• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття права землекористування

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ ІМЕНІ С.З.ГЖИЦЬКОГО

Кафедра правознавства

ЛЕКЦІЯ

З навчальної дисципліни «Екологічне право» на тему

«Право землекористування та користування надрами».

ЛЬВІВ

Тема: Право землекористування. користування надрами

Поняття права землекористування.

Об'єкти та суб'єкти права землекористування.

Права та обов'язки власників землі і землекористувачів.

Правове регулювання охорони та раціонального використання земель.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

Правова охорона та використання надр, особливості права надрокористування.

Раціонального використання надр.

8.Юридична відповідальність за порушення гірничого законодавства.

Поняття права землекористування

Наша держава має могутній природно-ресурсний по­тенціал. В Україні зосереджено більше половини світових запасів найродючіших ґрунтів - чорноземів, найважливі­шого ресурсу сільського господарства і найбільшого капіталу країни. Кожний п'ятий гектар - це особливо цінні землі, перелік яких визначено статтею 150 Земельного кодексу України.

Право землекористування - це користування землею у визначеному законом порядку. Воно є одним із елементів права власності на землю, а також самостійним правовим інститутом.

В юридичному смислі власність на земельні ресурси являє собою результат закріплення суспільних відносин власності у правових нормах. При цьому характер і зміст юридичних норм щодо права власності на землю визначаються економічними відносинами власності в суспільстві. За своєю сутністю право власності на землю є правом на привласнення її багатств. При цьому маються на увазі не відносини індивіда до конкретної земельної ділянки, а від повідні суспільні відносини, що складаються в процесі привласнення природних багатств землі.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності, виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права й обов'язки. Ця група земельних правовідносин поділяється на дві групи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного користування земельними ділянками, земельний сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальний характер (оренда).

Право користування землею поділяється на постійне та тимчасове.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Право тимчасового користування землею реалізується насамперед на підставі укладеного договору оренди. На думку Ю.В. Корнєєва, М.О. Мацелика, в найближчі роки єдиним реальним шляхом створення оптимальних сільськогосподарських землекористувань ринкового типу є оренда землі, оскільки вона виступає одним із дійових регуляторів земельних відносин при відсутності вільного ринку земель.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України).

На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-ІV відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

У разі дострокового припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами аукціону, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди.

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя (ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін він може посвідчуватися нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Значну новизну щодо правозастосування в земельній сфері вніс чинний з 1 січня 2002 року Земельний кодекс України, яким введено нові правові інститути. Одним з таких інститутів є право земельного сервітуту.

Право обмеженого користування чужими речами (майном) - сервітути - склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доцільність і практичність доведені багатовіковим застосуванням.

Визначення поняття права на сервітут закріплено цивільним та земельним законодавством України. Так, у ст. 401 Цивільного кодексу України зазначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встаровлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У свою чергу, ст. 98 Земельного кодексу України закріпила право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними (земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби влас­ника (користувача) ділянки) і строковими (земельні сервітути, які встановлюються виключно на певний строк).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

На підставі ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

є) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Він може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 Земельного кодексу України).

Читайте також:

1. D (правая) S (левая)
2. I. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
3. II. Поняття соціального процесу.
4. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
5. II. ТЕОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
6. IV. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПЕРШУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ ПОТЕРПІЛИМ.
7. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
8. L. Понятие права
9. O ексклюзивний розподіл на правах винятковості.
10. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
11. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
12. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання

Переглядів: 2300