Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Комісар Ради Європи з прав людини - нова міжнародна інституція, покликана попереджати їх порушення

III. Одним із основних кількісних (математичних) показ­ників досліджуваної ефективності здатне, як видається, слугувати співвідношення кількості рішень Суду, зважаючи на які держава-відповідач вдавалася до тих або інших право-забезпечувальних, правогарантуючих регулятивних акцій загального значення, із кількістю всіх його рішень, ухвалених проти даної держави.

Щоправда, може траплятись і таке, коли навіть за наяв­ності негативного щодо держави рішення Суду немає по­треби у вжитті нею заходів загального характеру. Це може мати місце у разі, якщо національний закон, котрий цілком відповідає Конвенції, було неправильно застосовано чи в інший спосіб порушено державними органами, але це по­рушення не вдалося усунути і компенсувати внутрішньоде­ржавними засобами правозахисту. У цьому випадку, на ви­конання відповідного рішення Суду, державі достатньо об­межитись правопоновлюючими та правокомпенсаційними заходами індивідуального (правозастосовного) характеру. Проте такі ситуації трапляються настільки рідко, що при визначенні охарактеризованого вище показника ефективності діяльності Суду від них можна абстрагуватись, відволіктись.

Не позбавленим корисного (прикладного) значення мо­же виявитись і узагальнений стосовно всіх держав - членів Ради Європи показник досліджуваної ефективності, вирахований як середнє арифметичне від усіх «національних» показників. У даному випадку він становив близько 56 від­сотків.

IV. Наступним кроком при здійсненні більш конкретно­го аналізу проблеми, що розглядається, може бути встанов­лення поширеності (питомої ваги) певних різновидів заходів, що вживаються державами, серед усіх заходів загального характеру, до яких вони вдаються. Ці види заходів можна виокремлювати за різними підставами, критеріями.

По-перше, такі заходи, залежно від їх державно-правової природи, можна поділяти на: а) юридично значущі (тобто ті, які безпосередньо викликають певні юридичні наслідки, є формально обов'язковими для виконання тими суб'єктами, що їх вони стосуються) та б) юридично незначущі (або ж неюридичні; тобто позбавлені такої обов'язковості).

До останніх належить, скажімо, публікація у національ­них виданнях рішень Суду задля ознайомлення з ними яко­мога ширшого кола юристів, правозахисників та інших за­інтересованих осіб.

Заходи такого виду складають в усьому «масиві» нас­лідків національного масштабу досить незначну частину (15,6 відсотка). Та це й зрозуміло: оскільки причини пору­шення прав людини коріняться здебільшого в обставинах саме юридичного характеру, то й серед усіх заходів, спря­мованих на усунення таких причин, мають переважати за­ходи юридично значущі.

Що ж до заходів першого виду, то вони, з огляду на їх­ню власне юридичну природу, можуть бути або індивідуа­льними, або загальними (нормативними). Індивідуально-юридичні заходи, що вживаються державою на виконання певного рішення Суду (насамперед виплата нею потерпілому заявнику визначеної Судом компенсації), є неминучими, невідворотними, так би мовити, самоочевидними, а тому вони не враховані у згаданій вище загальній інформації про наслідки рішень Суду у 1960-1998 рр. У цій інформації мова йде лише про такі індивідуально-юридичні наслідки, які були «спродуковані» державою-відповідачем лише за її влас­ним розсудом, за її ініціативою, а не тому, що вона була зо­бов'язана до цього Судом (чи, скажімо, Комітетом Мініст­рів Ради Європи).

Мабуть, не вимагає особливих пояснень той факт, що питома вага зазначених заходів серед усіх юридично зна­чущих акцій держав-відповідачів є досить незначною (10,4 відсотка): такі заходи самі по собі аж ніяк не вплива­ють на усунення причин, котрі призвели до порушення прав людини. Дієвий вплив на такі причини може бути здійснено головним чином за допомогою юридичних захо­дів загального характеру. Останні ж, як відомо, поділяються, на нормативно-правові та правоінтерпретаційні (правороз'яснювальні).

Прикладом нормативно-правових заходів може слугува­ти внесення змін до чинного законодавства, здійснене дер­жавою-відповідачем з огляду на рішення Суду.

Різновидом юридичних заходів, що мають нормотворче значення, можуть бути також акти національних органів конституційного судочинства, якими (під впливом рішень Суду) визнаються нечинними певні національні закони.

Питома вага нормативно-правових заходів серед усіх юридичних акцій держав-відповідачів виявилась, як і мож­на було очікувати, вельми великою (близько 96,4 відсотка).

Що ж до заходів правоінтерпретаційних, то вони можуть бути проілюстровані, скажімо, певними актами національ­них органів конституційного судочинства.

Варто зазначити, що в усьому масиві загальних юридич­них акцій держав-відповідачів саме правотлумачні заходи становлять лише 4,4 відсотка.

Хоча нормативно-інституційна система захисту прав лю­дини, утворена понад 50 років тому Радою Європи, проде­монструвала найбільшу з-поміж інших міжнародних право­захисник механізмів дієвість, проте і вона, як виявилось, не позбавлена певних вад. Однією із них було те, що механізм контролю за дотриманням державами - членами Ради Єв­ропи Конвенції починав діяти лише після того, як відбулось порушення прав людини. Для попередження ж таких пору­шень спеціальної структури у Раді Європи не існувало.

Задля усунення такої «прогалини» у цьому механізмі керівники держав та урядів держав — членів цієї організа­ції у прийнятому на їхньому другому саміті (Страсбург, 10-11 жовтня 1997 р.) Плані дій доручили Комітету Міні­стрів утворити новий правоохоронний орган - інституцію Комісара Ради Європи з прав людини. Причому було спе­ціально застережено, що останній аж ніяк не дублюватиме діяльність Європейського суду з прав людини (надалі - Суд).

10 грудня 1998 р. Комітет Міністрів Ради Європи від­значив, що необхідні подальші зусилля для посилення спів­робітництва з метою забезпечення ще більш ефективного захисту прав людини на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Саме у світлі даної заяви необхідно розглядати прийняте того ж дня урядами країн-учасниць зобов'язання «створити посаду Комісара Ради Європи з прав людини якомога швидше - у 1999 році».

7 травня 1999 р. Комітет Міністрів ухвалив Резолюцію 99/50 «Про Комісара Ради Європи з прав людини». Відпо­відно до статті І цього акта, Комісар має бути несудовою, за своєю природою, інституцією, призначеною для сприяння поширенню знань, прищеплення розуміння і поваги до прав людини, закріплених у документах Ради Європи.2

Комісар з прав людини обирається терміном на шість років (без права переобрання) Парламентською Асамблеєю Ради Європи простою більшістю голосів з числа трьох кан­дидатів, запропонованих Асамблеї Комітетом Міністрів. їх, у свою чергу, пропонують Комітету Міністрів держави-члени Ради Європи. При цьому кандидати обов'язково по­винні бути громадянами чи підданими держав-учасниць, відомими особистостями, яким притаманні високі моральні якості та визнаний досвід діяльності у сфері прав людини. Ці люди також мають бути відомими своєю відданістю цін­ностям Ради Європи й користуватись авторитетом, необ­хідним для ефективного виконання ними функцій Комісара.3

Першим Комісаром з прав людини Парламентська Асамб­лея Ради Європи обрала 21 вересня 1999 р. Альваро Уіль-Роблеса /Іспанія/, який розпочав виконання своїх обов'язків 1 січня 2000 р.

Стаття 3 згаданої Резолюції Комітету Міністрів більш докладно регламентує юридичний статус Комісара Ради "Європи з прав людини. Низка функцій, що їх покликаний виконувати цей Комісар, загалом подібні до обов'язків Верховного комісара ООН з прав людини. Зокрема, як і його «колега» з Організації Об'єднаних Націй, Комісар Ради Єв­ропи з прав людини зобов'язаний сприяти заохоченню ефек­тивного дотримання здійснення прав людини в країнах-членах Ради; співпрацювати з іншими міжнародними ін­ституціями у сфері заохочення та захисту прав людини, «уникаючи при цьому непотрібного дублювання»; надавати консультативні послуги та інформацію щодо захисту прав людини та попередження їх порушень.

Комісар з прав людини має якнайтісніше співпрацювати з національними правозахисними установами. У випадках, коли такі установи відсутні (зокрема, у нових членах Ради з числа держав Центральної та Східної Європи), Комісар бу­де заохочувати їх створення. Він повинен щорічно подава­ти Комітету Міністрів та Парламентській Асамблеї звіт (доповідь) про свою діяльність.

Резолюція містить також низку різних обмежень та за­стережень з приводу того, чим Комісар не повинен чи не може займатися. Зокрема, відповідно до пункту 2 статті І Резолюції, він зобов'язаний поважати компетенцію і вико­нувати інші функції, аніж ті, що їх покликані здійснювати контрольні органи, утворені згідно із Конвенцією чи іншим договором Ради Європи з цих питань. Окрім того, Комісар з прав людини не повинен розглядати приватні скарги.

На перший погляд, останнє положення виглядає дещо сумнівним: адже, здавалося б, надання Комісарові повно­важень щодо розгляду скарг приватних осіб посилило б його можливості оперативно реагувати на порушення прав людини. Однак, за наведеним формулюванням, прогляда­ється цілком зрозуміла логіка. Справа у тому, що Комітет Міністрів не мав наміру дублювати чи послаблювати раніше створену систему, котра - у разі порушення того чи іншого права - давала можливість потерпілому звернутись до Суду. Тим більше, що після вступу в дію Протоколу № 11 до Конвенції приватні особи отримали вільний доступ до цієї правозахисної інстанції. До того ж, рішення Суду є обо­в'язковими для виконання державою, яка є відповідачем у конкретній справі, що ним розглядалась, а виконанню ре­комендацій Комісара з прав людини передує згода на це самої держави. Тому залишається сподіватися, що у разі отримання Комісаром скарги про порушення права він по­рекомендує її суб'єктові звернутись до Суду.

Надзвичайно важливе положення міститься і в пункті «є» статті 3 Резолюції. Згідно з ним, Комісар повинен «виявляти можливі недоліки у законодавстві та практиці держав-членів, що стосуються дотримання прав людини, закріплених у документах Ради Європи; заохочувати ефективну імплементацію даних стандартів державами-членами і допомагати їм, за їх згодою, в усуненні таких недоліків».1

Наведене повноваження безпосередньо констатує пра­воохоронну (попереджувальну, превентивну) місію Комі­сара з прав людини, яка, мабуть, найбільш рельєфно відріз­нятиме його діяльність від функціонування Суду.

По-перше, Комісару надається ініціатива в аналізі зако­нодавства і правозастосовної практики держав — членів Ра­ди Європи; а такого повноваження позбавлений Суд, оскі­льки він починає діяти лише після отримання заяви про по­рушення прав людини.

По-друге, Суд не дає спеціальної оцінки тому чи іншому національному нормативному актові на предмет відповід­ності його Конвенції. Згідно із останньою, Суд лише ухва­лює рішення про те, чи порушила держава права людини. Компетенція ж, надана Комісару з прав людини, як бачимо, є значно ширшою. Отож, можна припустити, що за певних обставин саме виконання цієї функції дозволить Комісару відігравати важливу роль у попередженні можливих пору­шень прав людини. Безумовно, багато що буде залежати й від вияву політичної волі окремими державами - членами Ради Європи, від їх готовності визнати, що вони припустилися помилки при прийнятті того чи іншого нормативного акта.

Реалізація зазначеної - вважаємо, основної - правоохо­ронної функції Комісара має спиратись на науково обґрун­товані критерії відповідності норм національного законо­давства про права і свободи людини нормам міжнародних договорів Ради Європи з цих питань, насамперед Конвенції 1950 р. Визначення таких критеріїв, гадаємо, входить до предмета науки загальної теорії права та держави.

Зауважимо, наприклад, щодо України: у деяких актах її законодавства, котрі регламентують імплементаційну діяль­ність відповідних державних органів, вживаються поняття «суперечність» чи «відповідність»

(У ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення
міжнародних договорів, які «суперечать» Конституції України,
можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції
України. У п. 2 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд
України» встановлено, що він дає висновки щодо «відповідності»
Конституції України чинних міжнародних договорів України або договорів Конституції України) або ж «приведення у відпо­відність» (норм законодавства України до європейських стандартів). Однак у цих актах відсутні відповіді на питання про те, як же розуміти згадану «відповідність» (чи «несуперечність»), у чому вона виявляється, які її критерії, показ­ники?).

А не знаючи цього, мабуть, неможливо забезпечити зміс­тову обґрунтованість, підставність, адекватність імплементаційної, насамперед імплементаційно-правотворчої, діяль­ності держави.

Відповідь на ці питання є очевидною лише у тих випад­ках, коли міжнародно-правову норму, що підлягає імпле­ментації, сформульовано за допомогою математичних, зок­рема кількісних, показників (прикладом такої норми може бути правило, вміщене в ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції; воно встановлює, що обоє з подружжя мають «рівні» права та обов'язки у стосунках між собою, зі своїми дітьми, а та­кож щодо одруження, перебування в шлюбі та його розі­рвання).

В усіх інших випадках конституювання «відповідності» чи, навпаки, «невідповідності» національного закону такій нормі вимагає застосування спеціальних логіко-юридичних критеріїв, запропонувати які покликана загальна теорія права.

Перша група таких критеріїв пов'язана з такими ситуа­ціями, коли норму Конвенції сформульовано за допомогою цілком (абсолютно) визначених за змістом понять. Такі нор­ми містяться, скажімо, у ч. І ст. 6 Конвенції («Судове рі­шення оголошується прилюдно»), у ч. І ст. 7 Конвенції («Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якої дії або бездіяль­ності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом»), у ст. 12 Конвенції («Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно із національними законами, які регулюють здійснення цього права»).

У наведених випадках відповідність між нормою націо­нального закону та нормою міжнародного договору встанов­люється за такими критеріями:

А. Закон конкретизує міжнародно-правову норму — тоді вони співвідносяться як особливе та загальне, тобто як вид і рід. Тому критерієм правомірності закону тут слугуватиме логічний обсяг зазначеної норми (тобто сума обсягів по­нять, з яких вона складається): закон відповідатиме міжна­родно-правовій нормі, якщо його логічний обсяг, навіть збагачений новими ознаками, становитиме частину логіч­ного обсягу такої норми.

Б. Закон деталізує норму міжнародного права - тоді во­ни співвідносяться як частина та ціле. Його правомірність перевіряється у такий же спосіб, за тим же критерієм, що й у попередньому випадку.

Інші критерії мають бути застосовані, якщо міжнародно-правова норма формулюється шляхом закріплення ознак поведінки, не визначених у формальному відношенні, тобто таких, що не піддаються безпосередній емпіричній фіксації. Тоді її відповідність національному закону вже не може встановлюватися за допомогою формально-логічних засо­бів, а виявлятиметься на підставі більш складного, діалектико-логічного, аналізу зв'язків між явищами, які моделю­ються порівнюваними приписами. Зокрема:

А. Міжнародно-правова норма містить вказівку на певну соціально змістовну та юридично обов'язкову соціальну спрямованість діяльності.

Закон відповідатиме такій нормі, якщо він зможе слугу­вати засобом для її здійснення, тобто засобом для досяг­нення мети, зафіксованої у ній. Тут «відповідність» ґрунту­ється на об'єктивній причинно-наслідковій залежності між явищами, що є предметом правового регулювання.

Б. Міжнародно-правова норма подає вказівку лише на соціальну значущість фактів, що підлягають правовому ре­гулюванню, містячи так звані оціночні поняття, на які на­трапляємо, скажімо, у ст. З Конвенції («нелюдське пово­дження чи покарання»), ч. З ст. 5, ч. 1 ст. 6 Конвенції («ро­зумний строк» судового розгляду справи), ч. З ст. 6 Конвенції («достатньо часу і можливостей» для підготовки до свого захисту), ч. 2 ст. 10 Конвенції («авторитет» право­суддя), ч. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції («загальні інтереси»).

Відповідність закону такій нормі має виявитися у тому, що реальні факти (дії, події"), які в ньому змодельовано, об'єктивно матимуть саме ту соціальну значущість, яка пе­редбачена даною нормою. Тут, таким чином, в основі від­повідності лежить уже функціональна залежність між яви­щами, що перебувають у сфері міжнародного та національ­ного правового регулювання.

Зазначені види об'єктивних зв'язків, залежностей вияв­ляються за допомогою таких видів (способів) тлумачення кожної із зіставлюваних норм, як історичний, цільовий і функціональний, які здійснюються засобами діалектичної логіки на засадах інструментального (або, іншими словами, еволюційного чи «пристосувального») підходу.1

Викладений тут підхід, згідно з яким критерії правомір­ності імплементаційної законотворчості (та й взагалі юри­дичної правотворчості) залежать від реальних регулятивно-змістовних властивостей як норм міжнародного права, так і національних законів, зорієнтовано на встановлення об'єк­тивної основи для забезпечення правомірності та контролю останніх. Він, окрім того, ще раз підтверджує той факт, що у державно-юридичному регулюванні суспільних відносин дотримання правил логіки є одним із необхідних засобів досягнення правомірності, законності (як конституційної, так і міжнародної").

Проблема, про яку йдеться, має ще один аспект. Як ві­домо, конкретний зміст багатьох норм Конвенції - особ­ливо тих, в яких використано оціночні поняття, виявляється лише у рішеннях Суду. А ці рішення (чимало з яких набу­вають прецедентного характеру) містять і такі правотлумачні положення, для яких також властива специфічна юридична обов'язковість. Адже держава, зобов'язуючись виконати рішення Суду, в якому визнано, що вона поруши­ла певне право людини, зафіксоване у Конвенції (ч. 1 ст. 46 Конвенції"), тим самим змушена формально погодитися та­кож і з інтерпретацією цим Судом змісту застосованої ним конвенційної норми. Тому можна очікувати, що заради уникнення чи зменшення загрози порушення прав своїх громадян в аналогічних ситуаціях дана держава офіційно внесе корективи чи то в національне законодавство, чи то в практику його застосування відповідно до інтерпретаційного положення Суду (хоча ані Суд, ані якийсь інший орган Конвенції формально не зобов'язував та й не може зобо­в'язувати до цього державу-відповідача). І дійсно, держави, проти яких ухвалюються рішення Суду, вдаються до таких коректив доволі часто (про що вже йшлося вище).

Отже, є підстави вважати, що тією мірою, якою держава-відповідач (її орган) «реагує» на рішення Суду не тільки його виконанням у межах справи, щодо якої воно ухвалено, але й вжиттям заходів загального характеру, таке рішення набуває значення акта неофіційного нормативного тлума­чення (роз'яснення). Причому тлумачення настільки авто­ритетного, впливового, що іноді й інші держави - члени Ради Європи зважають на нього у своїй юридичній практиці.

А тому видається, що до зіставлюваних - з точки зору «відповідності», «несуперечності» - юридичних актів по­винні долучатися («на боці» Конвенції) також інтерпретаційні положення рішень Суду. І для порівняння з ними на­ціональної практики (як правотворчої, так і правотлумачної й правозастосовної) запропоновані вище критерії «відповід­ності» й «несуперечності» також можуть стати у нагоді.

Це й дає підставу сподіватись на їх прийнятність у діяль­ності Комісара Ради Європи з прав людини.

 

 


Читайте також:

  1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
  2. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
  3. VII. ТЕСТИ З ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА
  4. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
  5. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
  6. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
  7. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  8. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
  9. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
  10. Адміністративне правопорушення
  11. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
  12. Адміністративне правопорушення.




Переглядів: 1652

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ефективність впливу рішень Суду на національну юридичну практику | Права та пільги молодих спеціалістів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.