Лекції № 1. Сучасне перекладознавство в Україні.

Рік

Другий семестр

Курс

Теорія і практика перекладу

Тофтул М.Г. Логіка: підручник. — 2-е вид., перероб., доп. — К.: Академія, 2008. — 400с.

ЛІТЕРАТУРА

2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — 2-ге вид. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 536с. — Бібліогр.: с. 534-535

Після здобуття нашої державної незалежності утвердження й захист культурної самобутності українців, нашої етнічної серцевини, не втратили свого значення, а тим самим, не втратив свого значення й художній переклад. Він — у нових умовах —• повинен бути на. передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову".

Р. П. Зорівчак.

Важка, благородна професія перекладача стала необхідною людству з тих часів, як воно - за Біблією - заговорило різними мовами. Перекладачі були потрібні і у дні миру і війни, під час грабіжницьких навал та мирних мандрів, під час ведення торгівлі. Без них спілкування між народами було б неможливим. Робота перекладачів сприяла зближенню далеких культур - європейської і арабської, античної і сучасної, східної і західної. Таким чином люди мали можливість знайомитись з різними течіями в філософії та культурі народів світу, дізнаватися про суспільний устрій інших країн, про розвиток гуманітарних наук. Завдяки творчій діяльності перекладачів народи різних країн прилучалися до вершин наукової і художньої думки, досягнень людського генія. Тому, віддавна і донині, переклад як феномен постійно приваблював і цікавив мислителів і поетів, перекладачів і письменників.

Сучасні теорія і практика перекладу в Україні розвиваються завдяки науковим дослідженням перекладознавців, кожен з яких працює в окремій галузі цієї науки. Кафедра перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка, яку очолює професор Р. П. Зорівчак, займається історією українського художнього перекладу. Під керівництвом Р. П. Зорівчак досліджується творчість найвидатніших українських перекладачів і перекладознавців: Григорія Кочура, Миколи Лукаша, Миколи Зерова, Михайла Рудницького, Олександра Фінкеля. Проводяться розвідки стосовно рецепції української художньої літератури в англомовному світі.

Надзвичайно вагомий внесок у теорію художнього перекладу зроблено українськими вченими В. В. Коптіловим, І. В. Корунцем, О. Фінкелем, і їхні дослідження, разом з розвідками перекладознавців іншщ країн - С. Басснет, С. Влахова, І. Лєвого, А. Лефєвра, Ж. Муненаі А. Поповича, А. Федорова, С. Флоріна, К. Чуковського, - слугують міцним фундаментом для подальшого розвитку цієї науки. Зокрема актуальними питаннями функціонування мови в соціокультурном^ просторі та дослідженням перекладу як міжкультурної комунікації займається завідувач кафедри теорії та практики перекладу з романський мов Київського національного університету імені Тараса ШевченкІ професор О. І. Чередниченко. Велику увагу ролі української мови яі націєтворчого чинника в процесі перекладу приділяє доцент кафедрі теорії та практики перекладу з англійської мови В. Д. Радчук. Теорію контексту та ідіостилю докладно досліджувалися у працях М. О. Новикової. Питання термінологічного апарату, яким оперує перекладознавство, розглядає в своїх наукових розвідках професор Т. Р. Кияк. Різі аспекти словотвору, зокрема у перекладознавчому аспекті, досліджу^ професор Н. Ф. Клименко.

Специфікою перекладу драматичних творів займається Т. Є. Некряч, доцент кафедри теорії та практики перекладу з англійської Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Особливості перекладу поетичних творів є об'єктом вивчення багатьох вчених. Автором розвідок про переклад поезії є професор кафедри теорії та практики перекладу Київського національного лінгвістичного університету І. В. Корунець. Різні концепції та теоретичні засади поетичного перекладу викладено у монографії Л. В. Коломієць "Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської т| американської поезії).

Проблеми перекладу художніх текстів незмінно привертають увагу дослідників, але це зовсім не означає, що інші види перекладу залишаються поза увагою вчених. Проблеми перекладу наукової і технічне літератури розглядають професор В. І. Карабан та професор Л. М. Черноватий. Актуальні питання, що стосуються усного перекладу, зокрема механізмів його здійснення, розглядаються в роботах доцента кафедру теорії та практики перекладу КНЛУ С. Є. Максімова. Методикою викладання перекладознавчих дисциплін займається доцент цієї ж кафедри О. І. Селіванова.

Виклики художнього і науково-технічного перекладу, підводні камені, що чатують на усного перекладача, зокрема, синхроніста, з глибоким розумінням справи розбирає у своїх численних підручниках і монографіях професор Г. Е. Мірам, що працює в Київському інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Він щасливо поєднує в собі багатий досвід практичного перекладача і аналітичний розум вченого-теоретика.

Проблеми перекладу власних імен досліджував в своїй роботі завідувач кафедри англійської філології і перекладу, директор Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету професор А. Ґ. Ґудманян.

Інтердисциплінарний характер художнього перекладу не підлягає сумніву. До досягнень у галузі перекладознавства долучаються розвідки багатьох учених, чиї інтереси лежать у сферах лінгвістики, літературознавства, естетики, поетики, психології творчості, стилістики, семіотики. Новий вимір перекладознавчим студіям і практиці художнього перекладу додає когнітологія, зокрема, концептуальний аналіз, що бурхливо розвивається в наші дні (А. Д. Бєлова, А. Вежбицька, С. А. Жаботинська, О. М. Кагановська, І. С. Шевченко). Концептуальний аналіз художніх текстів є потужним інструментом, який допомагає ретельно досліджувати глибинні текстові структури, відтворювати їх засобами іншої мови і вводити в обіг іншої культури. Окремі положення соціосеміотики, започатковані М.А.К. Гелідеєм, висвітлюють куль¬турні імплікації оригінального тексту і дають можливість адекватно відтворювати їх у перекладі. Більшість дослідників визнають теорію перекладу як самостійну науку. Але західноєвропейська школа (Р. Ба-ум) трактує її як прикладну зіставну лінгвістику, чеська школа перекладу - як розділ стилістики (Б. Ілєк, К. Горалєк, І. Бєчка), данська школа (Дж. Голмс, Ван ден Брок, А. Лефевр) - як частину семіотики.

Представники класичної радянської школи перекладу вважають теорію перекладу наукою, що тяжіє до літературознавства. До них відносяться перекладачі-практики, які зробили значний внесок в науку: К. І. Чуковський, І. О. Кашкін, В. В. Левік, П. Топер. Інші вважають теорію перекладу лінгвістичною наукою. Це світила радянської лінгвістичної школи (А. В. Федоров, Л. С. Бархударов, В. Н. Комісаров, Я. И. Рецкер), а також лейпцігська школа на чолі з Андре Класом.

Анна Лілова розглядає теорію перекладу не як літературознавчу чи лінгвістичну, а самостійну дисципліну, яка перетинається з лінгвістикою, літературознавством, естетикою, історією, кібернетикою, соціологією та психологією.

В. Н. Комісаров в книзі "Слово о переводе" подає чотири визна¬чення перекладу залежно від лінгвістичної теорії, яка створила під¬ґрунтя для перекладу [18].

А. В. Федоров вважає, що переклад - це вміння "виразити вірно й повно засобами однієї мови те, що вже виражено раніше засобами іншої мови" [35].

За визначенням Л. К. Латишєва, "переклад - вид мовного посередництва, суспільне призначення якого полягає в тому, щоб наблизити двомовну комунікацію до звичайної одномовної комунікації"" [23], тобто згідно з цим визначенням виключається творчий характер перекладу.

Г. Р. Гачечіладзе: "Художній переклад - це вид художньої творчості, де оригінал виконує функцію, аналогічну тій, яку виконує для оригінальної творчості жива дійсність" [8].

А. Лілова: "Переклад - це специфічна усна або письмова діяльність, спрямована на перестворення існуючого однією мовою усного або письмового тексту іншою мовою, при збереженні інваріантності змісту та якості оригіналу, а також авторської автентичності" [24].

Проте усі наведені визначення є дещо однобокими. Чимало труднощів викликають спроби класифікувати види перекладу. Проблема типології має велике значення для перекладача, оскільки різні типи текстів потребують різних підходів. Тип тексту має визначати принцип перекладу. Однак існує плутанина між такими поняттями, як форма перекладу, вид перекладу і жанр перекладу. А. Лілова виділяє усну, письмову та машинну форми перекладу. А як види перекладу - переклад суспільно-політичних текстів, художній переклад та науково-технічний переклад. Кожен з цих видів розподіляється на жанри. Наприклад, художній переклад включає казку, баладу, повість, ліричний вірш тощо. А Л. С. Бархударов видом перекладу вважає те, що А. Лілова називає формою, і виділяє наступні види перекладу: письмово-усний, усно-письмовий та письмово-письмовий [24]. А. В. Федоров, у свою чергу, називає види жанрами і виділяє три жанри: газетно-інформаційні і наукові тексти, суспільно-політичну і художню літературу [35].

Майже усі дослідники дотримуються класифікації, в основі якої лежать функціональні стилі, характер лексики тексту перекладу. Однак, перекладацький досвід свідчить, що лексика не є основною проблемою, з якою стикається перекладач. Отже, при типологізації перекладу навряд чи слід виходити з теорії функціональних стилів.

Перекладач завжди працює з текстом, не принципово з усним чи письмовим. Підґрунтям теорії перекладу є теорія тексту. Згідно з цією теорією, текст - це код. Створюючи текст, автор кодує в ньому інформацію. Читач, читаючи текст, цю інформацію декодує. Перекладач спочатку виступає як читач, тобто декодує авторський текст, а потім, як автор, кодує набуту інформацію засобами іншої мови. Отже, переклад - це творчий процес перекодування інформації з однієї мови на іншу.

Теорія перекладу - наука про закономірності, способи і методи максимально повної передачі інформації в процесі її перекодування з однієї мови на іншу. Метатеорії перекладу - озброїти практичного перекладача теоретичними знаннями і інвентарем, що дозволило б йому перекодувати інформацію з однієї мови на іншу з мінімальними втратами.

Разом з теорією тексту основою теорії перекладу є стилістика декодування. Предметом вивчення теорії тексту є закони, за якими текст функціонує, як єдине ціле. Предметом стилістики декодування є засоби та прийоми найповнішого "вилучення" інформації з тексту.

Предметом теорії перекладу є засоби та прийоми максимального збереження інформації під час її перекодування з однієї мови на іншу, отже, цс підтверджує той факт, що теорія перекладу є самостійною наукою.

Існує думка, що при типологізації перекладу слід виходити з положення, що інформація, яка міститься в текстах, буває двох видів:

1. інформація першого роду- предметно-логічна, об'єктивна інформація, тобто думки автора про оточуючий світ;

2. інформація другого роду - суб'єктивна інформація: оцінна, емоційна інформація, тобто почуття, емоції, настрій автора.

Тексти перекладу розподіляються на дві групи: тексти, які містять в основному інформацію першого роду (наукові тексти, газетні статті) і тексти, які містять в основному інформацію другого роду (художня література).

Тексти, в яких превалює інформація першого роду, передають логічну інформацію, раціональні думки автора. Художні твори, якою б мовою вони не були створені, передають почуття автора, які потім сприймаються читачем. Передача почуттів стає можливою шляхом створення образа.

Розробляючи апарат дослідження художнього тексту, В. В. Виноградов увів поняття образ автора - організуючий параметр, "фокус" літературного твору, його детермінанта, а також не менш важливі поняття структура образа автора (її рівні), авторська модальність, структура та рівні художнього тексту, структура оповіді, ліричний герой, типи оповіді, типи мовлення, трансформація та цілеспрямована взаємодія мовних одиниць в тексті, система образних засобів тексту [4].

Образність - відмінна риса художньої літератури. Образ відтворює у свідомості читача минулі відчуття, оживляє спогади про зорові, слухові та інші чуттєві переживання. Сприйняття стає живим і конкретним. В філософії образ - це відображення дійсності у свідомості людини. Образи, які створюються реальною дійсністю, називаються первинними образами. Образи, які створюються текстом художнього твору, називаються вторинними. Такий образ можна визначити як відрізок тексту, який відтворює у свідомості читача відчуття, емоції і почуття, які закодував в тексті письменник. Образам належить ключова позиція в розробці ідей і тем творів. Правильно відтворений в перекладі образ не викривлює смисл всього художнього твору і може вважатися одиницею перекладу художніх текстів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 9: Основи теорії аргументації	\|	Специфіка перекладу художньої літератури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.