Питання верховенства права.

Норма права Співтовариства для того, щоб бути повністю імплементованою, має відповідати двом вимогам. По-перше, необхідна можливість посилатися на неї у національному суді, який би захищав це право. Цій вимозі відповідає механізм прямої дії. Однак необхідно, щоб національний суд також надавав пріоритет нормі права Співтовариства у випадках, якщо вона суперечить нормі національного права. В цьому полягає принцип верховенства, або пріоритету, права ЄС. Однак не у всіх державах визнається верховенство міжнародного права (наприклад у Великобританії). В цих умовах проблему вдалось врегулювати Суду ЄС.

Як і концепція прямої дії, принцип верховенства права Співтовариства не був спеціально врегульований у Договорі. Фактично його завжди мали на увазі в структурі й цілях Договору, але необхідно, щоб це було визначене, підтверджене і розвинуте за допомогою прецедентного права Суду Європейських Співтовариств.

Рішення у справі Van Gend & Loosне тільки закріпило принцип прямої дії, а й визначило, що держави — члени Співтовариства, створивши новий правовий порядок, обмежили свої суверенні права на його користь. Однак це все ще не давало відповіді на запитання, що станеться у випадку, якщо між нормою права Співтовариства і національним законодавчим актом виникне колізія. Відповідь була дана у справі Costa & ENEL, яка розглядалася незабаром після справи Van Gend & Loos. Вона стосувалася спору між націоналізованою електропостачальною промисловістю Італії та акціонером однієї з компаній, переданої до державної власності. Суд, підтвердивши положення свого рішення у справі Van Gend & Loosпро обмеження суверенних прав держав-членів, продовжив розглядати колізію між національним правом і правом Співтовариства таким чином:

В 1964 Суд ЄС по справі «Коста» зробив висновок, що передача державами зі своїх національних правових систем в правову систему Співтовариства прав та обов’язків, які виникли на основі договору (установчого), тягне за собою постійне обмеження їх суверенних прав, над якими не може превалювати жодний наступний односторонній акт, несумісний з основами Співтовариства».

Інкорпорація в закони кожної з держав-членів положень, які походять з права Співтовариства, зокрема, з положень і смислу Договору, як наслідок, унеможливлює надання державами пріоритету наступним одностороннім нормам.

Рішення суду в справі Simmenthalще більше деталізувало розв'язання проблеми. В ньому встановлювалося, що природа права Співтовариства унеможливлює "відповідне прийняття нових національних норм, у тій частині, в якій вони були б несумісні з положеннями права Співтовариства". Тому, як постановив СЄС, кожний національний суд зобов'язаний не застосовувати будь-яких національних норм, що можуть пере шкодити йому впроваджувати права, які надаються фізичним особам правом Співтовариства.

Принцип верховенства далі був удосконалений рішенням у справі Factortame. Позивачами в цій справі були іспанські риболови, які намагалися оскаржити законодавство Сполученого Королівства, що зберігало за особами, які мають справжній зв'язок з Великобританією, право зареєструвати судно під британським прапором. Суд постановив, що в разі виникнення конфлікту між правом Співтовариства і національними нормами, останні не лише не беруться до уваги, а мають "бути відкинуті" судами.

Враховуючи те, що верховенство права Співтовариства над національним правом є принципом, держави-члени зобов'язані також забезпечувати, щоб жодна норма національного законодавства не була перешкодою для повної ефективності норм права Співтовариства. Якщо держава-член не зможе цього забезпечити, вона буде притягнута до відповідальності Комісією згідно зі ст. 185 ДФЄС .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пряма дія і пряме застосування нормативних актів ЄС	\|	Субсидіарність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.