Принципи та методи культурології.

Культурологія, як і кожна наука, у дослідженні свого предмета керується певними принципами – базисними установками, що дають змогу систематизувати та структурувати реальні явища культурного буття. Визначальними принципами культурології є принципи науковості, об'єктивності, історизму. Принцип науковості полягає у виробленні системно організованих, обґрунтованих знань про культуру, достовірність яких доведена за допомогою специфічної для цієї дисципліни практики. Принцип об'єктивності означає широту поглядів на культуру як предмет дослідження, звернення до цілого спектру концепцій та теорій, що з різних позицій пояснюють цей предмет. Об'єктивність дає змогу уникнути однобічності та тенденційності в поясненні різних аспектів культурного буття та виробити більш близьке до реальності уявлення про нього. Принцип історизму є одним із наріжних у культурологічному дослідженні, адже культура – це історичне явище, яке на кожному конкретному етапі свого розвитку набирає специфічної форми. Принцип історизму вимагає розглядати явища культури в контексті певної епохи, часу їх виникнення та існування. Виступаючи загальнотеоретичними установками, принципи реалізуються у конкретних методах культурологічного дослідження – сукупності аналітичних прийомів, операцій та процедур, які застосовуються при вивченні культури.

Перший етап у дослідженні культури характеризується широким застосуванням описово-емпіричного методу. Цей метод передбачає звернення до певних артефактів культури – реально існуючих та таких, що реконструюються на основі археологічних матеріалів, письмових пам'яток, спогадів носіїв культури тощо. З розвитком культурологічних досліджень формується історично-порівняльний (кроскультурний, компаративний) метод, який дозволяє шляхом зіставлення, порівняння виявити загальне та особливе у різних культурах.

Історико-генетичний аналіз застосовують до явищ, що мають генетичний зв'язок, спільне походження, проте по-різному виявляються в різних культурах. Так, Е. Тайлор у своїй праці «Первісна культура» застосовує цей метод до аналізу тих явищ культури, які, виникнувши ще в архаїчну добу, в сучасну йому епоху трактуються як «пережитки» або «марновірства».

Історико-типологічний метод аналізу полягає у виявленні генези та еволюції певних культурних явищ у народів, що живуть у схожих географічних та соціально-історичних умовах. Так, німецький культуролог Ю. Ліпс (1895-1950) у своїй книзі «Похо-дження речей» розповідає про різні види своєрідних «грошей» в архаїчних культурах.

Історико-дифузійний метод – це вивчення запозичень, що відбуваються внаслідок взаємодії культур. Поняття «дифузія», запозичене з фізики, означає «розлиття», «розтікання», «проникнення». У дослідженні культур цей метод полягає у вивченні розповсюдження культурних явищ через торгівлю, переселення, завоювання. Цей метод, зокрема, поклав в основу своєї наукової діяльності англійський дослідник Г. Елліот-Сміт (1871-1937).

Сьогодні культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід. З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяє, виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існуючих методів, що використовуються при аналізі культури.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предметне поле культурології. Структура культурологічного знання.	\|	Актуальні проблеми сучасної культурології.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.