• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Особливості розвитку права

План:

1. Історичні передумови виникнення права. Відмінність норм первісного суспільства від сучасного права.

2. Поняття права, його ознаки, функції та принципи.

3. Класифікація права.

4. Система права і система законодавства.

5. Законодавчі та підзаконні акти в зовнішній формі права.

6. Тлумачення норм права.

7. Світові системи права та їх особливості.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Існує декілька поглядів на політичну організацію суспільства і права в аспекті їх виникнення:

- соціальний розвиток суспільства почався без політичної організації та права;

- соціальний розвиток не тільки почався, а й закінчиться без політичної організації та права;

- політична організація та право виникли й розвиваються разом із виникненням і розвитком людського суспільства.

З’ясувати істину можливо лише з використанням історико-матеріалістичної теорії виникнення держави і права(Л.-Г. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс). Тобто першопричинами виникнення права є той же самий поділ праці, поява надлишкового продукту, поява класів, але безпосередніми причинами або джерелами права виступають: правовий звичай, правотворча діяльність держави та судовий прецендент.

Слід зауважити, що в здатності до об’єднання людей послугував поступовий перехід від кровноспорідненої сім’ї до екзогамної, перехід від колективного до парного шлюбів, заборона шлюбів у середині роду, що в свою чергу привело до вище описаних причин виникнення держави і права.

Влада в первісному суспільстві:

- базувалась на родових відносинах;

- була суспільною, тобто не існувало окремого апарату примусу;

- члени роду виконували свої функції на засадах переконання;

- суспільні відносини регулювалися нормами первісної моралі, звичаїв, традицій;

- первісні суспільні норми поведінки виражали інтереси членів всього суспільства, а сучасні певних класів.

2. Під поняттям „права” слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини та мають загально виражений національний характер.

Ознаки права:

- право – це система правових норм;

- це – правила поведінки загального характеру, які є загальнообов’язковими до виконання;

- вони тісно пов’язані між собою і утворюють правові інститути та галузі права;

- формально визначені і закріплені в правових актах;

- установлюються, санкціонують та забезпечуються державою;

- повинні встановлюватись державою з врахуванням принципів гуманізмі, законності, справедливості й милосердя.

Функції права – напрямки його впливу на суспільні відносини. Їх поділяють на:

а) загально соціальні:

- гуманістична – захищає права людини;

- організаторсько-управлінська – право суб’єктів на розв’язання певних економічних та соціальних проблем;

- інформаційна – інформує про волю законодавця;

- оцінно-орієнтувальна – оцінює та спрямовує поведінку людей;

- ідеологічно-виховна – виховує зразки правомірної поведінки;

- гносеологічна – право само виступає джерелом знань.

б) спеціальні юридичні:

- регулятивна – спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи інших галузях або інститутах;

- регулятивно-статична – закріплює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві в стані спокою;

- регулятивно-динамічна – забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства

- охоронна.

Принципи права:

- закріплюється міра свободи людини;

- юридична рівність однойменних суб’єктів;

- зверхність закону;

- взаємопов’язаність юридичних прав та обов’язків;

- поведінка людей – „дозволено все, що не заборонено законом”;

- поведінка державних органів – „дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”;

- реалізація прав і обов’язків людини чітко закріплені процесуальними нормами;

- правосуддя здійснюється тільки судом;

- юридична відповідальність настає тільки за провину;

- принцип презумпції не винуватості особи.

3. В юридичній літературі право розглядають як:

а) загально соціальне або природне явище: права людини, груп, верств, права нації, народу, людства.

б) юридичне право – це свобода і обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативних документів;

- юридичне об’єктивне право – система всіх правових приписів встановлених державою, які мають загальнообов’язкових характер і є критерієм правомірної чи не правомірної поведінки та існують не залежно від свідомості суб’єкта;

- юридичне суб’єктивне право – це певні можливості, міра свободи, що належать суб’єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

4. Система права - це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами й нормами права. Включає в себе окрім законодавства і правову ідеологія, правове виховання та культуру.

Первинним ланцюжком системи права є норма права. Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норми права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

- розраховані на невизначне число суспільних відносин;

- адресовані не персоніфікованому колу суб’єктів;

- діють у часі та просторі неперервно;

- чинність дії норми права скасовується уповноваженим суб’єктом;

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігається, коли структурні елементи норми права відображено в статті закону. Проте в статті здебільшого викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий спосіб, коли всі норми права містяться в статті нормативно-правового акта; посильні – коли робиться посилання на іншу статтю; банкетний – коли стаття відсилає до іншого нормативного акта.

Норма права має внутрішню структуру, яка утворюється :

- гіпотезою – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції;

- диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки;

- санкція – частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Можуть бути каральними, відновними та заохочувальними.

Норми права утворюють інститут права – який представляє собою відокремлену групу взаємозв’язаних правових норм, що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Найбільш розвиненою формою об’єднання правових інститутів є підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Наступним структурним елементом системи права є галузь права – це сукупність правових норм інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання. Виділяють профілюючі, процесуальні, спеціальні(трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне, фінансове), комплексні – надбудова над основними галузями(страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове). Внутрішню форму права утворюють норми права, інститути, підгалузі та галузі права.

5. Зовнішню форму права утворюють джерела права – способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку. До зовнішньої форми(джерел) права відносять:

- правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки;

- судовий чи адміністративний прецендент – рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов’язковість під час розв’язання всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справа;

- нормативний договір – загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлене між двома і більше сторонами в результаті добровільної домовленості і забезпечується державою;

- нормативно-правовий акт – рішення компетентних суб’єктів, що виносяться в установленому порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою і породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правовий акт поділяється на:

а) закони - нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами і мають вищу юридичну силу та регулюють найважливіші суспільні відносини в країні;

б) підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави та уповноважених на це державою громадських об’єднань із установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів(акти Президента, Вищого арбітражного суду, Конституційного Суду, Генеральної прокуратури, Кабміну, міністерств, державних адміністрацій).

Впорядковують та вдосконалюють юридичні нормативні акти через їх систематизацію. У систематизації розрізняють:

а) інкорпорацію – вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники в певному порядку без зміни змісту(критерії такої систематизації: хронологічний чи алфавітний порядок. Напрямок діяльності, тематика тощо). Види інкорпорації:

- за юридичним значенням(офіційна і неофіційна); за обсягом(загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об’єднання(предметна, хронологічна, суб’єктивна).

Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти.

б) кодифікація – вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці(усунення протиріч та застарілостей) і створенні зведеного нормативного акта. Різновидом кодифікації є кодекс, статут, положення.

6. Тлумачення права є однією з традиційних проблем юридичних наук. Тлумачення не завжди збігається з застосуванням права на практиці, тобто в таких випадках між ними не можна ставити знак рівності.

Під тлумаченням слід розуміти інтелектуально-вольову діяльність суб’єктів права зі з’ясування й роз’яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті. Види тлумачення норм права:

- нормативне(загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правовихнорм, воно тільки з’ясовує зміст існуючих правил поведінки. Не вважається тлумаченням видання положень, наказів щодо застосування того чи іншого закону;

- казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного „казусу”, що визначається конкретними обставинами справи. Воно не має загального значення, а поширюється лише на конкретний випадок.

Офіційне тлумачення може бути:

- автентичним – проводиться тим органом, який створив дану правову норму. Воно є найбільш компетентним і авторитетним;

- легальне тлумачення – дається спеціально уповноваженим на те органом;

- відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центральної установи відомства на запит підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування та застосування окремих повноважень та урядових актів.

Неофіційне тлумачення – роз’яснення норм права, що дається не уповноваженим суб’єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків і поділяється на:

- доктринальне – наукове роз’яснення правових актів, яке міститься в монографіях вчених та науково-практичних коментарях;

- компетентне(професійне) тлумачення – надається юристами;

- буденне тлумачення дається особами, які таким чиномпроявляють свої почуття, емоції, уявлення, думки тощо.

За обсягом тлумачення розрізняють:

- адекватне(буквальне) – зміст і письмовий виклад норми права збігаються;

- обмежувальне(звужувальне) – зміст норми права вужчий за її буквальне значення;

- поширене(розширене) – зміст норми права ширший за його буквальне значення.

Способи тлумачення:

- мовне(граматичне) – з’ясування змісту правової норми через досвід її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства;

- логічне – з’ясування змісту норми права завдяки безпосередньому використанню законів;

- систематичний – з’ясування змісту норми права залежить від її місця в системі правових норм;

- історико-політичний – з’ясування сутності норми права опирається на історичний момент її застосування;

- телеологічне(цільове) – аналіз сутності правової норми іде через з’ясування її мети;

- спеціальний юридичний - аналіз змісту норми права іде через юридичну науку.

7. Англо-саксонська правова сім’я. Основним джерелом права виступає судовий прецендент. Відсутній чітко виражений поділ права на галузі. Право поділяється на загальне та право справедливості. Закон визнається лише після апробування його судовою практикою. Переважає процесуальне право над матеріальним.

Періоди розвитку:

- перший – розпочинається з норманського завоювання Англії в 1066 р. В країні не було загального права. діяли не пов1язані між собою в єдину систему локальні звичаї;

- другий – з 1006 по 1485 рр., до встановлення династії Тюдорів. Поступово долається домінуюча роль місцевих звичаїв і відбувається становлення загального права. Він справив вплив на всі інші етапи становлення правової системи Англії;

- третій – з 1485 по 1832 рр. Період розквіту загального права. Система загального права співіснувала з правом справедливості;

- четвертий – з 1832 р. і до цього часу. Відбулась значна трансформація державного механізму і правової системи. Значних змін зазнала судова система, яка зрівняла всі суди в їх правах.

В наш час поряд із судовими прецендентами діють парламентські статути.

В США окрім судових прецендентів джерелами права виступають закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями чи корпораціями. Велике значення має суд присяжних. Судова система США має федеративний характер і фактично діє 51 система права.

Романо-германська правова сім’я. Дана правова система є найбільш стародавньою і поширеною в світі. Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел. Стійкими демократичними правовими принципами. Забезпеченням строгої юридичної техніки. До романської групи належать правові системи Франції. Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів. До германської відповідно системи ФРН, Австрії, Швейцарії та ін. держав.

Історичні етапи розвитку:

- перший – до 13 ст. Домінував звичай. Широко використовувались кодекси, дігести та інституції Юстиніана. Система правосуддя була розрізненою. В судових засіданнях панувало „звернення до надприродного”. Суперечки вирішувались за законами сильнішого;

- другий – з 13 ст. по 18 ст. Асоціюється з Ренесансом. Передові верстви суспільства почали вимагати від панівних класів того, щоб усі суспільні відносини базувалися тільки на праві. Щоб був усунений режим анархії і сваволі. В цей час зароджується ідея рецепції римського права. Вивчення права розглядалося в тісному зв’язку з нормами моралі. Судова система була орієнтована на норми права, а не на власний розсуд при винесенні рішення. Панувало канонічне право. Діяла інквізиція для боротьби з єретиками;

- третій – триває по сьогоднішній час. Відмінені феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. Рене Давид констатує. Що саме в цей період уперше виникає інтерес до позитивного права. Розвивається публічне, приватне та соціальне право.

Мусульманське право. Мусульманське право є системою норм і найбільш досконалою політико-правовою доктриною в релігійно-общинній групі правових систем. Ця правова система існує в рамках ісламської релігії, яка має державний характер і більш, ніж всі інші світові релігії, пов1язана з правом. Підвалини мусульманського права закладено 7-10 ст. в період розвитку феодальних відносин в Арабському халіфаті. Згідно догм Ісламу, мусульманське право походить від Аллаха. Основою мусульманського права є Коран(читання) – священна книга мусульман. Коран виступає більше моральним джерелом та в ньому закладені принципи мусульманського права, але на практиці юристи користуються книгами написаними юристами, вченими-богословами в різні часи і містять у собі тлумачення Корану.

Крім Корану, до основних джерел мусульманського права належать Сунна, Іджма, Кияс.

Зміни у мусульманському праві щодо пристосування до сучасних умов відбуваються за допомогою так званих юридичних стратагем та фікцій. Вони дозволяють використовувати менталітет і традиції. Що склалися в правозастосовчій практиці мусульманського права(наприклад, лихварством забороняється займатися лише певним категоріям осіб). Для визначення природи ісламських правових систем слід розмежовувати мусульманське релігійне право з позитивними правовими системами мусульманських країн.

Крім того виділяють індійське право, індуське право, соціалістичне, слов’янське.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
6. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
7. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
8. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
9. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
10. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 675