Забезпечення виконання зобов’язань державами-учасницями.

Деякі інструменти ООН, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП), Конвенція про заборону всіх форм расової дискримінації (КРД) та Конвенція проти тортур (КПТ) дозволяють державі подати скаргу до органу контролю за дотриманням договорів, що інша держава-учасниця не виконує своїх договірних зобов'язань. На сьогоднінемає таких міждержавних скарг[25]. Держави, як правило, використовують більш широкий спектр дипломатичних засобів, щоб висловити занепокоєння з питань прав людини за межами своїх юрисдикцій, наприклад, через створення дипломатичних представництв, через своїх послів і глав держав, або шляхом підтримки донорів, діяльність яких спрямована на посилення захисту прав індивідів.

Міждержавний діалог з питань прав людини. Проект закону Уганди проти гомосексуалізму.

У 2009 році парламент Уганди розглядав можливість прийняття закону про заборону Гомосексуалізму. Цей проект, поданий депутатом, викликав міжнародну критику щодо порушення прав людини, в тому числі дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, порушення права на свободу вираження поглядів, права на життя та права на повагу до особистого життя. В законопроекті було запропоновано низку заходів, в тому числі впровадження нових складів злочину, пов'язаних з гомосексуальністю, за скоєння яких застосовуватиметься смертна кара. Проектом пропонувалось відкласти будь-які міжнародні зобов'язання з прав людини Уганди в тій мірі, в якій з ними були несумісні положення законопроекту. Міжнародні партнери Уганди, у тому числі країни-донори, публічно критикували можливі наслідки прийняття законопроекту у зв’язку з міжнародними зобов’язаннями Уганди в сфері прав людини. Було повідомлено, що ряд держав-донорів готові припинити або зменшити підтримку Уганді, якщо законопроект стане законом. Уряд Уганди висловив зобов'язання перед міжнародними донорами, що законопроект не стане законом. У травні 2010 року Комітет Кабінету міністрів, призначених для розгляду проекту рекомендував відкликати проект з парламенту у його нинішньому стані. На кінець 2010 року проект все ще був у комітеті і продовжує зазнавати міжнародної критики.

Конвенція ООН проти тортур: повідомлення про причетність Великобританії до тортур.

У 2009 році Спільний комітет (JCHR) провів розслідування у зв'язку з твердженнями про співучасть Великобританії в тортурах, пов'язаних з виконанням і жорстоким поводженням з особами, підозрюваними у скоєнні терористичних злочинів за кордоном[26]. У цій доповіді Спільний Комітет закликав уряд, ініціювати повне публічне розслідування звинувачення на адресу Великобританії та співробітників її служби безпеки. Цей Звіт був реакцією на питання міжнародної громадськості з приводу ролі Великобританії, які також піднімались дипломатичними партнерами як в ЄС так і в Раді Європи протягом значного періоду[27].

Він також був наслідком рішення нової Адміністрації США при Президенті Обамі, опублікувати низку документів, пов'язаних з обвинуваченнями в причетності США до катувань, нелюдського і такого, що принижує людську гідність поводження з затриманими, в тому числі в Іраку, і тих, хто звинувачується в причетності до виконання[28]. Влітку 2010 року новий коаліційний Уряд Великобританії оголосив публічне розслідування звинувачень Великобританії щодо співучасті у тортурах. Уряд пояснив, що це розслідування було призначене як відповідь на внутрішню і міжнародну критику і з метою запобігання дорогим, внутрішнім судовим процесам, про які говорили жертви тортур[29].

Грузинський закон про збори та демонстрації.

У липні 2009 року Парламент Грузії вніс зміни до Закону про збори та демонстрації. Стаття 13 Закону впроваджувала положення про те, що, якщо збори чи демонстрація порушують Закон, вони повинні бути припинені відразу на прохання представницького органу місцевого самоврядування, і особи, відповідальні за організацію зборів чи демонстрації, повинні припинити збори або демонстрацію і вжити заходів для переміщення учасників. Внесення змін викликали критику громадянського суспільства, а німецьке та шведське Посольства видали публічні заяви щодо закону. Поправки були розглянуті як створення перешкод та невиправданого втручання в право на свободу зібрань. Згодом, у серпні 2009 року Перший віце-спікер парламенту Грузії звернувся з проханням до Венеціанської Комісії про надання експертного висновку щодо внесених змін. На думку Комісії, стаття 13 була несумісною та встановлювала неоправдані обмеження до права на свободу зборів. Наслідком критики був перегляд статті 13 і внесення змін. Так, вимога щодо негайного припинення була замінена на положення, згідно з яким на запит уповноваженого представника організатори зобов'язані звернутися до учасників зборів або демонстрації, і докласти зусиль для припинення порушень протягом найближчих 15 хвилин. І тільки після того, як організатори доклали всіх зусиль і не досягли успіху, правоохоронні органи можуть вжити заходи для припинення зборів чи демонстрації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процес звітування.	\|	Індивідуальні заяви: право на подачу індивідуальної скарги.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.