Тема 3. Особливості формування та розвитку державно-правової думки в Україні.

Форма роботи: Лекція.

Мета лекції: Дослідити основні історичні аспекти становлення та формування української державно-правової думки.

План:

1. „Руська Правда” – основне джерело права Київської Русі.

2. Володимир Мономах, Повчання дітям. Морально-правовий та виховний аспекти.

3. Пилип Орлик. Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького.

4. Державно-правові думки українських вчених правознавців.

5. Нація як основа державотворення. Погляди В.Липинського, С.Дністрянського, М.Міхновського, Д.Донцова, М.Сціборського.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Руську Правду вперше відкрив В. Татищев в 1738 році. Можливо Руська Правда була введена в дію Ярославом у 1037 році. Руська Правда дійшла до нас у 106 списках, які представляють три редакції: Коротку, Поширену, Скорочену. Характерно, що всі ці редакції відображають різний рівень розвитку давньоруського права. Найдавнішою редакцією є „Коротка Правда”, яка включає в себе Правду Ярослава(стт. 1-18), Устав Ярослава(стт. 19-41), Покон вирний(стт. 41-42), Урок мосників9ст. 43).

Поширена Правда складається з Короткої Правди та Устава Володимира Мономаха. Скорочена Правда є цілком новим кодексом Правди, який можливо виник у другій половині 18 ст.

Руська Правда регулювала три напрямки суспільних відносин: кримінальний, цивільний та процесуальний.

Кримінальний: За вбивство Коротка редакція дозволяла помсту або виплату вири в 40 гривень, а Поширена редакція забороняла помсту і накладала штраф у 80 гривень. За вбивство людей з різних соціальних груп сплачувалися різні штрафи(княжий туін – 80 грн., холопа – 12 грн). Якщо у вбивці не було з чого платити, то за нього платила громада, в якій він жив. За побиття до крові чи до синців не вимагалося свідків, але, якщо синців не було то вимагалися свідки. Штраф був різним від 3 до 12 гривень. За відрубаний палець – 3 гривні, а за висмикнутий вус – 12 гривень, за відрубування руки, ноги – 40 гривень. Катання на чужому коні каралося трьома гривнями штрафу. Виявивши свою річ у злодія, необхідно було його тягнути на звід і, щоб він пояснював де взяв річ або представляв свідків. За крадіжку тварин платили штраф: княжого коня – 3 грн., коня смерда – 2 грн., за кобилу 60 резан, за вола 1 грн., за собаку, яструба, сокола – 3 грн.( 1 грн.=20 ногат=25 кун=50 резан).

Цивільний: Якщо хтось намагається стягнути з кого-небудь борг, а той почне відпиратися, то слід йому прийти на звід перед 12 чоловіками і, якщо відповідач був неправим, то він платив вартість речі та винагороду в розмірі 3 гривень. За зіпсуті речі передбачалася компенсаційна сплата у сумі їх повної вартості.

Вирникам(ті що збирали податки) взяти 7 відер солоду на тиждень, барана чи тушки з двома ногами, курей по дві щодня та ін. Вирнику встановлювалась плата в 60 гривен 10 резан і 12 вивериць. Вирники повинні збирати виру протягом тижня.

Також була встановлена плата мосникам за збудований міст за роботу ногат, за кожен проліт мосту – ногат, за ремонт – стільки ж.

Передбачалося право передавати речі на зберігання, при цьому свідчення свідків не вимагалося, але вимагалася клятва. Передбачалося стягнення відсотків за позики, але вимагалися свідчення свідків. Також передбачалася можливість настання мажорних обставин, а саме, за втрату купцем чужого товару в результаті шторму чи крадіжки злодіїв, він повинен сплачувати його вартість.

Спадок бояр і дружинників переходив їхнім дітям, в тому числі дозволялося і передавати спадок дочкам. Діти від першої дружини також мали право на спадок(долю матері). Якщо були діти від рабині, то вони разом з матір’ю отримували свободу.

Якщо після смерті батька залишалися малолітні діти і мати виходила заміж повторно, то майно передавалося під опіку при свідках. Опікун повинен зберегти майно і мав право ним користуватися та отримувати прибутки, які ставали його власністю, а майно він повинен передати дітям. Батьківський двір поділу не підлягав і передавався молодшому сину. Також передбачалась сплата судових витрат(наприклад, у вбивстві – 9 кун) та мита за принесення присяги в суді( у вбивстві – 30 кун).

Процесуальні дії базувалися на свідченнях свідків та доказах. Холопи не мали права свідчити.

2. Повчання Володимира Мономах має надзвичайно велике виховне та моральне значення. Князь дане послання писав на схилі своїх літ до свої синів, з метою їх примирити. Він говори: „... Був я молодим і зістарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним. І живи во віки віків”.

„.... У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися. За євангельським словом, „очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умертви гріх....”

„.... Здобути перемогу над нашими ворогами ви зможете лише покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома можна позбутися гріхів своїх і царства небесного не лишитися....”

„... Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: „Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, (господи), так і нас, грішних, помилуй....”

„.... Усього ж паче – убогих не забувайте, але. Наскільки є змога. По силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильному погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте; якщо навіть і хто буде достоїш смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської....”

„... Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо не має ж у цім ніякої потреби....”

„... Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: „Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гріб....”

„.... Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів....”

„... Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло....”

„... Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте....”

„... Жону свою любіте, але не дайте їм жінкам, над собою власті...”

„.... А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітеся, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв..”

3. Створюючи Конституцію Війська запорізького, Пилип Орлик виходив з того, що козацька нація і Україна завжди були вільними. Вважав протекторат Москви ярмом для України. Говорив, що москалі не мають ніякого законного права до України, а навпаки, український народ має людське і природне право боротися проти московського гніту.

В перші статті Конституції покладається обов’язок Гетьмана боронити православну віру. Друга стаття закріплювала кордони України. Які були за правління Богдана Хмельницького. Третя стаття передбачала необхідність мирного договору з Кримським Ханством. В четвертій та п’ятій статтях передбачалося повернути всі укріплення з-під московської влади. Шоста стаття закріплювала значні права за Генеральною старшиною. Гетьман не мав права без згоди Генеральної старшини та полковників приймати надзвичайно важливі рішення. Ця ж стаття передбачала існування Генеральної Ради, яка повинна була збиратися три рази на рік – на Різдво, Великдень та на Покрову.

Сьома стаття передбачає існування Генерального Суду, що позбавляло Гетьмана права на здійснення правосуддя. Восьма стаття зобов’язує Генеральну старшину давати звіт про свої діяння перед Гетьманом. Дев’ята стаття передбачає введення Генерального скарбника, який би був не залежним від гетьмана і наповнював державну казну. В кожному полку теж мали вводитись дві посади полкових скарбників, які теж мали автономію від полковників.

Десята стаття покладала обов’язок на Гетьмана берегти народ від надмірних поборів. Полковники та урядники повинні обиратися народом. Одинадцята стаття встановлює певні податкові пільги для козацьких вдів, дітей-сиріт. Дванадцята стаття передбачала ревізію усіх приватних володінь. Планувалося звільнити купців від несення публічної повинності. Тринадцята стаття гарантувала права усім містам України. Чотирнадцята стаття передбачала існування присяжних Скарбників у кожному місті, котрі би видали міськими прибутками та витратами. В статті п’ятнадцять іде мова про відновлення Державної скарбниці за рахунок регулювання видатків. Шістнадцята стаття знімала ринкові податки і збори з бідного населення.

4. Кістяківський Олександр Федорович(1833-1885 рр.). Своє політичне кредо зафіксував у „Щоденнику” так: „Моя теорія – теорія прогресивного конституціоналізму”. Його „Щоденник” орієнтує на такі демократичні вимоги: недоторканість особи(крім злочину); свобода слова і віросповідання; право зборів і об’єднання в корпорації; місцеве та державне самоврядування; право народу на розпорядження державним бюджетом. . О. Кістяківський вказував на право відозви посадових осіб, судову підзвітність чиновників.

Кістяківський Богдан Олександрович(1868-1920). Розглядав декілька понять права: по-перше, сукупність норм, які визначаються державою та нею і забезпечуються; по-друге, право є сукупність правових відносин, що здійснюються у житті; по-третє, під правом розумів сукупність тих імперативно-атрибутивних переживань, які шляхом психічної взаємодіїчленів даної спільної групи набувають загального значення і перетворюються на правові норми; по-четверте. Право є сукупність норм, що вбирає в себе ідеї про необхідне, що визначає зовнішні взаємовідносини людей.

Про державу говорив – це відома форма суспільного організму. Метою держави він вважав, що має бути солідаризація інтересів усіх членів суспільства і це можливо досягти лише через правову державу. Виділяв такі типи держав: феодальна, абсолютно-монархічна, поліцейська, конституційна, соціалістична. Ознаками правової держави вважав мають бути: влада обмежена і підзаконна; влада здійснюється за допомогою народу; у такій державі керують не особи, а загальні правові норми; єдність держави та нації.

Владимирський-Буданов Михайло Флегонтович(1838-1916). Для нього не існує держави і права „взагалі”, без конкретного народу. Він визнає індивідуальним процес появи розвитку держав і прав відповідних націй. Як відправне джерело виникнення держави і права він визнає національно-етнічну групу з її особливостями. Право, з погляду науковця. Є продуктом діяльності нації, а не держави, Отже. творцем права у нього виступає народна свідомість і воля, а не держава.

Єфименко Олександра Яківна(1848-1918). Вона відзначала високу роль звичаїв, тому негативно ставилася до нормативного визначення права. Відстоювала створення національного руського права, яке повинно ґрунтуватися на народній правовій свідомості, в основі якого лежали б санкціоновані звичаї, а не нормативні акти держави.

5. В’ячеслав Липинський.

- політичним ідеалом для України є спадкова монархія на чолі з гетьманом;

- заперечував республіканську парламентську демократію ( влада народу як і влада монарха має бути обмеженою. Він вважав, що спекуляція інстинктами мас веде до загибелі народу);

- вважав за необхідне відновити українську аристократію;

- християнська релігія – обов’язкова передумова відновлення української державності;

- у боротьбі за українську державність відводив провідне місце класу хліборобів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2. Суспільство та основи правосвідомості, правової культури та правового виховання. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави.	\|	Тема: Конституційне право України. Особливості розвитку конституційного процесу в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.