• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Г) видобуток і промисел живих ресурсів моря з метою їх раціо-

нального використання — Міжнародна конвенція про регу­лювання китобійного промислу 1946 року; Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982 року;

д) міжнародно-правовий захист навколишнього природного се­
редовища від радіоактивного забруднення — Конвенція про
фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року; Конвенція
про відповідальність операторів ядерних суден 1962 року;
Конвенція про громадянську відповідальність у сфері мор­
ських перевезень ядерних матеріалів 1971 року; Об'єднана
конвенція про безпеку обігу з відпрацьованим паливом і без­
пеки обігу з радіоактивними відходами 1997 року. '

Основними принципами міжнародного екологічного права, які визначають основні засади міжнародної природоохоронної діяльнос­ті й знаходять своє закріплення в міжнародних угодах профільного характеру, виступають:

— міжнародне природно-охоронне співробітництво держав і інших суб'єктів міжнародного права;

— незаподіяння шкоди навколишньому природному середови-

щу;

— оцінка трансграничних екологічних наслідків планованої діяльності;

— навколишнє природне середовище поза державним кордоном є загальним надбанням усього людства;

— міжнародна відповідальність за екологічний збиток;

— свобода дослідження й використання навколишнього природ­ного середовища і його складових компонентів;

— раціональне використання навколишнього природного сере­довища;

— інші.

В умовах триваючої науково-технічної революції, зростання реальної загрози надзвичайних подій техногенного або терористич­ного характеру зростає значення міжнародного співробітництва в цій сфері. Велику роль у такому співробітництві відіграє укладення міжнародних договорів з питань екологічної безпеки. Так, напри­клад, до таких міжнародних конвенцій профільного характеру відносяться:

а) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого впливу на природне середовище 1977 року, що зобов'язує:

— не прибігати до військового або будь-якого іншого ворожо­го використання засобів впливу на навколишнє природне

середовище шляхом навмисної зміни динаміки стану, структури, Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідро­сферу, атмосферу або космос;

— не допомагати, не заохочувати й не спонукувати суб'єктів
міжнародного права до здійснення військового або іншого
ворожого використання засобів впливу на навколишнє
природне середовище;

— використовувати засоби впливу на навколишнє природне
середовище в мирних цілях;

— вживати будь-які законні заходи щодо заборони й запо­
бігання будь-якої діяльності, що суперечить здійсненню
заходів екологічної безпеки;

б) Конвенція про трансграничне забруднення повітря на дальні

відстані 1979 року, що зобов'язує:

— охороняти людину й навколишнє природне середовище від
забруднення повітря, обмежувати, скорочувати й запобі­
гати забрудненню повітря від об'єктів, що перебувають на
державній території;

— за допомогою обміну інформацією, консультацій і моні­
торингу (постійного спостереження) розробити стратегію
боротьби з викидами забруднювачів повітря;

— розробляти найкращі системи регулювання якості повітря,
заходи щодо боротьби з його забрудненням;

в) Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 року, що на-

кладає на держави-учасниці зобов'язання:

— щодо зниження несприятливих наслідків змін клімату, тобто змін у фізичному середовищі й біоті, які виклика­ються зміною клімату й досить негативно впливають на склад, що відновлює здатність або продуктивність при­родних і регулюючих екосистем, або на функціонування соціально-економічних систем, або на здоров'я й благо­получчя людини;

— щодо здійснення ефективних заходів по зниженню шкід­ливого впливу, який впливає на зміну клімату, обумовле­ного діяльністю людини, що породжують зміни в складі глобальної атмосфери, які накладаються на природні ко­ливання клімату, спостережувані протягом порівняльних періодів часу;

— по зниженню викидів (емісії) у кліматичну систему (ат­мосферу, гідросферу, біосферу, геосферу) парникових газів і/або їхніх прекурсорів над конкретним районом і за конкретний період часу;

— по створенню регіональних організацій економічної інте­грації, заснованих суверенними державами певного регіо-

ну, у компетенцію яких входять питання, які регулюються даною Конвенцією або протоколами до неї, і які належним чином уповноважені відповідно до їхніх внутрішніх проце­дур підписувати, ратифікувати, приймати й затверджувати відповідні документи або приєднуватися до них. Особливе значення в реалізації даної Рамкової конвенції має Кіотський протокол, прийнятий 11 грудня 1997 року, який вста­новив досить жорсткі вимоги до виконання положень конвенції, зокрема, обов'язковість створення національних систем для оцінки антропогенних (пов'язаних з діяльністю людини) викидів, створен­ня кадастрів таких викидів, надання всеосяжної інформації про

такі викиди й т.п.

Однак, ґрунтуючись на неможливості виконання вимог Про­токолу, багато держав, у тому числі й США, відмовилися його ратифікувати. У пошуках ефективної й науково обґрунтованої альтернативи, президент США Дж. Буш пообіцяв висунути нові технологічні ініціативи як підхід до вирішення проблеми. Одним з багатообіцяючих напрямків тут є використання чистих технологій, наприклад, на основі електрики, біоінженерії, але просування в цій сфері ледь помітне. За прогнозом Електроенергетичного дослідного . інституту в Каліфорнії, споживання електроенергії в США до 2010 року збільшиться на 250 млрд кВт/год нетто при одночасному зниженні викидів двоокису вуглеводу на 685 млн тонн, завдяки, в основному, прогресу в галузі електротехнічних технологій.

Ефективною для багатьох підприємців могла б стати програма використання вугілля, що забезпечувала б вільний ринок для засто­сування технологій, покликаних знижувати парниковий (теплич­ний) ефект. Останній став проявлятися поступово, і вирішувати цю проблему потрібно також поступово.

Разом з тим, спостерігаються й інші глобальні зміни клімату, які пов'язані із глобальним потеплінням. Доказами глобального потепління служить таке:

— в 1988 році середня температура на земній кулі була на 0,34 градуса по F вище, ніж в 1995 році, коли відзначалася пікова середньорічна температура;

— 1998 рік поставив температурний рекорд минулого тисячо­річчя;

— збільшення температури на полюсах супроводжується зро­станням низьких температур;

— за останнє сторіччя глобальна середня температура на поверхні Землі підвищилася приблизно на 1,1 градуса по F.

Тому обґрунтованим здається, що тісно взаємозалежні еконо­мічні стимули — технологічний прогрес і цінності вільного ринку,

помножені на ефективне міжнародне співробітництво держав, виконання ними зобов'язань, узятих у рамках міжнародних дого­ворів — забезпечать вирішення проблем, пов'язаних із глобальним потеплінням.

У лютому 2004 року, після ратифікації Верховною Радою Кі-отського протоколу, Україна стала 121-ю країною, що погодилася обмежити свої викиди парникових газів в атмосферу.

Ратифікувавши Кіотський протокол, Україна одержала можли­вість реалізувати невикористовуванні нею квоти по викидах парни­кових газів в атмосферу на загальну суму до 2,5 мільярди доларів. На сьогоднішній день більш вигідним для України є участь у спільних інвестиційних проектах, коли західні компанії модернізують очис­ні спорудження на українських підприємствах в обмін на квоти в рамках Кіотського протоколу.

У рамках угоди, українська квота була встановлена на рівні обсягів викидів в атмосферу в 1990 році. Однак унаслідок еконо­мічного спаду 90-х, на сьогодні українські викиди істотно менше виділених квот. Таким чином, на практиці вийшло, що Україна нічого в принципі зменшувати не повинна (могла б і збільшити), а різницю між квотою й фактичними викидами може з вигодою для себе продавати іншим країнам. Є, щоправда, побоювання, що коли ми вийдемо за рівнем виробництва на показник 1990 року,при цьому вже продавши частину «непотрібних» квот, нам потім самим треба буде купувати квоти в країн, що розвиваються. Якщо вони залишаться.

Згідно з Кіотським протоколом базовий рівень викидів дозволили залишити всього трьом державам — Україні, Росії й Новій Зеландії. Ісландії й Австралії навіть дозволили його підняти на 10%і 8% відповідно.

Якщо для індустріально розвинених країн Кіотський протокол означає збільшення витрат на екологію, то Україна, використовую­чи бажання держав ЄС і Японії поліпшити екологічну ситуацію на планеті, може одержати значні фінансові ресурси для внутрішніх потреб.

У рамках Кіотського протоколу існує поняття так званих гнучких механізмів, серед яких для України привабливими є два:

а) торгівля викидами й

б) проекти спільного впровадження, які дозволяють одержувати
доходи від продажу квот.

Продаж частини своєї квоти передбачає продаж «надлишків» тим країнам, які перевищують рівень власної квоти викидів. На сьогодні основним «проблематичним» газом є С0₂, тому торгівля саме квотами вуглекислого газу здатна принести найбільшу ви-

году. По підрахунках експертів, Україна, виходячи з нинішніх показників, зможе запропонувати на ринок квоту на 146 мільйонів тонн вуглекислого газу щорічно, і є другим по величині потенцій­ним продавцем С0₂ (після Росії з 300 мільйонами тонн). Ціна на ці викиди передбачається на рівці 5-20 доларів за тонну, а можливі доходи від продажу квот, по оцінках Німецької консультативної групи, складуть від 740 мільйонів до 2,9 мільярдів доларів. Витрати України при ратифікації протоколу, на думку вчених, обмежаться витратами на створення й підтримку механізмів торгівлі на рівні 5-10 мільйонів доларів.

Ще більш перспективним напрямком є створення проектів спіль­ного інвестування. Так, згідно з Кіотським протоколом, держава, що перевищує обсяги викидів, може зменшувати їхню кількість не на своїй території, а в будь-якій іншій країні за допомогою проектів спільного інвестування. Іноземний виробник при такому механізмі фінансує екологічні проекти, наприклад, в Україні, а зменшення викидів зараховує на свою квоту. Економічна ефективність таких схем є очевидною: рівень технологій екологічно брудних виробництв у тому ж ЄС такий, що вартість їхнього поліпшення набагато вище, ніж у країнах, що розвиваються. Так, по оцінках експертів Світового банку, на кожну тонну зниження викидів С0₂ в Україні необхідно затратити всього 7 доларів, у Росії — 20. У розвинених країнах ці витрати становлять: у СІЛА —190, ЄС — 270, у Японії — 600 доларів. Таким чином, Україна є особливо привабливою для західних інве­сторів, що прагнуть одержати максимальні квоти при мінімальних вкладеннях. Все вищесказане актуалізує міжнародне співробітни­цтво держав в екологічній сфері на різних рівнях: універсальному, регіональному, субрегіональному і двосторонньому.

Читайте також:

1. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
2. Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів
3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
4. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
5. Аналіз використання матеріальних ресурсів
6. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
7. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
8. Аналіз земельних ресурсів.
9. Аналіз місцевих медичних ресурсів
10. Аналіз обмежень дефіцитних і недефіцитних ресурсів
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз трудових ресурсів на підприємстві.

Переглядів: 427