• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПЕРЕДМОВА

У процесі вивчення макроекономіки студенти набувають теоретичних знань та найпростіші практичні навички з питань функціонування національної економіки в умовах ринкових відносин. При цьому в центрі уваги причинно-наслідкові зв’язки в економіці, що знаходять своє відображення через такі категорії як сукупний попит і сукупна пропозиція, інфляція, сукупні внутрішній продукт, зайнятість і безробіття, державний бюджет, платіжний баланс, валютний курс тощо. Курс з «Макроекономіки» охоплює 16 тем складається з двох навчальних модулів: «Макроекономіка і макроекономічні показники. Теорія ефективного попиту і макроекономічна рівновага» та «Теоретичні засади макроекономічного регулювання».

Мета курсу – розкрити механізм функціонування національної економіки на основі макроекономічних теорій, концепцій, моделей, обґрунтованих світовою та вітчизняною наукою й апробованих економічною практикою.

Завдання курсу - сприяти підготовці нової генерації фахівців ринкового мислення, які були б здатні розуміти, осмислювати економічні явища і процеси, що відбуваються на макроекономічному рівні, володіли економічними методами ефективного впливу на розвиток економіки.

За підсумками вивчення курсу студенти повинні:

знати: роль макроекономічної науки в суспільстві, її об’єкт, предмет та метод дослідження; основні положення макроекономічних теорій, на які спирається сучасна макроекономічна наука та господарська практика; систему основних макроекономічних показників та індикаторів макроекономічної нестабільності; базові моделі макроекономічної рівноваги; механізми окремих складових макроекономічної політики; фактори та основи моделювання економічного зростання.

вміти: обчислювати основні макроекономічні показники функціонування економіки; аналізувати базові моделі макроекономічної рівноваги в умовах закритої та відкритої економіки; визначати чинники макроекономічної нестабільності та форми її прояву; використовувати макроекономічні моделі для аналізу наслідків впливу держави на економіку; застосовувати методологічні засади макроекономічного аналізу у своїй практичній роботі.

Модуль 1. «Макроекономіка і макроекономічні показники. Теорія ефективного попиту і макроекономічна рівновага»

ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

Програмні запитання

1.1. Місце макроекономіки в системі макроекономічних наук.

1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки.

1.3. Методологія макроекономіки

1.4. Основні функції макроекономіки.

Основні терміни і поняття:

Макроекономіка, економічна політика, макроекономічна модель, екзогенні змінні, ендогенні змінні, потік, запас, споживчі витрати, заощадження, інвестиційні витрати, фінансові ринки, чисті податки, державні закупки товарів і послуг, державні позички, закрита економіка, відкрита економіка, експорт, імпорт, чистий експорт, притік капіталу, відтік капіталу, витоки, ін’єкції.

Тематичні тези

1.1. Місце макроекономіки в системі макроекономічних наук

Макроекономіка (від грец. macros - великий і економіка) – одна із складових частин економічної теорії, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з точки зору забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів і мінімального рівня інфляції. Порівняно молода наука, але бере свій початок більш, ніж два століття назад.

Першою вдалою спробою опису макроекономічних досліджень вважається „Економічна таблиця” Франсуа Кене 1785 року, в якій він розглянув рух суспільного продукту з єдиної народногосподарської точки зору. В 19 ст. з’явились схеми простого та розширеного відтворення Карла Маркса та теорія загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.

Але все це було передоднем економічної теорії. В науку вона сформувалася приблизно в середині 20 ст. Могутнім імпульсом щодо цього стали дослідження Дж. М. Кейнса. Вихід його праці „Загальна теорія зайнятості відсотків і грошей” (1936) за одностайною думкою майже всіх західних економістів означав революцію в економічній теорії, і саме вона поклала початок макроекономічному аналізу.

Макроекономіка тісно пов’язана із загальною економічною теорією та мікроекономікою. Із загальною теорією макроекономіку об’єднує використання одного й того ж категоріально-понятійного апарату. Відмінність між ними полягає в тому, що макроекономіка вивчає функціональні зв’язки, а загальноекономічна теорія – причинно-наслідкові. Зв’язок макро- і мікроекономіки визначається тим, що сучасна макроекономіка використовує в якості фундаменту теоретичні основи мікроекономіки. Відмінність полягає в тому, мікроекономіка вивчає індивідуальні рішення фірм і домогосподарств в процесі їх функціонування на окремому ринку, а макроекономіка розглядає поведінку всіх економічних суб’єктів, що утворюють в сукупності економіку, не деталізуючи поведінку окремих суб’єктів. На відміну від мікроекономіки, макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані (укрупнені) величини, які характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: ВВП (а не випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на конкретні товари), ринкову відсоткову ставку (а не ставку відсотка окремого банку), рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

Вивчати макроекономіку в деякому відношенні складніше, оскільки в макроекономіці існує множина конкуруючих шкіл і течій, основними з яких є класична, кейнсіанська і монетаристська. Важливе місце займає пропозиція і теорія раціональних очікувань.

1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки

Предметом макроекономіки є вивчення трьох основних проблем: зайнятість, інфляція, економічне зростання.

Об’єктом макроекономіки є економічна система.

Економічна система – це певним чином упорядкована система відносин і зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг.

Існує три типи економічної системи: ринкова економіка, командно-адміністративна (планова) і змішана. Вони різняться формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Економіка розвинених країн є змішаною, в якій співіснують приватна та державна власність і адекватні їм механізми впливу на економічні процеси. Сучасну економіку України можна охарактеризувати як перехідну, в якій відбуваються трансформаційні процеси перетворення командно-адміністративної системи в ринкову.

Економічна система функціонує на основі відносин між окремими її суб’єктами, якими виступають:

1. Сектор домогосподарств (ДГ), що включають усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. ДГ відіграють подвійну роль в економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (факторів виробництва) і одночасно, як основа видаткової (витратної) групи в національному господарстві. Вони є отримувачами доходу (з/п, ренти, %, прибутку). Видатки ДГ – податки, особове споживання, заощадження.

2. Підприємницький сектор представлений усією сукупністю підприємств (фірм), які зареєстровані і діють в межах країни. Підприємницький сектор виконує такі види економічної діяльності: купує фактори виробництва, продає блага, інвестує. В своїй діяльності ПС намагається максимізувати прибуток.

3. Державний сектор (держава) – всі державні підприємства, інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага для задоволення потреб споживачів, забезпечує безпеку, соціальний захист, розвиток науки і культури і т.д. Для забезпечення своєї діяльності збирає податки, здійснює державні закупівлі та регулює пропозицію грошей.

4. Сектор Закордон, що включає всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також державні іноземні інститути.

В результаті взаємодії між макроекономічними суб’єктами в економіці формуються стійкі грошові потоки, які в сукупності утворюють народно-господарький оборот доходів і видатків. В своїй елементарній формі модель кругових потоків (Рис. 1.1) включає в себе лише дві категорії агентів: ДГ і фірми – і не передбачає державне втручання в економіку, а також будь-яких зв’язків із зовнішнім світом.

Рис. 1.1. Модель кругових потоків

де 1, 2 – плата за ресурси; 3 – сукупні витрати; 4 – витрати на національний продукт; 5, 6 – ресурси; 7, 8 – товари

У відкритій економіці із державним втручанням модель кругових потоків дещо ускладнюється. Коли в модель вводять 2 групи економічних агентів Державу і Закордон, то вказана рівність порушується, оскільки із потоку „витрати-доходи” утворюються витоки у вигляді заощаджень, податкових платежів і імпорту.

„Витоки” – це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої в середині країни продукції. Одночасно в потік „доходи-витрати” вливаються додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій” – інвестицій, державних витрат, експорту.

Ін’єкції – це будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію, вироблену в середині країни.

Основний висновок із моделі круговороту потоків: реальний і грошовий потоки. Реальний здійснюється безперешкодно за умови рівності сукупних витрат ДГ, фірм, держави і закордону в сукупному обсязі виробництва.

Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску і доходу. Із цих доходів знову фінансуються витрати економічних агентів, які повертаються у вигляді доходу до власників факторів виробництва і т.д.

1.3. Методологія макроекономіки

Під методом розуміють сукупність прийомів, способів, форм вивчення предмету макроекономіки. Макроекономіка використовує як загальнонаукові, так і специфічні методи досліджень. До загальнонаукових методів дослідження відносять: метод науковий, абстрактний, аналізу і синтезу, єдності історичного і логічного, системно-функціональний аналіз, індукції і дедукції та ін. Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання. Економічна модель – це формалізоване описування різних економічних явищ і процесів з метою виявлення основних взаємозв’язків між ними. Макроекономічна модель є абстрактним відображенням реальної дійсності. В макроекономіці залежно від конкретного завдання дослідження застосовуються різні типи моделей. В кожній моделі виділяють два типи змінних – екзогенні (зовнішні), які задаються до побудови, та ендогенні (внутрішні), величина яких встановлюється в результаті розв’язування моделі. Найчастіше до екзогенних відносять: рівень державних витрат (G), ставки оподаткування (t) та величину пропозиції грошей. До ендогенних належать обсяг випуску та рівень зайнятості, рівень інфляції та безробіття. Модель показує, як зміна однієї із екзогенних величин впливає на ендогенні показники, тобто ті, що пояснюються в моделі.

Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов’язує ендогенні та екзогенні параметри. При побудові моделі використовують чотири види функціональних залежностей:

1. Поведінкові – виражають переваги економічних суб’єктів. Так, функція споживання (C) та функція заощаджень (S) є функцією від доходу (у): C=C(y), S=S(y).

2. Технологічні– характеризують технологію залежності в економіці: Y=f(K,L.M).

3. Інституційні– зображують інституційно встановлені залежності. Так, функція податків: T=t*Y, t – податкова ставка, Y – доход.

4. Дефініційні– виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ: функція сукупного попиту дорівнює Yd=C+I+G+NX.

При побудові моделей використовують метод припущень: одні величини, наприклад, вважаються сталими, інші – змінними. Слід розрізняти два види кількісних змінних: потоки і запаси. Потоки– економічні параметри, значення яких вимірюються в одиницях часу, як правило, з розрахунку на рік. Запаси– економічні параметри, значення яких вимірюються на певний момент.

Так, інвестиції в економіку – це потік, а наявний капітал – запас; бюджетний дефіцит – потік, майно споживача – запас; кількість осіб, що втратили роботу – потік, кількість безробітних – запас.

1.4. Основні функції макроекономіки

1. Теоретико-пізнавальна:вивчення, аналіз та пояснення економічних процесів на макрорівні, та побудова моделей цих процесів.

2. Практична:розробка практичних рекомендацій на основі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики).

3. Прогностична:виявлення та оцінка перспектив економічного розвитку і економічної кон’юнктури.

4. Виховна: формування певного світогляду з різних економічних питань, які зачіпають інтереси всього суспільства.

Розрізняють позитивну і нормативну макроекономіку. Позитивна макроекономікамає справу з аналізуванням економічних факторів і ставить за мету побудову економічної моделі, вільної від суб’єктивних суджень. Нормативна макроекономікаявляє собою сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка.

Економічна політика –це цілеспрямована система дій держави і громадських інститутів, направлена на виправлення ситуації, корегування економічних процесів. Держава здійснює монетарну і фіскальну політику. Монетарна передбачає широке використання в процесі регулювання економічного зростання грошово-кредитних важелів (грошово-кредитна політика), а фіскальна – заходи в бюджетній системі (бюджетно-податкова).

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні макроекономічні показники.

2. Наскільки детально макроекономічна модель повинна відображати дійсність?

3. Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти макроекономіки.

4. Розкрийте сутність методу агрегування.

5. Які види функціональних зв’язків існують між екзогенними і ендогенними величинами?

ТЕМА 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ

Програмні запитання

1. Система національних рахунків як міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва.

2. Показники результатів макроекономічної діяльності.

3. Методи обчислення ВВП.

4. Номінальний та реальний ВВП.

Основні терміни і поняття:

Система національних рахунків, валові внутрішні інвестиції, валовий внутрішній продукт, чисті внутрішні інвестиції, валовий національний доход, чистий внутрішній продукт, національний доход, особистий доход, резидент, використовуваний доход, проміжна продукція, кінцева продукція, додана вартість, номінальний ВВП, реальний ВВП.

Тематичні тези

2.1. Система національних рахунків як міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва

Макроекономіка використовує агреговані, тобто сукупні економічні показники, які не рідко називають національними рахунками.

Національні рахунки– це виконані для економіки в цілому ті самі показники, що й бухгалтерський облік на підприємстві.

Система національних рахунків (СНР)– сукупність взаємопов’язаних показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. СНР створена за кордоном і до останнього часу застосовувалась лише в західній статистиці. Методологія СНР була запозичена з практики бухгалтерського обліку і побудована на принципах подвійного запису і бухгалтерських записів.

В Україні нова стандартна система СНР, яка була прийнята ООН в 1993р., розробляється Держкомстатом. До цього періоду (до 1993р.) в Україні, що входила до складу СРСР, макроекономічні показники обчислювалися на підставі Балансу народного господарства, заснованого на трудовій теорії вартості, поділі національної економіки на дві нерівнозначні складові: матеріальне виробництво і невиробничу сферу, що безперечно є неправильним. До основної категорії СНР належить інституційна одиниця, як операція та резидент.

2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності

СНР спирається на низку макроекономічних показників, з допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки.

ВВП (валовий внутрішній продукт) – ринкова вартість кінцевої продукції, виготовленої на території даної країни за певний період незалежно від того, знаходяться фактори виробництва у власності громадян даної країни чи належать іноземцям.

Кінцевими товарами та послугамиє ті з них, які купуються протягом року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного споживання, тобто у виробництві інших товарів та послуг.

ВНП(валовий національний продукт) – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, створених факторами виробництва, які знаходяться у власності громадян даної країни не лише в середині країни, а й за кордоном (національний принцип). В кількісному співвідношенні різниця між ВВП і ВНП невелика і складає не більше 1%:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону(2.1)

В закритій економіці ВНП = ВВП.

ЧФД (чисті факторні доходи)– різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни.

У переглянутому варіанті СНР 1993 року ВНП називається валовим національним доходом (ВНД).

Крім названих основних існує цілий ряд інших взаємопов’язаних показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу:

ЧВП (чистий внутрішній продукт)=ВВП-А (амортизація) (2.2)

НД(національний дохід) – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва.

НД=ЧВП - чисті непрямі податки на бізнес =

= заробітна плата + рента + чисті проценти +

+дохід від власності + прибуток корпорацій (2.3)

ОД(особистий дохід)–дохід, зароблений приватними особами.

ОД = НД - внески на соціальне страхування -

- нерозподілений прибуток корпорацій -

- податок на прибуток + трансфертні платежі (2.4)

Читайте також:

1. ПЕРЕДМОВА
2. Передмова
3. ПЕРЕДМОВА
4. ПЕРЕДМОВА
5. ПЕРЕДМОВА
6. ПЕРЕДМОВА
7. ПЕРЕДМОВА
8. Передмова
9. Передмова
10. Передмова
11. ПЕРЕДМОВА
12. ПЕРЕДМОВА

Переглядів: 816