Суть і місце оптової торгівлі

Як відомо, в розвиненому товарному господарстві обмін продуктами праці відбувається у формі товарно-грошового обігу. В ході реалізації товари переміщаються від виробників до споживачів. При цьому відбувається реалізація вартості – перетворення її товарної форми на грошову і грошову в товарну. В процесі товарно-грошового обміну товаровиробники виступають одночасно джерелами пропозиції і попиту. На стороні пропозиції виступають товари з їх споживною вартістю, а на стороні попиту – вартість, представлена грошима як загальним товарним еквівалентом. Будучи однією з головних умов відновлення виробничого процесу, обмін дає можливість виробникові здійснити розподіл вартості товару: відшкодувати в грошовій формі вартість витрачених матеріально-технічних засобів при виготовленні даного продукту, виплатити заробітну плату працівникам підприємства, отримати прибуток. Разом з тим у процесі обміну виробник виступає джерелом попиту, що виражає його потреби (забезпечені грошовими коштами) на необхідні матеріальні елементи – сировину, напівфабрикати, устаткування й т.ін.

Отже, в процесі обміну відношення між виробниками виражаються у формі пропозиції і попиту. Товарний ринок, отже, виражає сукупність певних зв'язків між пропозицією і попитом. У відносинах між цими найважливішими елементами ринку виражаються економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. У них знаходять своє віддзеркалення не тільки виробничий-технологічні зв'язки підприємств, але також соціально-економічні відносини колективів трудящих. За виразом К.Маркса, «...в останньому рахунку пропозиція і попит ставлять лицем до лиця виробництво і споживання...» Цим визначається найважливіша особливість ринку, суспільна необхідність його функціонування як сполучної ланки між виробництвом і споживанням.

Оскільки здійснення економічних інтересів товаровиробників пов'язане з реалізацією продукції (обміном товару на гроші), то для них постійно існує об'єктивна необхідність у суспільній оцінці витрат на виробничі продукти.

Таким чином, ринок служить своєрідною ареною, де відбувається суспільна оцінка – визнання споживних вартостей товарів у процесі реалізації. Ринок тим самим виконує функцію обліку суспільної праці, втіленої в товарах.

Виконання ринком цієї функції обумовлене тим, що кожен окремо взятий товар не може бути еквівалентом самого себе. Облік суспільної праці, втіленої в товарі, його вартість можуть бути виражені та зміряні в зіставленні із споживною вартістю інших товарів. Якщо в процесі реалізації продукція не знаходить попиту, тобто не знаходить свого суспільного визнання, але вона втрачає свою вартість, а праця, витрачена на її виготовлення, виявляється безцільною. Ринок у цьому випадку виконує функцію відбору тих продуктів праці, які з суспільної точки зору в даний момент є необхідними суспільству.

Нормальний хід реалізації припускає не тільки суспільне визнання результатів витрат праці виробника на виготовлення товарів, але і необхідність відшкодування складових частин суспільного продукту за вартістю і в натурально-речовинній формі. Якщо товаровиробники в кожен даний момент не мають можливості для реалізації грошей в потрібну ним продукцію, то це негативно позначається на ефективності виробництва, на ритмі і темпах його розвитку. Тому нормальне функціонування ринку припускає наявність певних умов, що в рівній мірі забезпечують задоволення економічних інтересів як виробника, так і споживача.

У процесі товарно-грошового обміну економічні відносини між виробниками і споживачами зводяться до відносин, заснованих на еквівалентному обміні. Принцип еквівалентного відшкодування лежачий в основі обміну, є однією з головних умов реалізації. Він обумовлений дією закону вартості, який викликає необхідність обміну товарами, на виробництво яких витрачена однакова кількість суспільно необхідної праці, тобто товарами з однаковою суспільною вартістю. Цим забезпечується економічна рівність сторін при обміні.

Дія закону вартості відбувається через процес ціноутворення, через механізм пропозиції і попиту. Під впливом пропозиції і попиту ціни товарів відхиляються в ту або іншу сторону від вартості. Відхилення цін від вартості відображає факт виникнення диспропорцій між пропозицією – об'ємом і структурою товарної маси, що є у виробників (продавців), і платоспроможною потребою (попитом) – грошовими ресурсами, що знаходяться у споживачів (покупців). У співвідношенні цих пропорцій синтезується фактичне полягання пропорцій у виробництві та розподілі суспільного продукту. Закон вартості виступає як економічний регулятор цін, надає певну дію на виробництво. Якщо ціна товару відхиляється вгору від вартості, то виробництво даного товару вимагає розширення, а якщо вниз – скорочення і перемикання в інші галузі відповідної частини суспільної праці.

Акумулюючи пропозицію і попит, ринок служить своєрідним суспільним барометром, який показує співвідношення споживних вартостей товарів і рівень їх цін. Тим самим він фіксує певний стан суспільного виробництва, пропорційність розвитку його галузей. Товаровиробники через ринок дізнаються, чи правильне вони вибрали місце в системі розподілу суспільної праці, чи проводять вони саме ті види товарів, у тій кількості та такої якості, які потрібні суспільству. Ринок примушує усувати диспропорції в розподілі праці між галузями економіки, стимулює розвиток продуктивних сил. Сприяючи усуспільненню праці та виробництва в масштабі країни, ринок стимулює зростання продуктивності праці, сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Такі основні риси функціонального механізму внутрішнього ринку. Що ж до ролі та місця ринку в суспільному виробництві, його масштабів розвитку і характеру дії, то вони далеко не тотожні щодо країн з різною системою господарства. Вирішальною умовою, що визначає соціально-економічний зміст, спрямованість розвитку ринку, виступають суспільний спосіб виробництва, пануюча в суспільстві форма власності на засоби виробництва і проведений продукт, що, за суттю, визначає роль і місце ринку в економіці тієї або іншої країни.

У капіталістичному суспільстві, в якому панує приватна власність і товарне виробництво має загальний характер, де разом з продуктами праці товаром є робоча сила, ринок служить такою, що очолює, за суттю справи, єдиною формою стихійного встановлення господарських зв'язків між виробниками. Вартісна оцінка витрат суспільно необхідної праці, втіленої в товарі, тут відбувається тільки на ринку. Структура виробництва, що встановлюється на кожен даний момент, визначається, тому на основі стихійних коливань пропозиції і попиту. Оскільки закон вартості свою регулюючу роль виконує через ринок, то і розподіл суспільної праці та засобів виробництва між різними галузями економіки, переливи капіталів з однієї галузі господарства в іншу, в капіталістичній економіці відбуваються переважно через ринок.

Ринок служить головним орієнтиром розвитку економіки. Але цей орієнтир є вельми нестійким. Відбувається це тому, що створювана в капіталістичному виробництві вартість виявляється тільки в обміні, через ринковий механізм цін. Звідси і відповідність між пропозицією і попитом досягається тільки через постійне його порушення «сліпою» дією закону вартості. Тому облік і розподіл суспільної праці відбуваються після того, як витрати на виробництво тієї або іншої продукції вже проведені. Це призводить до величезних, нічим не виправдних втрат суспільного багатства.

Орієнтуючись цілком на ринок як на регулятор виробництва, товаровиробники, будучи повністю відособленими власниками засобів виробництва, в перспективному відношенні орієнтуються фактично на невідомий ринок, оскільки ємкість ринку в масштабах всього суспільства, майбутні зміни об'ємів і структури споживання залишаються для них невідомими. Оскільки інтереси окремих товаровиробників, як правило, не співпадають, учасники обміну знаходяться постійно в лещатах конкурентної боротьби. Конкуренція дозволяє багато в чому знижувати витрати виробництва і підвищувати якість продукції, але вона неминуче призводить до порушення ходу відтворення і погіршення соціально-економічного положення трудящих мас. Банкрутство і розорення багатьох учасників ринку, безробіття, загибель матеріальних цінностей, систематичне зростання вартості життя – такі наслідки конкурентної боротьби на капіталістичному ринку.

Історичний досвід розвитку капіталістичного ринку показує, необмежена конкуренція, і стихійний рух цін підсилюють економічне і соціальне свавілля власників засобів виробництва. Механізм «вільного» ринку не в змозі забезпечити раціональне поточне регулювання виробництва і тим більше непридатний для стимулювання прогресивних структурних зрушень, що диктуються перспективними потребами суспільства, з обліком не тільки економічних, але і соціальних інтересів всіх його членів.

Оптовий розподіл як елемент інфраструктури товарного ринку починає поступово повертатися до надійного функціонування завдяки своїй ролі в реалізації товарів, вироблюваних підприємствами промисловості, сільського господарства і інших галузей.

Вітчизняна історія розвитку торгівлі свідчить, що тільки на початку 30-х років, після відмови від приватно-підприємницької діяльності в народному господарстві, національна статистика офіційно зафіксувала категорії «оптова» і «роздрібна» торгівля, визначивши їх понятійний зміст. Тоді, та і в даний час, традиційно вважалося, що оптова торгівля – це продаж відносно крупними партіями, а ділення і продаж зменшених партій, що відрізняються від стандарту розміром або якістю.

Оптова торгівля практично зв'язувалася з сортністю товару, опосередковуючи початкову стадію їх руху на ринок.

Саме в період відмови від приватного підприємництва було визначене, що оптова торгівля, це продаж товарів для подальшого перепродажу, а продаж у сферу, особистого, індивідуального споживання – роздрібна.

Якщо розглядати розподільчі відносини, властиві торгівлі в цілому, а в оптовій торгівлі – зокрема, і повинні підтримувати природну гармонію між попитом і пропозицією на основі реалізації двох основоположних функцій торгівлі, що протікають з подвійності характеру товару як вартості та споживчої вартості. Перша функція характеризує можливість і об'єктивність обміну вартостей з відшкодуванням понесених витрат праці на виробництво товару. Друга – фактично характеризує те, що спостерігається в торгівлі - процеси розподільно-посередницького характеру і розкриває сутнісні процеси доведення товарів як споживчих вартостей від сфери виробництва до сфери обігу.

Фіксуючи другу функцію торгівлі необхідно відзначити, що останніми роками у ряді робіт економістів-логістів все більш наполегливо робляться методологічні основи і пріоритет оптової торгівлі з погляду заломлення в її механізмі логістичного інструментарію. Вони вважають, що торгівля є однією з форм комерційного підприємництва, тобто робиться спроба пропозиції щодо нової для економічної науки методологічної парадигми торгової логістики. Якщо звернуться до визначення торгівлі – то це обмін продуктами між окремими членами світового господарства, організований за законами господарської доцільності. Він здійснюється за допомогою переміщення власності (купівля і продаж), зміни місця (транспорт) і утворення запасів (склади) продуктів, що виробляються для задоволення чужих потреб.

Оптова торгівля охоплює, за суттю всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва так і предметами споживання.

Ефективність функціонування внутрішнього ринку в цілому багато в чому визначається рівнем організації обочі його частин – ринку засобів виробництва і ринку предметів споживання. Щоб краще представити специфіку товарних зв'язків у сфері обігу засобів виробництва, розглянемо спочатку принципові риси ринку споживчих товарів як найбільш розвиненої частини товарного обігу.

Як найважливішу специфічну межу ринку споживчих товарів слід зазначити загальність опосередковування обороту. Обумовлено це тим, що встановлення прямих контактів між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу предметів споживання є вельми скрутним і економічно доцільним. Тому в цьому підрозділі внутрішнього ринку функції товарного обігу виконує галузь народного господарства, що відокремилася для цього, – торгівля.

Переміщення предметів споживання зі сфери виробництва в сферу споживання відбувається згідно зі стадіями. Спочатку товари потрапляють у сферу оптової реалізації, де товарно-грошові відносини відбуваються між виробничими і торговими підприємствами і організаціями. Завершуюча стадія їх обігу відбувається в роздрібній ланці торгівлі. Таким чином, в організаційно-економічному відношенні ринок споживчих товарів складається з двох взаємопов'язаних частин – оптової і роздрібної торгівлі.

У своєму загальному розвитку ринок предметів споживання базується на виробництві, купівельних фондах і роздрібних цінах, регульованих державою.

Вільна форма реалізації предметів споживання виражається, перш за все, в тому, що будь-якому покупцеві надана необмежена можливість проявити свою волю у виборі та придбанні будь-яких товарів різних виготівників, представлених на ринку, в будь-який час і в будь-якому місці (пункті) реалізації (за винятком окремих специфічних видів товарів). Свобода купівлі-продажу товарів обмежена тільки платоспроможністю покупця.

Інша здатність обігу предметів споживання полягає в тому, що в процесі обміну відношення між продавцями і покупцями складаються, з одного боку, на основі приватної власності підприємств, і з іншого боку – на особистій власності трудящих – їх грошових доходах.

Специфічний характер реалізації предметів споживання визначається і тим, що як продукти праці, призначені для індивідуального або загального сімейного користування, вони потрапляють у кінцеве споживання і остаточно вибувають з сфери обігу. Споживання таких товарів відбувається знову ж таки у вільній формі.

Перераховані особливості обміну споживчих товарів, що характеризуються вільною купівлею-продажем і вільним споживанням, призводять до того, що відносини між продавцями і покупцями приймають яскраво виражену товарно-грошову форму. Тут найбільшою мірою виявляється дія механізму ринку – пропозиції, попиту, ціни, грошей.

Як найбільш розвинена форма товарного обігу оптова торгівля покликана активізувати дію механізму пропозиції і попиту; в умовах якого відношення між учасниками ринку повинні багато в чому визначатися принципами еквівалентного обміну. Найважливішою межею оптової торгівлі виступає рівність сторін при обміні, що створює об'єктивні передумови для реалізації економічних інтересів споживача і постачальника на взаємовигідних умовах, на основі всестороннього обліку інтересів учасників обміну і суспільства в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 5. Макроорганізація оптової торгівлі	\|	Основні види оптової торгівлі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.