• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інституціональна сутність підприємництва.

Підприємництво є невід'ємним атрибутом ринково організованої наці­ональної економіки. Його розвиток є фактором зростання економічного і духовного потенціалу суспільства. Підприємництво створює сприятливе се­редовище для практичної реалізації здібностей і талантів кожного громадя­нина, що у свою чергу породжує національну гордість і об'єднує націю.

Згідно з чинним законодавством України, підприємництво є само­стійною, ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з ме­тою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.

Інституціональна сутність підприємництва розглядається у трьох аспек­тах, як економічна категорія, як метод господарювання і в якості типу економічного мислення.

Для аналізу підприємництва як економічної категорії принциповим є виявлення його безпосередніх суб'єктів та об'єктів. Суб'єктами підпри­ємництва можуть виступати перш за все приватні особи - організатори од­ноосібного та сімейного бізнесу. Їхня діяльність здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірни­ми відносинами та економічним інтересом. Суб'єктами колективного під­приємництва є кооперативи, акціонерні товариства, орендні колективи то­що. Активним суб'єктом підприємницької діяльності в умовах сучасної ринкової економіки виступає і держава. Всі вказані суб'єкти підприємниц­тва підпорядковують свою діяльність збереженню та примноженню влас­ності і капіталу, отриманню постійних та стійких доходів на основі прийняття самостійних господарських рішень. Таким чином, у ринковій еконо­міці існують три форми підприємницької діяльності — приватна, коле­ктивна і державна, кожна з яких знаходить власну нішу в національній економіці.

Об'єктам підприємництва є пошук найбільш ефективної комбінації обмежених ресурсів, що, на думку Й. Шумпетера, відрізняє його від зви­чайної господарської діяльності. Підприємці комбінують ресурси з мстою виготовлення нового незнайомого споживачеві блага; відкриття нових спо­собів виробництва (технологій) та комерційного використання вже існую­чого товару; освоєння нового ринку збуту або нового джерела сировини; проведення реорганізації у галузі для створення власної монополії або під­риву чужої.

Таким чином, підприємництво як економічна категорія — це суку­пність організаційно-економічннх відносин між суб'єктами ринкової еко­номіки, що виникають у процесі пошуку найбільш ефективного способу поєднання обмежених ресурсів. Специфіка і форми організаційно-економічних відносин визначаються специфікою соціально-економічних відносин, які панують у національній економіці. Відповідно до цього під­приємництво можливе лише в умовах ринкової національної економіки, яка функціонує на основі взаємодії приватної, колективної та державної власності на засоби виробництва, продукти і доходи.

Головною умовоюпідприємництва як методу ведення господарства є економічна свобода, тобто самостійність та незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певної сукупності прав і свобод: з вибору видів підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, встановленню цін відповідно до діючого законодавства, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності коштів і майна фізичних та юриди­чних осіб, вільного наймання робітників, вибору джерел фінансування, до­ступу до ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, спрямування доходів та прибутку, що залишаються після сплати податків і пла­тежів, у межах чинного законодавства, здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Самостійність у здійсненні підприємницької діяльності означає відсу­тність керуючого органу, який безпосередньо визначає, що, скільки і яким чином виробляти, як розпоряджатися власними коштами, кому і за якою ціною реалізувати продукцію. Але економічна свобода неможлива без пев­них обмежень: закону, традицій і моралі, споживацького вибору.

Необхідними умовами функціонування підприємництва, або скла­довими підприємницького середовища, є: економічна свобода і адекватна правова інфраструктура; розвинені товарно-грошові відносини; конкурен­ція як регулююча ринок сила; наявність ринкового простору і ринкової ін­фраструктури та адекватного соціально-політичного і духовного середо­вища.

Специфічною складовою, або ознакою підприємницької діяльності, є здатність до ризику з метою отримання комерційного успіху і відпові­дальність за результати. У сучасному бізнесі комерційний успіх не зво­диться лише до збільшення прибутку. Діяльність багатьох підприємницьких структур виходить за межі суто економічних завдань: вони беруть участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, фінансують розвиток науки, освіти і охорони здоров'я, займаються меценатством, беруть участь у фінансуванні екологічних програм тощо. Комерційний ризик, на відміну від ризику взагалі, заснований на тверезому розрахунку і врахуванні мож­ливих негативних наслідків. Крім того, має значення і використання чис­ленних методів зниження ступеня комерційного ризику. Йдеться про акціонування, страхування ризику шляхом утворення венчурних компаній, хеджирування валютних операцій тощо. Проте комерційний ризик завжди пов'язаний з невизначеністю і непередбачуваністю. Навіть найретельніший розрахунок і прогноз не в змозі усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Ознакою підприємництва як способу ведення господарства є і комер­ційна ініціатива — похідна від підприємництва як специфічного типу економічного мислення. Воно характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття бізнесових рішень і напрямів підприєм­ницького ризику, які реалізуються у практичній діяльності. Головну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво — це не стільки вид діяльності, скільки склад розуму і особистісні характеристики. Бути підприєм­цем — це означає робити не те, що роблять інші, вважав И. Шумпетер. Не­обхідно володіли особливою уявою, даром передбачення, постійно проти­діяти тиску рутини. Необхідно вміти знайти нове і реалізувати його мож­ливості, і не просто ризикувати, а ризикувати саме у напрямі одержання прибутку. Не слід підпорядковувати свої дії обставинам, а самим їх визна­чати.

Важливою ознакою підприємництва, що відрізняє його від більш ву­зького поняття — бізнес-діяльності, — є інноваційність, тобто практичне застосування принципово нових товарів, технологій, нових форм організа­ції виробництва і збуту, організації підприємницької діяльності.

В умовах перехідних національних економік особливого значення на­буває управлінський аспект підприємництва, його сприйняття через при­зму господарського мистецтва, економічної та організаційної творчості, ві­льного виявлення особистісних та креативних якостей учасника виробниц­тва. Формування креативної економіки як сучасного формату національної економіки об'єктивно потребує розвитку внутрішиьофірмового підпри­ємництва, або інтрапренерства. Це діяльність у межах підприємства (фі­рми), спрямована на активізацію інноваційного процесу. Поява інтрапре­нерства пов'язана з тим, що більшість виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво передбачає наявність свободи творчості, підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на свободу економічної, інноваційної діяльнос­ті, що передбачає і наявність інтракапіталу — капіталу, який необхідний для реалізації інноваційних ідей, що лежать в основі підприємницької ді­яльності. Активізація саме цієї інноваційної риси підприємництва в умо­вах креативної спрямованості національної економіки є дієвим фактором підвищення соціально-економічної ефективності, значного розширення кола суб'єктів підприємницької діяльності.

В Україні відбувається відродження інституту підприємництва, що є досить складним завданням, оскільки необхідно відновити кон­куренцію, лібералізувати відносини власності, змінити систему гос­подарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання.

Згідно а Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницт­ва можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю військовослуж­бовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законодав­ство обмежує доступ до цієї діяльності кримінальним особам.

Підприємницька діяльність є надзвичайно різноманітною й передбачає існування і ефективну взаємодію вели­ких, середніх і малих підприємств різних форм власності, коли створюються передумови для гармонійного розвитку різних галузей на­ціональної економіки.

За роки незалежності в Україні створено передумови для виник­нення таких важливих елементів інфраструктури підприємництва, як інформаційно-консультативні центри, інститути спільного інвес­тування, технопарки, громадські об'єднання підприємців.

Основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) удосконалення законодавчої бази, сприятливої для формування ефек­тивного і цивілізованого підприємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі податкового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньо­вим бізнесом; усі складові бізнесу (доходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) повинні відповідати вимогам чинного законодавства;

4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяльності, яка спрямована на формування здорового конкурентного середовища, що га­рантує підприємцям рівний і вільний доступ на ринки;

6) оптимізація механізмів взаємодії суспільства і держави з підприєм­ницькими структурами;

7) підвищення ефективності макроекономічної стабілізації і суттєве зро­стання рівня добробуту населення.

4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.

Іще одним інститутом трансформації є інститут конкуренції. Останню у найбільш загальному вигляді можна визначити як суперництво між господарюючими суб'єктами за кращі умови виробництва та реалізації продукції з метою максимізації прибутку. Вона виконує наступні функції:

- функція ціноутворення - конкуренція впливає на індивідуальні витрати виробництва, зводячи їх до суспільно необхідних;

- функція регулювання - конкуренто встановлені ціни є індикатором, який дозволяє підприємцям спрямовувати капітал у більш дохідні галузі, що сприяє збалансованості суспільного виробництва;

- контрольна функція - конкуренція здійснює контроль над діяльністю виробника шляхом співставлення його індивідуальних витрат із суспільно необхідними, а також шляхом співставлення асортименту продукції з суспільними потребами;

- функція диференціації виробників - в умовах конкуренції найбільший зиск отримують найефективніші виробники, тоді як інші отримуватимуть гірші результати навіть за рівних стартових умов.

Першим законом незалежної України у сфері регулювання конкуренції став Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" 1992 р. Забігаючи наперед, слід відзначити, що він втратив чинність з введенням у дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" у 2001 р. Конкурентна політика в перші роки незалежності була спрямована на подолання пострадянського інституційного монополізму й створення конкурентного середовища у всіх сферах економічного життя. Пріоритетними завданнями були наступні: захист населення від зловживань з боку суб'єктів природних монополій; запобігання появи приватних монопольних утворень; сприяння розвитку приватного сектора економіки, малого й середнього підприємництва, створення інфраструктури ринкової економіки; підтримання єдиного економічного простору України; недопущення дискримінації суб'єктів господарювання за формою власності або чиїмись смаками; запобігання порушень антимонопольного законодавства органами влади.

Центральним державним органом у сфері формування та реалізації конкурентної політики України є Антимонопольний комітет України, статус якого, завдання, принципи діяльності, компетенції, повноваження, структуру, а також основні положення щодо взаємодії органів Комітету з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої і судової влади визначені прийнятим у 1993 р. Законом України "Про Антимонопольний комітет України".

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. встановлює правові основи захисту від будь-яких дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємництві, містить визначення правопорушень у вигляді неправомірного використання фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, інших позначень, дискредитації суб'єкта господарювання, неправомірного використання комерційної таємниці тощо, а також передбачає особливості процесуальних принципів припинення недобросовісної конкуренції. Закон повернув до правового обороту поняття чесних звичаїв, якого не існувало в радянському праві. Введення цього поняття до українського законодавства та права є важливим кроком у зміцненні права захисту від недобросовісної конкуренції та стимулювання розвитку інститутів підприємницького саморегулювання і суспільного контролю в цій сфері.

У 2000 р. був прийнятий Закон України "Про природні монополії". Оскільки найбільш ефективними відповідні ринки можуть бути тільки за умови функціонування одного суб'єкта, цей закон, швидше, обмежує конкуренцію, а не сприяє її розвитку.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. містить основні поняття конкурентного законодавства, базові положення таких інститутів конкурентного права, як узгоджені дії, концентрація суб'єктів господарювання, основні норми конкурентного процесу, визначає санкції за порушення конкурентного законодавства і т. ін. Зокрема конкуренція визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товару на ринку. Монопольним (домінуючим) є таке становище суб'єкта господарювання, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% (при цьому він не доведе наявність значної конкуренції), а також якщо він не зазнає значної конкуренції (навіть за меншої частки на ринку). Монопольне становище може також мати місце, якщо сукупна частка не більше ніж трьох найбільших суб'єктів господарювання перевищує 50%, не більше ніж п'яти - 70% (і між ними немає або є незначна конкуренція). Згідно з цим законом негативними наслідками монополізації є зловживання домінуючим становищем (встановлення таких умов реалізації або придбання продукції, які були б неможливі в конкурентних умовах; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод без об'єктивних причин; нав'язування додаткових зобов'язань; обмеження виробництва або технологічного розвитку, яке може завдати шкоди іншим суб'єктам; відмова від придбання або реалізації продукції за відсутності альтернативних джерел; істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів без виправданих причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з нього), а також усунення інших суб'єктів), яке забороняється і тягне за собою певну відповідальність.

За роки незалежності в Україні було сформовано конкурентне середовище, зокрема, скорочено частку монопольного сектора економіки зі 100% у 1991 р. до 40% у 2001 р. Відповідно, змінились пріоритети державної політики: основними завданнями стали підтримання та розвиток конкурентного середовища, а не реструктуризація монополій (як раніше), що знайшло відображення у назвах відповідних нормативних актів. На початок 2007 р. частка підприємств, які діяли на ринках із конкурентною структурою, становила 53,1%, на олігополістичних ринках - 14,4%, ринках з ознаками домінування - 25,8%, монополізованих - 6,7%. Проте існуюче середовище потребує постійного захисту, а конкурентні відносини - підвищення ефективності.

5. Становлення інституту контрактного права в транзитивних національних економіках.

Функціонування ринкової економіки неможливе також без інституту контрактного права. Серед основоположних принципів контрактних зобов'язань можна виділити свободу контракту (тобто свободу укладання, визначення змісту і форми контракту, свободу вибору контрагентів) та відповідальність за його виконання. Відповідно, до складу контракту входить розглядати як акт обміну правочинностями, а також як сукупність правил, що включають механізм дотримання зобов'язань, а значить, контракт є інституційною угодою.

Одним важливим завданням в розвитку національної економіки перехідних систем є формування ефективного інституту контрактного права. Під договірним правом в Україні розуміють сукупність правових норм, розміщених у Цивільному кодексі України, інших актах цивільного законодавства та інших актах законодавства України, які встановлюють: принципи договірних відносин; правила та порядок укладення договору; зміст договору, тобто права та обов'язки сторін; порядок виконання договірних зобов'язань; правові наслідки неналежного виконання договірних зобов'язань і способи захисту порушених прав сторін договору. Новий етап його розвитку почався 1 січня 2004 р., коли були введені в дію Цивільний і Господарський кодекси України. Зокрема вперше було легально визначено поняття договору як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з Цивільним кодексом України всі договори поділяються на одно-, дво- й багатосторонні. Якщо одна сторона бере на себе обов'язок виконати певні дії (або утриматись від них) щодо іншої, яка наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку, договір називається одностороннім. Двосторонній договір має місце, коли обидві сторони наділені як правами, так і обов'язками. Зміст багатосторонніх договорів безпосередньо не визначено. Але оскільки вони є одним з видів цивільно-правового договору (який наближається до двостороннього), передбачається можливість застосування загальних положень про договір у випадках, які не суперечать багатосторонньому характеру цих договорів.

Іще одним критерієм класифікації договорів є їхня відплатність чи безвідплатність. При цьому встановлена презумпція відплатності, тобто договір вважається відплатним, якщо інше не встановлено законом, самим договором, або не випливає з його суті. Договір вважається відплатним, якщо кожна зі сторін має взаємні обов'язки щодо передачі матеріального чи нематеріального оборотоздатного блага, надання послуги, вчинення іншої дії, яка є об'єктом цивільного права, а безоплатним - коли відсутня така взаємність. Слід пам'ятати, що частина договорів є завжди відплатними (наприклад, купівлі-продажу, підряду, поставки), частина - завжди безвідплатними (дарування), тоді як деякі залежно від певних умов можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (надання послуг, доручення).

Слід також наголосити, що існують певні принципи договірних зобов'язань, а саме: свободи договору, диспозитивності, економічності та співробітництва, належного виконання договірних зобов'язань, обов'язковості виконання договору, судового адекватного застосування договірних та законних санкцій до порушника договірного зобов'язання. Окрім них діють також загальноцивілізаційні принципи: справедливості, добросовісності й розумності, незловживання правом, моральності.

Тема 4. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.

1. Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту.

2. Рівень життя населення, його складові та індикатори.

3. Сутність та основні напрямки соціальної політики.

4. Соціальний захист: поняття, напрямки та елементи системи здійснення соціального захисту населення.

Читайте також:

1. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
3. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
4. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
5. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
6. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
7. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
8. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
9. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація
10. Види підприємництва.
11. Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи.
12. Визначення і сутність глобальних проблем.

Переглядів: 965