• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перелік теоретичних питань

1. Вимоги до особистості медичних працівників.

2. Поняття «лікарський обов'язок» і « лікарська таємниця».

3. Лікарські помилки: причини і види.

4. Психологічні типи лікарів.

5. Професійна деформація.

6. «Синдром емоційного вигоряння» та шляхи його попередження.

7. Спілкування, види спілкування у медичному середовищу.

Поняття “лікарського обов’язку”

Лікарський обов’язок втілює основний принцип лікарської моралі – гуманізму, згідно якого лікар ніколи не повинен відмовляти у лікарській допомозі.

Лікарський обов’язок буквально означає зобов’язання у аби якій професійній, або соціальній праці. Це особистісна зацікавленість лікаря на основі відносин, що склалися як свідома необхідність.

Виконання лікарського обов’язку пов’язане також із моральним самоусвідомленням особи, з розумінням своєї ролі у суспільстві.

“Лікарська таємниця ”

Вона включає три аспекти: відомості про хворобу, відомості щодо інтимного та подружнього життя.

Заборона розголошування даних, що складають лікарську таємницю може не виконуватися тільки у випадках загрози для суспільства (стосовно розповсюдження особливо небезпечних інфекцій), або при офіційних запитах слідчих та судових установ.

“Лікарські помилки”

Усі несприятливі наслідки, пов’язані з наслідками від діяльності лікарів, прийнято поділяти на:

1. Лікарські помилки;

2. Нещасні випадки;

3. Професійні злочини та кримінально карні недогляди;

На думку Н. Давидовського основним критерієм лікарської помилки є наслідки, що витікають з певних об’єктивних умов, засновані або на недосконалості сучасного стану медичної науки, або на особливому перебігу захворювання у певної особи, через брак знань і досвіду лікаря, без елементів неохайності, недбалості, професійного неуцтва.

Класифікація лікарських помилок за І. Криловим:

Діагностичні лікарські помилки (нерозпізнані, або помилково розпізнані хвороби;

Тактичні лікарські помилки;

Технічні лікарські помилки (невірно використана медична техніка, діагностичні засоби);

Необхідно доповнити цю класифікацію деонтологічними помилками, що можуть бути причиною не тільки конфліктів поміж лікарем та хворим і його рідними, але й у випадках лікарських помилок вищенаведеної класифікації.

”Психологічні типи лікарів ”

1. Співчутливий і недирективний. Це люди добрі, схильні до співчуття, викликаючи у хворого почуття довіри. Вони зазвичай мають більш вдалий спектр відносин з хворими що мають істероїдні риси характеру.

2. Співчутливий та директивний. Цей тип лікаря має бажання проникнути у внутрішній світогляд людини, але діяти по відношенню до хворого буде директиво, примушуючи хворого виконувати свою волю. Ці лікарі мають кращі відносини з хворими, у яких виражені тривожні риси характеру.

3. Емоційно-нейтральні та директивні. Їм притаманні твердість та впевненість, вміння внести ясність у справу, по відношенню до хворих це чуйна, уважна та стримана людина. Такий тип лікаря більш імпонує хворим з неврастенічними рисами, в яких є потреба збереження самоволодіння.

”Поняття про “професійну деформацію ”

Вперше у США всередині 60-х років було введено поняття "професійної деформації". Вона поступово формується поряд з процесом адаптації людини в умовах її некерованого впливу на інших. Лікар має такий вплив, бо саме від нього залежить фізичне та духовне здоров’я хворого, і навіть його життя. Виникненню “професійної деформації” сприяє поступове зниження емоційного співчуття хворому, втрата емпатії. Яскравим прикладом професійної деформації є сприймання пацієнта, як носія симптому чи синдрому, коли хворий виглядає з боку лікаря як “цікавий випадок”. Подібне явище відноситься до багатьох лікарських спеціальностей, наприклад: терапія, наркологія, психіатрія, гастроентерологія, стоматологія в яких є велика доля імовірності “ярликовості” у позначенні різноманітних станів фізичного стану хворого. Такі висловлювання сприймаються пацієнтами буквально, і мають психотравмуючі наслідки. Ці явища найчастіше супроводжуються професійною некомпетентністю лікаря у вигляді помилкового розуміння феномену, та відповідною гіпердіагностикою.

“Синдром емоційного вигоряння ” (СЕВ)

Синдром «емоційного вигоряння» у медичних працівників вперше був введений американським психологом Фрейденбергом (1974). «Вигоряння» при цьому не означає буквально втрату сил, воно означає протистояння свого емоційного “Я” виснаженню від переживань, внаслідок чого поступово й формується синдром. Преморбідно цей стан більш притаманний фахівцям з великим творчим потенціалом, гуманістично орієнтованих на іншу людину та надзвичайно люблячих свою справу.

Maslahe, Jacson S.E. (1986) виділили наступні ознаки «синдрому вигоряння»

1. Зміни в поведінці медичного працівника (небажання працювати, спілкуватися з хворими, втрата навичок відновлення здоров’я за рахунок розваг;

2. Зміни почуттів. Втрата почуття гумору, або навпаки, поява “чорного гумору”, наявність переживань невдачі та провини;

3. Зміни в мисленні. Поява думок про необхідність залишити роботу;

4. Зміни у стані здоров’я. Інверсія ритму сон-неспання, загальне зниження імунітету, виснажливість;

“Синдром вигоряння ”, як процес, має декілька типів протікання:

1. Деперсоналізація, або втрата індивідуальності. Лікар у такий період намагається уникнути емоційних контактів;

2. Недооцінка особистісного вкладу у спільну справу;

3. Ізоляція. Добровільна ізоляція від колег та виконування обов’язків;

4. Зростання фізичної виснажливості. Суб’єктивно людина відчуває неможливість продовжувати повноцінно працювати;

Високий рівень наявності синдрому відмічається у маючих справу з хронічними хворими, або перспективно невиліковними (наприклад онкологічні, пульмонологічні, психіатричні хворі).

Більш низький рівень мають особи, які працюють з відносно “перспективними”, в плані одужання пацієнтами, (акушерство, гінекологія, офтальмологія). Лікарі-спеціалісти з терапії та стоматології мають середній рівень ризику виникнення “синдрому вигоряння” відносно таких професій, як психіатри, хірурги, анестезіологи та реаніматологи, в яких відмічається найбільший ризик.

При виникненні "синдрому вигоряння" в особи спрацьовують механізми психологічного захисту, частіше у вигляді уникнення, раціоналізації, витіснення.

Інколи у медичних працівників виникає залежна поведінка з вживанням алкоголю, або інших психоативних речовин, як намагання пережити конфлікти, знизити тривогу, почуття провини, стан фрустрації.

ВООЗ (1998) рекомендує наступні шляхи попередження "синдрому вигоряння" у медичних працівників:

1. Зменшення особливо високих вимог до осіб, що надають допомогу іншим;

2. Рівномірний розподіл навантаження поміж співробітниками;

3. Навчання співробітників раціональному розподілу часу та технікам релаксації;

4. Модифікація видів робіт, що викликають досить високий стрес;

5. Заохочування працівників до формування “груп підтримки ”;

6. Забезпечення можливості працювати на частину робочої ставки;

7. Заохочування працівників до участі у прийнятті рішень, що мають вплив на умови праці;

Важливим елементом лікувального процесу є психологічні контакти і спілкування.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами під час спілкування один одного.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

Читайте також:

1. H) Орган з питань конкуренції
2. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
3. IX. ДОКУМЕНТАЦІЯ З КАДРОВО-КОНТРАКТНИХ ПИТАНЬ
4. V. ПРИМІРНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА ЗАЛІК
5. VI. Перелік питань для підсумкового контролю знань, умінь та навичок
6. VIІІ. ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ КОНТРОЛЮ З КОЖНОГО МОДУЛЯ І ДИСЦИПЛІНИ В ЦІЛОМУ
7. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
8. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
9. Бланк питань
10. Брифінги з проблемних питань прав людини для парламентарів
11. В результаті розгляду теоретико - практичних питань студент повинен
12. В результаті розгляду теоретико - практичних питань студент повинен

Переглядів: 658