Ефективність впливу рішень Суду на національну юридичну практику

Згідно зі ст. 1 Статуту Ради Європи, однією із фундаментальну стрижневих цілей, заради досягнення котрих понад 5 років тому було утворено цю міжнародну організацію підтримування і подальше здійснення прав людини і основних свобод. Ця мета конкретизується зазвичай у таких завданнях:

а) освітньо-виховному - формування знань і поваги до прав людини;

б) охоронно-попереджувальному - контрольна та наглядова діяльність, спрямована на недопущення, уникнення порушень прав людини;

в) захисному - вжиття, у разі порушення прав людини,
належних відновлювальних і компенсаційних заходів.

Задля виконання кожного із зазначених завдань керівні органи Ради Європи ухвалили низку актів, рішень політико-ідеологічного та юридичного характеру й утворили певні спеціалізовані установи.

Міжнародна нормативно-інституціональна правозахисна система, що виникла внаслідок цього в Європі, була своєрідним «соціальним винаходом». І хоча вона, за оцінкою багатьох фахівців, виявилася найбільш дієвою з-поміж існуючих міжнародних правозахисних механізмів, її функціонування, однак, не було безпроблемним і не завжди призводило до очікуваних наслідків.

Тому підвищення ефективності міжнародно-європейських гарантій прав людини лишається досить актуальною проблемою і продовжує привертати постійну увагу з боку Ради Європи. Яскравим свідченням цього є, зокрема, завершення (у листопаді 1998 р.) істотного реформування Суду.

Спробуємо дослідити та охарактеризувати ефективність діяльності цієї унікальної правозахисної інституції.

При цьому спиратимемось на таке розуміння ефективності міжнародно-правового регулювання, згідно з яким це поняття відображає досягнення соціально корисного регулятивного впливу на певні суспільні відносини, максимально близького до накресленого у нормі, при мінімально можливих за даних соціальних умов побічних негативних наслідках¹. Наведена дефініція загалом відповідає вихідним положенням загальнотеоретичної концепції ефективності правового регулювання.

II. Змістовний показник ефективності функціонування Конвенції про захист прав людини і основних свобод (надалі - Конвенція) розкривається, можна вважати, в її ст. 1, де встановлено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному; хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 Конвенції.

Цей показник видається, зрештою, цілком прийнятним і для визначення ефективності рішень Суду. Але при цьому не можна не зважати на певні регулятивні особливості, правозахисного механізму, встановленого у Раді Європи.

Ці особливості полягають у такому.

У тих випадках, коли Суд констатує у своєму рішенні
факт порушення прав заявника з боку держави-відповідача,
в останньої виникає обов'язок не тільки сплатити певну
компенсацію (це формально-обов'язковий, тобто юридичний, безпосередній наслідок такого рішення), а й, у багатьох випадках, вжити певних заходів не індивідуального, а загального характеру.

Останній обов'язок, обумовлюваний наведеною вище ст. 1 Конвенції, існує постійно щодо кожної держави - члена Ради Європи. Згадане ж рішення Суду не тільки констатує, так чи інакше, його невиконання, але й «сигналізує» про: необхідність усунення такої ситуації та виключення її виникнення у майбутньому.

У цьому і полягає, хоча й опосередкований, проте найбільш дієвий, соціально-правовий результат рішень Суду. Вони ніби приводять у рух положення ст. 1 Конвенції, конкретизуючи уявлення про ті дії, до яких має вдатись держава-відповідач задля реалізації цього положення. Змістовна конкретизація конвенційного обоє 'язку держави - ось, насамперед, у чому вбачається значення (регулятивний вплив) рішень Суду. З'ясування, «вимірювання» такого впливу на національну юридичну практику, на її удосконалення, мабуть, і буде здатним значною мірою відобразити ефективність цих міжнародних судових актів.

Залежно від того, чим саме було спричинено порушення прав людини, зафіксоване у рішенні Суду, визначаються зміст (характер) і межі тих заходів, що їх має вживати відповідач, аби забезпечити дотримання вимог ст. 1 Конвенції. Цими основними причинами можуть виступати такі ситуації:

1) відсутність відповідності між національним законодавством та Конвенцією, зумовлена або явною суперечністю між їхніми нормами, або ж якимись іншими обставинами, зокрема неврегульованістю (наявністю прогалин при закріпленні у внутрішньому законодавстві) певних прав людини, відображених у Конвенції;

2) розбіжність між здійснюваною національними правозастосовними органами інтерпретацією змісту «конвенційних» прав людини та їх тлумаченням, що його обґрунтовує й реалізує Суд у своїх рішеннях.

У першому випадку держава-відповідач має забезпечити адекватними правотворчими заходами належну узгодженість власного законодавства з нормами Конвенції. У другому ж - переорієнтувати правотлумачну (а отже, й правозастосовну) національну практику згідно зі «стандартами» прав людини, прийнятими у Раді Європи. Така переорієнтація може бути здійснена шляхом або офіційного нормативного роз'яснення норм законодавства держави, або ж подання вказівок з боку національних органів конституційного судочинства чи то компетентних керівних органів відповідних правозастосовних структур.

Та як би там не було, слід наголосити на тому, що йдеться про заходи власне загального характеру, спрямовані на забезпечення добросовісного виконання державою-відповідачем її обов'язку, сформульованого у ст. 1 Конвенції. Адже саме такі заходи дозволятимуть уникнути у майбутньому аналогічних порушень прав людини (одне з яких було виявлено Судом і відображено з приводу певної справи у його рішенні).

Саме тому згадана діяльність держави і здатна значною мірою демонструвати дієвість механізму правозахисту, сформованого Радою Європи, - насамперед ефективність юрисдикційної діяльності Суду. Іншими словами, знаючи, наскільки неухильно, оперативно і повно держава — член Ради Європи реагує на негативні щодо неї рішення Суду вжиттям регулятивних заходів загального характеру, можна зробити висновок і про рівень ефективності його актів. А саме вони, як відомо, є стрижневим, з огляду на дієвість, засобом захисту прав людини у Раді Європи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Застосування Конвенції про захист прав людини та основних свобод Європейським судом з прав людини: концептуальні засади	\|	Комісар Ради Європи з прав людини - нова міжнародна інституція, покликана попереджати їх порушення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.