• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Джерела фінансування дефіциту бюджету

Існування дефіциту бюджету нерозривно пов'язано із джерелами його фінансуван­ня. Вітчизняне законодавство дозволяє приймати дефіцит бюджету за наявності обґрун­тованих джерел його фінансування. Джерелами фінансування бюджету можуть бути:

1) Кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень. Запозичен­ня — операції пов'язані з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування дефіциту бюдже­ту. За видом валюти погашення запозичення поділяються на внутрішні та зовнішні. В результаті внутрішніх (зовнішніх) запозичень збільшується внутрішній (зовнішній) державний (місцевий) борг.

Критерій валюти запозичення чи погашення при розподілі запозичень на внут­рішні та зовнішні зустрічається в багатьох країнах. Однак в більшості розвинутих кра­їн, а також відповідно до методології Е8Л 95, використовують ознаку резидентності кредитора. Запозичення можуть здійснюватись у формі кредитів та випуску облігацій.

Планування державних запозичень здійснюється таким чином, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував в межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в законі про Державний бюджет України. До проек­ту закону про Державний бюджет України, додається план державних запозичень на наступний бюджетний період. Цей план включає перелік кредитів (позик) із зазна­ченням кредиторів, видів, мети, назви валюти, строку і відсоткової ставки державних запозичень, а також стану укладання кредитних договорів.

Кабінет міністрів України має право заміщати внутрішні запозичення зовнішні­ми і навпаки. При цьому, в результаті цих операцій, обсяг державного боргу на кі­нець бюджетного періоду не повинен перевищувати межі граничного обсягу держав­ного боргу. Таке право дозволяє безперешкодно та на прийнятних умовах фінансувати запланований дефіцит бюджету у випадку погіршення кон'юнктури на внутрішньому (зовнішньому) фінансовому ринку.

У постанові Кабінету Міністрів України про випуск внутрішніх (зовнішніх) запо­зичень, Міністерству фінансів України, в особі його керівника, надається право на здійснення цих запозичень. Кабінет Міністрів України також визначає умови здійс­нення державних запозичень, зокрема: вид запозичень; обсяг запозичень; валюту за­позичень; строк запозичень; відсоткову ставку; інші умови.

У випадку підвищенням курсу національної валюти чи дії інших факторів, в ре­зультаті яких зменшився обсяг платежів з погашення суми державного боргу, Кабі­нету Міністрів України надається право зменшувати обсяг державних запозичень, що встановлений у законі про Державний бюджет України на суму зменшення обсягів погашення таких платежів.

Аналогічно, Кабінету Міністрів України надається право збільшувати обсяг дер­жавних запозичень, що встановлений у законі про Державний бюджет України на обсяг збільшення платежів з погашення суми державного боргу у зв'язку із знижен­ням курсу національної валюти чи дією інших факторів. Тобто, Кабінету Міністрів

України дозволяється перевищити обсяг запозичень встановлений в законі про Дер­жавний бюджет України.

Оскільки Закон про Державний бюджет України уповноважує Кабінет Міністрів на залучення кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансо­вих організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів)^[5], такі кредитні дого­вори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради з метою фінансуван­ня дефіциту бюджету мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення на фі­нансовому ринку. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради також мають право залучати інші місцеві внутрішні позики:

- короткострокові позики у фінансових установах, що спрямовуються на покрит­тя тимчасових касових розривів в межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом та бюджетом розвитку на строк до трьох місяців та більше трьох місяців (за рішенням Кабінету Міністрів України);

- короткострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття тимча­сових касових розривів в межах поточного бюджетного періоду за загальним фондом, пов'язаних із забезпеченням захищених видатків загального фонду;

- середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів;

Відмінність короткострокових від середньострокових позик з єдиного казна­чейського рахунку полягає наступному:

- Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються в межах поточно­го бюджетного періоду. Водночас, строк повернення середньострокових позик може передбачати їх повернення в наступних бюджетних періодах;

- За рахунок позик на покриття тимчасових касових розривів здійснюється фі­нансування захищених видатків загального фонду. Водночас, середньострокові по­зики надаються на фінансування усіх видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів відповідно до статей 88, 89, 90 Бюджетного ко­дексу;

- Позики на покриття тимчасових касових розривів надаються Державним казна­чейством України в обов'язковому порядку, в той час як середньострокові позики — виходячи з обсягу коштів, що акумулюються на єдиному казначейському рахунку.

Таким чином, внутрішніми джерелами фінансування бюджету Автономної Республі­ки Крим та міських рад можуть бути середньострокові позики з єдиного казначейського рахунку на покриття суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів, а також запозичення на внутрішньому фінансовому ринку. При цьому плануватися можуть лише запозичення на внутрішньому фінансовому ринку.

Зовнішні запозичення від міжнародних фінансових організацій можуть здійснюва­ти всі міські ради, незалежно від чисельності населення міста. Місцеві зовнішні запо­зичення від інших кредиторів можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів. За офіційними даними органів статистики, ста­ном на початок 2010 року таке право мали Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Одеса та Харків.

Інші бюджетні установи^[6], крім Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Авто­номної республіки Крим та міських рад не мають права здійснювати запозичення у будь-якій формі.

2) Кошти від приватизації державного майна — кошти від відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року №2163-ХІІ, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До коштів від приватизації включаються також інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації: надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкур­сі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти привати­зації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, на­раховані на суму відстрочених платежів тощо. Кошти від приватизації є джерелом фінансування лише державного бюджету.

3) Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу / пред'явлення цінних паперів.

4) Вільний залишок бюджетних коштів. Він визначається як залишок бюджетних коштів за мінусом оборотного залишку^[7]. Вільний залишок бюджетних коштів може бути джерелом фінансування загального фонду державного та місцевих бюджетів.

Місцевий бюджет дозволяється затверджувати з дефіцитом за спеціальним фон­дом, якщо джерелом його фінансування передбачаються:

- місцеві запозичення;

- кошти загального фонду такого місцевого бюджету;

- надходження від продажу/пред'явлення цінних паперів;

- залишки коштів спеціального фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ^[8], якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за по­передній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточно­го періоду, виявлено залишок бюджетних коштів за спеціальним фондом.

У науковій літературі в окреме джерело фінансування дефіциту бюджету виділя­ють емісійне фінансування. Використання емісії для фінансування дефіциту бюдже­ту може здійснюватися у формі прямих кредитів центрального банку уряду, або шля­хом купівлі ним державних цінних паперів на первинному та вторинному ринках за рахунок збільшення обсягу грошової бази.

На сьогодні, у більшості країн світу існують законодавчо встановлені норми, які забороняють центральному банку напряму фінансувати дефіцит бюджету. Накладен­ня такої заборони пояснюється тим, що емісійне фінансування дефіциту бюджету ве­де до формування додаткової грошової пропозиції, яка при незмінному рівні попи­ту на гроші виливається у прискорення інфляційних процесів. Крім негативного впливу на рівень внутрішніх цін, монетизація дефіциту бюджету часто має своїм на­слідком поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Це зумовлено тим, що надлишкова грошова маса формує додатковий попит на товари іноземного ви­робництва і, таким чином, чинить тиск на платіжний баланс.

Через здійснення квазіфіскальних операцій та операцій на відкритому ринку цен­тральний банк також може брати участь у фінансуванні дефіциту бюджету опосеред­ковано. На практиці, дуже важко відокремити операції центрального банку, які здійс­нюються з метою грошово-кредитного регулювання та забезпечення фінансової стабільності, від операцій з прихованого фінансування дефіциту бюджету. Навіть як­що центральний банк здійснює певні операції виключно з метою грошово-кредитно­го регулювання, фокусуючи при цьому свою увагу на рівні реальних процентних ста­вок, підвищення рівня запозичень уряду на внутрішньому ринку, автоматично призведе до опосередкованого емісійного фінансування. Це відбудеться внаслідок за­ходів центрального банку покликаних нівелювати вплив запозичень уряду на рівень відсоткових ставок.

Більше того, за умов загрози фінансовій стабільності уряду, втрати від опосеред­кованого емісійного фінансування можуть виявитися меншими, ніж за відсутності реакції з боку центрального банку. Тому під час кризових явищ, центральні банки часто втручаються в ситуацію і, шляхом номінального збільшення грошової маси, відвертають фінансовий крах уряду.

Тому, в ряді країн з англосакською фінансовою системою, зокрема в США, Ве­ликобританії, Канаді, відсутня заборона емісійного фінансування дефіциту бюджету. У США до 2008 року емісійний дохід ФРС практично повністю спрямовується на придбання зобов'язань уряду США⁸.

В Україні емісійні кошти Національного банку України^[9] забороняється прямо чи опосередковано залучати для фінансування дефіциту бюджету. Відповідно до статті 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 року №679- XIV, Національний банк не має права надавати кредити в національній та іноземній валюті, як прямо, так і опосередковано через державну установу, іншу юридичну особу, майно якої перебуває у державній власності, на фінансування витрат Держав­ного бюджету України. Також, Національний банк не має права купувати на первин­ному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом Міністрів України, державною уста­новою, іншою юридичною особою, майно якої перебуває у державній власності. В Бюджетному кодексі також визначено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування бюджету.

Державний та місцеві бюджети можуть затверджуватись з профіцитом. Метою за­твердження профіциту бюджету можуть бути:

- зменшення обсягу боргу — для загального та спеціального фондів Державного (місцевого) бюджету;

- забезпечення встановленого обсягу оборотного залишку бюджетних коштів — для загального фонду Державного (місцевого) бюджету^[10];

- придбання цінних паперів — для спеціального фонду місцевого бюджету та за­гального фонду Державного бюджету;

- спрямування коштів до бюджету розвитку — для загального фонду місцевого бюджету.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. III. Виконання бюджету
3. VIII. Джерела та напрямки фінансування
4. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
5. А. Операції щодо виконання видаткової частини бюджету
6. Автономну, незалежну від будь1якої іншої, систему фінансування.
7. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
8. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування
9. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
10. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
11. Альтернативні стратегії фінансування оборотних активів підприємства
12. Аналіз бюджетних запитів і розробка проекту Державного бюджету України.

Переглядів: 1334