Основи міжнародного стандарту в галузі статистики державних фінансів

Рекомендації зі статистики державних фінансів (далі – Рекомендації) є міжнародним стандартом для складання і подання податково-бюджетної статистики. Статистика державних фінансів є інформаційною базою для податково-бюджетного аналізу й відіграє життєво важливу роль як у розробленні та моніторингу обґрунтованих фінансових програм, так і в здійсненні нагляду за заходами економічної політики. В Рекомендаціях подано облік за методом нарахування, розробляються баланси активів та пасивів і передбачається повне охоплення державної економічної й фінансової діяльності. Хоча на сьогодні лише кілька країн у змозі забезпечити відповідність стандартам, установлюваним у Рекомендаціях, кількість таких країн постійно зростає.

Перше видання побачило світ у 1986 році. У ньому викладалися економічні й облікові принципи, використовувані в розробленні статистики, керівні принципи представлення податково-бюджетної статистики на аналітичній основі, що включає відповідні балансуючі статті. Балансуючі статті представляють чисті вартісні показники з тих видів діяльності, що охоплюються певним набором облікових записів, наприклад чиста вартість сукупних доходів за винятком сукупних витрат.

Рекомендації не містили систематичного викладу практичних аспектів розроблення статистики. У другому виданні Рекомендацій наводиться опис спеціалізованої системи макроекономічної статистики (системи СДФ), покликаної забезпечити підтримку податково-бюджетного аналізу.

Мета Рекомендацій полягала в тому, щоб забезпечити комплексну концептуальну та облікову основу, придатну для аналізу й оцінки податково-бюджетної політики, особливо результатів діяльності сектора державного управління і більш широкого-державного сектора будь-якої країни. Сектор державного управління – це сукупність одиниць, що проводять державну політику шляхом надання послуг переважно неринкового характеру та перерозподілу доходів і майна, причому обидва зазначені види діяльності в основному спираються на обов'язкові збори з інших секторів. Державний сектор уключає сектор держаного управління й контрольовані органами державного управління одиниці-державні корпорації, основна діяльність яких полягає у проведенні комерційних операцій.

Податково-бюджетна статистика використовується для аналізу масштабів державного сектора: його внеску у виробництво, інвестиції та заощадження; впливу податково-бюджетної політики на економіку, ситуацію в грошово-кредитній сфері й заборгованість держави; податкового тягаря; тарифного протекціонізму; а також системи соціального захисту. Крім того, можлива оцінка ефективності державних витрат з мстою стійкості податково-бюджетної політики, чистого боргу, зобов’язання з виплати пенсій у рамках системи соціального забезпечення.

Основні концепції, класифікації та визначення, які викладено в Рекомендаціях, застосовувалися для економіки будь-якого типу, безвідносно до інституціональної чи правової структури органів державного управління країни, рівня розвитку її статистики, системи державного фінансового обліку і звітності, масштабу державної власності на некомерційні підприємства.

У другому виданні Рекомендацій представлено оновлений варіант міжнародно визнаних стандартів статистики, необхідних для податково-бюджетного аналізу, що були наведені в посібнику 1986 року. Переглянуті стандарти було узгоджено з відповідними стандартами інших міжнародно визнаних систем макроекономічної статистики: Систему національних рахунків і дві спеціалізовані системи – платіжний баланс та грошово-кредитна й фінансова статистика. Рекомендації для того, щоб виключити можливість значеннєвих різночитань, багато в чому спираються на текст СНР 1993 року, на видання ООН «Класифікації витрат за цілями (Нью-Йорк, 2000 рік). У випадку класифікації функцій органів державного управління» і на щорічне видання ОЕСР «Статистика доходів».

Призначення системи СДФ – забезпечувати статистичні дані, що дозволяють директивним органам та аналітикам послідовно і систематично вивчати динаміку фінансових операцій, фінансової позиції й стану ліквідності сектора державного управління чи державного сектора.

СДФ може бути використана також для аналізу операцій органів державного управління конкретного рівня й операцій між різними рівнями державного управління, а також сектора державного управління чи державного сектора в цілому.

Для підготовки зведених даних про загальні результати діяльності й фінансову позицію сектора державного управління чи державного сектора використовують балансуючі статті, такі, як «чисте операційне сальдо», «чисте кредитування/запозичення» і «зміна чистої вартості активів».

Ефективне визначення і кількісне вимірювання таких балансуючих статей досягається в рамках інтегрованої та комплексної основи обліку СДФ.

Деталізовані дані системи СДФ можуть використовуватися для вивчення конкретних сфер державних операцій. Наприклад, дані про рівні витрат, понесених у зв’язку з наданням певного виду соціальних послуг, чи про обсяги запозичення в банківській системі, здійснюваного органами державного управління.

Дані системи СДФ можуть використовуватися разом з даними інших систем, щоб оцінювати динаміку показників сектора державного управління чи державного сектора. Уведення міжнародно визнаних стандартів дозволяє використовувати статистику державних фінансів для міжнародного порівняльного аналізу державних операцій, наприклад для зіставлення рівнів податків чи витрат щодо валового внутрішнього продукту.

Діяльність сектора державного управління і державного сектора трактується відповідно до визначень, наведених у СНР 1993 року. Ці сектори визначаються як інституційні одиниці, що здатні володіти активами, приймати зобов’язання і проводити економічну діяльність та операції з іншими структурами від свого імені. Ці характеристики роблять інституційні одиниці об'єктом економічного й статистичного інтересу, який може бути реалізовано шляхом складання повного набору їхніх рахунків, уключаючи баланси активів та пасивів.

У СДФ відбиваються операції й інші економічні потоки. Потоки відбивають утворення, перетворення, обмін, передачу чи зникнення економічної вартості. Операції у своїй більшості – це взаємодія між двома інституціональними одиницями, що здійснюються за взаємною згодою. У звіті про операції органів державного управління відображаються результати всіх операцій, проведених у звітний період. Вони класифікуються як доходи, витрати, чисте придбання нефінансових активів, чисте придбання фінансових активів чи чисте прийняття зобов'язань. Операції, внаслідок яких утворюються доходи чи здійснюються витрати, ведуть до зміни чистої вартості активів. Операції інших видів спричиняють еквівалентні зміни в активах чи зобов'язаннях і не змінюють чисту вартість активів.

Інші економічні потоки включають зміни цін і цілу низку інших економічних подій, що впливають на обсяг наявних активів і зобов’язань, наприклад списання боргу й утрати в результаті катастроф. Зведені дані про такі зміни активів, зобов’язань та чистої вартості активів наводяться у звіті про інші економічні потоки.

Баланс активів і пасивів сектора державного управління чи державного сектора є звітом про належні цьому сектору запаси фінансових і нефінансових активів, суми вимог інших одиниць до власників таких активів у формі зобов’язань, а також про чисту вартість активів цього сектора, що дорівнює загальній вартості всіх активів за винятком загальної вартості всіх зобов’язань.

Системний підхід до обліку операцій та інших економічних потоків у системі СДФ дає можливість повного взаємного узгодження початкового і підсумкового балансів активів та пасивів. Таким чином, запас активів чи зобов’язань певного виду на початок звітного періоду плюс зміни цього запасу у зв’язку з операціями та іншими економічними потоками дорівнює запасу на кінець періоду. Така статистична система дозволяє цілком описувати й аналізувати наслідки політичних заходів і конкретних економічних подій.

Для потоків та запасів використовуються різні класифікації. Кожна дохідна операція класифікується залежно від того, чи належить вона до податків або інших видів доходів; видаткові операції класифікуються за цілями та економічними видами. Активи класифікуються відповідно до того, фінансові вони чи нефінансові; а фінансові активи й зобов’язання класифікуються як за видом інструменту, так і за сектором одиниці, що випустила актив, власником якого є органи державного управління, чи власником зобов'язання, випущеного органами державного управління.

Між СДФ і СНР 1993 року є певні відмінності. Найбільш важливе розходження полягає в тому, що в системі СДФ основна увага приділяється фінансовим операціям – оподатковуванню, витратам, запозиченню й кредитуванню, тоді як у СНР 1993 року велика увага приділяється також виробництву та споживанню товарів і послуг. У результаті порядок обліку виробничої діяльності органів державного управління в системі СДФ істотно відрізняється від порядку обліку такої діяльності в СНР 1993 року. Значні розходження пов’язані з порядком обліку нагромадження капіталу за рахунок власних коштів, пенсійних програм для державних службовців та ступенем консолідації.

Розроблення статистики державних фінансів є першим етапом складання статистики сектора державного управління в національних рахунках. З цієї причини деякі дані, що, як правило, відсутні в стандартному представленні СДФ, повинні зберігатися в допоміжних облікових записах, оскільки вони необхідні для складання національних рахунків. Наприклад, варто зберігати докладні оцінки по пенсійних програмах для державних службовців, щоб мати можливість використовувати ці дані в рамках іншого підходу до обліку таких програм у СНР 1993 року.

Охоплення окремих категорій операцій може трохи відрізнятися. Наприклад, оплата праці працівників, що у системі СДФ відбивається як витрати, не включає оплату праці працівників, що беруть участь у нагромадженні капіталу за рахунок власних коштів, тоді як у СНР 1993 року оплата праці працівників уключає оплату праці всіх працівників. Разом з тим визначення і структура оплати праці працівників у обох системах однакові. Використання тієї самої назви при різному охопленні може стати причиною непорозумінь.

Позичкові гарантії й неявні гарантії з надання соціальної допомоги у разі виникнення різних потреб можуть мати важливі економічні наслідки для економіки в цілому, однак вони не спричиняють виникнення операцій чи інших економічних потоків, що відображаються у системі СДФ доти, доки фактично не відбудеться певна подія чи не буде виконана обговорена умова. Умовні інструменти відбиваються в обліку як довідкові статті.

Центральне місце в охопленні системи СДФ займає сектор державного управління, визначений, відповідно до СНР 1993 року, на основі інституціональних одиниць. Нерідко окремі функції органів державного управління виконують одиниці державного сектора в більш широкому визначенні. Для обліку податково-бюджетних операцій і видів діяльності, здійснюваних за межами сектора державного управління, рекомендується складати статистику державного сектора й виділяти операції між одиницями сектора державного управління та державних корпорацій (організацій).

У СДФ потоки відображаються за методом нарахування, що означає відображення потоків у обліку на момент створення, перетворення, обміну, передачі чи зникнення економічної вартості.

Використання методу нарахування також означає повну інтеграцію операцій, що не мають грошово-кредитного характеру, в перероблену систему СДФ.

У Рекомендаціях вартісну оцінку потоків, а також активів, зобов’язань і чистої вартості активів проводять за поточними ринковими цінами, але при цьому передбачається також відображення номінальної вартості боргових цінних паперів у довідкових статтях.

СДФ містить повні баланси активів і пасивів, які включають усі запаси фінансових та нефінансових активів, зобов’язань і чисту вартість активів.

Системне відображення в обліку операцій та інших економічних потоків забезпечує можливість повної інтеграції потоків і запасів та узгодження розбіжностей між початковим і кінцевим балансом активів та пасивів.

У СДФ уведено декілька нових балансуючих статей. Така зміна пов’язана з тим, що при аналізі сектора державного управління чи державного сектора необхідно враховувати безліч аспектів, і жоден з показників окремо не може бути достатнім для розв’язання всіх завдань.

Усі операції, пов’язані з придбанням чи вибуттям фінансових активів, ураховуються як фінансові операції, а чисте кредитування/запозичення являє балансуючу статтю, обумовлену як чисте придбання всіх фінансових активів, за винятком чистого прийняття всіх зобов’язань у результаті операцій. У системі передбачається балансуюча стаття – загальне сальдо, яка дозволяє враховувати чисте придбання окремих фінансових активів аналогічно чистому придбанню фінансових активів для цілей економічної політики в Рекомендаціях 1986 року.

Упровадження цілком інтегрованої системи СДФ, наведеної в Рекомендаціях, забере певний час, і темпи цієї роботи визначатимуться специфічними потребами й обставинами конкретних країн. Зокрема, багатьом країнам буде необхідно переглянути свої базові системи обліку щодо принципів обліку за методом нарахування та переглянутих схем класифікації системи СДФ. Важливо пам’ятати, що, незважаючи на використання при описі системи СДФ стандартних термінів бухгалтерського обліку, вона є системою статистичної звітності, що може за багатьма важливими аспектами відрізнятися від базової системи фінансової звітності, на основі якої ґрунтуватиметься значна частина статистики СДФ.

Багато країн дотримуватимуться такого порядку впровадження розглянутої системи. Наприклад, на першому етапі переходу країни можуть упровадити переглянуту класифікаційну структуру звіту про операції органів державного управління чи звіту про джерела й використання коштів і внести виправлення в існуючу статистику на касовій основі, щоб урахувати відомі недоліки такої статистики, наприклад, уключивши в неї інформацію про прострочену заборгованість за доходами чи витратами. Ще одним етапом може стати збирання балансової інформації з фінансових активів та зобов’язань, що дасть змогу оцінити інші економічні потоки в системі, пов’язані з цими фінансовими статтями.

Рекомендації можна підрозділити на два тематичні блоки. У розділах 2 – 4 розробляються концепції, використовувані в системі СДФ, а в розділах 5 – 10 наведено застосовувані класифікації й види потоків чи запасів, що включаються в кожну класифікаційну категорію. Розглянемо ці розділи докладніше.

У розділі 2 наводиться характеристика охоплення сектора державного управління, поділ цього сектора на підсектори і його розширення до державного сектору. У розділі 3 спочатку узагальнюються концепції операцій, інших економічних потоків і запасів активів та зобов’язань. Потім викладаються правила обліку, що регламентують їхнє відображення, включаючи час відображення в обліку, вартісну оцінку й консолідацію. У розділі 4 розглядається аналітична основа, що визначає такий порядок представлення операцій, інших економічних потоків і балансів активів та пасивів, що дозволяє розрахувати балансуючі статті як зведені показники діяльності сектора державного управління.

У розділах 5 – 10 подаються класифікації операцій, інших економічних потоків і запасів активів та зобов'язань. Розділ 5 присвячено дохідним операціям, що являють собою збільшення чистої вартості активів. У розділі 6 – опис видаткових операцій, що призводять до зменшення чистої вартості активів. У розділі 7 розглядається баланс активів і пасивів та класифікація запасів активів, зобов'язань і чистої вартості активів. У розділі 8 представлена класифікація операцій з нефінансовими активами, а в розділі 9 – класифікація операцій з фінансовими активами й зобов’язаннями. Нарешті, у розділі 10 розглядаються інші економічні потоки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Загальна характеристика міжнародного стандарту з грошово-кредитної статистики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.