ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ, ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО, ПРИРОДНОГО, ЕКОЛОГІЧНОГО І ВІЙСЬКОВОГО ХАРАКТЕРУ.

У новій редакції (1999 р.) указується, що закон установлює правові, економічні й організаційні основи діяльності системи цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного, екологічного і військового характеру, що включають органи керування, сили і методи, що створюються для організації і забезпечення захисту населення і територій, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також правові основи міжнародних зобов'язань України з питань техногенної безпеки і цивільного захисту населення. Закон також визначає правові основи захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, органів виконавчої влади і місцевого самопорятунку на випадок застосування способів ураження.

У статті 1 закону приводяться основні терміни і визначення надзвичайної ситуації, органів керування, сил швидкого реагування, систем керування, оперативної обстановки, аварії і катастрофи, небезпечного природного явища, стихійного лиха, екологічної надзвичайної ситуації (екологічна катастрофа), зони надзвичайної екологічної ситуації. Деякі з цих визначень приводилися раніше (аварія, катастрофа та ін.).

У законі визначено основи цивільної оборони (Ст. 2), систему цивільної оборони України (Ст. З), задачі і методи цивільної оборони України (Ст. 4), межі зон надзвичайних ситуацій (Ст. З), основні принципи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (Ст. 6).

У розділі ІІ закону приведені правові основи діяльності органів законодавчої і виконавчої влади і керування з питань цивільної оборони України, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. В другому розділі указуються функціональні задачі, які розв'язують Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України і відповідні міністерства, органи виконавчої влади й інші організації.

У розділі III закону розглядаються статті, що стосуються органів керування з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення і територій.

Розділ V висвітлює права й обов'язки громадян України в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Розділ VI стосується питань підготовки населення в сфері захисту від надзвичайних ситуацій.

Дуже важливе значення має XI розділ, що визначає положення по нагляду і контролю в галузі цивільної оборони і техногенної безпеки. Законом визначено експертизу призначених до реалізації проектів і рішень по об'єктах виробничого і соціального призначення і процесів, що є чи можуть бути джерелами виникнення надзвичайних ситуацій, впливати на забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Експертиза може бути організована і проведена місцевими державними адміністраціями й органами місцевого самопорятунку з метою перевірки і відповідності даних проектів установленим нормам, стандартам, правилам і виконуючих згідно з законодавством України. Нагляд і контроль виконує інспекція цивільної оборони і техногенної безпеки.

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ.Зважаючи на те, що значна частина населення України (офіційно близько 47%) зайнята в сфері трудової діяльності, важливим є розгляд законодавства по охороні праці, розробленого у відповідність із законом "Про охорону праці" (редакція закону - 21 листопада 2002 р.) . Законодавство про охорону праці, у відповідність зі статтею 3 вище зазначеного закону, містить у собі Закон, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про загальне обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що привели до втрати працездатності» і інші нормативні акти, що регулюють взаємини між різними суб'єктами права в цій галузі.

Закон "Про охорону праці" визначає конституційне право громадян на захист їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює взаємини між працюючими громадянами і їх наймачами (роботодавцями), а також, між керівниками підприємств і установ і державних органів при рішенні питань безпеки, гігієни праці і виробничої санітарії.

Чинність Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, що у відповідності із законодавством використовують найману працю, а також на всіх працюючих (Ст. 2 Закону "Про охорону праці").

У відповідності зі статтею 4 закону "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, позначених у законі, основним з який можна вважати пріоритет життя і здоров'я працівників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці, підвищення рівня промислової безпеки, комплексного рішення задач охорони праці, соціального захисту працюючих, встановлення однакових вимог з охорони праці для всіх підприємств і суб'єктів підприємницької діяльності, адаптації трудових процесів по можливостям працівника, використання економічних методів керування охороною праці, інформування населення, проведення навчання, професійна підготовка, підвищення кваліфікації з питань охорони праці, використання світового досвіду організації безпечної роботи.

Законом "Про охорону праці" гарантуються права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору (Ст. 5), під час роботи на підприємстві (Ст. 6), право на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці (Ст. 7), видача працівникам спецодягу і засобів індивідуального захисту (Ст. 8), відшкодування власником збитку працівникам у випадку ушкодження їхнього здоров'я (Ст. 9), охорона праці жінок (Ст. 10), охорона праці неповнолітніх (Ст. 11), охорона праці інвалідів (Ст. 12).

Закон України "Про охорону праці" - це значний крок держави вперед в галузі забезпечення безпеки громадян України.

Дуже важливим документом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року).Дійсний Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що тягне за собою втрату працездатності чи загибель застрахованих на виробництві (далі – страхування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. Задачами страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, попередження нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та інших випадків загрози здоров'ю застрахованих, викликаних умовами праці; відновлення здоров'я і працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків чи професійних захворювань; відшкодування матеріального і морального збитку застрахованим і членам їхніх родин. Чинність дійсного Закону поширюється на осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їхніх форм власності і господарювання (далі – підприємства), у фізичних осіб, на осіб, що забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності. Держава гарантує всім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні закони, правила та інші документи по БЖД	\|	ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.