Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Рівень життя населення, його складові та індикатори.

Суспільний добробут конкретизується в термінах «якість», «рівень» та «вартість» життя.

Рівень життя населення — це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами і послугами, рівень їх споживання та ступінь задоволення раціональних потреб. Вихо­дячи з цього розрізняють різні щаблі цієї категорії відповідно до ви­знаних суспільством і державою потреб, покладених в її основу:

• добробут — користування благами, які забезпечують всебіч­ний розвиток людини;

• нормальний рівень — раціональне споживання за науково обґрунтованими нормативами, яке забезпечує відновлення фізич­них та інтелектуальних сил людини;

• бідність — споживання благ на рівні збереження працездат­ності як нижчої межі відтворення робочої сили;

• злиденність — споживання мінімально припустимого за біологічними критеріями набору благ.

Вартість життя являє собою грошову оцінку благ і послуг, які фак­тично спожиті у середньому домогосподарстві упродовж певного часу і відповідають певному рівню задоволення потреб.

Якість життя вимірюється як на підставі статистичних даних, так і за суб'єктивними оцінками людей, включаючи такі якості, як стабільність громадського життя, його безпека, розвиток політичних свобод, доступність і престижність професії та ін.

Поняття якість життя зазвичай застосовують при широкому розумінні рівня життя населення через включення до нього характеристик зайнятос­ті, умов життя, стану здоров'я, довкілля, рівня освіти, соціального забезпечення тощо. Умови життя поділяються на умови праці, побу­ту і дозвілля (відпочинку). Умови праці включають санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, естетичні та соціально-психологічні умови. Умови побуту — забезпеченість житлом, його якість, розви­ток побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, транспорту, медичного обслуговування, освіти. Умови дозвілля пов'язані з вільним часом людей — частиною позаробочого часу, яка використовується для розвитку особистості, більш повного задо­волення її інтелектуальних, духовних і соціальних потреб.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

- зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

- зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

- зіставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, що відображують сумарне споживання і можливості такого споживання, та як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних і реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає у тому, що вони відображують не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку в розрахунку на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному вигляді: споживання основних продуктів харчування, інших споживчих товарів, забезпеченість послугами охорони здоров'я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо на душу населення, сім'ю, тисячу або 10 тис. жителів.

 

 

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:

1) обсяг реального ВВП на душу населення;

2) грошові доходи й витрати населення;

3) реальна заробітна плата;

4) споживання основних продуктів харчування на душу населення;

5) природний приріст населення і середня тривалість життя;

6) частка витрат бюджету на розвиток соціальної сфери;

7) використання вільного часу та ін.

Рівень реального ВВП на душу населення у країні дозволяє робити зіставлення з іншими країнами й виявити належність до високо- або слаборозвинутих країн. Рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку, метою останнього є не тільки постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей у різних сферах діяльності. Тому для аналізу рівня і якості життя все ширше залучаються міжнародні рейтинги, що узагальнюють комплекс показників сучасного соціального розвитку.

За методикою Програми розвитку ООН (ПРОООН) щорічно розраховується індекс людського розвитку (ІЛР), або індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), що є простим середньоарифметичним індексів реального ВВП на душу населення, досягнутого рівня освіченості та середньої тривалості життя.

У практиці аналізу застосовують дослідження рівнів освіти, охорони здоров'я, розвитку науки, доступності нормальних житлові умови, забезпечення культурних потреб, стану довкілля. Добробут має нижчу й вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура, точніше можливість творчої (креативної) діяльності.

Для оцінювання досягнутого рівня життя населення, зокрема рівня матеріальної забезпеченості, використовують відносні по­казники порівняння зі стандартами. Найважливішим серед них є прожитковий мінімум, величина якого згідно з міжнародним правом має бути орієнтиром при встановленні мінімальної заро­бітної плати, мінімальних пенсій за віком, мінімальних стипен­дій, соціальної допомоги та інших компенсаційних виплат.

Прожитковий мінімум – це мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності людини.

В Україні прожитковий мінімум визначаєть­ся як вартісна величина набору продуктів харчування, достат­ніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального на­бору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто він є соціальним прожитковим мі­німумом, а отже, і соціальним орієнтиром для соціальної полі­тики держави.

Рівень життя населення залежить від економічного потенці­алу країни і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Розмір і динаміка ВВП визна­чаються багатьма чинниками, такими як продуктивність праці, зайнятість, галузева структура, обсяги інвестицій тощо. Зістав­лення деяких макроекоиомічних показників країн з трансфор­маційною економікою свідчить про те, що за рівнем життя на­селення Україна помітно поступається більшості цих країн.

Хоча характеристикою матеріальної забезпеченості насе­лення є доходи, в Україні вибіркові обстеження умов життя домогосподарств, як вже зазначалося, використовують витрати як індикатор доходів домогосподарств. Основним індикатором життєвого рівня домогосподарств є показник їх сукупних ви­трат.

Незважаючи на те, що економічний підйом та інші сприятливі економічні тенденції зумовили зростання доходів населення, за­гальний рівень доходів у країні все ще залишається дуже низь­ким. Середньодушові сукупні витрати за місяць переважної біль­шості населення були нижчими за прожитковий мінімум.

Левову частку у структурі сукупних витрат займають витрати на харчування. При цьому найбідніші родини (домогос­подарства) витрачали на харчування та інші продовольчі товари 81,4 %, а найзабезпеченіші — 56,6 %. Економічна нерівність позна­чилась і на якості раціону різних верств населення, споживанні м'яса, молока і молочних продуктів, риби, овочів, фруктів тощо, хо­ча середні показники дещо зросли. Недостатній рівень споживання продуктів тваринного походження значною частиною населення країни зумовлює і недосконалість структури харчування. Нераціо­нальне і незбалансоване харчування є віддзеркаленням невисокого рівня матеріальної забезпеченості переважної частини населення. В Україні профіцит споживання хлібопродуктів і картоплі свідчить про те, що малозабезпечені верстви населення змушені компенсува­ти дефіцит енергетичної цінності харчування найдешевшими хар­човими енергоносіями.

Таким чином, досвід України та інших постсоціалістичних країн показує, що системна трансформація суспільства, особливо в умо­вах економічної кризи і застою, характеризується різким зменшен­ням доходів населення, які часто не досягають прожиткового міні­муму, зростанням соціального розшарування, низьким рівнем медичного обслуговування, скороченням тривалості життя насе­лення та ін. За таких умов закономірно зростає кількість бідних і проблема бідності постає перед усе ширшими верствами населення.

Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набу­ла глобального характеру. Бідні є не лише у країнах, що розви­ваються, і країнах з трансформаційною економікою, а й у висо-корозвинутих країнах. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Сама категорія бідність різними дослідниками трактується неод­нозначно. Зазвичай бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. Дещо інше трактування: бідність — це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному сус­пільству в конкретний період часу. Тобто бідність якнайчастіше пов'язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством або за мінімальні, або за стандарт­ні.

Для характеристики бідності розрізняють такі її форми: об'єк­тивну та суб'єктивну; абсолютну та відносну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні кри­теріями доходу та доступом до матеріальних і духовних благ. Для характеристики об'єктивної бідності найпоширенішими є застосу­вання абсолютних (нормативних), відносних, структурних, ресурс­них критеріїв. До них належать, зокрема, встановлений у країні прожитковий мінімум, частка населення із середньодушовими до­ходами (витратами), нижчими за нього, енергетична цінність до­бового раціону харчування, частка витрат на харчування у загаль­ній структурі витрат (порогом вважається 60 %).

Суб'єктивна бідність визначається за самооцінюванням і самоідентифікацією, тобто коли людина, певні групи населення оці­нюють власний рівень життя як притаманний бідним верствам і відповідно визнають себе бідними. Ця форма бідності має неаби­яке значення при аналізі суспільної свідомості, суспільної поведін­ки тощо, оскільки вона безпосередньо пов'язана з маргіналізацією суспільства, з угриманськими настроями окремих його верств. Основними чинниками суб'єктивної бідності є добробут людини та його динаміка, економічна нерівність у суспільстві, розрив між реальним рівнем життя та життєвими стандартами розвинутих країн.

Абсолютною бідністю називається бідність людини, родини, які не можуть забезпечити себе сумою благ, абсолютно необхід­них для збереження здоров'я і помірно активного трудового жит­тя, тобто якщо їхній рівень споживання не забезпечує визначено­го мінімуму. Саме поняття мінімуму не є сталим і різниться в одній і тій самій країні у різні періоди, в один і той самий період у різних країнах залежно від рівня економічного розвитку, жит­тєвого рівня, наявних у суспільстві соціальних стандартів тощо. Тому не існує єдиного, загальносвітового стандарту бідності, а отже, і межі абсолютної бідності. Нижчим щаблем рівня життя, крайнім виявом бідності є злиденність.

Відносна бідність визначається як певна частина (від 30 до 75 %) середнього по країні рівня споживання. Визначальним чинником відносної бідності є ступінь економічної нерівності у суспільстві (диференціації населення за доходами). Відносна бід­ність існує у будь-якій країні, оскільки завжди є верстви населен­ня, які з різних причин мають доходи, істотно нижчі від існуючих стандартів.

Відповідно до обраних критеріїв бідності здійснюються роз­рахунки масштабів і рівня бідності. Масштаби бідності — загаль­на кількість населення (домогосподарств, сімей), визнаного бід­ним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності — частка населення (домогосподарств, сімей), яке визнається бідним згід­но з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення (домогосподарств, сімей). Слід зазначити, що масштаби і рівень бідності, розраховані за різними методиками, мають значні роз­біжності.

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання, однак, з другого боку, бідність і породжу­вані нею низький рівень культури, загальноосвітньої та профе­сійної підготовки, незадовільний стан здоров'я населення є сут­тєвою перешкодою на шляху до зростання, особливо в умовах формування нової економіки, яка спирається на найповніше і ефективніше використання людського фактора. Це вимагає від держави вжиття необхідних заходів щодо подолання впливу не­гативних наслідків системної трансформації суспільства на рі­вень життя населення.

 


Читайте також:

  1. II рівень
  2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  3. А. 5-7 день життя.
  4. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  5. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
  6. Адаптації до паразитичного способу життя
  7. Аналоговий рівень доведення
  8. Анамнез життя
  9. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
  10. Атомарний рівень будови речовини
  11. Базовий рівень
  12. Безробіття та його природний рівень




Переглядів: 4964

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Суспільний добробут: сутність і чинники. Соціальний вибір і функції добробуту. | Сутність та основні напрямки соціальної політики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.021 сек.