадську діяльність має місце у разі вчинення повнолітнім стосовно неповнолітнього систематичних дій по втягненню у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми.
Під втягненням у пияцтво слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного (три і більше разів) вживання спиртних напоїв, до збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо).
Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне за собою адміністративну відповідальність за ст.180 КУпАП.
Під втягненням у жебрацтво слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, продуктів харчування, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб - як самостійно, так і спільно з дорослими особами.
Залучення до жебрацтва може мати місце у разі підбурювання або примушування неповнолітнього до вчинення цієї діяльності.
Під втягненням у заняття азартними іграми розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи на інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості (гра у карти, рулетку, “наперсток” та ін.). Вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу (абз. 4 п.10 постанови).
Лотереї до числа азартних ігор не належать.
6. Суб’єктивна сторона втягнення неповнолітніх у злочинну або антигромадську діяльність характеризується умисною формою вини і прямим умислом. Доросла особа усвідомлює, що своїми діями втягує (залучає) неповнолітнього у вчинення злочину або в пияцтво, в заняття жебрацтвом, азартними іграми, достовірно знає або за обставинами справи повинна була або могла знати про вік неповнолітнього.
Мотиви злочину різні, але вони пов’язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь у злочинній або антигромадській діяльності (в одному чи декількох злочинах, в одному або декількох проявах антигромадських дій, передбачених ст.304).
Втягнення (залучення) завжди передбачає наявність причинового зв’язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітньої особи бажання вчинити протиправні дії.
7. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 18 років.
Серед способів втягнення (залучення) неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найнебезпечнішими є: примушування до вчинення конкретного діяння шляхом катування, завдання тортур, заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погроза вбивством, умисне знищення або пошкодження майна тощо. У таких випадках все вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти громадського порядку	\|	Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.