• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні види оптової торгівлі

Поняття оптової торгівлі та її суті впродовж тривалого періоду були предметом уваги і дискусії в радянській економічній літературі. Концепція оптової торгівлі інтерпретувалася неоднозначно, а часто і протилежно.

Так, у період військового комунізму (1918-1929 рр.) заперечувалося товарне виробництво, а, отже – товарний обіг. Це заперечення пояснювалося уявленням про те, що при соціалізмі все суспільство буде однією фабрикою з рівністю праці та оплати. Підприємства одержували необхідні їм матеріальні ресурси від вищих господарських органів і зі їхніми вказівками здавали свою продукцію.

З переходом від громадянської війни до господарського будівництва виявилася марність спроб детальної регламентації державою економічного життя країни і помилкове заперечення товарно-грошових відносин. У обстановці, що змінилася, була вироблена нова економічна політика (НЕП), стрижнем якої була визнана торгівля, а її основним принципом – регулююча роль держави. Суть цієї ролі полягала в тому, що держава повинна була обмежувати свободу торгівлі в певних рамках, не допускаючи підриву існуючої політичної системи.

У період НЕПу була обмежена сфера дії централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Діяльність госпрозрахункових підприємств ґрунтувалася на праві вільного виходу на ринок і вибору продавців і покупців. На оптову торгівлю були переведені всі дрібні та середні підприємства, а також частина великих підприємств.

Утворилися специфічні для ринкових відносин організації – товарні біржі, синдикати, конвенції, торгові палати, промислові ярмарки. Серед них особливу роль в організації оптової торгівлі відіграли товарні біржі та синдикати. Через товарні біржі держава регулювала ринок. Основні їх функції полягали у вивченні ринкової кон’юнктури, співвідношенні між попитом, пропозицією і ринковими цінами. Синдикати, що створювалися як добровільні об’єднання, займалися заготовками сировини і матеріалів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, реалізовували готову продукцію, визначали її асортимент, розподіляли замовлення на виробництво продукції між членами синдикату, вивчали ринкову кон’юнктуру, встановлювали ціни на заготовлювані матеріальні ресурси і реалізовану продукцію. Синдикати виступали в ролі оптових «купців», організуючи горизонтальні господарські зв’язки.

З переходом до індустріалізації країни стала затверджуватися і розповсюджуватися державна адміністративна система управління народним господарством з централізованим директивним плануванням і жорсткою підлеглістю господарських ланок по вертикалі. У сфері обміну для цієї системи були характерні централізація розподілу матеріальних ресурсів і прикріплення споживачів до постачальників, що одержало назву матеріально-технічне постачання. Слабкі зачатки товарного господарства були витиснені, а товарні біржі, синдикати та інші торгово-посередницькі організації до 1930 р. повністю ліквідовані.

Система матеріально-технічного постачання, що затвердилася, характеризувалася такими основними рисами:

1) попереднім визначенням органами державного планування обсягу продукції, який мав постачатися кожному споживачу, шляхом централізованого виділення фондів і послідовним доведенням їх по вертикалі вниз.

2) регламентацією державними органами господарських зв’язків (на основі прикріплення споживачів до постачальників);

3) формальним характером договірних відносин між безпосередніми контрагентами господарських зв’язків щодо постачання продукції;

4) реалізацією продукції за цінами, що встановлюються органами державного ціноутворення;

5) обмеженістю вибору форм матеріально-технічного забезпечення.

Територіальні органи матеріально-технічного забезпечення, будучи посередниками товарного обігу, розподіляли частину продукції виробничо-технічного призначення і прикріплювали споживачів до постачальників. При виконанні цих функцій вони прагнули, з одного боку, одержати від вищих органів у своє розпорядження більше матеріальних ресурсів, а з іншого – обмежити виділення їх споживачам. Вони не вивчали кон’юнктуру ринку, попит споживачів на матеріально-технічні ресурси, динаміку ринкових цін. Товарно-грошові відносини при цьому носили формальний характер, відображаючи реальні економічні відносини учасників обміну та їх інтереси.

Увага до оптової торгівлі посилюється з 1965 р., що пов’язано з початком проведення економічної реформи в народному господарстві. У цей період стала зазнавати критики система розподілу, що фондується, й обміну засобів виробництва без урахування їх товарної природи. Було поставлене завдання до поступового переходу від централізованого фондування до планового розподілу матеріально-технічних ресурсів шляхом оптової торгівлі. Особливості останньої полягали в тому, що вона здійснювалася тільки територіальними постачальницько-збутовими базами, складами, магазинами, а продукція реалізовувалася споживачам як вільно, так і за лімітами, що виділялися.

Найбільш типовим визначенням оптової торгівлі того часу було таке: «Оптова торгівля продукцією виробничо-технічного призначення є формою планового розподілу матеріальних ресурсів, заснованою на державному плані розвитку народного господарства. Оптова торгівля організовується Держпостачем СРСР і має на меті безперебійне і ритмічне постачання споживачів продукцією в необхідних кількостях, асортименті та в терміни, що забезпечують виконання планових завдань».

Проте спроби перейти до оптової торгівлі, заснованої на плановому розподілі товарів центральними і територіальними органами, не дали реального результату. Центральні органи управління за наказом зобов’язували оптові підприємства розширювати оптову торгівлю, а останні намагалися підтвердити фактичне її зростання. В результаті справжня оптова торгівля, коли партнери – учасники операції – самі вибирають і знаходять один одного, визначають усі умови операції і не залежать від думки керівників, так і не була організована. Плановий розподіл товарів і оптова торгівля ними виявилися несумісними.

Новий етап розвитку й якісних перетворень в оптовій торгівлі пов'язаний з 1993 роком, коли був скасований централізований розподіл продукції, і почався процес становлення нових організаційних форм та інститутів оптової торгівлі. Найбільш помітними представниками «ринкової» оптової торгівлі знову стали товарні біржі.

Оптова торгівля охоплює всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання.

Оптова торгівля включає будь-яку діяльність з продажу товарів і послуг тим, хто набуває їх з метою перепродажу або професійного використання.

Необхідність оптової торгівлі обумовлена:

1) суспільним розподілом праці;

2) наявністю товарно-грошових відносин;

3) вузькою спеціалізацією промислових підприємств;

4) потребою в регіональному збалансуванні попиту і пропозиції;

5) швидкою реалізацією виготовленого товару для відновлення процесу розширеного виробництва і доведення його до кінцевого споживача.

Наявність опту обумовлена і низкою причин фінансового характеру. Дрібному виробнику з обмеженими фінансовими ресурсами не під силу створити й утримувати організацію прямого маркетингу. Крім того, навіть маючи в своєму розпорядженні достатній капітал, виробник швидше передбачає направляти кошти на розвиток виробництва, а не на організацію оптової торгівлі.

Як правило, при оптовій торгівлі товар купується великими партіями. Закупівлю оптом здійснюють посередницькі організації з метою подальшого перепродажу низовим оптовим організаціям, підприємствам роздрібної торгівлі. В більшості випадків оптова торгівля не пов’язана з реалізацією продукції конкретним кінцевим споживачам, тобто вона дозволяє виробникам за допомогою посередників збувати товари з мінімальними безпосередніми контактами із споживачами.

На товарному ринку оптова торгівля є активною частиною сфери обігу. Вона є важливим важелем маневрування матеріальними ресурсами, сприяє скороченню зайвих запасів продукції на всіх рівнях і усуненню дефіциту товарів, бере участь у формуванні регіональних і галузевих товарних ринків. Через оптову торгівлю посилюється дія споживача на виробника, з’являються реальні можливості добитися відповідності між попитом і пропозицією, забезпечити кожному споживачу змогу купувати продукцію в межах своїх фінансових можливостей і відповідно до потреб.

Розвиток оптової торгівлі визначається такими тенденціями в економіці:

1) зростанням масового виробництва на великих підприємствах, віддалених від основних користувачів готовою продукцією;

2) збільшенням обсягів виробництва продукції про запас, а не для виконання вже укладених конкретних договорів;

3) збільшенням числа рівнів проміжних виробників і користувачів;

4) необхідністю пристосовувати товари до потреб проміжних і кінцевих користувачів.

На сьогодні в Україні (за даними Держкомстату) налічується близько 30 тис. посередницьких організацій із загальною кількістю працівників більше 600 тис. осіб.

Питома вага реалізації товарів за посередництвом організацій оптової торгівлі в загальному обсязі продукції, яка відвантажується виробниками, становить близько 25%.

За оцінкою економістів, оптова торгівля в Україні, поза всяким сумнівом, за масштабами руху потоків товарів і послуг та їх обсягами займає перше місце. Вона опосередкує обмін у величезних розмірах – не менше 85 млрд. грн. у міжгалузевому обороті і близько 3,6 млрд. грн. в обороті товарів кінцевого споживання. Проте, порівняно з розвиненими країнами, Україна значно відстає за рівнем забезпеченості оптовими підприємствами. (табл. 5.1.).

Таблиця 5.1.

Забезпеченість підприємствами оптової торгівлі України

і деяких розвинених країн

Порівняно з розвиненими країнами в Україні показник забезпеченості складською мережею нижчий у 15-20 разів. Особливо погано забезпечена складською мережею оптова торгівля – на її частку припадає лише 14,2% усієї кількості загальнотоварних складів і 21% загальної складської площі. Складські площі використовуються за своїм призначенням на 40-60%, а решта частини здається в оренду, використовується на умовах кооперації або подається комерційним структурам.

Функціонування оптового каналу обумовлене низкою причин, а саме:

1) економічною вигодою, яку отримують промислові підприємства від використання самостійних оптовиків, оскільки останні забезпечують їм найбільш низькі витрати обігу. Адже не завжди наявність прямих зв’язків між виробниками і споживачами означає зниження витрат;

2) наявністю дрібних і середніх підприємств, розширенням асортименту товарів;

3) поглибленням процесу розподілу праці у сфері матеріального виробництва;

4) необхідністю розширення підприємствами-виробниками ринків збуту своєї продукції і повнішого охоплення невеликих і середніх споживачів;

5) можливостями оптових посередників краще здійснювати маркетинг споживчої продукції, оцінювати ринкову кон’юнктуру, аналізувати інформацію про місцеві ринки, надавати постачальникам інформацію про попит на їх продукцію;

6) економічною доцільністю, швидкістю та зручністю доведення товарної маси до споживача;

7) більшою можливістю оптовиків мобілізувати всі свої ресурси, зосередити всі свої сили на виконанні одного конкретного завдання.

У своїй роботі підприємства оптової торгівлі повинні дотримуватись таких основних правил:

1) всебічне знання ринкового простору, в межах якого здійснюється розподіл товарів;

2) дотримання ефективного балансу витрат щодо закупівлі продукції та її зберігання при раціональному використанні трудових ресурсів і складських площ;

3) здійснення всіх операцій щодо закупівлі, зберігання та продажу товарів на основі їх прибутковості;

4) створення сприятливої і міцної репутації в районі обслуговування.

На макрорівні оптова торгівля виконує такі функції:

1) інтегруючу – яка полягає в забезпеченні взаємозв’язку між партнерами з постачання продукції і знаходженням каналів збуту;

2) оцінну – яка полягає у визначенні рівня суспільно необхідних витрат праці через ціноутворення;

3) організуючу і регулюючу – суть якої полягає в забезпеченні раціональної побудови і гармонійного функціонування економічних систем.

Функції оптової торгівлі відносно постачальників товарів полягають у такому:

1) концентрація комерційної діяльності;

2) підтримка процесу переходу прав власності на товар;

3) мінімізація комерційного ризику, пов’язаного з розкраданням, пошкодженням, псуванням і старінням товарів;

4) інвестиційне забезпечення процесу руху товару;

5) маркетингове обслуговування.

Відносно до споживачів функції оптової торгівлі зводяться до такого:

1) оцінка потреб і споживчого попиту;

2) закупівля продукції і формування товарного асортименту для задоволення потреб і запитів споживачів;

3) накопичення і зберігання товарних запасів;

4) оперативна доставка товарів клієнтам;

5) надання фінансової допомоги клієнтам (кредитування);

6) інформаційне і консалтингове обслуговування клієнтів.

Орієнтація на споживача, а не на постачальника-виробника, як це було раніше, є відмінною рисою нового підходу до оптового розподілу. Переорієнтація оптової торгівлі у функціональному цільовому відношенні не тільки створює умови для поглиблення реформ у торгівлі, але і забезпечує стратегічну стабільність споживчого ринку в цілому.

Серед головних функцій, виконання яких бере на себе торгівля, такі ( рис. 1.):

Рис. 5. 1. Функції оптової торгівлі

1) надає постачальникам і клієнтам інформацію про ситуації на ринку, в конкурентному середовищі , сповіщає про нові товари і динаміку цін; 2) дає можливість виробникам збувати товари з мінімумом контактів із споживачем; 3) підготовлений торговельний персонал допомагає виробникові залучати багатьох роздрібних торговців при порівняно невеликих витратах; 4) здійснює маркетингову і технічну підтримку виробника або постачальника, роздрібного чи комерційного споживача; 5) забезпечує клієнтам економію засобів, закуповуючи товар великими партіями, ділячи їх у подальшому на дрібніші; 6) набирає необхідний товарний асортимент, позбавляючи тим самим клієнта зайвих клопотів; 7) забезпечує матеріальну базу для зберігання товарів, чим знижує витрати і постачальників і замовників; 8) оперативніше доставляє товари, оскільки перебуває ближче до клієнтів, ніж фірми-виробники; 9) надає фінансову допомогу як виробникам, заздалегідь надсилаючи замовлення і вчасно оплачені рахунки, так і роздрібним або комерційним споживачам, надаючи їм кредит; 10) розв’язує проблеми повернення товарів і робить знижки на недоброякісну продукцію; 11) отримуючи право власності на товар, а відтак, несучи витрати у зв’язку з розкраданням, пошкодженнями, псуванням, старінням товарів, оптовик бере на себе ризик; 12) допомагає роздрібним торговцям в удосконаленні організації та управління їхньої діяльності, навчає торговельний персонал, бере участь у розробленні схеми магазину, обладнанні експозицій, налагоджує систему бухгалтерського обліку, управлінні запасами; 13) надає інші послуги з питань управління, консультує.

Оптова торгівля в системі маркетингу, крім традиційних, виконує ряд специфічних функцій:

Ø забезпечує реалізацію маркетингової стратегії та підтримку виробника або постачальника, роздрібного чи кінцевого споживача;

Ø дозволяє виробникам збувати свої товари на місцях з мінімумом контактів зі споживачами;

Ø формує торговельний асортимент відповідно до вимог споживачів;

Ø закуповує товари у великій кількості, дозволяючи поставляти їх великими партіями та знижуючи витрати обігу;

Ø забезпечує підготовку торговельного персоналу;

Ø забезпечує матеріальну базу для зберігання та поставки;

Ø надає фінансову допомогу як виробникам (оплачуючи товари при їх поставці, а не при продажу), так і роздрібним та кінцевий споживачам (через торговельний кредит);

Ø вирішує проблеми повернення товарів та встановлює знижки на продукцію, що має певні дефекти;

Ø бере на себе ризик, відповідаючи за розкрадання, ушкодження та старіння запасів.

Підвищення ефективності оптової торгівлі супроводжується підвищенням продуктивності, збільшенням кількості послуг, що надаються і зниженням їх вартості за рахунок упровадження автоматизації.

Читайте також:

1. I. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
2. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
3. II. Основні засоби
4. II. ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТРУДОВИХ КОЛЕКТИВІВ
5. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
6. III. Основні обов'язки робітників та службовців
7. IV. Основні обов'язки адміністрації
8. V. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
9. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
10. Автомати для комбінованої торгівлі
11. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 1554