• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

У гуманітарній сфері

Заданими Всеукраїнського перепису населення 2001 р. особливістю національного складу населення України є його багатонаціональність: на території країни проживають представники понад 130 національностей і народностей. Дані щодо найбільш численних національностей, які меш­кають в Україні, наведено нижче.

І одна з найменших національних меншин в Україні - караїми (близько 1100 чоловік) - також відстоює своє пра­во на самобутність, на вільне використання своєї мови, тра­дицій і культури.

Згідно із Законом України «Про національні меншини в Україні», до національних меншин належать групи грома­дян України, які не є українцями за національністю, вияв­ляють почуття національного самоусвідомлення та спіль­ності між собою.

У ст. 11 Конституції України зазначено, зокрема, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національ­них меншин. Із цього обов'язку держави випливають і від­повідні права національних меншин.

На жаль, Основний Закон України не містить конститу­ційних гарантій прав національних меншин на розвиток їх етнічної, культурної та релігійної самобутності. Деякі із цих прав містяться у міжнародних договорах, в яких бере участь Україна.

Права національних меншин та осіб, які до них нале­жать, передбачені Декларацією ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мов­них меншин, Конвенцією СНД про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, підписаною, але не ратифікованою Україною, а також Угодою СНД з питань, пов'язаних з поновленням прав депортованих осіб, націо­нальних меншин і народів, Угодою між Україною та Рес­публікою Білорусь про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин тощо.

Закон «Про національні меншини в Україні» як гарантії прав національних меншин передбачає діяльність у Верхов­ній Раді України, а в разі необхідності - і в місцевих радах, постійних комісій з питань міжнаціональних відносин і до­радчих органів з представників національних меншин, а в місцевих органах державної виконавчої влади - відповід­них структурних підрозділів, а також визначає, що у дер­жавному бюджеті України передбачаються спеціальні аси­гнування для потреб національних меншин.

Закон гарантує всім національним меншинам право на: національно-культурну автономію; користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навча­льних закладах або через національні культурні товариства; розвиток національних культурних традицій; використання національної символіки; відзначення національних свят; спо­відування своєї релігії; задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації; створення національ­них культурних і навчальних закладів; сприяння з боку дер­жави у підготовці педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів.

Громадяни України, які належать до національних мен­шин, мають право, відповідно, обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самовря­дування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях.

Держава також гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історич­ного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та дого­ворами України з іншими державами.

Згідно зі ст. 161 КК України, визнаються злочином умис­ні дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадянам за ознаками раси, кольору шкіри, етнічного походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Геноцид, тобто діяння, умис­но вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а так само публічні заклики до геноциду і виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів, тягнуть кримінальну від­повідальність за ст. 442 КК України.

Свобода творчості.

Право на результати своєї інтелектуальної,

творчої діяльності

Зміст свободи творчості і права на результати інте­лектуальної, творчої діяльності та їх гарантії визнача­ються у ст. 54 Конституції України. Відповідно до цієї статті громадянам гарантуються:

1) свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості;

2) захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

3) право на результати їхньої інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому Конституція забороняє будь-яке ви­користання або поширювання цих результатів без згоди їх власників, за винятками, встановленими законом.

Як випливає із ст. 1 Закону України «Про наукову і нау­ково-технічну діяльність», наукова і науково-технічна дія­льність є інтелектуальною творчою діяльністю, спрямова­ною на одержання і використання нових знань.

Цим Законом встановлені певні права вчених, наукових і науково-педагогічних працівників, інших суб'єктів науко­вої та науково-технічної діяльності. Так, відповідно до ст. 6 Закону, вчений має право, зокрема:

• обирати форми, напрями і засоби наукової і науково-технічної діяльності відповідно до своїх інтересів, творчих можливостей та загальнолюдських цінностей;

• здобувати визнання авторства на наукові і науково-технічні результати своєї діяльності;

• публікувати результати своїх досліджень або опри­люднювати їх іншим способом, у порядку, встановленому законодавством України;

• отримувати, передавати та поширювати наукову ін­формацію;

• здобувати державне і громадське визнання.

Основами законодавства України про культуру (стат­ті 5-10, 13 та ін.) встановлено, що громадяни у сфері куль­тури мають право, зокрема, на:

а) свободу творчості. Творчі працівники мають право на розповсюдження та популяризацію творів літератури та мистецтва, самостійно визначають репертуар і про­грами, зміст і форми гастрольної, виставочної та іншої діяльності. Забороняється розповсюдження тільки таких творів, які містять заклики до зміни насильницьким шля­хом конституційного ладу, пропаганду війни, насилля, жорстокості, расової, національної, релігійної ворожнечі або ненависті, порнографію, підбурювання до вчинення злочинів;

б) вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, засобів і сфер застосування творчих здібностей та самостійне визначення долі своїх творів. Не допускаються втручання у творчий процес, цензура у сфері творчої діяльності (згідно із ст. 15 Конституції України цензура заборонена не тільки у сфері творчої діяльності). Водночас створюються умови для розвитку літературної та художньої критики, інших форм об'єктивної оцінки історико-культурних процесів;

в) здійснення професійної та аматорської діяльності на індивідуальній чи колективній основі, самостійно чи за допомогою будь-яких форм посередництва;

г) створення закладів, підприємств і організацій культури, об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, які діють у сфері культури;

д) захист інтелектуальної власності. Встановлено, що твори літератури та мистецтва є інтелектуальною власністю їх творців;

з) здобуття спеціальної освіти в галузі культури.

Законом України «Про професійних творчих працівни­ків та творчі спілки» досить детально визначені правовий статус професійних творчих працівників, встановлені пра­вові, соціальні, економічні та організаційні засади діяль­ності творчих спілок у галузі культури та мистецтва. Це дало поштовх до створення багатьох творчих спілок, та­ких, як: Всеукраїнська національна музична спілка; Наці­ональна спілка архітекторів України; Національна спілка кінематографістів України; Національна спілка компози­торів України; Національна спілка майстрів народного мистецтва України; Національна спілка письменників України; Національна спілка театральних діячів України; Національна спілка художників України; Спілка дизайне­рів України; Спілка журналістів України; Спілка фотохудожників України; Всеукраїнська спілка кобзарів; Націо­нальна Ліга українських композиторів; Спілка рекламістів України та інші.

Вказаний Закон надав суттєві правові гарантії свободі творчості, встановивши значні додаткові права і пільги для професійних творчих працівників - право на державне со­ціальне страхування, пенсійне забезпечення, на отримання державних стипендій, на додаткову жилу площу, на одер­жання допомоги, доплати до пенсій, права на користування закладами охорони здоров'я відповідних творчих спілок, будинками творчості тощо.

Певна підтримка розвиткові культури, літератури, мис­тецтва, науки здійснюється за допомогою Закону України «Про благодійність та благодійні організації».

Законом України «Про власність» передбачено, що об'єктами права інтелектуальної власності є твори нау­ки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та будь-які інші результати інтелектуальної праці (то­пографії інтегральних мікросхем, комп'ютерні програми та бази даних, «ноу-хау»), навіть такі, які не є результатами творчості, але становлять значну виробничу, комерційну цінність.

Право на інтелектуальну власність має двоїсте зна­чення, оскільки передбачає наявність як майнових, так і особистих прав.

Відповідно до ЦК України, законів України «Про автор­ське право і суміжні права», «Про охорону прав на винахо­ди і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про науку і науково-технічну діяльність», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін., охороняються особисті (немайнові) і майнові права: авторів та їх правонаступни­ків, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконав­ців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права); авторів раціоналізаторських пропозицій та їх спад­коємців; винахідників, які створили винахід чи корисну модель, та їх правонаступників; авторів промислових зраз­ків (результатів творчої діяльності людини у галузі худож­нього конструювання) та їх правонаступників; власників свідоцтв про право на знак для товарів і послуг; авторів сор­ту і власників патентів на сорти рослин; авторів топографій інтегральних мікросхем тощо.

До творів, що охороняються авторським правом, як ви­пливає зі ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні пра­ва», належать як обнародувані, так і необнародувані твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті тощо); ви­ступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музи­чні твори; драматичні, хореографічні твори, пантоміми то­що; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гравюри, інші твори образотворчого мистецтва; твори архі­тектури; фотографії та ін.

Відповідно до статей 14 і 15 Закону України «Про авто­рське право і суміжні права», авторові належать такі особи­сті (немайнові) права:

а) вимагати визнання свого авторства;

б) забороняти під час публічного використання твору згаду­вання свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

в) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати за­значення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках та під час будь-якого його публіч­ного використання;

г) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи ін­шій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

До майнових прав автора або іншої особи, яка має авто­рське право, належать:

а) виключне право на використан­ня твору, яке дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Це право передбачає можливість дозволяти або забороня­ти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; розповсюдження творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат; імпорт примірників творів тощо.

Крім цивільно-правової відповідальності за порушення права інтелектуальної власності, яка встановлена ЦК України і переліченими вище законами, КК України також передбачає кримінальну відповідальність за: порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176), порушення прав на об'єкти промислової власності (ст. 177), незаконне використання товарного знака (ст. 229), розголошення ко­мерційної таємниці (ст. 232) тощо.

Право на участь у культурному житті

та право користуватися

культурною спадщиною України

Ці права випливають із частин 4 і 5 ст. 54 Конституції України, згідно з якими культурна спадщина охороняється законом, а держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цін­ність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами, а також із ст. 41 Конституції України, згідно з якою громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно ж із Законом України «Про власність», у державній чи комунальній власності можуть перебувати і об'єкти, що становлять культурну цінність.

Як зазначено у ст. 16 Міжнародного пакту про економі­чні, соціальні та культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на участь у культурному житті.

Основи законодавства України про культуру (статті 2, 5, 7, 8 та ін.) передбачають у сфері культури право громадян на:

а) збереження і розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

б) доступ до культурних цінностей - об'єктів матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, ет­нографічне та наукове значення, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина.

Зазначені права, відповідно до ст. 14 Основ, гаранту­ються тим, що держава:

• дбає про збереження і використання культурних цінно­стей, що знаходяться на території України чи за її межами;

• забезпечує охорону пам'яток історії та культури України, захист історичного середовища, схоронність му­зейного, бібліотечного і архівного фондів;

• сприяє розвитку мережі державних, громадських і приватних музеїв, бібліотек, формуванню їх фондів;

• створює умови для збереження і розвитку народної культури, сприяє відродженню осередків традиційної на­родної творчості, художніх промислів і ремесел, створенню музеїв народної творчості та побуту, шкіл народного мис­тецтва, фольклорно-етнографічних ансамблів, забезпечує їх організаційну і фінансову підтримку;

• гарантує вільний доступ до пам'яток історії та куль­тури, музейних, бібліотечних і архівних фондів. Обмежен­ня такого доступу зумовлюється лише специфікою ціннос­тей та особливими умовами їх схоронності, що визнача­ються законодавством;

• забезпечує окремим соціальним групам громадян (ді­тям дошкільного віку, учням, студентам, пенсіонерам та інвалідам) доступ до культурних цінностей на пільгових умовах;

• створює умови для розвитку культур усіх національ­них меншин, які проживають на території України, сприяє прилученню їх до спільного процесу творення культурних цінностей.

З метою створення умов для вільного користування гро­мадянами культурною спадщиною України держава, відпо­відно до статей 4, 14 Закону України «Про охорону культу­рної спадщини», заносить усі її об'єкти (археологічні, істо­ричні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва і ландшафтні) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, ви­значає порядок здійснення права власності на об'єкти куль­турної спадщини, режим їх утримання та використання, надання їх у користування, їх консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації і ремонту, визначає заходи щодо охорони пам'яток, забороняє діяльність, яка створює їм за­грозу, здійснює інші необхідні заходи. Так, Перелік пам'я­ток історії, монументального мистецтва та археології націо­нального значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, який налічує понад 600 об'єк­тів в усіх областях України, затверджено постановою Кабі­нету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1761.

Статтею 4 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» визначено, що повер­ненню в Україну підлягають: культурні цінності, незаконно вивезені з території України; культурні цінності, евакуйо­вані з території України під час війн та збройних конфлік­тів і не повернуті назад; культурні цінності, тимчасово ви­везені з території України і не повернуті в Україну. Куль­турні цінності, що перебувають за межами України на законних підставах, можуть бути повернуті шляхом укла­дення договору купівлі-продажу з власником культурних цінностей, обміну їх на взаємовигідних засадах або отри­мання в дарунок.

Слід також зазначити, що КК України передбачено кри­мінальну відповідальність за: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків, незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (статті 178 і 179), нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ст. 298).

Читайте також:

1. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
2. Аудит у сфері праці
3. Аутсорсинг у сфері інформаційних технологій
4. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
5. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг.
6. Більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.
7. Біологічний та геологічний кругообіг речовин у біосфері
8. Брендинг у сфері туризму
9. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
10. Види і методи контролю у сфері послуг
11. Види правопорушень у сфері обігу з відходами і юридичною відповідальністю за їхнє здійснення.
12. ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ У СФЕРІ ЗЕД

Переглядів: 854