• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види оффшорного підприємництва.

В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній практиці виділяють три категорії використання оффшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, вони використовуються без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може слугувати функціонування в оффшорному центрі американського банку (або його відділення), котрий цілком залишається платником податків в казну США. Зрозуміло, що таке використання оффшорного центру повністю вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання оффшорних центрів з вигодою для платника і в тсй же час відповідає закону. Прикладом може слугувати звільнення від податків, яке надається в оффшорних центрах компаніям на певний період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, в яких найчастіше й функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів в процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), що застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин в податковому або адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передавання владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність та тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, особливою категорією використання оффшорних центрів визнається шахрайство, котре є злочинним діянням. Цей факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитись від накладеного на нього зобов'язання сплачування податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідуються законом. (Див. докладніше: Додаток № 4)

Вищевикладене відноситься до класифікації використання оффшорних центрів з юридичної й моральної (аксіологічної) точок зору.

З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору зазвичай виділяються три основні способи використання оффшорних центрів:

1) трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) використання ротаційних компаній.

Одним з найбільш поширених способів використання оффшорних центрів є трансферт прибутку за допомогою заниження або завищення цін. Механізм його переведення полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно занижуючи або підвищуючи їх. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і послуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути диференційовані для певних контрактів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, що перебувають в оффшорних центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб'єктів. Основними з них є такі:

Торгівельна компанія. Сама її назва не повинна заводити в оману. В дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, проводити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, брати участь у продажу страхових полісів, виготовляти автомобілі чи імпортувати банани - все це можна робити за посередництва торгівельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу зареєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, в Гонконгу або в інших оффшорних центрах. Всі вони користуються привілеями, які надаються там торгівельним компаніям. Проте ці компанії не лише виступають в якості посередників, але й займаються виробництвом товарів і послуг.

Холдингова компанія. Ці компанії пов'язані з володінням акціями, цінними паперами або нерухомістю. Вони також використовуються для ведення торгівельної діяльності або пасивного управління грошовими вкладами. В оффшорних центрах органи влади не звертають уваги на те, чи відповідає діяльність або організаційна форма компанії назві. Як вже зазначалось раніш, холдингові компанії користуються в оффшорних центрах, особливо в нетипових, значно більшими привілеями, ніж торгівельні фірми.

Довірчий фонд. Ці фонди створюються з метою отримання прибутку шляхом купування і розпорядження цінними паперами, торгівлі нерухомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. Враховуючи гіркий досвід минулого, ряд європейських країн, а також США запровадили спеціальні правила і застереження, які захищають своїх громадян від потенційних втрат, що виникають внаслідок вкладання грошей в сумнівні довірчі фонди.

Дочірня страхова компанія. Нерідко фірми, що мають багато страхових зобов'язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони пробують зекономити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви обкладаються великими податками. Якщо ж вони застраховують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то витрати на ці цілі будуть величезними. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко взагалі знайти страхову контору, яка б його застрахувала, наприклад, такий, як відповідальність видавців газет за розміщувані в них тексти. В той же час вирішення даної проблеми зазвичай вбачають в тому, що замість пошуку стороннього страховика створюють свою власну компанію в оффшорному центрі, в якій страхова діяльність обкладається низькими податками.

Судоплавна компанія. Власники суден були першими серед ти, хто поклав початок оффшорному бізнесу. Це сталося ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно увійти в порти призначення. Тим самим вони переставали бути підданими британській короні. Вигоди зміни прапора були успішно використані в часи "сухого закону" в США і незчисленних обмежень в мореплавстві в період між першою і другою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахтових операцій Панама (1925 p.). Нині загальновизнаними гаванями зручного прапора є Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Голландські Антіли, Шрі-Ланка та інші держави й території. Елементи режиму зручного прапора застосовуються відкриті суднові регістри Норвегії, Данії, Німеччини, острови Мен, Люксембург, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Каргелена (Франція), Гонконга, Сінгапура та Філіппін. Більшість країн зручного прапора є також оффшорними центрами.

Судноплавна компанія, яка зареєстрована в оффшорному центрі або в країні зручного прапора, отримує численні і досить істотні пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як в самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій та постійній основі. Судновласникам-нерезидентам надається, до того ж можливість швидкої та безперешкодної, перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволений тут вільний найом членів екіпажа з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддаються громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотримання всіх норм міжнародного регулювання мореплавства. Місцеві органи влади зазвичай охороняють анонімність директорів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантують охорону конфіденціальності їх комерційних операцій. Головною є перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній - вони звільняються від всіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони сплачують досить помірний реєстраційний та річний збори в залежності від водотоннажності і призначення суден.

Авіалінії. Такий же самий, як і у випадку з морськими суднами, діє в оффшорних центрах порядок реєстрації авіаліній. Інколи під назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках така авіалінія взагалі не має жодного літального апарата, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її власних через зобов'язуючі міжнародні розпорядження міг користуватися скидками для себе та своєї родини у придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.

Оффшорний банк. На міжнародному рівні існує правило, у відповідності з яким отримання згоди на заснування банка обумовлене дотриманням таких вимог:

1) володіння капіталом;

2) підтвердження законним шляхам наявності необхідної професіональної кваліфікації;

3) бездоганна репутація.

Оффшорні центри в таких випадках не докучають засновникам банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності бездоганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбутнього банка. Тут спостерігались і такі випадки, на щастя нечисленні, коли надавалась можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Іншими словами, тут ми маємо справу з торжеством принципу, котрий сформулював персонаж Бертольда Брехта в "Тригрошовій опері": "...пограбування банків слід залишити любителям, професіонали ж повинні засновувати банки і керувати ними". До оффшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого роду "банків", відносяться Ангилля, Гренада, Монтсерат і Сент-Вісент.

Траст. Це - правовідношення, через яке одна особа (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно або право з покладанням на нього зобов'язань по управлінню такою власністю від свого власного імені в якості незалежного власника для вилучення вигоди на користь третіх осіб (вигодоотримувачів, бенефіціарів).

Якщо з яких-небудь причин одна особа отримує майно або права будь-якого роду для вилучення вигоди на користь власника або третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Характерною ситуацією, яка ілюструє механізм заснування трасту, може бути така. Хитромудрий мільярдер приймає рішення про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, оскільки це призвело б до необхідності сплати податку на спадщину, котрий в багатьох країнах досить високий. Замість цього мільярдер створює в оффшорному центрі фонд, в котрий переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонду. Інститут трасту сформувався в Англії і набув широкого розповсюдження в США. В меншій мірі ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінились побоювання відносно того, що неможливо повністю виключити труднощі повернення коштів, переказаних в оффшорні центри.

Оффшорний університет. Все, що було сказане стосовно перерахованих форм підприємницької діяльності в оффшорних центрах, можна, також віднести і до університету. Його можна створити тут без дотримання обов'язкових в більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. Водночас нема і застережень, котрі забороняли б створення в оффшорних центрах компаній, що мають назву "університет". Проте навіть в такій респектабельній країні, як Швейцарія, в кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень, що стосуються вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Різноманіття форм підприємницької діяльності, дозволених в оффшорних центрах, полегшує їх взаємне поєднання і цілеспрямовану взаємозалежність. Все це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, добиваючись отримання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, що знаходиться в оффшорному центрі, за цінами нижчими від фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за більш високими цінами.

Для ілюстрації наведеної на схемі ситуації може слугувати такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі Б за заниженою ціною - всього за 500 дол. Робить де вона тому, що її філія - фірма Б зареєстрована в оффшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. У подальшому фірма Б перепродає цей товар за його реальною ціною - 1000 дол. Яка вигода від такої махінації? Припустимо, що компанія А, яка розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок висотою в 50%. Продаж товару фірмі Б і його подальший перепродаж дозволяє отримати сукупний виграш, що дорівнює 750 дол. "Економія" внаслідок втечі від податку за допомогою використання оффшорного центра дала 250 дол., отриманих дочірньою фірмою Б. Якби така махінація проводилась, минаючи оффшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% становив би лише 500 дол.

Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватись шляхом переказу до філії, розташованої в оффшорному центрі, складових частин певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізму) за ціною нижчою від ціни складеного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за більш високу ціну. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного зниження або підвищення витрат на утримання самої компанії. Основними витратами на її утримання є: витрати обслуговування підприємств, відсотки по позиках, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів тощо. Витрати обслуговування - це різного роду платежі - заробітна плата, допомоги, відшкодування збитків, оплата приміщень, витрати на дослідження, всякого роду винагороди, витрати на транспорт та рекламу.

Переказ прибутку до філії, розташованої в оффшорному центрі, здійснюється у такий спосіб, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає свої філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. Так само придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальновизнані ціни. Так здійснюється переказ прибутку до компанії з резиденцією в оффшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновизнаних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, котра бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в оффшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям в залежності від того, чи сплачує боржник високі відсотки по позиках у порівнянні з ринковими чи низькі.

Трансферт прибутку відбувається тоді, коли компанія з резиденцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в оффшорних центрах. Така операція призволиться не лише до трансферту відсотків по позиках в оффшорні центри, але й до зменшення прибутку материнської компанії, що підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в оффшорному центрі, здійснюється таким чином, що перша здійснює оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансферт прибутку здійснюється і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, котрі взагалі не були надані її філією з резиденцією в оффшорному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджують роботу по наданню цих послуг.

Ще однією різновидністю підприємницької діяльності в податковій гавані є ротаційна компанія.

Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язане зі специфікою існування оффшорних центрів. Тільки юрисдикція таких центрів може забезпечити умови й гаранті функціонування ротаційних компаній.

Функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в "перекиданні" грошових коштів або цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, нібито відбувається зміна власників грошових сум або цінних паперів.

Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі досить елегантні назви. В Ліхтенштейні вони іменуються "головними резидентами", в Ліберії - "нерезидентськими корпораціями", в карибських міні-державах - "міжнародними компаніями", що повинно означати, що їх діяльність відбувається не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. По відношенню до них також використовується термін "поштова скринька", яка дослівним перекладом з німецької Briefkasten, котрий можна почути в англосаксонських країнах. Але багатьом бізнесменам, котрі використовують оффшорні центри, ця назва не подобається, оскільки вона їм здається "нереспектабельною" і вони віддають перевагу іншим термінам. А відтак для означення ротаційної компанії застосовується назва "звільнена компанія", тобто фірма, яка не обтяжена прибутковим податком. Така назва набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найбільш популярним визначенням фіктивних компаній став термін "компанія-резиденція". Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає "ротаційна" (або передаточна компанія).

її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з розповсюджених форм втечі від податків в міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзначити, що ця компанія засновується фізичною або юридичною особою, що залишається в країні з високим рівнем оподаткування. Вона характеризується наступними рисами:

1. Засновник ротаційної компанії - незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній всім пакетом акцій або більшою частиною їх, завдяки чому здійснює за нею повний контроль.

2. Ротаційна компанія повинна бути розміщена лише в оффшорному центрі, оскільки її створення дозволяється лише місцевим законодавством. ї податкова незалежність повинна бути повною, що означає, що всі можливі податки або інші збори вона повинна сплачувати тільки в оффшорному центрі. Ця компанія набуває в загальних рисах юридичні форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.

3. Виключно важливе значення надається джерелам, з яких ведуть своє походження її доходи, а також цілі, котрим вона слугує. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, в країні її головного акціонера або в третій країні.

4. У певних випадках вона повинна бути іноземною ком панією, яка не займається діяльністю в оффшорному центрі і отримує доходи за межами центру, оскільки лише в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, котра підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, отримуваних за межами оффшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами та об'єктами інтелектуальної власності. Тут мова часто йде про операції, які недоступні для контролю з боку податкових відомств, оскільки в ряді випадків податковим службам буває дуже важко встановити, чи справді дані операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовуються також в операціях купівлі-продажу.

У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної компанії і рівнем оподаткування, котрому міг бути підданий прибуток в країні джерела доходу.

Одна із сфер, в котрій найчастіше використовуються ротаційні компанії, - це надання послуг. Діяльність компанії полягає тут в розпорядженні права ми, зокрема: використання або продаж ліцензій, нової технології (ноу-хау), авторських прав або товарних знаків. У формі ротаційних компаній також виступають різноманітні консалтингові компанії. Провідні такого роду діяльності компанії користуються допомогою адвоката, юридичного радника, або створюють власні бюро, що займаються лише адміністративною діяльністю.

Щоб уникнути податків і одночасно позбутися турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть повністю займатися виключно фіктивною діяльністю. Адже в кінці кінців можна пересвідчити і докопатися, чи є оплачені послуги реальними чи фіктивними і чи обгрунтовані отримані компанією доходи. А відтак компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, що вона носить справжній, а не уявний характер, і тим самим її функції не обмежуються лише однією роллю "поштової скриньки".

Ротаційна компанія може бути також надто зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок в добре продуманому ланцюгу фінансових або торгівельних угод. Вона може виступати посередником в купівлі якого-небудь товару за дорученням материнської компанії і в подальшому перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в оффшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять лише одні накладні та інші документи, що є "підтвердженням" діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності більш достовірного характеру шляхом переведення ротаційним компаніям зобов'язання проводити який-небудь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упаковки, наклеювання етикеток або складування товарів). У сфері суто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу. Принципи його зв'язку з ротаційними компаніями демонструє нижченаведена схема.

Ротаційна компанія Д, яка зареєстрована в оффшорному центрі, повністю, на 100%, є власністю материнської компанії і є її філією.

Материнська компанія отримує оплату філій А, В, С за надані їй концесії на належні їй товарні знаки, патенти тощо. Але оплата ця здійснюється не прямо, а через посередництво ротаційної компанії Д, котра зареєстрована в оффшорному центрі. Ротаційна компанія перераховує цю платню вже у формі дивідендів, які в країні резидентства материнської компанії обкладаються податками за надто низькими ставками, наприклад, вони становлять у Франції всього 5% їх вартості. Разом з тим, якщо ці виплати були перераховані безпосередньо материнській компанії не у формі дивідендів, а як плата за концесію, тобто у формі доходу, то вони підлягали б оподаткуванню на загальних підставах. Починаючи з цього моменту, коли за допомогою певних заходів було досягнуто зміни "природи" доходу з метою зниження його рівня оподаткування, діяльність учасників сфери вже кваліфікується як податкове шахрайство.

Використання ротаційної компанії слугує також приховуванню справжніх прізвищ інвесторів в оффшорних центрах, що утруднює їх ідентифікацію. За допомогою цих компаній здійснюються злочини, які пов'язані з порушенням правил, що стосуються поведінки на фондових біржах. Прикладом може слугувати справа двох американських громадян, котрі злочинним шляхом роздобули інформацію відносно компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використали ротаційні компанії з резиденціями на Багамських та Бермудських островах, в Люксембургу та Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про котру вони незаконним шляхом отримали інформацію.

"Втікачам від податків" нерідко вдається зручною і надійною справою переказ грошових сум в банки обраного ними оффшорного центра за допомогою ротаційних компаній не прямо зі своєї країни, а "транзитом" через інші оффшорні центри, наприклад, з Франції в Ліхтенштейн через посередництво ротаційних компаній через Багамські острови і Люксембург. Власник прихованого від податку налітала вибирає "проміжні" оффшорні центри при переказі грошей, керуючись гарантіями зберігання в цих центрах комерційних та фінансових таємниць. Чим більше проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції.

Поряд з такою діяльністю багато ротаційних компаній використовуються в якості посередників в пошуках нових зарубіжних ринків збуту. При цьому за важливі маркетингові послуги вони збирають цілком помірну плату.

18. 3. Податкове планування як спосіб використання оффшорних центрів.

Податкове планування або мінімізація податкових відрахувань давно вже стало істотною складовою частиною міжнародного бізнесу. Його метою є, насамперед, уникнути так званого подвійного оподаткування. Воно виникає з причини збирання податків з того ж самого об'єкта в один і той же самий час як у своїй країн, так і за її межами. Наразі більшість держав підписала двосторонні і багатосторонні договори про скасування подвійного оподаткування.

В основу їх покладено "Модель договору про уникнення подвійного оподаткування доходів від праці і капіталів", яка ухвалена Фінансовим Комітетом ОЕСР в 1977 році. В ній проголошено принцип резидентства, у відповідності з яким країна походження доходу поступається значною частиною податку з цього доходу на користь країни резидента компанії, що отримує доход.

Для повернення (репатріації) прибутку у вигляді відсотка, дивідендів і роялті ця модель передбачає низькі ставки податку, або його повне скасування в країні такого прибутку, і доход, в основному, підлягає оподаткуванню в країні резидентства податку.

Міжнародні договори про усунення подвійного оподаткування є елементами міжнародного права і тому (що дуже важливо) мають пріоритет над національним законодавством. А це означає, що якщо стосовно доходу від зовнішньоекономічної діяльності прийняті відповідні пункти чи положення міжнародного податкового договору, в котрих передбачені більш високі або більш низькі податкові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу слід віддати ставці податкової угоди.

Договори про уникнення подвійного оподаткування постійно вдосконалюються і доповнюються новими пунктами і положеннями, спрямованими, з одного боку, на те, щоб виключити будь-яку можливість повторного обкладання податком, а з іншого боку - створити перешкоди на шляху бажаючих приховати від податкових служб свої доходи і ухилитись від плати податків. Проте корпорації докладають зусиль до того, щоб використати переваги податкових угод у своїх маніпуляціях щодо уникнення від податків.

До таких відноситься так званий "шоппінг" податкових угод (tax treaty shopping).

Зміст терміна цього дослівно перекладається з англійської як "отримання вигоди від податкових договорів".

Одна з цілей договору уникнення подвійного оподаткування полягає в тому, щоб позбавити резидентів третіх країн можливості отримати вигоди, що випливають із змісту договору. Парадоксом, однак, є те, що саме ці договори дозволяють бізнесменам з третіх країн обминати податкове законодавство, приховуючи від оподаткування величезні суми грошей за допомогою системи фінансових махінацій під назвою (tax treaty shopping). Сенс цієї системи полягає в тому, що інвестори а інших країн, котрі залишились за рамками укладеного договору, створюють в цих країнах посередницькі компанії і з їх допомогою направляють інвестиції в одну з держав, що стала учасником двостороннього договору про подвійне оподаткування. Завдяки вмілому використанню переваг цього договору бізнесмени отримують такі вигоди:

1) зниження податків у країні, що підписала договір;

2) низьку або нульову ставку оподаткування в країні отримання прибутку;

3) низьку або нульову ставку оподаткування в країні перебування особи, котра фактично отримує доход.

Перша з перерахованих ситуацій виникає тоді, коли зміст договору про уникнення подвійного оподаткування передбачає низькі податки або повну відсутність податків з певного виду доходів (наприклад, дивіденди) в країні їх походження.

Друга ситуація створюється в юрисдикції оффшорного центра, де всі доходи обкладаються низькими податками, або пропонуються вигідні умови оподаткування окремих видів діяльності, зокрема, холдингових компаній. Нарешті, третя пов'язана з тим фактом, що оффшорні центри не збирають податку з доходу у джерела його отримання, тобто на місці створення прибутку.

Механізм дії treaty shopping виглядає такий чином. Країна А підписала податкові угоди з оффшорним центром Б. Платник податку з третьої країни - В зможе скоротити свої податкові виплати завдяки treaty shopping, не отримуючи своїх доходів безпосередньо з країни А, а використовуючи податкову угоду між А і Б, а якщо існує, то угоду між Б і В.

Формула "Шоппінг податкових угод" може бути використана також і у випадку іноземної позики, коли позичальник з країни з високим рівнем оподаткування і іноземний позикодавець створюють компанію в оффшорному центрі, в якому ставка оподаткування відсотків з позики дуже низька. Наведемо такий приклад.

Припустимо, що бізнесмен А, що мешкає на Багамських островах, отримує відсоток на капітал, вкладений в США. Сума таких відсоткових відрахувань, яка дорівнює в нашому прикладі 1000 доларам, за американським законодавством обкладається податком у 30%, тобто в розмірі 300 доларів. Таким чином, бізнесмен А після сплати податку повинен отримати доход в сумі 700 доларів. Однак, використовуючи договір про уникнення подвійного оподаткування між СІЛА і Гондурасом, бізнесмен успішно ухиляється від сплати податку. Оскільки Гондурас, як і Багами, є оффшорним центром, то для процедури "шоппінга" податкових угод в Гондурасі створюється посередницька компанія (В). На рахунок цієї компанії зі США переказуються відрахування, котрі у відповідності з договором про уникнення подвійного оподаткування перерахуються в Гондурас повністю, без податкових вирахувань, тобто в сумі 1000 доларів. Компанія В переказує ту ж суму 1000 доларів знов-таки без будь-яких вирахувань хитромудрому бізнесмену, який перебуває на Багамських островах.

Щоб постійно (або багаторазово) уникати від податку у джерела доходу, як це було у випадку з американськими позичальниками, створюються фінансові компанії. Творцями їх найчастіше виступають багатонаціональні корпорації. Створені ними фінансові компанії відкривають свої філії в оффшорних центрах, улюбленим місцем для цього є Голландські Антили. Філії фінансових компаній залучають у вигляді позик величезні грошові суми в третіх країнах (часто це вони роблять на ринках євродоларів), а запозичені гроші переказують у вигляді позик своїм материнським компаніям у СІЛА.

Американська компанія не підлягає оподаткуванню при виплаті відсотків по позиках своїм філіям, розташованим на Антильських островах, тому що між СІНА і Голландськими Антилами укладено договір про уникнення подвійного оподаткування Водночас відсотки, що виплачуються тими ж філіями третім країнам, також не підлягають оподаткуванню у джерел доходу, оскільки в оффшорному центрі на Антилах такого податку не існує. В результаті учасникам процедури "шоппінг" податкових угод доводиться сплачувати єдиний податок - це податок на суму, що становить різницю відсоткових ставок між позикою, отриманою антильською філією і наданою в кредит тією ж сумою грошей своїй материнської фірмі. Ставка такого податка, що збирається оффшорним центром на Антилах, надзвичайно низька.

Аналогічним чином ухиляються від податка у джерела дохода фірми, що займаються наданням патентів, ліцензій і товарних знаків і отримують за це різні види доходів. Ті ж виплати, які перераховуються компаніями безпосередньо мешканцям інших країн (що володіють правами на надані в користування патентами, ліцензями тощо), підлягають оподаткуванню за досить високими податковими ставками (близько 30% прибутку). Сплачування таких податків американські фірми можуть уникнути шляхом заснування холдингової компанії в Голландії. Ця компанія наділяється правами власника патентів, ліцензій, товарних знаків тощо і можливістю надання права користування ними в США. Доходи, які надходять зі США за це, завдяки укладеному між США і Голландією договору про уникнення подвійного оподаткування, підлягають оподаткуванню лише в Голландії. Разом з тим в цій країні холдингові компанії сплачують мінімальні податки. Крім того, інвестиції в США можуть бути здійснені за посередництва холдингової компанії, створеної в тій же Голландії будь-якою неамериканською корпорацією. Така холдингова компанія без особливих труднощів може заснувати свою філію в США. На основі договора між США і Голландією дивіденди, що виплачуються американською філією на користь материнської холдингової компанії, оподатковуватимуться податком у джерела в розмірі 5% замість 30%, котрі виплачують фірми у відповідності з внутрішнім законодавством СІНА.

В тому випадку, коли голландська компанія відкриває свою філію на Антилах, вона отримує можливість виплачувати їй дивіденди без обкладання їх податком у джерела дохода у відповідності з умовами податкової угоди, укладеної між двома державами (Голландією та Антильськими островами). Охарактеризовану вище стратегію ілюструє наступна схема.

Проблема боротьби зі зловживаннями, пов'язаними з системою "шоппінга" податкових угод, набуває зростаючої злободенності. Ця боротьба ускладнюється і тією обставиною, що чимало держав уклали договори про подвійне оподаткування з оффшорними центрами. Найпростіше було відмовитись від укладення подібних договорів та інших податкових угод з ними. Але в реальному житті таку заборону в міжнародному масштабі ввестк нелегко, оскільки самий факт появи податкових гаваней зумовлений складним переплетінням економічних, геополітичних та історичних умов.

Протягом останніх років проти практики "шоппінга" податкових угод дедалі активніше виступає ряд держав і міжнародних організацій. Особливо енергійно протестують проти подібних махінацій і зловживань умовами договорів про подвійне оподаткування міністерство фінансів США. Воно виступає з вимогою і рекомендаціями не підписувати нових податкових угод, перегляду або розрива попередніх договорів, котрі дозволяють третім країнам вилучати з них вигоди у сфері оподаткування. Однак через значну кількість і велику відмінність податкових систем у світі практично неможливо розробити універсальну модель положень (клаузули), яка обмежувала б можливості для зловживання умовами податкових угод. Податкові відносини окремих країн повинні розглядатись і розцінюватись індивідуально. Сучасна система оподаткування у джерела дохода потребує вдосконалення і модифікації.

Дедалі більшого поширення набуває застосування в міжнародних договорах оптимального "антишоппінгового" (anti- treaty shopping) пункта (клаузули). В ньому передбачено розрив податковою угоди однією з сторін-учасшщь договора, якщо вона наведе докази, що інша сторона нездатна дотримуватись умов цього договора.

Передбачаються також в податкових договорах виняткові положення і правила, які стосуються лише певних форм компанії. Прикладом можуть слугувати податкові угоди між Францією і Люксембургом, а також між Люксембургом і США, котрі торкаються холдингових компаній. Подібні ж положення містять в собі і договори між Францією і Мальтою, а також між Кіпром і Францією відносно судноплавних компаній.

В цілому ж слід підкреслити, що на сьогоднішній день податкові адміністрації зацікавлених держав не розробили ефективних методів боротьби зі зловживанням в рамках "шоппінга" податкових угод, а отже, і способів боротьби з іншими формами .несплати податків. Деякі держави, уклавши договори про уникнення подвійного оподаткування, передбачили в їх текстах застереження, котрі мають на меті відвернення злочинного використання умов таких договорів. Наприклад, Рада Швейцарської Федерації у 1962 р. видала декрет, який містить положення, спрямовані проти зловживань податковими угодами. Зловживання змістом міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування стали предметом важливих судових рішень, схвалених у 1990-х роках.

Договори про уникнення подвійного оподаткування укладені в інтересах платників податків, х умови і постанови роблять сторо-ни-учасниці договора привабливими для інвесторів з точки зору фінансових зобов'язань. Якщо їх розглядати з такого боку, то укладення цих договорів можна вважати спробою обмежити використання підприємцями оффшорних центрів в непорядних цілях.

Читайте також:

1. Види підприємництва.
2. Державна реєстрація підприємництва.
3. Економічна свобода. Її суть та роль у розвитку підприємництва.
4. Економічні проблеми підприємництва. Концепція та шляхи їх вирішення
5. Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва.
6. Інституціональна сутність підприємництва.
7. Класифікаційні ознаки та основні види організаційно-правових форм підприємництва.
8. Лекція 1. Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки і підприємництва.
9. Лекція 2. Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки і підприємництва.
10. Лекція № 1. Сутність і об’єктивні засади підприємництва.
11. Необхідність державного регулювання підприємництва.

Переглядів: 479