• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Циклічність – загальна закономірність ринкової економіки . Зайнятість та безробіття. Інфляція

Важливою рисою ринкової економіки є її нестабільність. Чергування під­несень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не пря­молінійний, а хвилеподібно зростаючий характер. Хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Економічний цикл – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується: самовідтворенням, безперервністю, хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Схематично економічний цикл можна представити у вигляді (рис. 1):

Рис. 2. Модель економічного циклу

Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення. Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу: рецесію – включаючи кризу і депресію, та піднесення – пожвавлення і бум.

З точки зору факторів економічних циклів виділяють два основних під­ходи до визначення причин циклів.

Перший пов'язують з зовнішніми факторами, які перебу­вають за межами економічної системи: політичні й випадкові події (війни, революції, перевороти, „перебудова” в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах); зміни чисельності населення (міграція); поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери); відкриття нових земель та родовищ корисних копалин; виникнення сонячних плям, які викликають неврожай сільськогосподарських культур; погодно-кліматичні зміни тощо.

Другий – з внутрішніми факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як: нестабільність споживчих витрат; нестабільність інвестиційних витрат; зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини); діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.

Внутрішні фактори циклічності розкриваються у таких основних теоріях: монетарній, психологічній, теорії нововведень, теорії масового відновлення капіталу та ін.

Монетарна теорія пояснює цикли розширенням і згортанням банківського кредиту. Психологічну теорію виходить з того, що песимістичні та оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік. Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощаджені доходів. Теорія перенагромандження вважає причиною криз надмірне інвестування. Теорія нововведень пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень. Теорія масового оновлення основного капіталу доводить, що циклічність зумов­лена фізичним зношенням активної частини капіталу устаткування, інструментів, машин та ін., тобто його старінням.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. У зв’язку з цим розрізняють:

Короткі цикли (3-5 років) – пов'язані юз відновленням економічної рівно­ваги на споживчому ринку. Матеріальною основою їх є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Економісти монетаристської школи короткі або малі цикли визначають як грошові цикли.

Середні цикли (промислові) (7-12 років) – пов'язані зі зменшенням по­питу на засоби виробництва. Матеріальною основою середніх циклів є масове оновлення основного капіталу.

Довгі цикли (Кондратьєва) (45-60 років) – їх головна рушійна сила – радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його струк­турна перебудова. Матеріальною основою їх є структурне оновлення технічного способу виробництва, викликане науково-технічною революцією. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938).

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

І фаза – висхідна хвиля (25-30 рр.) – це довгострокове піднесення, що ви­никає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. її супроводжу­ють значні соціальні коливання (війни, революції);

II фаза – низхідна хвиля (20-25 рр.), криза виникає тоді, коли стара струк­тура економіки вступає в конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

Антициклічне регулювання економіки – свідомі цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання.

Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р. Міжна­родною організацією праці (МОП), усе населення можна поділити на три категорії:

1. Зайняті– це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робо­чий день.

2. Безробітні– ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається без­робітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має робо­ти, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи.

Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робо­чу силу. Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; само­стійних робітників; осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин; неоплачуваних членів сім'ї у працездатному віці; осіб, які поєднують на­вчання з працею на умовах неповного робочого дня; учнів та осіб, які про­ходять профпідготовку.

3. Економічно пасивне населення – це люди до 16 років, ті, хто перебувають у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, лепрозоріях, ви­правних закладах), а також дорослі, які потенційно мають можливість пра­цювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи).

Таким чином, усе населення складається з економічно активного насе­лення (зайнятих та безробітних) та економічно пасивного.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

В залежності від тривалості і режиму зайнятість може бути повною або неповною (випадковою, частковою, тимчасовою) та набувати форми самозайнятості. Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб’єкта ринку праці повна зайнятість – це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах. На рівні держави під повною зайнятістю розуміють стан найбільшого залучення працездатного населення у суспільне виробництво. Тобто зайнятість вважається повною, якщо фактичне безробіття дорівнює природному його рівню. Повна зайнятість не означає, що всі, хто хоче і може працювати, мають роботу. Повна зайнятість допускає наявність певного відсотка безробітних. У 60-ті рр. XX ст. західні краї­ни вважали повною зайнятістю таку ситуацію на ринку, коли рівень безробіття становив 4 %. Зараз повна зайнятість допускає навіть 5-6 і більше відсотків безробітних. Отже, повна зайнятість на ринку кількісно завжди менша за величину економічно активного населення (чисельності робочої сили). Самозайнятість як форма зайнятості найбільш поширена в тих видах діяльності, де потреби в капіталі незначні, а бар’єрів для вступу до ринку нема або вони несуттєві. До самозайнятості належать працюючі не за наймом.

Безробіття – одна з основних макроекономічних проблем, яка свідчить про нестабільність національної економіки та порушення макроекономічної рівноваги. За визначенням МОП, безробітний – це та людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця. При цьому праце­здатними вважаються люди віком від 15 до 70 років.

Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” безробітнимивизнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Рівень безробіття визначається відношенням кількості безробітних до чисельності робочої сили, позначається буквою и і вимірюється у відсотках:

U = Безробітні / Робоча сила

Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старших:

Рівень зайнятості =---------- Зайняті / Особи віком від 16 років

Але ці розрахунки приблизні, тому що: не всі безробітні реєструються на біржі праці; люди займаються нелегальним бізнесом (наркоторгівля, торгівля збро­єю); існує приховане та сезонне безробіття.

Основними формами безробіття є: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне – виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому.

Структурне безробіття виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується, або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було – зростає. Структурні безробітні не можуть знайти роботи без відповідної перепідготовки, додаткового навчання навіть зміни місця проживання.

Циклічнебезробіття обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Сукупність фрикційного й добровільного безробіття становить так зване при­родне безробіття (або «нормальне»). Під природним безробіттям розуміють такий рівень (норму) безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Це раціональна ринкова зайнятість. Норма природного безробіття зросла з 2-4 % (кінець 60-х років) до 6-8 % на сучасному етапі.

Безробіття щороку стає дедалі серйознішою проблемою для суспільства, воно має незворотні соціально-економічні наслідки: погіршується якість життя населення; поглиблюється проблема недовикористання людського потенціалу; збільшуються витрати індивіда та суспільства на зміну професіонального статусу або підвищення продуктивності праці; психологічні наслідки (депресія, наркоманія, самогубство); політичні наслідки; знижується рівень задоволення потреб; зменшується випуск продукції.

Відомий американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що величина відставання ВВП у певній пропорції залежить від зміни рівня безробіття. Він сформував закон, який назвали законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання ВВП становить 2,5 %. Економічні втрати від безробіття можна розрахувати за формулою:

де Y – фактичний обсяг виробництва валового внутрішнього продукту; Y* – потенційно можливий обсяг виробництва валового внутрішнього продукту за умови повної зайнятості робочої сили; u – фактичний рівень безробіття; u* – природний рівень безробіття; γ – коефіцієнт чутливості валового внутрішнього продукту до динаміки циклічного безробіття (за А. Оукеном він становить 2,5%).

Наприклад: Рівень безробіття дорівнює 9,5%, рівень природного безробіття складає 6%. Тоді приріст безробіття складатиме 9,5% – 6% = 3,5%. Тобто недовиробництво ВВП буде (3,5% · 2,5%) / 1 = 8,75 % .

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків.

Ринок праці – це економічне середовище, в якому в результаті конкуренції між економічними агентами через механізм попиту та пропозиції встановлюється визначений обсяг зайнятості та рівень оплати праці.

Функції ринку: 1. соціальна, враховує забезпечення оптимального рівня доходів і добробуту людей, нормального рівня відтворення виробничих здібностей виробників; 2. економічна, що передбачає раціональне залучення, розподіл, регулювання та використання праці; 3. стимулююча, враховує конкурентоспроможність його учасників, підвищення зацікавленості у високо ефективності праці, підвищенні кваліфікації та зміні професії.

Основу ринку праці складають дві головні особи: роботодавці та наймані працівники. Різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких факторів: рівнем заробітної плати, рівнем освіти, рівнем профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємств мати необхідну кількість і якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

Обсяг ринку праці визначається попитом на робочу силу, який, в свою чергу, прямо залежить від кон'юнктури ринку загалом і фази економічного циклу в країні. Якщо економіка перебуває у фазі підйому, попит на робочу силу зростає, якщо суспільне виробництво перевищує кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується.

За своїм змістом ринок праці складається з трьох частин:

1. Потенційного ринку праці– сфери, де формується сама праця. Сюди належать особи, що зайняті у домашньому та особистому підсобному господарстві, студенти, старшокласники, військовослужбовці, фермери та інше працездатне населення.

2. Циркулюючого ринку праці– сфери купівлі-продажу робочої сили, де робоча сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітними. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених ", пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

3. Внутрішньофірмового ринку праці – сфери боротьби за робочі місця на підприємствах між зайнятими працівниками. До нього відносять осіб, що перебувають безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок збільшення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщення на робочих місцях.

Для нормального функціонування ринку праці має бути розроблений і впроваджений комплекс правових, та соціальних передумов, серед них наважливими є: єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності; наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян; відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім'ї, наявність ринку житла і робочих місць; організація системи бірж праці (центрів зайнятості); створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів.

До складу основних макроекономічних показників, що характеризують нестабільність розвитку економіки крім економічних циклів та безробіття входить також показник інфляції.

Інфляція – це знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги.

Виділяють два показники інфляції:

1. рівень інфляції – показує зміни цін в економіці:

= І_цін – 100%

де І_цін – індекс цін аналізованого (поточного) року.

2. темп інфляції – показує, як змінилася сама інфляція за певний період:

де Р_а – індекс цін аналізованого періоду; Р_б – індекс цін попереднього періоду.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність підвищується. Вона трапляється дуже рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. Стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися як зростаючий процес.

Монетаристивважають інфляцію суто грошовим феноменом, вона зумовлена м׳якою грошовою та бюджетною політикою держави.

Інфляція також зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є: порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін; значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами; надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу; мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит; недосконалість податкової системи, збільшення податкового тягаря на товаровиробників; кризові явища у фінансово-кредитній системі; монополізація виробництва; зовнішньоекономічні фактори.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між держава ми що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчого, фінансовою та ін.) Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначена інфляції.

Інфляція може набувати різноманітних форм:

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція – це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

Помірна інфляція (3-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Повзуча інфляція – інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою, але неухильно (на 5-10 % на рік).

Галопуюча інфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 20- 100 % щорічно.

Гіперінфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 1-2 % щодня або на 500 % і більше на рік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Рівень інфляції можна обчислити за допомогою індексу цін за формулою:

де Н – індекс зростання цін за рік; – ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; – обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Економічні наслідкиінфляції: інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва; капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також “втікають” за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку; порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи; поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод; інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.

Соціальні наслідки інфляції: інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги; інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю; інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну Диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. IV. Загальна оцінка діяльності вчителя
3. IV. Загальна схема поточного і підсумкового контролю та оцінювання знань студентів
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. O стратегія підвищення ринкової частки за існуючої місткості ринку.
6. Абстрактна (загальна) форма
7. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
8. Аграрний комплекс національної економіки.
9. Адекватна реалізація принципів міжнародної економіки можлива лише в стабільному політичному середовищі.
10. Адміністративної економіки.
11. Аналіз загальної рівноваги розширює можливості оцінки ефективності функціонування ринкової економіки.
12. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей

Переглядів: 935