1.Психосоматичний підхід як принцип лікувальної діяльності.
2.Емоційний стрес як фактор етіопатогенезу психосоматичних розладів.
3.Вплив психологічних факторів на перебіг соматичних розладів.
4.Теорії психосоматичних взаємовідношень.
5.Механізми психологічною захисту особистості.
6.Поняття адаптації та дезадаптації, дістрес.
7.Класифікація психосоматичних розладів.
8. Непатологічні психосоматичні реакції.
Підпсихосоматичними розладамирозуміються симптоми і синдроми порушень соматичної сфери (різних органів та систем), які обумовлені індивідуально-психологічними особливостями людини та пов'язані із стереотипами його поведінки, реакціями на стрес та засобами переробки внутрішнього конфлікту.
Психодинамічні концепції і “гіпотеза специфічності” психологічних факторів в ґенезі психосоматозів
Пошук змістовного, логічного однозначного зв'язку між психологічними феноменами і клінічними симптомами отримав назву “гіпотези психосоматичної специфічності” та перетворився в базовий пояснювальний принцип психосоматичної медицини. Останнім часом цей принцип більше асоціюється із специфічним стресом, який можна визначити як несвідомий конфлікт, який обумовлює порушення процесу гомеостатичної рівноваги та приводить до захворювання.
Теорія специфічних для хвороби психодинамічних конфліктів Александера.
Александер був прибічником багатофакторного підхіду в психосоматичній медицині. Він вважав, що виникнення та перебіг хвороб керується 3 групами перемінних.
- Перша з цих груп “особистісна диспозиція”, яка складається з дитинства.
- Друга група включає провокуючу емоціогенну життєву ситуацію, коли які - небудь переживання та факти передували хворобі, оживлюючи безсвідомий конфлікт.
- В третю групу Александер включає всі соматичні умови, які складають певну конституцію, “соматичну підлеглість ”(Фрейд) або “неповноцінність органа”(Адлер). Цю “виразковість” органа іноді називають “конституціональним фактором Х” , який визначає “вибір симптоматики”.