• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні закони, правила та інші документи по БЖД

У питаннях нормативно-правового регулювання безпеки життєдіяльності не буває першорядних і другорядних правових і нормативних документів. Однак є документи основні, на підставі яких надалі розробляються всі інші.

Деякі з основних нормативно-правових документів по БЖД будуть приведені далі.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ(прийнята на п'ятій cecii Верховної Ради України 28 червня 1996 року).

Основні положення БЖД наведені в Конституції України:

"Людина, її життя i здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права i свободи людини та їх гарантії визначають зміст i спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і воль людини є головним обов'язком держави."(Ст. 3).

"Забезпечення екологічної безпеки i дотримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідку Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави” (ст. 16);

"Правовий порядок в Україні ґрунтується на засідках, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством країни, державною владою та органами місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України." (Ст. 19).

"Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права i свободи людини невідчужуваними та непорушними." (Ст. 21).

"... .Рівність прав жінки i чоловіка забезпечуються .... спеціальними заходами щодо охорони праці i здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг....".(Ст. 24).

"Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від противоправних посягань” (ст. 27);

"Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам". (Ст. 28).

"Кожна людина має право на волю та особисту недоторканість...".(Ст. 29).

"Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права i свободи людини, здоров'я населення, забороняється..." (Ст. 37).

"...Кожен має право на належні, безпечні i здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Використання праці жінок i неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. '' (Ст. 43).

"Кожен, хто працює, має право на відпочинок". (Ст.45).

"Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право забезпечення їx у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, утрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом... Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом." (Ст. 46).

"Кожен має право на житло".(Ст. 47).

'”Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе i своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло." (Ст.48).

"Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально - економічних, медико - санітарних i оздоровчо - профілактичних програм". (Ст. 49).

"Кожен має право на безпечне для життя i здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів i предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена." (Ст.50).

"Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки".(Ст. 66).

"...Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і воль людини і громадянина." (Ст. 102).

"Кабінет Міністрів України ... забезпечує проведення політики в сферах праці і занятості населення, соціального захисту, освіти, науки i культури, охорони природи, екологічної безпеки i природокористування..."(Ст. 116).

Основи законодавства України про охорону здоров’явід 19 листопада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров’я, а саме:

· визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;

· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

· орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

· випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

· багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва й конкуренції;

· децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

У статті 5 “Охорона здоров’я - загальний обов’язок суспільства та держави” вказується, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р. із змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 7 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення й поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

· безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів, програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

· відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь;

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У статті 5 визначені обов’язки громадян, котрі зобов’язані:

· піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян тощо;

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 р. № 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним із пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:

· Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 “Про затвердження правил санітарної охорони території України”;

· Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 “Про комлексні заходи боротьби з туберкульозом”;

· Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, № 341 “Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 роки”;

· Постанова Верховної Ради від 1999.02.19, № 453-XIV “Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб”;

· Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдження хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Читайте також:

1. I. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА.
2. I. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
4. II. Основні засоби
5. II. ОСНОВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ТРУДОВИХ КОЛЕКТИВІВ
6. II. Правила щодо аргументів.
7. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
8. III. Основні обов'язки робітників та службовців
9. IV. Основні обов'язки адміністрації
10. IV. Правила
11. V. Етичні правила психологічних досліджень
12. V. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Переглядів: 806