Предметне поле культурології. Структура культурологічного знання.

Культурологія, яка є однією з галузей наукового знання, має свою специфіку, що відрізняє її від інших наук, і ця специфіка визначається її предметом – сферою дослідження інформації, акумуляції (накопичення) та трансляції (передача) культурного набутку. Твір мистецтва, звичай, річ, слово виступають знаками культури, що містять певну інформацію та сенс, розкриття якого необхідне для міжлюдської та міжкультурної комунікації. Соціальна культурологія пояснює соціальний зміст, принципи і структуру духовної діяльності; вплив культурних чинників на економічну активність і політику, на типи соціальних організацій; культурні чинники соціального життя. Соціологія культури досліджує процеси функціонування культури в суспільстві; тенденції культурного розвитку, які виявляються у свідомості, поведінці та способі життя соціальних груп. Культурна антропологія вивчає людину як суб'єкт культури; розкриває глибину внутрішнього світу людини, що виявляє себе в різноманітних формах культурної діяльності; механізми трансляції культурних навичок. Прикладна культурологія має завдання виробити культурну політику та забезпечити реалізацію культурних програм. Особливе місце в системі культурологічного знання посідає філософія культури, завданням якої є осмислення сенсу культури, різноманітності форм її буття, специфіки культурної діяльності людини, її мети і перспектив. Культурологія передбачає емпіричні знання про реальність буття культури, конкретні факти, які характеризують рівень її розвитку, національні та історичні особливості. Культурологія здійснює обробку культурологічної інформації, її аналіз та теоретичне узагальнення. Глибина та вірогідність наукового узагальнення визначається широтою та повнотою накопиченого емпіричного матеріалу, досконалістю техніки його обробки.

Однак специфіка культури, яка постійно змінюється, розвивається, яка є надскладною системою, певною мірою визначає специфіку культурології як гуманітарної науки – її теоретичні постулати найчастіше формулюються як гіпотези, мають вірогідній характер. Гіпотетичний характер теоретичних положень вимагає ґрунтовної доказової бази, що змушує вчених постійно розширювати емпіричну базу культурології, відкривати нові факти, які розширюють сферу знання. Англійський вчений Е. Тайлор (1832-1917) у праці «Первісна культура» виклав головні положення еволюційної концепції культури, згідно з якою її розвиток обумовлений єдністю явищ та елементів культури, яка в свою чергу обумовлена єдністю людського роду і відбувається як постійне ускладнення, просування вперед. Цей «лінійний прогрес» уявляється як проходження кожної культури через стадії дикості, варварства та цивілізації. Однак нові факти, які стосувалися історії окремих культур, згодом змусили культурологів дещо уточнити цю концепцію: американський культуролог Дж. Стюард (1902-1972) у праці «Теорія культурних змін» (1955) сформулював концепцію багатолінійної еволюції, яка передбачає можливість багатьох рівноцінних шляхів розвитку соціокультурних організмів. Сучасні неоеволюціоністські теорії виділяють три типи еволюції: однолінійну, універсальну та багатолінійну. Концепція однолінійної еволюції, яка нині не вважається незаперечною, визнає універсальний шлях розвитку соціокультурних систем від дикості через варварство до цивілізації. Ідея універсальної еволюції полягає у виявленні глобальних закономірностей культурного розвитку. Теорія багатолінійної еволюції вбачає в культурній історії людства наявність різних шляхів розвитку, кожен з яких відображає специфіку певних соціокультурних спільнот і має право на існування, не претендуючи разом із тим на всезагальність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.	\|	Принципи та методи культурології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.