• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суть і форми позаурочної виховної роботи

Головна мета позаурочної роботи в школі - створення умов для творчого інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час.

Мета позаурочної виховної роботи - поглиблення й розширення знань, формування практичних навиків і світоглядних переконань. Форми позаурочної роботи — це види об'єднань, способи організації учнів і педагогів для спільної діяльності після навчальних занять.

Слід розрізняти позаурочну (позакласну) виховну роботу в школі і позашкільне виховання. Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, яку організовує в позаурочний час педагогічний колектив школи. Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Завдання позаурочної та позашкільної виховної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань.; б) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, , виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; в) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; г) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Зміст позаурочної та позашкільної роботи: розумове, естетичне, моральне, правове, екологічне, трудове, фізичне виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання. Принципи організації позаурочної та позашкільної виховної роботи — це добровільна участь учнів, розвиток винахідливості і творчості, взаємодія різних форм і видів. Позаурочні об'єднання повинні бути автономними і самобутніми, з наявною провідною ідеєю, добровільними, відкритими, мати самоврядування, комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів "на рівних", бути динамічними за складом, співпрацювати з різними позаурочними структурами.

21. Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одного. Безпосередній вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини. В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка - колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня) або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому - і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це. В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко поєднують з груповими і фронтальними.

22. Самовиховання потребує від учнів високої самодисципліни, яка тримається на вольових якостях або на сильній мотивації. Неможливо різко покращити вольові якості учня, бо це пов'язано із сталими рисами темпераменту і характеру, але можна створити мотивацію, тобто викликати бажання формувати позитивні риси особистості. Саме на це спрямований метод популяризації ідеї самовиховання. Аби створити в учнів достатню мотивацію самовиховання, треба довести його необхідність, захопити цією ідеєю. Бажано провести 2-3 бесіди (можна використати й іншу форму), що спрямовані на обґрунтування ідеї самовиховання та формування в учнів потягу до нього.Методи самовиховання - способи діяльності та налаштування на неї вихованців з метою надання образу "Я - реальний" рис образу "Я-ідеальний ". Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Прийоми роботи над собоюУ процесі організації самовиховання учнів навчають спе­ціальним прийомам роботи над собою, до яких належать:

а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомо­гою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;

б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися»;

в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, дола­ючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;

ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою не­організованістю, небажанням вчитися, працювати, з ліно­щами;

д) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у само­ вихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

є) практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз уч­нем своїх дій, вчинків, недоліків;

є) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до вико­нання своїх обов'язків;

ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від то­го, які риси особистості і в який термін він прагне сформу­вати чи подолати;

з) «упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю ха­рактеристику;

і) «самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі під­готовлених у такий спосіб характеристик, що привчає уч­нів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для ро­боти з ними.

23. 1. Планування виховної роботи

1.1 Призначення, функції плану. Вимоги до планування

Планування значною мірою зумовлює результати та ефективність системи виховної роботи. Цілеспрямоване та чітке планування допомагає педагогам уникнути багатьох помилок і негативних явищ. Обгрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи і конкретні шляхи вирішення поставлених виховних завдань.

Як свідчить педагогічна практика, до плану нерідко відносяться лише як до адміністративного вимогу, а процес планування, на жаль, обмежується рамками складання та написання плану. При такому підході план, безсумнівно, носить формальний характер і не може бути орієнтиром у діяльності. Ефективність результатів, що досягаються і успіх будь-якої діяльності багато в чому залежать від того, наскільки грамотно ця діяльність планується.

Призначення плану - порядок педагогічну діяльність, забезпечити виконання таких вимог до педагогічного процесу, як планомірність і систематичність, керованість і наступність результатів. У самому загальному уявленні план - це документ, який вказує змістовні орієнтири діяльності, визначає її порядок, обсяг, часові межі. Він виконує наступні функції:

- Напрямну, визначальну, тобто конкретні напрямки і види діяльності;

- Прогнозуючу, тобто побічно відбиває задум, представляє результати через конкретні дії;

- Координуючу, організаторську, тобто, з одного боку, відображає те, яким чином, якими засобами діяльність організується і хто є її суб'єктом і об'єктом, з іншого боку, вказує порядок діяльності, її взаємозв'язок з іншими видами, а також відображає взаємодію суб'єктів діяльності, визначає її місце і час, відповідає на питання: хто, що, коли і де має робити;

- Контрольну: по-перше, сам педагог, користуючись планом, може контролювати реалізацію поставлених цілей, по-друге, за планом легко перевірити, наскільки він відповідає дійсності, більше того, рівень і якість плану в певній мірі свідчать про професійної компетентності педагога;

- Репродуктивну (відтворюючу), тобто через будь-який проміжок часу за планом можна відновити зміст і обсяг виконаної роботи »

При грамотній організації планування план стане не формальної папером, а документом, здатним захистити педагога від необгрунтованих вимог і претензій, що доводить системний підхід до організації педагогічного процесу. Тому, перш за все, необхідно ставитися до плану як до свого робочого документу, який потрібен самому педагогу, а не адміністрації, щоб діяти не хаотично, а у відповідності зі своїм задумом, цілями, можливостями та вимогами до педагогічного процесу.

План є помічником у побудові виховної роботи, якщо відповідає низці вимог [1].

1) Цілеспрямованість плану, тобто плановане зміст і форми роботи, передбачає реалізацію конкретних цілей і завдань. Кожна справа, дія повинна сприяти вирішенню поставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи має свою специфіку в її використанні.

2) План орієнтований на реалізацію потреб та інтересів дітей, на їх розвиток, що передбачає врахування пропозицій школярів і батьків при плануванні, вивчення їх ціннісних орієнтації.

3) План - це результат спільної творчості педагогів, учнів, батьків.

4) План роботи передбачає зв'язок виховного процесу з життям суспільства, практичною діяльністю дітей, що означає:

а) створення умов для застосування школярами на практиці знань, отриманих на уроці, в позаурочний час;

б) відображення основних подій країни в житті колективу;

в) включення дітей в активну діяльність, перетворення навколишнього середовища,

5) Орієнтація на комплексний характер планів, що передбачає:

а) різноманітність змісту і форм роботи, спрямованих на розвиток різноманітних інтересів і здібностей дітей;

6) позитивний вплив на різні сторони, властивості особистості;

в) включення школярів у різні види діяльності;

г) цілісність впливу на свідомість, почуття, поведінка дітей.

6) План передбачає створення умов для вибору учнями різних видів, форм діяльності, своєї позиції у планованій роботі.

7) При плануванні необхідно забезпечити наступність змісту та форм діяльності: виключити невиправдане дублювання, враховувати попередній досвід, бачити перспективи в роботі.

8) Конкретність і доцільність плану, обгрунтованість планованої роботи, що передбачає врахування особливостей кожного учнівського та педагогічного колективу, рівня їх розвитку, традицій, що склалися, педагогічну обгрунтованість планованої роботи відповідно до завдань колективу.

9) Реальність і розумна насиченість плану.

Загальний хід будь-якого планування можна представити трьома етапами:

- Складання педагогами проекту плану (його контурів);

- Колективне планування (апробація, коректування, перевірка задумів педагога, збір пропозицій, ідей учнів, батьків);

- Внесення педагогом коректив у початкові задуми, проект плану з урахуванням результатів колективного планування; остаточне оформлення плану виховної роботи.

При плануванні виховної роботи необхідно враховувати:

- Результати виховної роботи та висновки, отримані в ході аналізу;

- Виховні та організаційно-педагогічні завдання;

- Матеріали, поради та рекомендації педагогічної та методичної літератури з виховної роботи;

- Передовий досвід країни, міста, школи;

- Можливості батьків, громадськості;

- Виховний потенціал соціального оточення школи, підприємств, культурних установ;

- Традиційні свята навчального року;

- Події, факти, пов'язані з життям країни, міста, села;

- Події, дати, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей;

- Традиції школи;

- Справи проводяться найближчими культурними установами;

- Пропозиції педагогів, учнів, батьків,

Види і структура планів

Плани з утримання, структура, формою дуже різноманітні. Головне - вони повинні допомагати в організації виховної роботи, бути зручними для користування, бути робочими, а не формальними документами,

У практиці складаються самі різні плани, їх можна класифікувати за різними підставами [2].

1) За охопленням змісту:

- Комплексний (загальний) план: планується діяльність в усіх її напрямках та видах. Наприклад, план виховної роботи план роботи педагога з дитячим колективом;

- Тематичний план: планується один напрям або вид діяльності, Приміром, плани роботи з батьками, план профорієнтації та інші,

- Предметний (конкретний) план: планується одне конкретну справу. План конференції,; план підготовки і проведення класного години і т. д,

2) За тривалістю планованого періоду:

- Довгостроковий (перспективний): план на тривалий період часу (рік і більше). План роботи установи на рік, план профорієнтаційної роботи з учнями старших класів (на 2 роки);

- Етапний (періодичний; план: це план середньої перспективи, коли планується якийсь певний етап далекої перспективи (чверть, півріччя);

- Короткостроковий: план найближчої перспективи, коли планується досить короткий відрізок часу (частина етапу, періоду), Приміром, план роботи на місяць, на тиждень, її декаду;

- Оперативний: плануються конкретні найближчі дії. Найбільш поширений план дня.

Перераховані види планів тісно взаємопов'язані: кожний наступний конкретизує, уточнює, коригує попередній.

3) В залежності від суб'єкта планування

- Індивідуальний планує одна людина;

- Колективний: планувати може великий колектив, частина колективу, група. Педагог може організувати колективне планування в дитячому об'єднанні. Колективний або індивідуальний підхід до планування може розглядатися і як спосіб його здійснення, тому при виборі індивідуального або колективного способу планування треба обов'язково пам'ятати про те, що суб'єкт планування повинен бути той же, що і суб'єкт реалізації плану. Практика ж показує, що одним з частих протиріч у педагогічному процесі є невідповідність між тим, хто планував, і тим, хто буде брати участь у реалізації плану,

4) За масштабом планування

- Загальношкільні плани, які передбачають участь у планованій роботи дітей різних класів, педагогів, батьків (план роботи учнівського колективу, план виховної роботи школи, план загальношкільного справи);

- Плани первинних колективів (план роботи класного колективу, клубного колективу).

Необхідно розрізняти плани роботи педагогічного колективу, спільні плани педагогів і учнів, а також плани самих дітей »Природно, що всі плани взаємопов'язані. Так, план роботи педагогів складається з урахуванням тих справ, які визначені дітьми, У плані педагогічного колективу відображена позиція вчителів по відношенню до цих справ або роль у їх підготовці: допомога, консультація для організаторів справи, методична робота з активом дітей »

24.

Години спілкування допомагають учням зрозуміти значущість проблем, що відбуваються в житті, залучають їх у процес вирішення власних про­блем. Важливо проводити годину спілкування не час від часу, а в системі, за певною технологією.

Мета години спілкування – допомогти у вирішенні проблем, розвивати в учнів здатність вирішувати ці проблеми самостійно.

Завдання: викликати дітей на відверту розмову один з одним, ініці­ювати чесну дисципліну серед школярів. Дуже важливий неосудливий тон дискусії.

Структура години спілкування

Структура класних зборів може бути такою.

1. Представлення обговорюваної проблеми (класним керівником або учнями).

2. Виклад інформації з проблеми.

3. Початок дискусії: «Що нам необхідно зробити для того, щоб...», «Результат вийшов таким, тому що...»

4. Пропозиції щодо вирішення проблеми.

5. Вибір рішення.

6. Обговорення передбачуваного результату рішення.

7. Закриття зборів.

Читайте також:

1. I. Аналіз контрольної роботи.
2. I. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
4. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
5. II. СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ КУРСОВОЇ РОБОТИ
6. II.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
7. III ОФОРМЛЕННЯ І ЗАХИСТ РОБОТИ
8. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
9. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
10. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
11. III. ПИТАННЯ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
12. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Переглядів: 17901