Правове регулювання охорони та раціонального використання земель.

Охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки - невід'ємна умова усталеного економічного й соціального розвитку України як суверенної держави.

Оскільки земля є одним із основних компонентів навколишнього природного середовища, то охорона довкілля, в тому числі й правова, одночасно охоплює і охорону та раціональне використання землі.

Важливе значення в регулюванні охорони та раціонального використання земельних ресурсів відіграють наступні нормативно-правові акти: Конституція України, Земельний кодекс України, закони України: «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року № 1389-ХІV, «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-1V, «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року№ 963-1V, постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХІI та ін.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Розділ VI Земельного кодексу України повністю присвячений врегулюванню відносин з охорони земель в Україні. Але його правові норми виявилися не зовсім дієвими і як наслідок - Верховна Рада України 19 червня 2003 року прийняла Закон України «Про охорону земель».

Стаття 162 Земельного кодексу України визначає, що охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель (ст. 163 Земельного кодексу України).

За своєю суттю правова охорона земель є видом комплексних правовідносин. Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов'язки людини. Вони можуть бути формально визначені (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необхідних формальних ознак (наприклад, природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими.

Єдине визначення правової охорони земель у юридичній науці відсутнє. На думку О.С. Баб'яка, П.Д. Біленчука, О.Ю Чирви, правова охорона земельних ресурсів - це сукупність правових норм та виникаючих на основі їх застосування правовідношепь, спрямованих на здійснення заходів по збереженню земельних ресурсів, їх раціональне використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах теперішнього та майбутніх поколінь. У свою чергу, В.Л. Мунтян під правовою охороною земель розуміє систему правових норм, які містять приписи, направлені на збереження земель, відновлення й підвищення їх родючості, що здійснюються з метою раціонального використання землі в інтересах підвищення добробуту людей.

Правова охорона земель сприяє зміцненню законності в галузі земельних відносин. Ці поняття взаємопов'язані. Правова охорона земель і законність передбачають:

наявність необхідних законодавчих та інших правових актів;

точне застосування і неухильне дотримання вимог закону державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами, землевласниками і землекористувачами;

неминучість відповідальності за порушення чинних норм права, спрямованих на охорону земель. Значне місце серед заходів щодо охорони земель відводиться їх меліорації. Меліорація земель відповідно до Закону України «Про меліорацію земель» та Земельного кодексу України - це комплекс гідротехнічних, інших меліоративних засобів, які здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного й поживного режиму ґрунтів, зберігання і підвшштня їх родючості і формування екологічно-збалансованої, раціональної структури угідь: меліоративні заходи - це роботи, які спрямовані на покращення хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, обводнення пасовищ, створення захисних лісових посадок, проведення культурно-технічних робіт, покращення земель з несприятливим водним режимом й інженерно-технічними умовами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуатація меліоративних систем, включаючи наукове, організаційне і виробничо-технічне забезпечення цих робіт.

Вищезазначене законодавче визначення суті й значимості меліорації земель підкреслює важливість економіко-правової та екологічної охорони, зберігання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення і є суттєвим елементом національної безпеки в сфері економіки держави. Тому форми господарювання в агропромисловому комплексі вимагають організаційно-правових умов забезпечення найбільш ефективного використання земельних, водних та інших ресурсів в зоні зрошення півдня України. Дефіцит органічних добрив і обмеження можливості застосування індустріальних технологій вирощування сільськогосподарських культур визначили гостру проблему зберігання і підвищення родючості ґрунтів. Це народногосподарське завдання значною мірою можна вирішити за рахунок раціоналізації та оптимізації таких ведучих галузей сільського господарства як землеробство, рослинництво, тваринництво, де основним фактором є впровадження науково-обґрунтованих сівозмін і структури посівних площ.

Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є:

- забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;

- пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами;

- повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України;

- поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель (ст. З Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»). Ефективність охорони земель в багатьох випадках залежить від дієвості тих норм права, які регулюють її охорону. Тому важливо мати правові норми, які б забезпечували надійну охорону земель. Будь-яка правомочність має значення лише тоді, коли реально забезпечується, інакше вона втрачає своє значення, силу і дієвість.

Що стосується раціонального використання земель, то у земельному законодавстві України цей термін зустрічається як: по-перше, одне із завдань земельного законодавства України (ст. 4 Земельного кодексу України); по-друге, один із принципів земельного законодавства України (ст. 5 Земельного кодексу України); по-третє, одне із завдань охорони земель (ст. 162 Земельного кодексу України);

по-четверте, одне із важливих завдань земельної реформи в Україні (постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу») та в деяких інших аспектах. Сучасний процес раціонального природокористування, В.В. Костицький вважає, слід розглядати як більш широке поняття, ніж матеріальне виробництво, оскільки воно, поряд із виробничим споживанням і відтворенням природних ресурсів нині охоплює ще й діяльність з охорони навколишнього природного середовища від деградації та забруднення і формування фундаменту майбутньої цивілізації.

Законодавче визначення поняття «раціональне використання землі» відсутнє. У науці під раціональним використанням землі необхідно розуміти досягнення потрібного результату від господарської експлуатації землі при мінімальних затратах з одночасним її збереженням і покращенням в процесі використання.

Забезпечення раціонального використання та охорони земель - один з основоположних принципів Земельного кодексу України, що тісно і нерозривно пов'язаний з таким принципом, як цільовий характер використання земель.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови і межі використання земель для конкретних цілей згідно з категоріями земель.

Стаття 19 Земельного кодексу України встановлює, що залежно від цільового призначення, всі землі в Україні поділяються на наступні категорії:

1) землі сільськогосподарського призначення - землі, що надаються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети;

2) землі житлової та громадської забудови - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Сюди також належать земельні ділянки водноболотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність;

4) землі оздоровчого призначення - землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей;

5) землі рекреаційного призначення - тобто землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів;

6) землі історико-культурного призначення - землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б)городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в)архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова;

7) землі лісогосподарського призначення - землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;

8) землі водного фонду - землі, зайняті водними об'єктами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення - землі, надані в установленому порядку підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншим організаціям, установам для розміщення на них об'єктів виробничого, комунального, культурно-побутового та іншого несільськогосподарського призначення і здійснення ними завдань спеціального призначення. Зміна цільового призначення земель згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення були поставлені на перше місце. Одним із принципів земельного права є відтворений у ст. 23 Земельного кодексу України принцип, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя гіршої якості. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення зумовлюється тим, що вони призначені для виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема, продуктів харчування чи сировини для харчової промисловості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Права та обов'язки власників землі і землекористувачів.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.