Історичний досвід України та його значення для долі самостійної Української держави і сучасного процесу становлення державності

На території сучасної України віддавна існували держави скіфів, готів, гунів та інших народів. Проте відправним пунктом української державності і культури вважається середньовічна доба Київської Русі. Формування сучасної української нації припало на часи Козацької революції під проводом Богдана Хмельницького та існування Війська Запорізького, а маніфестацією національної свідомості українців були українські держави початку XX століття. Сучасна держава Україна є результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року.

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки — Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати референдуму американський тижневик «Тайм»: «Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився».

Появу на політичній карті світу нової незалежної держави — України — зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

1. поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2. помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3. втрата центром контролю за подіями на місцях;

4. синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5. поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6. намагання Росії зберегти домінуючу роль у після-путчовий період.

Внутрішні чинники:

1. існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2. бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3. певна стабільність українського товарного ринку;

4. активізація націонал-демократичного крила полі тичних сил республіки;

5. післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6. дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7. багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Сучасні проблеми та перспективи розвитку державного правління[28]

В сучасній Україні ціннісні орієнтири політичної еліти відображають не лише прогресивні способи державного управління, а й традиції, властиві радянському періоду розвитку, та навіть досвід інших, більш ранніх етапів вітчизняної історії.

На сучасному етапі українського національного державотворення одним з найбільш ефективних механізмів впливу на систему державно-управлінських цінностей видається формування та послідовне впровадження в середовище державних службовців національної ідеї як основи свідомого та переконаного сприйняття ними цінностей патріотизму, служіння державі й народу України.

З’ясовано, що одним з найважливіших соціально-ціннісних критеріїв державного управління у правовому вимірі є відповідальність, дефіцит якої є однією з суттєвих вад української державно-управлінської еліти. Відповідальність державної влади визначається адекватністю професійних, моральних, культурних та інших якостей її суб’єктів, а також результатів діяльності останніх умовам і завданням, які постали перед країною і суспільством, і передбачає відповідальність за належне здійснення державного управління.

Як показують міжнародний досвід та історична практика, одним з ефективних напрямів реформування системи державного управління на демократичних засадах є застосування системної взаємодії як визначального соціально-ціннісного критерію його ефективності і демократичності. Застосування принципу взаємодії в державному управлінні сприяє зміцненню єдності державної влади, взаємозв’язків державних органів та інститутів громадянського суспільства, узгодженню різнопланових суспільних інтересів і, зрештою, досягненню політичної та соціально-економічної стабільності в державі. У результаті цього процес взаємодії слід розглядати як основу вдосконалення системи державного управління в Україні в напрямі підвищення його ефективності та демократичності. Насамперед це стосується проблеми взаємовідносин між різними гілками державної влади, оскільки відсутність належної взаємодії між ними, особливо між законодавчою і виконавчою структурами, до останнього часу була джерелом конфліктності в українському суспільстві.

Важливим аспектом взаємодії як визначального соціально-ціннісного критерію державного управління є взаємодія органів державної влади і громадянського суспільства, оскільки спрямованість на розбудову вільного, демократичного суспільства, в центрі якого перебуває людина з її потребами та інтересами, має передбачати особливу увагу до розвитку цього процесу, який виступає як справжнє і актуальне джерело формування цілей державного управління.

Стан і перспективи подальшого розвитку соціально-ціннісних засад сучасної системи державного управління в Україні, для якої характерними є:

Ø суттєва перевага утилітарних цінностей над культурно-духовними в свідомості осіб, які покликані професійно управляти державними справами на всіх рівнях їх службової ієрархії;

Ø значний вплив родинних традицій, патріархального способу мислення, колективних і корпоративних інтересів;

Ø уповільнене сприйняття політичною та адміністративно-управлінською елітою країни принципів і пріоритетів формування системи демократичних цінностей державного управління тощо.

Основні напрями та визначено засоби цілеспрямованого впливу на процес подальшого формування соціально-ціннісних засад демократичної системи державного управління в Україні. Зокрема, визначено, що:

Ø основним об’єктом впливу з метою формування базових засад демократичної системи державно-управлінських цінностей є група утилітарних цінностей: матеріальний добробут, владний, правовий та політичний стан соціально-професійної групи державних службовців;

Ø дієвим засобом подальшої демократизації ціннісних засад державного управління в Україні може стати лібералізація професійних відносин у системі державного управління шляхом запровадження більш відкритої комунікації в середовищі політичної та адміністративно-управлінської еліти;

Ø для формування механізмів удосконалення системи державного управління з опорою на ціннісні засади сучасного українського суспільства більш ефективним засобом може виявитись не виховна робота, а активна законотворчість з метою чіткої нормативно-правової регламентації системи державного управління та унеможливлення проявів непорядності в професійній діяльності державних службовців.

Перспективами подальшого наукового пошуку аксіології[29] вітчизняної державно-управлінської науки є:

Ø уточнення складу та змісту соціально-ціннісних елементів системно - утворюючого підґрунтя державного управління;

Ø подальше розроблення соціально-ціннісних засад національної ідентичності як завдання державного управління на сучасному етапі розвитку України;

Ø вироблення стратегій формування національної свідомості державних службовців України та уточнення її соціально-ціннісних засад;

Ø розроблення демократичних механізмів розвитку системи професійних цінностей політичної та адміністративно-управлінської еліти в Україні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форма державного правління в Україні	\|	Поняття державного устрою та його різновиди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.054 сек.