• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принципи обмеження радіаційного впливу

Зовнішнім гамма-нейтронним опроміненням, джерелом якого є зруйнований реактор.

Можливі види уражень

При аварії на АЕС з руйнуванням реактора внаслідок парового вибуху серед персоналу та населення можливі механічні травми та термічні опіки, які супроводжуються, як правило, радіаційними ураженнями. Радіаційний вплив є головним. Він характеризується:

2. Бета-, гамма-опроміненням радіоактивного аерозолю та газів, які поступають із зруйнованого реактора.

3. Зовнішнім забрудненням радіоактивними речовинами шкіри та слизових оболонок.

4. Проникнення радіонуклідів в середину організму інгаляційним чи аліментарним шляхом (інкорпорація).

Після аварії основними джерелами внутрішнього опроміненя є стронцій – 90 (період напіврозпаду 29 років, вражає кісткову тканину), цезій – 137 (період напіврозпаду 30 років, вражає кишківник), плутоній 239 (період напіврозпаду 24360 років, вражає легені).

При дозах опромінення 100 Бер і більше виникає гостра променева хвороба (ГПХ) різних ступенів тяжкості:

І – легкий ступінь – 100 – 200 Бер;

ІІ – середній ступінь – 200 – 400 Бер;

ІІІ – тяжкий ступінь – 400 – 600 Бер;

ІV – вкрай тяжкий ступінь – 600 – 1000 Бер.

Крім ГПХ можливе виникнення радіаційних уражень шкіри та слизових оболонок від легкої еритеми до глибоких некрозів. В подальшому можливий розвиток віддалених наслідків:

- захворювання крові (лейкози та ін.);

- порушення імунітету;

- порушення морфології та функції щитовидної залози;

- збільшення частоти новоутворень (пухлин);

- порушення системи згортання крові;

- генетичні наслідки та несприятливий перебіг вагітності;

- вегетативно-судинна нестійкість, ендокринні захворювання, мозкові та судинні кризи, передчасне старіння тощо.

Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають К_пос від 10 до 20, їх підвали - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

1. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопроекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами (цистамін, йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до хімічно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється при дії багатьох вітамінів, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

Аварія на ЧАЕС створила надзвичайно небезпечну для здоров’я людей та навколишнього середовища радіаційну обстановку на значній території України Білорусії, Росії.

Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137).

1 зона – відчудження (площа 675 км²); забрудненість більш ніж 40 кюрі/км².

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 до 40 кюрі/км².

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 кюрі/км².

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 кюрі/км².

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля щодо планування і реалізації заходів захисту населення доцільно виділяти 3 основні фази перебігу аварії:

Рання фаза включає період від початку викиду РР у атмосферу до моменту його припинення та завершення формування радіоактивного сліду. Тривалість цієї фази може становити від кількох годин до декількох діб.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від кількох днів до декількох місяців.

Пізня фаза – це після аварійний чи відновлюваний період, коли відбувається поступове повернення до нормальних умов життєдіяльності. Вона триває юагато років ї завершується одночасно зі скасуванням всіх обмежень на життєдіяльність населення на забруднених територіях.

При виникнення аварії на РНО реалізуються наступні захисні заходи:

- оповіщення та укриття людей;

- проведення йодної профілактики;

- використання засобів індивідуального захисту;

- надання медичної допомоги;

- зонування забрудненої території

Медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО)

В країнах світу в промисловості, сільському господарстві та для побутових цілей використовується до 6 млн. токсичних речовин, біля 60 тис. із них виробляється у великих кількостях, в тому числі 500 речовин, що відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) – найбільш токсичні для людини.

СДОР – це токсичні хімічні сполуки, які при аваріях легко переходять в атмосферу і здатні уражати велику кількість людей. На території України функціонує 1810 об’єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тон СДОР, в тому числі: 9,8 тис. тон хлору, 178 тис. тон аміаку. При великих хімічних аваріях СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище – на поверхню ґрунту, різні об’єкти, в атмосферу, що може стати причиною масових отруєнь людей. Прикладом може бути аварія, яка трапилась в 1984 р. в м.Бхопала (Індія) на хімічному комбінаті. В результаті отруєння ізоціанатом померло 20 тис. чоловік, постраждало близько 200 тис. чоловік.

До хімічно небезпечних об’єктів відносять:

1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної промисловості.

2. Підприємства, оснащені промисловими холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, що використовують аміак. та хлор.

3. Станції по очищенню водопровідної води та очисні споруди, що використовують хлор.

4. Склади та бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються в сільському господарстві.

5. Склади та бази з запасом речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації.

6. Залізничні станції, що мають місця для відстою вагонів зі СДОР.

7. Трубопроводи, що використовуються для транспортування СДОР.

Класифікація хімічно небезпечних об’єктів.

Хімічно небезпечні об’єкти в Україні в залежності від кількості населення, що може потрапити у зону хімічного забруднення, розподілені по ступенях хімічної небезпеки:

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол. ( 76 об’єктів. )

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.( 60 об’єктів).

ІІІ ступінь – у зонах можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол. – (1134 об’єкта).

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту. (540 об’єктів.)

Всього на території України у зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 20 млн. чол. В м. Києві таких об’єктів 40, з яких 8 віднесені до 1 ступені небезпеки.

Хімічно небезпечні об’єкти характеризуються:

1.Ступенем хімічної небезпеки (виділяють 3 ступеня небезпеки об’єкта), в залежності від кількості СДОР.

По хлору: І ст. – 250 т і більше.

ІІ ст. – 250 – 50 т.

ІІІ ст. – 50 –0,8 т.

2. Коефіцієнтом еквівалентності отруйної речовини до однієї тонни хлору:

аміак – 10; сірководень – 10; оксид азоту – 6; синильна кислота – 2;

фосген –0,75.

Токсична дія СДОР на організм людини визначається наступними факторами:

- фізичні якості СДОР (агрегатний стан – рідина, аерозоль, розчинність у воді, жирах, швидкість гідролізу, летючість, температура кипіння, затвердіння, спалаху);

- хімічні властивості СДОР використовуються при проведенні індикації, дегазації, при наданні медичної допомоги та лікування отруєних (ІПП, антидоти);

- шляхи надходження СДОРв організм – інгаляційний, через шкірний покрив та слизові оболонки, стравохід, а також через опікові поверхні та рани. При будь-якому шляху надходження СДОР в організм людини можливі три види дії (рефлекторна, місцева та загальнорезорбтивна);

За клінічною картиною ураження виділяють 7 груп СДОР, які можуть викликати масові ураження людей при аваріях з їх викидом в навколишнє середовище:

1. Речовини переважно задушливої дії:

а) з вираженою припікаючою дією (хлор, трихлористий фосфор);

б) зі слабкою припікаючою дією (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки).

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (оксид вуглецю, синильна кислота, етиленхлорид).

3. Речовини, яким властиві задушлива та загальноотруйна дії:

а) з вираженою припікаючою дією (акрилонітрил);

б) зі слабкою припікаючою дією (сірководень, оксид азоту, сірчастий ангідрид).

4. Нейротропні отрути, тобто речовини, які порушують функції ЦНС та периферичної нервової системи (ФОС).

5. Речовини, яким властиві задушлива та нейротоксична дії (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин та структуру клітин (діоксин).

7. Метаболічні отрути (етиленоксид, діметилсульфат).

Характеристика осередку СДОР

В результаті попадання в навколишнє середовище СДОР, на території аварійного об’єкту утворюється зона хімічного зараження, в середині якої виникає осередок хімічного ураження СДОР.

Зона хімічного зараження – територія, на яку поширилася хмара СДОР з небезпечною для людини концентрацією в результаті аварії на ХНО.

Осередок хімічного ураження – територія, в межах якої в результаті аварії на ХНО виникли масові ураження людей, зараження місцевості.

В зоні зараження може формуватись один або декілька осередків хімічного ураження. Осередок хімічного ураження характеризуються стійкістю і швидкості дії СДОР на організм людини. Критерієм оцінки є 1 година (більше чи менше): стійкість і дія на людину більше 1 години – стійкі і сповільненої дії, менше 1 години – нестійкі і швидкої дії.

За цими критеріями виділяють 4 типи осередків ураження СДОР:

– стійкі, швидкої дії (ФОС, аналін);

– стійкі, сповільненої дії (сірчана кислота, етилсвинець);

– нестійкі, швидкої дії (хлор, аміак,синильна кислота, окис вуглецю);

– нестійкі, сповільненої дії (фосген, азотна кислота, гексахлоран).

Для осередків уражень швидкодіючими речовинами характерно:

- одномоментне (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидкий прояв інтоксикації із значною кількістю тяжких уражень;

- дефіцит часу для органів охорони здоров’я для організації роботи. Вирішальне значення в цих умовах набуває само і взаємодопомога;

- потреба в евакуації постраждалих за один рейс.

Особливості осередків уражень речовинами сповільненої дії:

- формування санітарних втрат йде повільно (декілька годин);

- наявність деякого резерву часу для корегування роботи закладів охорони здоров’я;

- необхідність активного виявлення постраждалих серед населення;

- евакуація здійснюється за декілька рейсів.

-

Принципи невідкладної медичної допомоги при отруєннях СДОР

В розвитку гострого отруєння виділяють дві фази – токсигенну та соматогенну. Перша відображає специфічну дію отрути на організм. Друга фаза наступає у віддалений час і характеризується формуванням основних симптомів (синдромів) отруєння.

Основні синдроми, що виникають при гострих отруєннях СДОР: порушення дихання, кровообігу, судоми, ураження печінки та нирок, синдром психічних порушень, порушення водно-електролитної та луго-кислотної рівноваги, порушення терморегуляції, алергічні реакції, кисневе голодування тканин.

Надання невідкладної медичної допомоги при отруєннях під час хімічних аварій базується на 4 основних принципах:

1. Запобігання подальшого надходження отрути в організм та прискорення виведення її з органів та тканин - може бути здійснено такими прийомами, як надівання противогазу чи підручних засобів, змивання уражених ділянок шкіри водою з милом або застосування дегазуючих розчинів чи рецептур. При надходженні отрути в шлунок необхідно викликати штучне блювання, провести промивання шлунку, а в подальшому – спорожнення кішківника і проведення різноманітних видів діалізу.

2. Застосування протиотрут (антидотів) – це найбільш радикальний захід, але забезпечує свою ефективність тільки на початковій стадії отруєння.

3. Патогенетична та симптоматична терапія - при гострих отруєннях включає в себе використання як методів посиндромного лікування, так і методів детоксикації організму.

4. Попередження ускладнень. - передбачає використання антибіотиків широкого спектру дії, сульфаніламідних препаратів, введення розчинів глюкози, а також вітамінів групи В та аскорбінової кислоти тощо.

Надання конкретного виду медичної допомоги при хімічних аваріях умовно можна розподілити на три фази:

Перша фаза (до 30 хв.) – після контакту з токсичною речовиною людина потребує виносу або вивозу із зони хімічного ураження, проведення часткоівої санітарної обробки, а також екстренного симптоматичного лікування, що направлено на усунення розладів життьево важливих функцій організму.

Друга фаза (до 2-4 год) – включає проведення заходів медичного сортування та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги, в тому числі проведення антидотної терапії.

Третя фаза (до кількох тижнів) – включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня працездатності серед уражених.

Основні заходи щодо захисту населення при аваріях на ХНО:

- повідомлення персоналу ХНО та населення про хімічну аварію;

- використання індивідуальних та колективних засобів захисту;

- негайна евакуація населення (при необхідності);

- надання медичної допомоги постраждалим та їх евакуація в лікувальні заклади;

- проведення санітарної обробки і дегазації;

- хімічний контроль за навколишнім середовищем, джерелами водопостачання, продуктами харчування.

Медико-санітарні наслідки транспортних катастроф та аварій на шахтах.

До транспортних катастроф відносяться :

автотранспортні , катастрофи на залізницях , авіаційні катастрофи, катастрофи на річковому і морському транспорті .

Автотранспортні катастрофи

Автотранспортні катастрофи посідають перше місце серед транспортних катастроф.

За даними світової статистики щорічно у світі в результаті автотранспортнихгине близько 300 тис. чол. , а загальна кількість травмованих перевищує 15 млн. чол.

За останні роки на дорогах України щорічно внаслідок автотранспортних катастроф гине біля 10 тис. чол. При цьому слід відзначити, що значна частина постраждалих гине від несвоєчасного надання медичної допомоги, хоча травми в ряді випадків не є смертельними по тяжкості .

До основних причин транспортного травматизму належать:

- погана організація дорожнього руху;

- несправність або конструктивні недоліки транспортних засобів;

- низька дисципліна учасників дорожнього руху .

Ці обставини призводять до того, що ризик загинути в автотранспортній катастрофі на шляхах України в 5 раз вище, ніж у західних країнах.

Частка автотранспортних катастроф трапляються в певних місцях автошляхів. Ці місця мають назву “геопатогенних зон”, що характеризуються інтенсивним електромагнітним випромінюванням. В геопатогенних зонах, поведінка людей ( пішоходів та водіїв) може бути непередбачена, коли людина не помічає, що трапляється навколо. Існує також взаємодія, зв’язок проміж швидкістю руху об’єкта та електромагнітним випромінюванням геопатогенної зони. Негативний резонанс виникає при швидкість руху 70-75 км/год, що позначується на реакції водія. В цих місцях водії і пішоходи маються бути дуже обережні.

Першими на дорожньо-транспортний випадок прибуває бригада швидкої медичної допомоги(ШМД). Час виїзду бригади ШМД до місця випадку та добре організована робота збільшують шанси на виживання постраждалих .

По прибутті на місце дорожньо-транспортної пригоди лікар бригади ШМД, що прибула першою, визначає місце стоянки машини ШМД , місце тимчасового збору постраждалих, організує надання медичної допомоги постраждалим та їх евакуацію в найближчі медичні заклади.

На первинний огляд постраждалого передбачено витрачати не більше 40-60 секунд, що забезпечується певним алгоритмом огляду і надання медичної допомоги (АВС):

- ревізія порожнини рота і верхніх дихальних шляхів для відновлення функції зовнішнього дихання;

- оцінка частоти і характеру дихальних рухів, при необхідності штучне дихання “ із рота в рот ”, ручні дихальні апарати;

- визначення цілісності кровоносних судин і одночасно зупинка зовнішньої кровотечі;

- оцінка стану серцево-судинної системи ( підрахунок пульсу, вимірювання АТ ), непрямий масаж серця;

- оцінка стану органів чуття, насамперед органу зору.

Медико санітарні наслідки автотранспортних катасроф можуть бути наступні:

- черепно-мозкові травми;

- травми грудної клітки і живота;

- переломи довгих трубчастих кісток;

- великі рани м’ягких тканин (рвані, глибокі, забруднені землею);

- можливе поєднання з опіками.

Всі постраждалі з місця пригоди повинні бути як найшвидше евакуйовані в найближчі лікувальні заклади, де їм буде надана допомога в потрібному обсязі.

Катастрофи на залізницях.

Основними причинами залізничних катастроф є:

- порушення вимог технічної експлуатації колійного господарства та правил безпеки при транспортуванні вантаж;

- дії зовнішніх факторів – у зонах стихійних лих, техногенних катастроф на підприємствах газової та нафтової промисловості , вибухів , пожеж тощо :

- неправильні дії ( бездіяльність ) локомотивних бригад та чергового персоналу станції;

- зіткнення з перешкодами ( машини , люди , тварини );

- терористичні акти

Понад 40,0% залізничних аварій пов’язані з діями або бездіяльністю шляхових працівників. Особливу небезпеку несуть аварійні ситуації при перевезеннях РР та СДОР. Ці аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей та радіоактивного забруднення довкілля, а при впливі СДОР – до гострого отруєння людей та хімічного забруднення повітря, ґрунту, об’єктів колійного господарства та прилеглих населених пунктів.

Залізничні аварії і катастрофи класифікуються за видом рухомого складу та кількістю постраждалих.

Залежно від чисельності потерпілих катастрофи на залізничному транспорті поділяють на 5 категорій :1. – до 5 чол; 2. – від 6-15 чол; 3. – 16-30 чол; 4. – 31-50 чол; 5. – більше 50 чол.

Види уражень при залізничних катасрофах можуть бути наступні:

- механічні травми – 90,0%;

- механічні травми плюс темічні опіки – 10,0%;

- острі отруєння плюс хімічні опіки;

- радіаційні ураження;

- комбіновані та поєднанні ураження.

Структура санітарних втрат за ступенем тяжкості ушкоджень може бути наступною:

- легко уражені – 35,0-40,0%;

- уражені середнього та тяжкого ступеня – 20,0-25,0%;

- дуже тяжко уражені – 20,0%;

- в термінальному стані – 20,0%.

За локалізацією при залізничних катастрофах ушкодження розподіляються наступним чином: голова –60,0%, кінцівки до 35,0%, груди, живіт з розривом внутрішніх органів – більше 20,0%, стегно та крупні суглоби – до 10,0 –12,0%

Характерними рисами аварій на залізниці є ймовірність травматичних ампутацій та складність вивільнення постраждалих з під конструкцій вагонів та локомотива.

Авіаційні катастрофи

Під авіаційною катастрофою розуміють авіаційну подію, що призвела до загибелі хоча б одного з членів екіпажу або пасажира, повного або часткового руйнування повітряного судна або його безслідного зникнення.

Аналіз причин випадків авіакатастроф дозволив встановити , що у 50,0-60,0% вони пов’язані з помилками людей, що відповідають за безпеку польотів, 15,0-30,0% з них виникають внаслідок відмови техніки, 10,0-20,0% внаслідок впливу оточуючого середовища ( метеофактори ), а 5,0-10,0% – через інші причини, які часто не визначаються. Аварії та катастрофи літальних апаратів можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, на зльоті, під час польоту, при посадці аж до вимикання двигунів. Статистика свідчить про те, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі, а половина у повітрі на різних висотах, причому над важкодоступною територією, або водною поверхнею. Падіння літального апарату який зазнав аварії, може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові будинки, може призвести до руйнування виробничих будівель і порушення виробничих процесів). Особливо небезпечно падіння літаків на АЕС та об’єкти хімічної промисловості, що може призвести до викиду в довкілля РР або СДОР. Відповідно, авіаційна катастрофа може посилюватись катастрофою на землі .

При авіакатастрофах розмір загальних втрат може досягнути 80,0-90,0% загальної кількості людей , які перебувають на повітряному судні . Серед потерпілих особи з механічними пошкодженнями можуть становити 90,0% , у тому числі в стані шоку – 10,0% , з черепно-мозковою травмою – 40,0-60,0%, у 10,0-20,0% можуть бути сполучені травми та опіки.

У зв’язку з отриманими травмами біля 40,0% постраждалих будуть потребувати накладання пов’язок на рани, 50,0 – 60,0% - уведення знеболюючих засобів, 35,0% - іммобілізацію переломів, 60,0-80,0% - евакуацію на ношах і шитах.

Катастрофи на морському і річковому транспорті.

Щодоби в океанах і морях перебуває 25 тис. суден , екіпажі яких нараховують близько 1 млн. чоловік . За даними відомої страхової організації судноплавства Ллойда в акваторіях морів і океанів щорічно гине близько 400 суден ( кожен день 1 судно ), на 7-8 тис. суден трапляються серйозні аварії. За ствердженням спеціалістів кожен рік внаслідок катастроф гине близько 200 тис. чоловік , з них 25,0% - безпосередньо у воді, 25,0% - у рятувальних засобах, 50,0% - разом з кораблем.

Причинами аварій морського і річкового транспорту найчастіше бувають порушення правил техніки безпеки та правил експлуатації технічних засобів . Велике значення має фізичне старіння суднового парку , берегових інженерних споруд . Катастрофи можуть статися як у порту , так і під час руху суден по річці , акваторії моря , озера в результаті вибуху , пожежі , витоку хімічних речовин , зіткнення судин між собою або іншими перешкодами ( наприклад палями мостів ) , посадки судна на мілину або його швидкого затоплення . Небезпечна надзвичайна ситуація на судні, особливо у відкритому морі . Будь-яка катастрофа на воді характеризується ізольованістю людей , відносною недостатністю рятувальних засобів та сил медичної допомоги , можливістю виникнення паніки серед людей , що терплять лихо .

При катастрофах на водному транспорті , величина і структура санітарних втрат буде залежати від характеру розвитку події та кількості пасажирів і членів екіпажу на судні . Про це свідчать випадки , що сталися в м. Ульяновську ( 1983 р. ) , коли в наслідок катастрофи загинуло 175 чол. , в м. Новоросійську ( 1986 р. ) катастрофа з теплоходом “ Нахімов ” , внаслідок якої загинуло 424 чол. , в 1999 р. в Балтійському морі затонув паром “Естонія”, в наслідок чого загинуло 870 чол.

Медико-санітарні наслідки катастроф на воді можуть бути наступні:

- механічні травми;

- термічні опіки;

- гострі хімічні отруєння;

- нервово-психічний стрес;

- переохолодження;

- втоплення;

- вторинні ураження внаслідок розливу нафтопродуктів, тощо.

Аварії на пожежо – та вибухонебезпечних об’єктах.

В Україні діє понад 1,5 тисяч пожежо – і вибухонебезпечних об’єктів, на яких сконцентровано близько 13 млн. тон твердих і рідких небезпечних речовин.

Вибухо - та пожежонебезпечні об’єкти – це об’єкти, на яких виробляються, зберігаються і транспортуються вибухо – і пожежонебезечні речовини до них відносяться підприємства, у виробничому процесі яких використовуються вибухо – та пожежонебезечні речовини, а також залізничний і трубопровідний транспорт.

Медико санітарні наслідки аварій на вибухо – та пожежонебезечних об’єктах можуть бути наступні:

- термічні опіки;

- механічні травми;

- баротравма органів дихання;

- розрив барабанної перетинки;

- черепномозкова травма;

- баротравма органів шлунково – кишкового тракту.

Основними чинниками ураження на вибухонебезпечних об’єктах є:

- повітряна ударна хвиля, що супроводжується метальним ефектом – відкиданням людей на декілька метрів, що призводить до виникнення у них закритих ушкоджень внутрішніх органів, черепа та опрно – рухового апарату;

- “вторинні сняряди” (уламки скла, будівель, обладнання) із високою кінетичною енергією що спричиняють множинні поранення за характером близькі до вогнепальних;

- перекриття будинків,що зруйнувались, призводять до стиснення і закритих ушкоджень внутрішніх органів, черепа та кінцівок;

- обставини,що супроводжують катастрофу та обумовили її раптовість, масштаби, особливості руйнацій та загибель людей, викликають психічні травми, що проявляються у формі психозу чи депресії.

Серйозне занепокоєння в Україні викликають склади з пальним, широка мережа бензо-і газозаправних станцій, нафто-і газопроводів, аварії на яких важко передбачити і усунути.

Пожежо-і вибухонебезпечними в Україні продовжують залишатися склади збоєприпасами і твердим ракетним паливом, яких нараховується понад 150.

Аварії на шахтах.

В Україні на даний час експлуатується майже 200 шахт, більшість з яких не рекоструювалася більше 20 років і вимагають заміни вентеляційного та іншого обладнання.Не всі шахти мають апаратуру оповіщення при аварії, пожежі та вибухи. Не достатня забезпеченість засобами індивідуального захисту (ізолюючими протигазами). Крім того, висока вологість, зміни температури довкілля, зниження рівня кисню в атмосфері, обтяжують прояв дії токсичних речовин і пилу. Ці фактори формують високий рівень травматизму у вугледобувній галузі, підвищують імовірність виникнення надзвичайних ситуацій.

Безпечність українських шахт:

- 90,0% шахт – газонебезпечні;

- 30,0% шахт – небезпечні через раптові викиди вугілля, породи, газу;

- 70,0% шахт – небезпечні через вибухи викидів вугілля;

- 30,0% шахт – небезпечні через самозаймання вугілля.

Вибухи метану та вугільного пилу, обвали породи – основні причини виникнення аварійних ситуацій у шахтах. Протягом секунди , вибух створює колосальні руйнування, отруює атмосферу та уражає гірників на значній відстані шахтових виробіток. Вибухи виникають, як правило, в результаті накопичення метану, порушення техніки безпеки, поломки машин та обладнання. Вибух супроводжується виникнення потужної ударної хвилі повітря, полум’ям з високою температурою, утворенням високих концентрацій монооксиду вуглецю та інших газів. Таким чином, при аваріях на вугільних шахтах уражаючими факторами можуть бути механічні чинники, полум’я, висока температура повітря, висока концентрація оксидів вуглецю (СО і СО₂ ) і низька концентрація кисню.

При аваріях, пов’язаних з вибухами метану, структура санітарних втрат може бути наступною:

- механічні травми – 2,0 –3,0%;

- отруєння оксидом вуглецю(чадним газом) – 40,0%;

- механічні травми плюс отруєння оксидом вуглецю – 15,0%;

- термічні опіки (10,0-60,0% тіла ІІ-ІІІ Б ступеня) плюс механічні травми плюс отруєння оксидом вуглецю – 10,0 – 12,0%;

- опіки верхніх дихальних шляхів 50,0-60,0%.

Треба враховувати , що стан постраждалих буде погіршуватись в разі довгого періоду ізоляції і незручності транспортування під землею.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
5. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
6. Аналіз відхилень від нормативів та їх впливу на прибуток
7. Аналіз впливу постачальників
8. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
9. Аналіз при двох обмеженнях
10. Аналіз при наявності одного обмеження
11. Аналіз факторів впливу на обсяги виробництва суспільного продукту.
12. Антикорупційні принципи

Переглядів: 987