• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема: Основи господарського права. Підприємницька діяльність.

План:

1. Господарське право України: поняття і предмет правового регулювання.

2. Господарські відносини. Суб’єкти господарських відносин.

3. Правовий статус майна суб’єктів господарювання.

4. Господарські зобов’язання. Банкрутство.

5. Відповідальність за порушення у сфері господарювання.

6. Підприємницька діяльність в Україні: поняття, правова основа, основні види та форми підприємництва.

Самостійне опрацювання:

1. Поняття монополізму. Правові підстави регулювання монополізму.
2. Зовнішньоекономічна діяльність. Правове регулювання.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність". Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20-22 Закону України "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні").

Господарську діяльність розглядають як суспільно корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільне корисна господарська діяльність:

по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримати прибуток, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізуватися". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії - господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними кодексами.

Загальну частину господарського права складають правові норми: державних економічних програм; державне планування та державне замовлення; якість продукції; стандартизація та сертифікація; антимонопольні заходи; облік та звітність у сфері господарювання; ціни й ціноутворення. До особливої частини господарського права належать правові інститути й норми, які регулюють конкретні форми(господарські товариства, кооперативи тощо) та види(торгівля, будівництво тощо) господарської діяльності.

2. Специфіка господарських відносин полягає в поєднанні організаційних і майнових елементів. Організаційний елемент пов’язаний з визначенням державою загальних умов і порядку здійснення господарської діяльності через установлення обмежень щодо монополій, єдиних правил обліку і звітності, державних контрактів і державних замовлень тощо.

Майновий елемент господарських відносин зумовлений тим, що вони безпосередньо пов’язані з суспільним виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг в окремих галузях економіки.

За формою господарської діяльності господарські відносини поділяють на:

- виробництва і реалізації продукції;

- закупівлі с/г продукції у вітчизняних виробників;

- капітального будівництва;

- транспорту й надання транспортних послуг;

- державного страхування;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- державного планування економічної діяльності;

- управління державним майном;

- державне управління і контроль у сфері підприємницької діяльності.

Суб’єкти господарського права – юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Ознаки суб’єктів господарського права:

- певна організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;

- юридично відокремлене та закріплене за суб’єктом майно через прийняття установчих документів, самостійний баланс, відкриття рахунків в банках;

- господарська правосуб’єктність, тобто здатність набувати права і нести відповідальність

Підприємство є основною організаційно-правовою формою здійснення господарської діяльності в Україні Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг. Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

За критерієм форми власності підприємства поділяють на: індивідуальні, сімейні, колективні, державні, комунальні, спільні тощо.

Різновидом колективного підприємства є господарське товариство. Господарські товариства розділяють на види за двома основними критеріями: способом формування та функціонування статутного капіталу і межами відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства.

За першим критерієм товариства поділяють на акціонерні та неакціонерні. Акціонерні поділяються на закриті(акції реалізуються лише між працівниками) та відкриті(.акції реалізуються на відкритих торгах).

За межами відповідальності товариства поділяють на:

- з обмеженою відповідальністю. Учасники несуть відповідальність за борги товариства в межах їхніх вкладів до статутного фонду;

- з додатковою відповідальністю. Учасники несуть відповідальність в межах їхніх статутних внесків, а якщо внесків не достатньо, то належним їм майном в рівних частинах;

- повне. Всі учасники несуть солідарну відповідальність усім їхнім майном;

- командитне. Один або два учасники несуть відповідальність усім належним їм майном, а решта лише розміром внеску.

Досить поширеним і специфічним різновидом колективного підприємства є кооператив – добровільне об’єднання фізичних і юридичних осіб через створення іншої юридичної особи на засадах членства, об’єднання пайових внесків, участі у спільній виробничій діяльності та обслуговувані переважно членів кооперативу.

Вступаючи до кооперативу, його члени роблять вступний внесок і пай. Вступний внесок здійснюється у грошовій формі для організації діяльності кооперативу, включається в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається(це можуть бути гроші, майно, земельна ділянка тощо). Дохід кооперативу поділяється між учасниками пропорційно сумі їх внесків.

Об’єднання товариств:

- асоціація – договірне об’єднання для координації господарської діяльності без втручання у виробничу діяльність суб’єктів;

- корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників, якому делеговані певні повноваження у сфері управління їхньою діяльністю;

- консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерн – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових, транспортних організацій, банків тощо на основі певної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Рішення про створення об’єднання обов’язково погоджується з Антимонопольним комітетом, щоб не допустити надмірної монополізації певної сфери господарської діяльності.

3. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом і законом.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
4. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
5. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
6. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
7. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
8. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
9. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду
10. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
11. Б/. Принципи виборчого права.
12. Б/. Юридичні особи як суб’єкти цивільного права.

Переглядів: 2069