• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм.

1. Класична кількісна теорія грошей;

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. „Трансакційний варіант” І.Фішера. „Кембріджська версія” кількісної теорії;

3. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії грошей;

5. Основні положення кейнсіанців та монетаристів, зближення їх позицій.

Виділяють такі концепції грошових теорій:

· металістична;

· номіналістична;

· кількісна (класична та неокласична кількісна теорія грошей);

Прихильники металістичної теорії ототожнювали грошовий обіг з товарним обміном. Вони стверджували, що золото і срібло за своєю природою є грошима.

Основні положення металістичної теорії:

· єдине багатство суспільства – золото і срібло;

· золото і срібло – це гроші за своєю природою;

· основне джерело багатства суспільства – зовнішня торгівля;

· основна функція грошей – засіб нагромадження і формування скарбів.

За панування даної теорії допускався обіг паперових грошей.

Недоліки металістичної теорії:

· ототожнення грошей з товарами, нерозуміння того, що гроші – особливий товар, загальний еквівалент усіх інших товарів;

· прихильники теорії заперечували доцільність існування грошових знаків замінників повноцінних грошей.

· розповсюдженням паперових грошей, металістична теорія втратила своє значення і була замінена іншою.

Номіналістична теорія. ЇЇ представники заперечують товарну природу грошей, розглядають гроші як умовні знаки, які не містять внутрішньої вартості. Згідно цієї теорії вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту, а визначається тим, що на них позначено. Номіналістична теорія розриває зв’язок грошей з золотом.

Кількісна теорія грошей виникла у XVIII столітті, її засновники (Д.Юм, І.Фішер) стверджували, що гроші не мають внутрішньої вартості, а їх вартість як і рівень цін в країні залежить від кількості грошей в обігу. Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни. Це твердження стосується як паперових, так і металевих грошей. Прихильники даної теорії повністю ігнорують функцію грошей як міри вартості і міри нагромадження, яка регулює кількість грошей при металевому обігу.

З переходом до системи паперових грошей кількісна теорія отримує ще більше розповсюдження, вона стає відображенням грошової маси в країні як способу впливу на рівень товарних цін і на стан господарської активності. Методи такого впливу розробив Дж. Кейнс, який вважав, що зростання в обігу грошової маси і обсягу кредитних ресурсів тягне за собою пожвавлення економіки, зростання інвестицій та повну зайнятість.

Суть кількісної теорії грошей знаходить своє відображення у наступних постулатах:

· вартість грошей та рівень товарообороту визначається кількістю грошей в економіці;

· вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю;

· купівельна спроможність грошей встановлюється на ринку і є оберненою до їх кількості в обігу.

Кількісна теорія має 2 основних варіанти:

· “трансакційний варіант” І.Фішера;

· “кембриджська версія”.

Трансакційний варіант був запропонований І. Фішером у праці “Купівельна спроможність (сила) грошей” (кінець ХІХ ст. початок ХХ ст.). Ідея його варіанту полягає в тому, що результатом зростання кількості грошей є пропорційний ріст цін. В якості факторів, які впливають на це твердження, виступають: кількість грошей в економіці (М), швидкість обігу грошей (V), рівень товарних цін (P) і обсяг виробництва ВВП (Q):

МV = PQ

V i Q – стабільні.

У рівнянні обміну права частина дорівнює лівій, оскільки це різні способи виразу однієї і тієї ж величини – грошової суми товарообмінних операцій. Фішер стверджує, що рівень цін змінюється:

· прямопропорційно кількості грошей в обігу;

· прямопропорційно швидкості обігу грошей;

· обернено пропорційно обсягу торгівлі, що здійснюється за допомогою грошей.

«Кембриджська версія (варіант касових заліків) базується на вивченні процесу нагромадження. Суть: вона визначає кількість грошей як суму касової готівки підприємств і населення. Чим менше своїх доходів учасники грошового обороту захочуть зберігати у грошовій формі, тим більше вони будуть витрачати, що приведе до зростання цін.

- рівняння А. Пігу,

де r – частина доходу, яку суб’єкти ринку бажають зберігати у грошовій формі.

Прихильники даної теорії (А. Маршалл, Дж. Кейнс), на відміну від І. Фішера, підходили до проблеми з мікроекономічної точки зору. Вони зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей в індивідуальних учасників виробництва. Важлива особливість: розміри нагромадження грошей не нав’язуються, а мотивуються, по-перше, фондом засобів обігу, по-друге, резервом на покриття непередбачуваних проблем (гроші не лише як засіб обігу, а й збереження та нагромадження).

Кейнсіанство – один з провідних напрямків сучасної економічної теорії, прихильники якого стверджують, що без активного втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення її функцій ринкова економіки не спроможна далі існувати. Ця теорія була висунута відомим англійським економістом Дж. Кейнсом (1883 – 1946). Він стверджував, що рівновагу в економічній системі неможливо досягти лише через механізм вільної конкуренції, для цього, на думку Кейнса, саме держава повинна регулювати як рівень безробіття, так і попит на продукцію шляхом стимулювання інвестицій, адже чим сильніша неясність щодо динаміки процента, тим більші запаси грошей створюють, господарюючі суб’єкти, що, відповідно, скорочує товарний попит.

Прихильники кейнсіанства передбачають активну участь держави в регулюванні грошової маси в обігу і віддають перевагу заходам по цілеспрямованому збільшенню кількості грошей в обігу для стимулювання зайнятості і ділової активності, але такі заходи можуть спричинити розвиток інфляційних процесів.

Дж. Кейнс стверджує, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб’єктів економіки та їх господарські рішення. Він виділяє три мотиви нагромадження грошей:

· трансакційний;

· обачності;

· спекулятивний.

Трансакційнийчимотив зберігання грошей випливає із зручності їх використання як засобу платежу.

Мотив обачності передбачає можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

Спекулятивний – це мотив зберігання грошей, який виникає із невизначеності майбутньої вартості фінансових активів та бажання уникнути витрат.

Кейнс розглядає попит на гроші як функцію номінального доходу і норми позикового проценту: номінальний дохід прямопропорційно впливає на грошовий обіг (під впливом трансакційного доходу та доходу обачності), а норма позикового процента обернено пропорційна (залежно від спекулятивного мотиву). Учасники господарського обороту, з одного боку, намагаються максимізувати прибуток (інвестують тимчасово вільні кошти у різноманітні види фінансових активів – акції, облігації), а з іншого – створюють ліквідний резерв, необхідний для маневрування у господарській діяльності при змінах ринкової кон’юнктури.

Монетаризм проповідує визначальну роль грошової маси, що перебуває в обігу при формуванні економічної кон’юнктури та встановлює зв’язок між зміною кількості грошей і величиною ВНП. Дана теорія виникла в 60-х роках минулого століття в США. Її лідер – професор чиказької школи політичної економії Фрідман Мілтон, який виступає проти активного втручання держави в економіку, проти державних заходів щодо стимулювання попиту. На його думку державне регулювання економіки не є ефективним через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва. Його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу – кількість грошей, що перебуває в обігу повинна збільшуватись в середньому на 4% в рік.

Монетаризм переоцінює роль грошової маси, намагається ліквідувати або звузити соціальні програми держави. Монетаристи отримали свою назву за прихильність до грошових (монетарних) методів макроекономічного регулювання. Ідеї монетаризму були застосовані на практиці у 80-х роках США, Великобританією. Реалізовані заходи допомогли покращити економічне становище у цих країнах.

Основні положення монетаристів:

· зростання грошової маси призводить до зростання темпів інфляції;

· зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупні витрати;

· маніпулюючи грошовою масою не можна вплинути на ставку позикового відсотка;

· пожвавлення економіки повинно досягатися не стимулюванням грошової пропозиції, а структурними змінами в економіці, розширенням виробничих можливостей.

Основні положення кейнсіанців:

· грошова політика менш впливова, ніж фіскальна;

· зміна грошової пропозиції може впливати на сукупні витрати опосередковано через зміну ставки позикового %;

· існують певні обмеження впливу грошової пропозиції на ставку %, а ставки % - на рівень інвестицій;

· коливання грошової пропозиції змінює ставку %, яка визначає рівень інвестицій, а вони, як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит і рівноважний обсяг виробництва.

Тема 3. Грошовий оборот та його організація.

1. Суть і структура грошового обороту;

2. Модель грошового обороту, грошові потоки та їх балансування;

3. Грошова маса і швидкість обігу грошей;

4. Закон грошового обігу;

5. Державне регулювання грошового обігу.

І. Грошовий оборот – процес безперервного руху грошових знаків у грошовій і безготівковій формах між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні.

Сектори грошового обороту:

· грошовий обіг – це рух грошей, що обслуговує сферу обміну. Характерні риси: еквівалентність (натомість грошей придбаваються продукти рівновеликої номінальної вартості), однобічність (безповоротність переходу грошей у власність нового суб’єкта обороту), прямолінійність (постійне віддалення грошей від покупця, оскільки наступний суб’єкт також їх витрачає для нових покупок);

· фінансово-кредитний –рух грошей відбувається зворотно (повернення позичених грошей) та нееквівалентно (платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг);

· фіскально-бюджетний – рух грошей є не лише нееквівалентним, а й а й безоплатним і безповоротним.

Грошовий обіг,фіскально-бюджетний та фінансово-кредитний як складові сукупного грошового обороту тісно взаємопов’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Водночас вони - самостійні явища із особливим механізмом регулювання і можливостями впливу на процес відтворення.

Гроші, які знаходяться в обороті виконують три функції:

· платежу;

· обігу;

· нагромадження.

Суб’єкти грошового обороту – усі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВВП. Їх можна об’єднати в такі групи: фірми, домашні господарства, державні структури (уряд), фінансові посередники.

Грошовим оборотом взаємопов’язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб’єктами – це ринок продуктів, на ньому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, де фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси; грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти та світовий ринок.

В залежності від форми грошових знаків, які здійснюють оборот поділяється на:

· готівковий – здійснюється у вигляді банкнот і розмінних монет;

· безготівковий – сума безготівкових запасів на рахунку у кредитних установах з врахуванням зобов’язань. Сфери громадського обігу регулюються як зручніше (без втручання держави).

Безготівковий грошовий обіг має переваги над готівковим: економія коштів, прискорення обороту грошей, державний контроль за рухом грошей, але сфери готівкового і безготівкового грошового обороту взаємопов’язані – постійно відбувається перетворення грошей з однієї форми в іншу.

Загалом грошовий оборот є сукупністю всіх грошових потоків в економіці за певний період, а грошовий потік – це сукупність платежів, які обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення.

Грошові потоки включають в себе:

1.Сукупні витрати фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів;

2.Оплата урядовими структурами праці державних службовців;

3.Трансфертні платежі;

4.Доходи домашніх господарств від реалізації їх ресурсів, які становлять національний дохід;

5.Витрати сімейних господарств на споживання;

6.Сплата сімейними господарствами податків;

7.Заощадження сімейних господарств, що надходять на грошовий ринок;

8.Інвестиції, отримані фірмами від фінансових посередників;

9.Мобілізовані фірмами кошти, що інвестуються на виробництво;

10. Мобілізація урядових коштів на грошовому ринку (державні позики);

11. Державні закупки;

12. Доходи фірм від реалізації товарів та послуг (національний продукт);

13. Оплата продуктів, що надходять в країну по імпорту;

14. Надходження у країну грошей зі світового ринку (експорт);

15. Чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий;

16. Чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Зі всіх грошових потоків найбільш важливим є національний (сукупний) продукт, тобто сукупна вартість товарів та послуг і національний дохід, який показує сукупність усіх доходів, одержаних населенням від реалізації своїх ресурсів за певний період, включаючи заробітну плату, % виплати і прибуток.

В кожній групі суб’єктів і у кожному секторі ринку є як вхідні, так і вихідні грошові потоки, які повинні балансуватися, що забезпечує збалансованість грошового обороту в цілому, як важливу передумову сталості всієї економічної системи.

Грошова маса – це сукупність всіх грошових засобів, які знаходяться в економіці в готівковій і безготівковій формах і виконує функції засобу платежу, обігу і нагромадження. Грошова маса поділяється на: активну і пасивну. Активна грошова маса відображає потоки платежів, які забезпечують оборот ВНП в Україні в певний момент часу. Пасивна грошова маса являє собою вилучення з обороту грошей з метою нагромадження. Пасивна грошова маса включає в себе грошові кошти, які потенційно використовують для розрахунків. Сюди відносяться: нагромадження, резерви, залишки на рахунках.

Кількісна оцінка грошової маси здійснюється за допомогою грошових агрегатів. Критеріями розподілу грошової маси на грошові агрегати є грошові активи та їх ліквідність. Згідно методики МВФ розрізняють такі грошові агрегати:

М0 – готівка (банкноти і розмінні монети в обігу);

М1 = М0 + депозити до запитання (залишки на поточних рахунках в банках);

М2 = М1 + залишки на строкових рахунках в банках в національній та іноземній валюті;

М3 = М2 + залишки на строкових рахунках у спеціальних валютно-фінансових інститутах + спеціальні види нагромадження (короткострокові державні ЦП, депозитні сертифікати комерційних банків, вклади в іноземній валюті).

Крім грошових агрегатів для кількісної оцінки грошової маси використовується грошова база – це гроші, які не беруть участі у кредитному і грошовому обороті, але створюють базу для їх розширення (сума готівки в обігу + резерви банківської системи):

B = C + R

Резерви складаються з трьох частин: сума готівкових грошей в касах комерційних банків, обов’язкові резерви комерційних банків в ЦБ, залишки на кореспондентських рахунках комерційних банків у ЦБ. Величина грошової маси набагато перевищує величину грошової бази.

Швидкість обігу грошей – це частота переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій.

Швидкість грошей відображає їх рух згідно потреб певного рівня економічної ефективності, що визначається номінальним ВНП. Тому найбільш загальним визначенням швидкості руху грошей є спосіб визначення її (швидкості), як відношення номінального показника ВНП до 1 з агрегатів грошової маси:

Швидкість обігу грошей можна визначити через рівняння І. Фішера:

V = PQ / M

На швидкість обігу грошей впливають:

· макроекономічні фактори (рівень цін, темпи економічного росту, технічний розрахунок банківської системи);

· грошові фактори (обсяги кредитних операцій, рівень процентних ставок, структура платіжного обороту).

Швидкість обігу грошей залежить від рівня розвитку економіки, адже чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше будуть продаватись і купуватись товари, прискорюючи таким чином обіг грошей.

Прискорення обігу грошей компенсує їх масу в умовах збільшення обсягів ВВП, коли зростаюча потреба в грошах задовольняється без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли грошовий попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним чинником.

Грошова маса в країні повинна підтримуватись на рівні, який дозволяє забезпечити нормальний хід процесу розширеного відтворення, належний рівень ділової активності і зайнятості, тобто повинна відповідати потребам виробництва, розподілу, обміну ВВП.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей. Згідно формули К. Маркса кількість готівки, необхідної для обігу, визначається наступним чином:

,

де Кн. – кількість грошей;

СЦ – сума товарних цін;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума платежів по яких наступив термін оплати;

ВП – сума платежів, що взаємопогашаються;

О – швидкість обігу готівки за рік.

Ця формула відображає закон обігу повноцінних золотих грошей (або їх еквівалентів), але внаслідок зростання ролі безготівкових грошей дана формула стає непридатною для визначення необхідної кількості грошей. Тепер для цього використовується рівняння І. Фішера:

Основними елементами закону грошового обігу є: товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Із закону грошового обігу випливає його важливий принцип – грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Тобто

Кн = Кф

Підтримування рівноваги в економіці, збалансованість попиту і пропозиції значною мірою залежить від рівноважної кількості грошей. Порушення закону грошового обігу веде до макроекономічної нестабільності.

Основна функція щодо регулювання грошової маси в країні покладається на ЦБ. Законом України „Про банки і банківську діяльність” право емісії грошей надано Національному банку України.

Випуск в обіг грошей, в будь-якій формі, веде до збільшення грошової маси в обігу. Емісійний доход ЦБ використовує як кредитний ресурс або для покриття фінансових потреб держави – дефіцит державного бюджету, кредитування банківською системою держави під її цінні папери.

Зв’язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

m = 1/MR*100,

де m – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів;

MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів з даною величиною MR. Тобто в скільки раз зросте чи скоротиться пропозиція грошей в результаті збільшення чи скорочення вкладів в банківську систему на 1 грошову одиницю.

Комерційні банки можуть збільшувати кількість грошей в обігу шляхом вторинної емісії грошей (видача кредитів), і навпаки.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
3. IV. ТИМЧАСОВА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
6. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
7. Біхевіоральна теорія
8. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
9. Вартість грошей
10. Вартість грошей
11. ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ В ЧАСІ І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ
12. Вартість грошей Число обертів грошової одиниці

Переглядів: 1588