• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.

Запорізький національний технічний університет

Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Культурологія»

Для студентів спеціальностей

Фінанси і кредит» та 6.030509 «Облік і аудит»

Денної та заочної форм навчання

Конспект лекцій з навчальної дисципліни “Культурологія” для студентів спеціальностей 6.030508 «Фінанси і кредит» та 6.030509 «Облік і аудит» денної та заочної форм навчання / Укл.: Г. А. Сигида – Запоріжжя: ЗНТУ, 2014. – 81 с.

Укладач: Г. А. Сигида, ст. викладач

Рецензент: П.О. Бідзіля, канд. іст. наук, доцент кафедри суспільних дисциплін Запорізького державного медичного університету

Експерт: О.І. Савченко, професор, д-р. іст. наук. професор кафедри українознавства Запорізького національного університету

Відповідальний

за випуск: М.В.Дєдков, доцент, канд. іст. наук

Затверджено

на засіданні кафедри

українознавства

протокол № 1

від 28.07.2014 р.

Затверджено на засіданні

НМК Гуманітарного факультету

протокол № 1

від 1.08.2014 р.

ЗМІСТ

Лекція 1. Специфіка культурологічного знання…………………….4

Лекція 2. Генеза культури……………………………………………13

Лекція 3. Співвідношення культури та цивілізації…………………23

Лекція 4. Соціокультурна ситуація в епоху Середньовіччя……......31

Лекція 5. Культура західноєвропейського Відродження…………...42

Лекція 6. Роль культурних орієнтацій у розвитку

європейського суспільства ХVII – XVIII ст…………………………54

Лекція 7. Техніка, культура та природа людини у

ХІХ столітті……………………………………………………………65

Лекція 8. Ідея рівноправності культур у сучасному світі та

поняття культурної ідентифікації………………………………….....73

Лекція 1. Специфіка культурологічного знання

План

1. Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.

2. Предметне поле культурології. Структура культурологічного знання.

3. Принципи та методи культурології.

4. Актуальні проблеми сучасної культурології.

Ключові терміни та поняття

Антропологія, археологія, духовність, історизм, культурологія, культура, методи, об’єктивність, принципи, психоаналіз, соціобіологія, еволюція

Історичні та теоретичні передумови формування науки про культуру.

Культурологія – невід'ємна складова сучасного гуманітарного знання. Включення культурології до системи навчальних дисциплін є свідченням визнання того, що якому б роду діяльності не присвятила себе людина, до якої б професії вона не готувалася, без знання про культуру, без розуміння закономірностей її існування та без уявлення про культурні перспективи людства вона не може бути висококваліфікованим спеціалістом з відповідною ерудицією та сучасним світоглядом, активним та відповідальним творцем культури, який своїми свідомими зусиллями сприятиме її збагаченню та прогресивному розвиткові».

Від самих початків своєї історії людство намагалося зрозуміти особливе місце людини у світі, її відмінність від усіх інших живих створінь. Вже у міфологічній свідомості виявляється спроба людини пояснити зв'язок «світ» та «Я». З одного боку, людина сприймає себе як мікрокосм – частинку макрокосму, Всесвіту, в якому панує божественний закон – логос. Місце людини у космічній гармонії визначається законом мойри – межі. З іншого боку, людина демонструє здатність виділяти себе зі світу природи та протиставляти себе цьому світові, усвідомлення того, що людське – культурне – буття відрізняється від буття природного.

У Стародавній Греції зародилася ідея культури, яка відображена у понятті «пайдейя» (з грец. – виховання, освіта), що позначало процес формування зрілого мужа з несвідомої дитини, становлення людини як розумної та соціальної істоти. З добою античності пов'язані і початки теоретичного осмислення культури.

Так, Геракліт (520-460 рр. до н. е.) висунув тезу про постійну мінливість, розвиток культури. Цю ідею розвинув Гесіод (кінець VIII – початок VII ст. до н. е.) у своїй поемі «Роботи і дні». Ідеї Гесіода були розвинуті філософами-іонійцями, і, зокрема, Анаксимандром (близько 610 - 550 рр. до н. е.). Римський державний діяч, мислитель і блискучий оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 pp. до н. е.) у творі «Тускуланські бесіди» (45 р. до н. е.) говорить про культуру як про те, що є виявом людської духовності і полягає у плеканні духу: «cultura animi autem philosophia est» («але культура духу є філософія»),

В епоху Середньовіччя культура розглядалася через призму зв'язку Бога і людини. Християнство проголошувало, що створений Богом світ – єдиний, складається з «неба і землі» й існує за встановленими ним законами. Августин Аврелій (354-430) вважав, що людина є частинкою створеного Богом світу і поєднує в собі природне начало, яке зближує її з іншими живими істотами, з тим, що притаманне лише їй – розумом і волею. Августин нагадує, що все людство походить від Адама й Єви, а тому людський рід єдиний. Він становить собою Universitas – єдине ціле, спільноту, і є складовою універсуму – Всесвіту. Великий мислитель Середньовіччя Тома Аквінський (1225-1274) пояснював культуру як світ символів, через які Бог промовляє до людини, та як засіб своєрідної «обробки» власних здібностей, виховання розуму і почуттів, що сприяє зміцненню віри і поєднанню з Богом.

У добу Відродження культуру розглядають як «витвір» людини, яка своєю творчістю продовжує акт божественного творіння, як плід її мудрості та діяння. Італійські гуманісти стверджували, що створений Богом світ людина доповнила власними витворами – житлами, селищами і містами, ремеслами, наукою, мистецтвом. Таким чином вона завершує справу створення світу, а тому людина – істота богоподібна. Первісна латинська форма цього поняття – «studia humanitatis». Його запровадили італійські інтелектуали, вкладаючи у нього такий сенс: ревне вивчення усього, що становить цілісність людського духу, пізнання тих речей, які стосуються життя та моральності і які вдосконалюють та прикрашають людину.

Гуманісти вважають, що природа постає в культурі у перетвореному й очищеному вигляді. Здійснене гуманістами «відкриття людини» дало змогу поновому поглянути на культуру: вона є тим, що виявляє особливе місце людини у світі, межею, яка відділяє та відрізняє її від усіх інших живих істот.

Самостійного наукового значення слово «культура» набуває в європейській філософії XVII - XVIII ст., коли англійський філософ і політичний мислитель Т. Гоббс (1558-1679) та німецький філософ і правознавець С.Пуфендорф (1632-1694) сформулювали положення про два стани, в яких здатна перебувати людина: природний (status naturalis) та культурний (status culturalis). Філософи-раціоналісти XVII ст. (Р. Декарт, Б. Спіноза) намагалися зрозуміти, яким чином в культурі поєднуються фізична і духовна природа людини, тіло і дух. Вони пропагують культ «природної людини», яка, на їх думку, існувала на початках історії і являла собою ще не зіпсовану цивілізацією істинну людину. Вони бачили таку людину в минулому – у звичаях стародавніх греків, або серед «благородних дикунів» – індіанців відкритого на той час Нового світу. Саме в їх творах започатковано протиставлення «природної» та «цивілізованої» людини, яке стало провідною ідеєю філософської думки XVIII ст. Філософська думка Просвітництва протиставляла культуру «натурі» (природі) і розглядала її як «чисту духовність», виключаючи зі сфери культури матеріально-виробничу діяльність. Істинна культура, на думку просвітителів, – це філософія, наука, художня творчість. Вона утверджується в суспільстві шляхом освіти, звільнення від неуцтва та марновірства. Лише індивіди, виховані на засадах розуму, науки, освіти можуть стати творцями досконалого суспільства та досконалої держави, які відповідають людській сутності. Одним із перших ідею прогресу виклав Ж.-М. Кондорсе (1743-1794) у творі «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» (1795). Ф.-М. Вольтер (1694-1780) визначав прогрес як розвиток потенцій «природної людини», рух від варварської грубості до цивілізованості. У своєму творі «Досвід про звичаї і дух народів» він звертається до культурно-історичних реалій життя народів Європи, Китаю, Індії, Персії, арабського Сходу і доходить висновку, що, незважаючи на всі відмінності, вони демонструють еволюцію, яка «сходить щаблями розуму і просвітництва від варварства і забобонів». Слід зазначити, що філософи-просвітителі використовували не поняття «культура», а термін «цивілізація», що відображає «соціоцентричність» їх погляду на культуру, яка нерідко ототожнюється з політичною історією, пов'язується з ідеєю побудови ідеального суспільства та виховання гідного його «ідеального громадянина».

Німецька класична філософія, на відміну від французької просвітницької ідеології, зосередила свою увагу не стільки на проблемах політичного переустрою держави і суспільства, скільки на проблемах морального виховання людини. Свідченням цього стало, зокрема, використання німецькими філософами поняття «культура», в якому більш чітко акцентується на значенні людського моменту. Німецькі мислителі намагалася усунути протиріччя «культура – природа», пояснюючи, що ця опозиція виступає лише необхідним моментом на шляху історичного розвитку духу та майбутнього поєднання світів – природного і культурного. І. Кант (1724-1804) вважав, що світ природи – це світ, де панують закони причин та наслідків, біологічної доцільності, несвободи. У «Критиці здатності судження» І. Кант говорить про те, що головною метою природи стосовно людини є культура – звільнення людини від диктату природи, від влади чуттєвих, тваринних бажань. Саме моральність стає для І. Канта вищим проявом культури. Післякантівська філософія намагалася знайти шлях узгодження чуттєвої та розумної природи людини, заперечуючи тогочасну цивілізацію як стан, ворожий людині. Так, Ф. Шиллер (1759-1805) у «Листах про естетичне виховання» шукає в культурі засіб для досягнення гармонії між чуттєвою і моральною сферою людського життя, започаткувавши тим самим романтично-естетичний напрям у трактуванні культури. Завдання культури, на його думку, полягає у тому, щоб зберегти і розвинути кожну з цих сфер. Німецький філософ Й. Гердер (1744-1803) у праці «Ідеї до філософії історії людства» говорить, що в світі панує Божественний порядок, який виявляється у закономірному взаємозв'язку речей та явищ у світовій системі і який людина відкриває для себе через культуру. Завдяки культурі людина усвідомлює своє місце в світі, свій зв'язок із природою, в якій вона є найвищою ланкою розвитку. Найвищою ж метою цього розвитку є становлення гуманності, яка полягає у щасті кожної людини.

Суттєво збагатилося розуміння культури у XIX ст. Поняття «творчість» є ключовим у філософії культури Г. Гегеля (1770-1831), який розглядає її як те, що дає змогу розширити сферу людського буття і разом з тим забезпечує спадкоємність культурного надбання. Культура – Bildung – для Г. Гегеля означає розвиток людського духу. Вона починається зі становлення індивідуальної суб'єктивності (суб'єктивного духу) і закінчується досягненням сфери релігії та філософії (абсолютний дух). Отже, культура – це засіб для включення людини в єдине світове ціле. В історії культури Г. Гегель вбачає певну аналогію з життям людини, яке включає в себе дитинство, підлітковий вік, юність, змужніння, старість. Значним був вплив на тогочасні погляди щодо культури і прихильника «філософії життя» Ф. Ніцше (1844-1900), який називав культуру тонесенькою яблучною шкірочкою, охоронною оболонкою, що створена людиною для того, щоб захиститися від розбурханої стихії життя. Поглибленню уявлень про культуру сприяв розвиток історії, етнографії, психології, соціології, антропології, політології. Саме в кінці XIX ст. відбувається формування культурології як науки.

Термін «культурологія» пов'язують з ім'ям американського антрополога Л. Вайта (1900-1975), який вважається засновником дослідження культури в межах цілісної науки. Основні ідеї та загальну концепцію культурології Л. Вайт виклав у своїх фундаментальних працях «Наука про культуру» (1949), «Еволюція культури» (1959) та «Поняття культурних систем: ключ до розуміння племен і нації» (1975). «Відкриття» культури, – писав Л. Вайт, – колись стане в історії науки в один ряд з геліоцентричною теорією Коперника або відкриттям клітинної основи всіх форм життя».

Читайте також:

1. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2. II.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3. L. Ефективність праці: теоретичні аспекти
4. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
5. Автором теорії поетапного формування розумових дій є
6. АГД як галузь економічної науки
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
9. АДМІНІСТРАТИВНЕ РЕФОРМУВАННЯ
10. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
11. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
12. Алгоритм формування потенціалу Ф2

Переглядів: 541