Управління ліквідністю бюджету та фінансовими активами

Мета та механізм управління фінансовими активами. Держава є суб'єктом фінансових відносин і має вхідні та вихідні фінансові потоки, а також відповідний касовий залишок для безперебійного здійснення своїх функцій. Однак, на відміну від приватного сектора, де управління касовим залишком є невід'ємною складовою процесу отримання надходжень та здійснення виплат, державні органи управління до недавнього часу приділяли мало уваги проблемі управління ліквідністю та ефективному управлінню фінансовими активами. Разом з тим вигоди від запровадження механізму управління ліквідністю на рівні держави можуть навіть переважати вигоди для приватного сектору, оскільки крім надходження додаткових ресурсів від розміщення надлишкових касових залишків держава усуває можливий негативний вплив на грошовий ринок.

Цілями запровадження системи управління касовими залишками можуть бути:

— Мінімізація залишків на ЄКР. Навіть якщо за підсумками року бюджет є збалансованим, співвідношення між надходженнями від резидентів та здійсненими їм виплатами може відрізнятися. В результаті цього відбувається накопичення або зменшення залишків на ЄКР. У випадку накопичення залишків, якщо б це стосувалося приватної установи, то мова ішла б лише про втрачений зиск від ненадання тимчасово вільних коштів іншим учасникам грошового ринку. Однак у випадку держави, яка за масштабами є найбільшим учасником фінансового ринку, накопичення надмірних залишків, за інших рівних умов, призводить до відповідного зменшення ліквідності на грошовому ринку, що негативно впливає на функціонування банківської системи. Варто зауважити, негативний вплив на грошовий ринок виникає у випадку, коли ці залишки накопичуються в результаті операцій лише із резидентами. Наприклад, у випадку збільшення залишків на ЄКР в результаті зовнішніх запозичень, або приватизаційних надходжень, які надійшли від нерезидентів, накопичення залишків на ЄКР не призводить до вилучення резервних грошей з економіки (під іноземну валюту центральний банк здійснює емісію). Навпаки, при формуванні значних залишків на ЄКР за рахунок операцій із нерезидентами існує необхідність поступово виводити ці кошти на грошовий ринок, оскільки зазначені ресурси є емісійними. Раптове використання зазначених залишків автоматично збільшує грошову базу, що маже мати негативні інфляційні наслідки.

— Економія бюджетних коштів. Для органів державної влади мотив економії бюджетних коштів хоча і не є ключовим, однак зважаючи на масштаби держави, а відповідно і її касових залишків, ефективне їх використання є важливим інструментом економії бюджетних коштів. З цього приводу ще російський фінансист І.Х. Озе- ров, влучно зауважив, що "если в странах, богатьіх капталами, — Англия, Бельгия — стремятся утилизировать в интересах кредита свободную наличность государствен- ного казначейства, то тем больше, тем настоятельнее чувствовалась зта потребность у нас — стране, бедной капиталами, где нужно дорожить каждой копейкой".

— Мінімізація ризику невиконання державних зобов'язань перед постачальниками робіт товарів та послуг, власниками державних цінних паперів (ДЦП), і т.д. Ця ціль суперечить цілі мінімізації обсягів залишків на ЄКР, що за рівності інших умов, змушує відповідні органи робити вибір між вищезазначеними цілями за ступенем важливості.

— Розвиток фінансових ринків, підтримка ліквідності державних цінних паперів. Розміщення коштів у формі операцій зворотного репо сприяє підвищенню ліквідності державних цінних паперів, а відповідно попиту і ціни на них. Умовою надання бюджетних коштів у тимчасове користування є надання у якості застави або продаж (на визначений термін) державних цінних паперів. Відповідно в учасників грошового ринку зростає зацікавленість у придбанні ДЦП з метою управління власною ліквідністю, а не лише з міркувань отримання дохідності за ними. Іншим позитивним наслідком є те, що держава при використанні однієї із форм розміщення касових залишків — операцій репо, автоматично сприяє підвищенню рівня управління ліквідністю іншими учасниками грошового ринку.

Зворотне репо — угода про придбання цінних паперів емітованих державою із подальшим їх поверненням, є дзеркальним відображенням прямого репо. У міжнародній практиці існують три підвиди операцій репо: 1) класичні операції репо; 2) угоди з продажу та зворотного викупу цінних паперів (зеІІ/Ьиу — Ьаек, Ьиу/зеїі — Ьаек); 3) використання цінних паперів як забезпечення при наданні кредиту (еоііаіегаїїгед 1епдіп§). Спільною рисою цих операцій є обмін на короткий термін цінних паперів на грошові активи. Однак юридичні наслідки такого обміну у всіх трьох випадках різні. Класичні операції репо укладаються зазвичай на основі Типового договору про операції репо розробленого Міжнародною асоціацією учасників фондових ринків спільно із Американською асоціацією учасників ринку облігацій. Умови класичного репо передбачають:

- отримання кредитором у власність цінних паперів на певний термін, які він вправі використовувати у своїх цілях аж до визначеного терміну їх поверненя;

- обмін готівки на цінні папери на першому етапі здійснюється із деяким заниженням вартості цінних паперів, що відображає прагнення кредитора у випадку невиконання зобов'язань контрагентом реалізувати цінні папери у будь-який момент, не дивлячись на поточну фазу коливання вартості даних цінних паперів. При цьому чим вища варіація вартості цінних паперів тим більше перевищення їх вартості у поточних цінах над сумою кредиту (шаг§їп);

- можливість заміщення за згодою контрагента даного конкретного виду цінних паперів на інший, подібний за характеристиками. При цьому, інша сторона вправі вимагати підвищення відсоткової ставки за наданими коштами;

- нараховані відсотки, що припадають на момент дії репо, кредитором — тимчасовим власником цінних паперів, відразу перераховують на рахунок позичальника коштів.

Відмінність угоди з продажу та зворотного викупу цінних паперів від класичних операцій репо полягає у тому, що:

- класичне репо передбачає укладання угоди з використанням Типового договору, а угода про зворотний викуп цінних паперів може укладатися як на основі нього так і без;

- відсотки, що нараховуються за цінними паперами, не повертаються позичальнику — їх первинному власнику, а входять у ціну залучення коштів;

- відсутня можливість обміну одного виду цінних паперів на інший під час дії операції репо;

- відсутності умови щодо заниження вартості цінних паперів на першому етапі.

Операції репо як кредитування із забезпеченням — це використання цінних паперів, в якості забезпечення кредиту. Від звичайного кредитування із використанням цінних паперів в якості застави, цей підвид операцій репо відрізняється тим, що з моменту невиконання дилером свого зобов'язання покупець цінних паперів стане їх дійсним власником, оскільки мала місце угода купівлі-продажу. Водночас, у випадку внесення цінних паперів в якості застави, заставоутримувач, що не одержав платежу боржника, не стає власником предмету застави, а одержує лише право її продажу. Однак навіть право продажу предмету застави може бути оскаржене позичальником у суді, або санкціонуватися вироком суду при провадженні справи про банкрутство. Через те, що ця процедура є довготривалою, знижуючи ліквідність кредитора, а також вимагає додаткових витрат на юридичний супровід, операції репо на грошовому ринку користуються значно більшою популярністю ніж використання звичайної застави.

Операції репо кредитування із забезпеченням на першому етапі передбачають зміну права власності на цінні папери на користь кредитора. Однак кредитор не має права їх використовувати, аж до моменту неплатежу позичальника. При цьому цінні папери зберігаються на позабалансовому рахунку позичальника, тому ці операції також називають закритим репо (Ьіоекед геро). Оскільки цінні папери зберігаються на закритому позабалансовому рахунку, то умовний власник-кредитор (дійсним власником він стане в момент неповернення позики) не має можливості отримувати відсотки за цінними паперами — їх отримує позичальник.

Способи та методи управління ліквідністю умовно можна поділити на превентивні та основні.

Превентивні методи передбачають вирівнювання доходів та видатків протягом року та максимальне наближення часу здійснення видатків та отримання доходів. Серед таких: спрощення процедури освоєння коштів розпорядниками та надання більшої самостійності у виборі часу їх освоєння, надання можливості розпорядникам коштів перенести на наступний бюджетний рік весь або частину обсягу невикористаних залишків; запровадження штрафів для розпорядників за довготривале зволікання із освоєнням виділених раніше коштів; залучення розпорядників коштів за допомогою стимулів та штрафів до рівномірного здійснення видатків протягом року.

Основними методами управління ліквідністю є заходи щодо врівноваження в часі обсягів вхідних та вихідних потоків за допомогою використання державних запозичень та розміщень надлишкових коштів, мінімізуючи залишок на ЄКР. Ці заходи застосовуються у випадку коли врівноважити доходи та видатки в необхідних обсягах неможливо, або цих заходів недостатньо (рис. 3.2).

Загалом, у європейських країн, основними методами управління касовими залишками є:

1) Залучення розпорядників коштів до процесу управління касовими залишками. Сюди відноситься просте залучення, коли розпорядники зобов'язані повідомляти наперед про плановані значні разові видатки, а також встановлення механізму стимулів та покарань розпорядникам коштів за неналежний вклад в управління касовими залишками. Зокрема у Великобританії міністерства та відомства складають детальний прогноз здійснення видатків на основі якого, офіс з управління боргом — ОШсе ОеЬі Мапа§ешепі, планує розподіл коштів між поточними та строковими депозитами, ви-

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела фінансування дефіциту бюджету	\|	Управління касовими залишками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.