Психологічні зміни хворих при інфекційних захворюваннях

Поведінка хворого та психічні порушення пов’язані з особливостями інфекції.

Найбільш поширеними інфекційними захворюваннями, що викликають психічні розлади та психологічні зміни особистості пацієнтів є вірусний гепатит, туберкульоз та СНІД.

Найбільшу частину госпіталізованих в інфекційний стаціонар пацієнтів

складають хворі на вірусні гепатити (ВГ). В клінічній практиці часто зустрічаються варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та до лікування. Найбільш часто діагностуються різні варіанти гіпонозогнозії, при яких відбувається відмова від терапії та від перебування в стаціонарі. Також зустрічаються гіпернозогностичні варіанти відношення до хвороби (іпохондричний, обсесивно-фобічний, неврастенічний, паранойяльний, тощо). Певні особистісні особливості пацієнта слід віднести до власне психологічних факторів, а саме підозрілість, недовірливість, ригідність, легковажність, конфліктність, що значною мірою теж ускладнює надання ефективного лікування пацієнтам з ВГ.

Туберкульоз - інфекційне захворювання, що викликається кількома різновидами мікобактерій. На етапах розвитку захворювання психічні порушення проявляються підвищеною чутливістю і дратівливістю, зниженням працездатності, нестійкістю настрою, фобіями, депресією, яка переходить на більш пізніх етапах захворювання в ейфорію. Мають місце також ослаблення пам'яті та інтелекту, епізодичні галюцинації, схильність до резонерства, патологічна замкнутість. Чільне місце в психологічній картині при туберкульозі займають іпохондричні розлади - фіксування хворих на своїх фізичних функціях, велика тенденція до відходу у хворобу, схильність до істеричних реакцій в умовах стресу. Досить поширеними є різні варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та до лікування.

Спостерігаються невротичні реакції, схильність до перебільшення тяжкості хвороби, побоювання через її «заразність». Але більш поширеною є зворотна картина - недооцінка небезпеки хвороби, відмова від терапії та від перебування в стаціонарі.

Захворювання на туберкульоз і госпіталізація різко знижують якість життя пацієнтів. Нерідко у таких хворих зустрічаються прояви соціальної

дезадаптації у вигляді асоціальних тенденцій, нехтування загальноприйнятими нормами. У будь-якому випадку, коли сприйняття хворим ситуації, пов'язаної з хворобою, не відповідає реальності, існує загроза взаєморозумінню між лікарем і пацієнтом, що, негативно впливає на повноту лікування та підвищує ризик виникнення ускладнень та несприятливих наслідків.

Етіопатогенез психічних порушень при СНІДі в основному має два механізми розвитку:

- нозогенний, пов'язаний з стресовим станом після звістки про наявність невиліковного захворювання;

- соматогенний, що виникає внаслідок загальної інтоксикації і наростаючими тяжкими ураженнями тканин головного мозку і в першу чергу нервових клітин.

Психічні порушення при СНІД(і) вміщують практично всі різновиди психопатології, починаючи від невротичних реакцій і закінчуючи важкими органічними ураженнями головного мозку.

До груп ризику можна віднести осіб, які мають серопозитивних реакцію на СНІД, але без ознак цього захворювання та осіб без ознак захворювання і без наявності серопозитивної реакції на СНІД, але з особливим стилем життя (гомосексуалісти, наркомани, бісексуали, особи, які ведуть невпорядкований спосіб статевого життя). Психічні порушення у осіб з груп ризику - це, перш за все, психогенні розлади з невротичною та неврозоподібною симптоматикою, яка іноді набирає характер психотичної.

У багатьох хворих на СНІД за кілька місяців, а іноді навіть років до маніфестації захворювання відзначаються апатія, порушення сну, погіршення працездатності, зниження настрою, зменшення кола спілкування. Однак на цьому етапі психічні порушення найчастіше виявляються на субклінічному рівні. З виникненням виражених клінічних проявів хвороби у вигляді лихоманки, рясного нічного поту, діареї, пневмонії і т. д. всі ці психічні порушення стають значно клінічно вираженими і помітними. Факт наявності СНІД(у) розцінюється як прояв вираженого психологічного стресу з переважанням на ранніх етапах захворювання психогенних розладів як невротичного, так і психотичного рівня. Депресивні стани нерідко нерідко супроводжуються ідеями самозвинувачення, провини перед близькими, з суїцидальними думками і тенденціями. У цей період характерні також обсесивно-компульсивні розлади, що виникають одночасно з депресією або

ізольовано. Часто виявляється нав'язливий страх смерті, нав'язливі уявлення про сам процес вмирання, спогади про сексуальних партнерів, від яких могло

відбутися зараження. Деяких хворих дуже турбує думка (також нерідко набуває нав'язливий характер) про можливість зараження родичів або близьких побутовим шляхом, хоча вони і розуміють її безглуздість. Незважаючи на переважно психогенний характер психічних порушень у період усвідомлення хвороби, вже на цьому етапі виразно «звучить» органічна симптоматика: виникають дисфорії, психопатоподібні форми поведінки з експлозивністю, гнівливістю, агресивністю, епілептиформними нападами. Подекуди тривога, що виникає в осіб при діагностуванні СНІД(у), супроводжується ажитацією, панікою, анорексією, безсонням, а також почуттями безвихіддя і гніву, нерідко спрямованого на лікарів. Надалі, у міру прогресування хвороби, дедалі чіткішими стають симптоми органічного ураження головного мозку.

Працюючи з психологічно «складними» хворими на інфекційне захворювання лікар має пам’ятати в першу чергу те, що його, на перший погляд, неадекватна поведінка, обумовлена ступенем сприйняття свого захворювання, відношенням до нього, та характерологічними особливостями пацієнта, і не проявляти антипатії до таких хворих, а навпаки, відноситись з розумінням та підтримкою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні зміни при захворюваннях травного тракту	\|	Психологічні особливості хворих в ендокринології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.