МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекція 15. Суспільно-політичне життя України другої половини 40-х–першої половини 80-х рр. ХХ стЛітература 1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно політичний та історико-правовий аналіз. Кн. перша / І. Білас. - К.: Либідь; Військо України, 1994. - С. 108-156. 2. Бойко О.Д. Історія України / О. Д. Бойко. - К., 1999. - С. 380-394. 3. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX ст. Нариси політичної історії / Т. Гунчак. - К., 1993. - С. 221-225. 4. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. – Запоріжжя, 2002. – С. 272-275. 5. Коваль В. С. Радянсько-німецький пакт 1939 р. / В. С. Коваль // Минуле України: відновлені сторінки. - К.: Наукова думка, 1991. 6. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. - Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993. - С. 58-105. 7. Остафійчук В. Ф. Історія України: Сучасне бачення / В. Ф. Остафійчук . - К., 2002. – С. 252-269. 8. Семененко В. Історія України з прадавніх часів до сьогодення / В. Семененко, Л. Радченко. – Харків, 2000. - 496 с. 9. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. - К.: Либідь, 1991, 1993. - С. 392-398. 10. Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Частина перша (1917-1945 рр.) / Ф. Г. Турченко. - К.: Генеза, 1994. - С. 276-281. 11. Український народ у Другій світовій війні: навч. посібник. – Київ, Херсон, 1998.
Мета: розглянути значний період в історії України, який охоплює післявоєнну відбудову зруйнованого під час війни, подальший розвиток промисловості, науки, завоювання космосу, наростання кризових явищ у всіх сферах життя. Завдання: – з’ясувати особливості відбудовчого процесу, створення першого в СРСР атомного реактора, відмітити досягнення в галузі кібернетики та інші; – висвітити зміни у суспільному житті: критика культу особи Сталіна, реабілітація жертв сталінського терору, святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією; – з’ясувати причини кризових явищ в сільському господарстві, зменшення темпів розвитку промисловості. План лекції: 1. Україна в перше післявоєнне десятиріччя. 2. Наростання системної кризи тоталітарного ладу. Ключові терміни і поняття: відбудова, атомний реактор, електронно-обчислювальна техніка, політика денаціоналізації, культ особи, суб’єктивізм і волюнтаризм, шестидесятники, дисиденти, правозахисники. До мирного життя український народ повернувся у надзвичайно важких умовах. Із усіх зруйнованих об’єктів промисловості СРСР майже 42% припало на Україну. Почалася відбудова народного господарства. До кінця 1945р. було досягнуто 44% довоєнних потужностей машинобудування і 30% легкої промисловості. Загалом промислове виробництво України в 1945р. становило 26% довоєнного рівня. У березні 1946р. було затверджено п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 роки. У складних умовах було сільське господарство. Труднощі загострилися навесні 1946р. Але планові завдання хлібозаготівель не були зменшені. Неврожай та надмірні хлібозаготівлі призвели до голоду, внаслідок якого у 6 східних областях померло 800 тис. осіб. У повоєнні роки особлива увага партійного керівництва приділялася західним областям України. Було прийнято програму індустріалізації регіону. Активно почали використовувати природні ресурси краю. Почався процес колективізації, який швидко прийняв примусові форми. У лютому 1946р. була заборонена греко-католицька церква. У 1947р. польським урядом була здійснена операція «Вісла». За 1944-1952рр. радянська влада депортувала із Західної України 800 тис. осіб. Серйозною проблемою у повоєнні роки був збройний рух опору ОУН-УПА, який точився до середини 50-х років. У повоєнні роки Україна отримала можливість виходу на міжнародну арену – в червні 1945р. УРСР стала членом ООН. Для атмосфери післявоєнних років характерною була обстановка загальної підозри, недовіри та зневаги до людини. Сталінізм перейшов в ідеологічний наступ з метою «перевиховання радянських людей». Цей наступ очолив секретар ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданов. Хвиля переслідувань розпочалася в серпні 1946р. з розгромної постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленінград». У серпні 1946р. прийнята постанова пленуму ЦК КП(б)У про небезпеку українського націоналізму. «Жданівщина» була направлена на ліквідацію національно-культурних здобутків та традицій, на русифікацію освіти, насадження в мистецтві соціалістичного реалізму, утиски відомих українських діячів культури. Знаковим явищем для України стала «лисенківщина» - сталінська політика в галузі біології. Її ініціатором став виходець з України Т.Лисенко. З особливою люттю лисенківці атакували генетику, яку називали «продажною дівкою імперіалізму». Смерть Сталіна 5 березня 1953р. спричинила зміни у радянському суспільстві. Почався період «відлиги» (1953-1964рр.), який пов’язують з розвінчанням культу особи Сталіна та спробами реформування економіки. У вересні 1953р. Першим секретарем ЦК КПРС став М.Хрущов. У союзних республіках відбулися кадрові зміни. Першим секретарем ЦК КПУ вперше став українець О.Кириченко. У 1954р. створюється Комісія ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо масових репресій. У 1955р. проголошується амністія для громадян, які були звинувачені у співпраці з німцями. Найважливішим кроком на шляху демократизації був виступ М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС з критикою культу особи Сталіна. У 1957р. Хрущов здійснив спробу реформувати радянську командно-адміністративну систему. З цією метою були ліквідовані галузеві міністерства і утворені раднаргоспи. Під контролем України опинилося 97% заводів республіки. Реформа сприяла поглибленню спеціалізації та кооперування підприємств окремих районів, але порушувала економічні зв’язки між підприємствами однієї галузі, які знаходилися в різних районах. На початку 60-х років М.Хрущов побачив у розширенні економічних прав УРСР та інших республік загрозу місництва та відродження «буржуазного націоналізму». У 1963р. було утворено Вищу Раду Народного господарства, яка взяла на себе контроль за роботою промисловості та будівництва в загальнодержавному масштабі. Це призвело до згортання реформи. Непослідовними та суперечливими були реформи Хрущова у сільському господарстві. Не маючи чіткого уявлення про шляхи досягнення поставлених цілей, він часто висував утопічні плани (освоєння цілини, «кукурудзяна епопея»). Позитивні зрушення відбулися в соціальній сфері – житлове будівництво, пенсійна реформа, 7-годинний робочий день, видача паспортів колгоспникам. На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні формується і згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців – «шістдесятників». Цей рух зароджується в другій половині 50-х років і найповніше себе проявляє на початку 60-х років. Шістдесятники виступили на захист української мови і культури, протиставляли себе офіційному догматизму, сповідували свободу творчого самовираження. Культурницька діяльність шістдесятників не вписувалась у рамки дозволеного, викликала невдоволення влади, що з кінця 1962р. призвело до тиску і переслідувань. У жовтні 1964р. відбувся державний переворот, внаслідок якого Хрущова було усунено від влади. Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва (1964-1982рр.). Політична доктрина у роки його правління характеризувалась консерватизмом, курсом на збереження у незмінному вигляді існуючого режиму. Політичною ціллю було оголошено побудову «розвиненого соціалізму». Пізніше цьому періоду історії було дано назву «епоха застою». У цей період на чолі Компартії України був П.Шелест, якого у 1972р. було замінено на В.Щербицького. Епоха «застою», перш за все, характеризується кризовими явищами в економіці (спад виробництва, низька якість продукції, низька продуктивність праці). У фінансовій сфері з’являються емісійні процеси. Головною ознакою цього періоду стають черги та дефіцит. 70-80-ті роки позначились подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Важким тягарем були величезні витрати на військові цілі, які ще більше зросли із введенням радянських військ до Афганістану у грудні 1979р. На тлі економічних негараздів та брехні зростали пияцтво, алкоголізм, наркоманія. Безконтрольне панування партійно-державної номенклатури, ідеологічна цензура спричинили глибоку морально-політичну кризу. 26 квітня 1986р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Від аварії постраждало 7% населення України (3,3 млн. осіб), вона спричинила радіоактивне зараження 53 тис. квадратних кілометрів території України, 189 тис. га орних земель. З середини 50-х років було започатковано дисидентський рух, учасники якого критично ставились до радянської політичної системи, офіційної ідеології, а деякі навіть ставили питання про вихід України зі складу СРСР (Українська робітничо-селянська спілка, 1959р.). Дисидентство являло ненасильницьку форму боротьби шляхом створення спілок, гуртків, комітетів. Щоб приховати правду про національно-визвольний рух, його учасників судять за антирадянську пропаганду, а не за націоналізм. Читайте також:
|
||||||||
|