Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту.

Національна економіка як складна багаторівнева система має кінцевою метою збільшення добробуту населення, або суспільного добробуту.

Добробут, або особистий добробут (welfare) - це ступінь задоволення певних потреб окремої людини, який характеризує забезпеченість населення необхідними матеріальними й духовними благами, що залежить від рівня розвитку суспільства. Економічний добробут (economic welfare) - частина добробуту, в якій можна прямо або побічно застосувати шкалу виміру за допомогою грошей. Це стосується як індивідів, так і груп людей, включаючи суспільство в цілому. Для оцінки зміни добробуту індивіда в мікроекономіці використовують специфічний інструмент економічного аналізу - функцію індивідуальної корисності, засновану на гіпотезах її кількісного або порядкового виміру.

Національний (суспільний) добробут (social welfare) - це добробут суспільства в цілому або його частини. Суспільний добробут не тотожний економічному добробуту суспільства, як особистий добробут неідентичний індивідуальному економічному добробуту. Особистий добробут, крім економічних критеріїв (зайнятість, рівень доходів і т. д.), залежить від існуючих у державі політичних свобод, соціальної захищеності, сімейного щастя, можливості кар'єрного зростання та ін. Ринкова економіка сприяє оптимальному добробуту максимальної кількості людей, якщо не обмежує неекономічні складові особистого добробуту. Тому суспільний добробут не складається з арифметичної суми економічних показників рівня добробуту окремих членів суспільства.

Ключовим питанням виступає проблема суспільних благ, контроль над виробництвом яких здійснює держава. Йдеться про охорону здоров'я (страхова медицина, контроль за безпекою ліків, профілактика захворювань, обов'язкове щеплення та ін.), забезпечення національної оборони, державної безпеки, подолання надзвичайних ситуацій тощо та багатьох інших послуг. У випадку із суспільними благами державне втручання має допоміжний характер з метою гарантувати суспільну пропозицію товарів, що або не поступають на ринок, або поступають у недостатній кількості. Держава необов'язково повинна брати на себе виробництво зазначених благ. У неї є важелі прямого і непрямого впливу на приватнопідприємницьке середовище через механізм державних закупівель і замовлень, фіскальних і монетарних механізмів з метою розподілити ресурси в потрібному напрямку. Таким чином, можливе забезпечення не тільки справедливого розподілу ресурсів, товарів і доходів, але і більш рівномірного перерозподілу прав і обов'язків.

Найбільш прийнятним для оцінки суспільного добробуту є критерій економічної ефективності В. Парето, нейтральний до розподілу добробуту між індивідами. Відповідно до нього деякий захід підвищує добробут суспільства, якщо в результаті його здійснення підвищується добробут хоча б одного індивіда без погіршення добробуту інших. Якщо при деякому стані економіки ніякі зміни у виробництві й розподілі не можуть підвищити добробут хоча б одного суб'єкта, не знижуючи добробуту інших, то такий стан називається Парето-ефективним. Так виглядає перша теорема суспільного добробуту.

Друга теорема суспільного добробуту наголошує: у будь-якому Парето-ефективному стану економіки можна підібрати систему цін, що забезпечує загальну рівновагу в цьому стані. Із другої теореми суспільного добробуту робиться висновок, що при певних технологіях і перевагах споживачів два найважливіші завдання суспільного господарства - оптимальне використання обмежених факторів виробництва і розподіл добробуту між членами суспільства - можуть вирішуватися окремо. Використовуючи свої можливості в перерозподілі суспільного добробуту між громадянами, держава підтримує справедливу диференціацію індивідуальних доходів, а ринок через механізм ціноутворення забезпечує Парето-ефективне використання наявних виробничих ресурсів.

Таким чином, пошук оптимальності приводить до сполучення ринкової рівноваги й суспільного вибору. Національній економіці потрібний механізм, що мінімізував би негативні наслідки перерозподільних процесів і максимізував позитивні. Державні інститути повинні існувати для того, щоб реалізувати й узгоджувати особисті цілі індивідів. Отже, основним джерелом перетворень виступає людина, а індивідуальний добробут стає фундаментальною проблемою соціально-економічного розвитку.

Крім ефективності, існує проблема рівності - справедливості розподілу благ між різними групами покупців і продавців. По суті, вигоди ринкової торгівлі визначають як пиріг, який треба розподілити між суб'єктами ринку. Питання ефективності полягає у розмірах пирога, а питання рівності - у справедливості розподілу його частин. Оцінка рівності є більш складною, ніж оцінка ефективності. Проблема добробуту завжди пов'язувалась із проблемою справедливості, а проблема справедливості - з розподілом і перерозподілом доходів.

Якщо ефективність жорстко пов'язана з пануючими економічними відносинами, то справедливість відображає більш широкий спектр пануючих у суспільстві інституціональних закономірностей - традицій, уподобань, впливу норм поведінки та ін. У сучасній змішаній економіці домінують три головні підходи: ліберальний (лібертаристський), утилітарний і егалітарний.

Класичний лібералізм виходить з інтересів особи. Кожна людина здатна найбільш ефективно реалізовувати свої таланти. Суспільство є простою сукупністю індивідів. Позитивне (справедливе) суспільство не заважає кожній людині реалізувати приватні інтереси. Держава, захищаючи права людини, (насамперед, права приватної власності й громадянських свобод), найкращим чином служить людям. Оскільки не існує об' єктивних методів визначення кращих або гірших заходів, індивіди самі здатні зрозуміти, що правильно чи неправильно. Свобода - синонім автономії і незалежності. Рівність - це тільки рівність стартових можливостей, а не підсумків. Тому справедливість установлюється ринком, а ефективність розуміється в дусі Парето-ефективності. Іншими словами, ресурси залучаються особами, які можуть сплатити за них найбільшу ціну і тому найбільш раціонально їх використати.

Утилітаризм вважає суспільний добробут сумою функцій індивідуальних корисностей. Тому справедливість існує там і тоді, де і коли вдається максимізувати сукупну корисність усіх членів суспільства. Держава, якщо піклується про добробут суспільства, повинна в певних межах здійснювати перерозподіл з метою максимізації корисності. Така максимізація не забезпечується ринком автоматично. Наприклад, фіксована сума грошей відмінна за корисністю для багатих і бідних. Тому зрозуміла доцільність перерозподілу, який має сенс тільки при не зниженні ефективності виробництва.

Егалітаризм, навпаки, передбачає рівність у більш широких межах. Усі члени суспільства повинні мати не тільки рівні можливості, а й більш чи менш рівні підсумки. Цим досягається єдність і згуртованість нації. Тому уряд повинний підвищувати рівність і доступність благ.

Усі зазначені підходи розвиваються в межах ринкової економіки і не заперечують її основ. Тому всі напрямки, як правило, намагаються знайти компроміс між вимогами економічного зростання і рівності, ефективністю і справедливістю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інституціональна сутність підприємництва.	\|	Рівень життя населення, його складові та індикатори.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.