Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха

 

Першим філософом, що піддав розгорненій критиці систему Гегеля, був представник класичної німецької філософії по лінії матеріалізму Людвіг Фейєрбах (1804-1872). До кінця 30-х років Фейербах був ідеалістом і примикав до групи лівих гегельянців. У 1839 році він випустив роботу “До критики філософії Гегеля”, що свідчить про його розрив з ідеалізмом і перехід на позиції матеріалізму. У 1841 році вийшов великий твір Фейєрбаха – “Суть християнства”, в якому він виступив вже як зрілий матеріаліст-метафізик і активний критик ідеалістичної філософії і релігії. Своїми першими матеріалістичними творами, направленими проти ідеалізму і релігії, Фейєрбах відновив матеріалізм, витіснений в перші десятиріччя XIX віку гегелівським ідеалізмом. Матеріалізм Фейєрбаха був вираженням світогляду радикальної німецької буржуазії 30-40-х років XIX віку, тобто того періоду, коли в Німеччині назрівала буржуазна революція.

З позиції метафізичного матеріалізму Фейєрбах дав найбільш розгорнену і глибоку критику ідеалізму, особливо ідеалізму Гегеля. Критикуючи Гегеля, Фейєрбах показав, що гегелівська філософія являє собою філософію тотожності духу і природи, причому первинним в ній є дух. Природа у Гегеля, по Фейєрбаху, сама по собі ніщо, вона є тільки здійснена думка, тільки об’єкт, положений духом. До істинного ж об’єкта, до реальної природи Гегель навіть не підійшов.

Розкриваючи містичну суть гегелівської філософії, Фейєрбах зробив висновок про її спорідненість з богословієм, заявивши, що вона є раціональним оплотом теології. “Хто не відмовляється від філософії Гегеля, – писав Фейєрбах, – той не відмовляється і від теології. Вчення Гегеля, що природа, реальність встановлена ідеєю, є лише раціональне вираження теологічного вчення, що природа створена богом, що матеріальна істота створена не матеріальною, тобто абстрактною, істотою”1.

Однак критика Фейєрбаха гегелівської філософії, незважаючи на її велике історичне значення, мала обмежений характер, оскільки вона звелася лише до розкриття порочності ідеалістичного тлумачення світу цією філософією. Хоч Фейєрбах правильно заявляв, що діалектика Гегеля ідеалістична, але він не зумів зрозуміти, що в ній міститься також і раціональне зерно – геніальна думка про саморух і поступальний розвиток світу. Фейєрбах бачив в діалектиці Гегеля лише майстерно побудований різновид, що не заслуговує уваги софістики. У цьому укладається одна з самих серйозних обмеженостей фейєрбахівської критики філософії Гегеля і одна з причин того, що Фейєрбах не подолав гегелівську філософію, а, оголивши її ідеалістичну суть, просто відкинув її. Ідеалізму Гегеля Фейєрбах протиставив матеріалізм, що є його великою заслугою. Але сам він як був, так і залишився метафізиком, і в цьому слаба сторона його матеріалізму.

Питання про відношення свідомості до буття Фейєрбах вирішував матеріалістично, доводячи, що буття первинно і є джерелом свідомості, а свідомість вторинна, похідна від буття. “Дійсне відношення мислення до буття, писав Фейєрбах, таке: буття суб’єкт, мислення предикат”2. При цьому поняття буття тотожне у Фейєрбаха поняттю природи. Природа вічна, окремі ж її предмети і явища тимчасові, виникають і зникають. Людина, говорив Фейєрбах, також є продуктом, частиною природи, яка створила не тільки майстерню його шлунка, але і храм мозку.

Відповідно до матеріалістичного розв’язання основного питання філософії простір і час Фейєрбах характеризував як форми існування предметів і явищ природи. Він говорив, що немає нічого, що існувало б поза простором і часом, як немає і пустого, незаповненого простору і часу.

Будучи матеріалістом у поглядах на природу, Фейєрбах виступав проти дуалізму, що відриває духовне від матеріального, і говорив, що недопустимо відділяти мислення від мозку і мислити його незалежним. У мозковому акті суб’єктивна, духовна, і об’єктивна, матеріальна, діяльність нероздільні. Про це свідчить і те, говорив Фейєрбах, що думки знаходяться в нашому довільному розпорядженні, так що при розумовій роботі ми іноді, незважаючи на всі зусилля нашої волі, не можемо ні на крок здвинутися з місця.

Однак нарівні з матеріалістичним розв’язанням основного питання філософії Фейєрбах, будучи метафізиком, в ряді випадків в трактуванні самого поняття “матеріалізм” виявляв непослідовність і навіть відмовлявся іноді вважати себе матеріалістом. Я не матеріаліст, говорив він, наприклад, в 1845 році1, тому що для мене матерія – це пуста абстракція. Метафізично відриваючи одиничне від загального, Фейєрбах заявляв, що ми сприймаємо не матерію, а лише певні чуттєві індивідуальні речі: цю воду, цей вогонь, цей рух, цих тварин. Достовірно матеріальним він вважав лише те, що безпосередньо дано в чуттєвому сприйнятті, тобто індивідуальні чуттєві предмети і явища. Таким чином, Фейєрбах, будучи матеріалістом-метафізиком, не дійшов до з’ясування філософського поняття матерії як об’єктивної реальності.

Подібного роду непослідовність в трактуванні поняття матерії спостерігалася у Фейєрбаха і в 50-60-х роках XIX віку в зв’язку з його відношенням до так званого вульгарного матеріалізму Бюхнера, Фогта і Молешотта. Матеріалізм, що розповсюджувався останніми, являв собою вульгаризовану форму матеріалізму XVIII віку. Вульгарні матеріалісти ігнорували діалектичний матеріалізм, збивалися на шлях ототожнення думки і матерії, стверджуючи, що мозок виділяє думку так само, як печінка виділяє жовч. Вважаючи мислення результатом тільки фізіологічних процесів в організмі, вульгарні матеріалісти повністю заперечували соціальну обумовленість мислення.

Фейєрбах помітив цю нестачу вульгарного фізіологічного матеріалізму і висловив свою незгоду з ним. Але, правильно виражаючи свою незгоду з цією вульгаризованою формою матеріалізму, Фейєрбах в той же час допустив помилку, заявивши: “Йдучи назад, я цілком з матеріалістами; йдучи уперед, я не з ними”. Помилка Фейєрбаха полягає в тому, що він, змішав тут матеріалізм як загальний світогляд, заснований на певному розумінні відношення матерії і духу, з тією опошленою, вульгаризованою формою, в якій матеріалізм XVIII віку підносили в середині минулого століття Бюхнер, Фогт і Молешотт.

Однак сам Фейєрбах не зміг перебороти обмеженість свого матеріалізму і звільниться від ідеалізму у поглядах на суспільство, не зміг рушити уперед по шляху добудування будівлі людського знання доверху, тобто не дійшов до розуміння того, що свідомість людей визначається не тільки станом їх тіла і навколишньою природою, але і головною матеріальною умовою життя людей, їх суспільним буттям.

Матеріалізм Фейєрбаха є різновидом метафізичного матеріалізму – антропологічний матеріалізм. “Нова філософія перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, в єдиний, універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію, в тому числі і фізіологію, в універсальну науку”[18]. За відправний пункт питання про відношення свідомості до матерії, духу до природи береться людина (антропос) взагалі як природна біологічна істота. При цьому в своєму обгрунтуванні первинності матерії і вторинності свідомості Фейєрбах виходив з людини, як втілення єдності матеріальної і духовної, доводячи, що тіло людини первинне, а свідомість вторинна. Який стан тіла людини, такою є його свідомість, психіка. Людина – це абстрактне, поза світом мешкаюча істота, це людина взагалі, а не конкретно історично реальна людина.

Розглядаючи людину тільки як біологічну істоту, Фейєрбах позбавляв себе можливості правильно відповісти на питання, чому свідомість людей, мешкаючих в різних товариствах і класах, неоднакова. Відповідь на це питання дав історичний матеріалізм Маркса і Енгельса, що виходить з визнання первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості.

Велику увагу Фейєрбах приділяв розробці матеріалістичної теорії пізнання. Початковим пунктом пізнання служать відчуття, джерело ж відчуттів укладене в самому об’єктивному матеріальному світі. “Моє відчуття суб’єктивне, але його основа або причина (Grund) об’єктивна”[19]. Відчуття свідчать про існування відповідних їм об’єктів і є їх відображеннями.

На базі відчуттів у людини виникає мислення. За змістом воно не говорить людям нічого іншого, крім того, що кажуть почуття. Але разом з тим воно відмінне від почуттів, бо дає в зв’язку те, що почуття дають роздільно. За допомогою почуттів ми читаємо книгу природи, розуміємо ж її по засобах мислення. У процесі мислення люди відшукують в сприйнятих почуттями різних явищах схожі, загальні і виражають їх в поняттях. “Мислити, передусім, значить сприймати багато що різнорідне і вдягати його у відповідні форми понять”[20].

Фейєрбах доводив правильність свідчення органів чуттів, достовірність чуттєвих даних. Так, за допомогою ока, говорив він, людина отримує істинне уявлення про величину Сонця. На даній відстані ми не можемо бачити Сонце більшим, ніж воно нам здається, але якщо ми зробимо звідси висновок, що Сонце насправді таке, яким воно здається, то провина за цей помилковий висновок падає не на наші очі, а на нас самих, тому що це сприйняття ми не привели в зв’язок з іншим свідченням органів почуттів, яке вчить нас розрізнювати між істинною і уявною величиною предмета. Почуття, говорив Фейєрбах, свідчать нам правильно, але для розуміння цього свідчення треба їх зв’язувати за допомогою мислення. Мислити – це і значить зв’язно читати свідчення почуттів.

Підкреслюючи роль відчуттів як джерела знань, Фейєрбах звертав увагу також на залежність відчуттів від свідомості і заявляв, що органи почуттів без свідомості ніщо. Одне і те ж, говорив Фейєрбах, чи дивлюся я, наприклад, без усвідомлення або не дивлюся зовсім. Він зазначав, що відчуття людини обов’язково супроводяться думкою. Я не можу, писав він, бачити, не думаючи про те, що бачу. Таким чином, Фейєрбах принципово правильно вирішував питання про співвідношення і нерозривність відчуттів і мислення. Але як метафізик, він не дійшов до розуміння того, що перехід від відчуттів до абстрактного мислення є стрибок, що результати мислення це не проста сума свідчення органів почуттів, а щось якісно нове в порівнянні з даними почуттів.

Доводячи, що людина мислить за допомогою почуттів, засновує свої думки на чуттєвому матеріалі, Фейєрбах відстоював матеріалістичний сенсуалізм і критикував раціоналістів, і передусім Канта, за відрив розуму, мислення від свідчення органів чуттів, за твердження, що істина осягається тільки чистим розумом. Фейєрбах писав, що “ідеалізм Канта, в якому речі слідують розуму, а не розум речам, є не що інше, як реалізація теологічного уявлення про божественний розум, який не речами визначається, а, навпаки, їх визначає”[21]. У боротьбі проти ідеалістів, за матеріалістичну теорію пізнання Фейєрбах вийшов передусім з первинності матерії і вторинності мислення і підкреслював, що якби не існувало матерії, то не було б і мислення. “Матерія, писав він, є істотний об’єкт розуму. Не будь матерії, не було б для розуму ні спонукання, ні матеріалу для мислення, не було б змісту”[22].

Багато місця Фейєрбах відводив критиці агностицизму Канта, спростуванню його вчення, що розриває єдиний світ на світ пізнаваних явищ і недоступний пізнанню світ “речей в собі”. Він рішуче виступав проти проповіді непізнаваності світу або обмеження його пізнаваності посиланнями на ніби недостатнє число органів чуттів, що є у людини. “… У нас немає ніякої підстави уявляти, – писав Фейєрбах, – що якби людина мала більше почуттів або органів, вона пізнавала б також більше властивостей природи. Їх не більше у зовнішньому світі, як в неорганічній, так і в органічній природі. У людини якраз стільки почуттів, скільки саме необхідно, щоб сприймати світ в його цілісності, в його сукупності”[23].

Проводячи загалом матеріалістичну лінію в теорії пізнання, Фейєрбах, однак, деталізуючи деякі її питання, впадав в ідеалізм. Так, наприклад, він не розумів ролі суспільно-історичної практики людства як об’єктивного критерію істини і давав помилкове, по суті ідеалістичне трактування критерію істини, вбачаючи його в “людському роді”. “Істинно те – заявляв Фейєрбах, – що відповідає суті роду; помилкове те, що йому суперечить. Іншого закону для істини не існує”[24].

Звідси Фейєрбах робив висновок, що при розв’язанні питання про істинність або помилковість даної думки треба вийти з того, що тільки рід є останнє мірило істини. Іншими словами, критерієм істини він вважав згоду всіх людей з тією або іншою думкою. Тільки при умові цієї згоди всіх людей з даною думкою, говорив Фейєрбах, вона може вважатися істиною. “... Якщо я мислю згідно з мірилом роду, – заявляв він, – значить я мислю так, як може мислити людина взагалі, і, отже, повинен мислити кожний нарізно, якщо він хоче мислити…істинно”[25].

Фейєрбах був типовим представником споглядального матеріалізму, обмежуючи задачі філософії лише пізнанням світу, не змінюючи його. “Філософія є пізнання того, що є. Вищий закон, вища задача філософії полягає в тому, щоб помислити речі в суті , пізнати їх такими, які вони є”[26]. Людина, що пізнає, виступає, не в активній ролі, а в ролі спостерігача, що пасивно сприймає вплив навколишнього середовища. Процес пізнання Фейєрбах по суті зводив до акту простого споглядання людиною зовнішнього світу.

Антропологічний принцип в філософії метафізичний, вузький. Логічно він веде до обмеження матеріалізму областю природи. Обмеженість антропологічної ознаки виявилася при розв’язанні Фейербахом основного питання філософії стосовно до суспільства. Не спроможний пояснити зміни свідомості людей незмінною природою людини, він в зміні свідомості став вбачати визначальну причину зміни форм суспільного устрій, виступив як ідеаліст. Антропологічний принцип в філософії, що проводиться Фейєрбахом, обумовив однобічність його матеріалізму, поширеного тільки на область явищ природи. Фейєрбах був матеріалістом “знизу”, при поясненні природи, і ідеалістом “зверху”, при тлумаченні соціальних явищі. Коли він намагався пояснити суспільні явища, він негайно покидав свої вихідні матеріалістичні позиції і виступав як ідеаліст. Наприклад, головну причину зміни форм суспільного устрою Фейєрбах бачив в зміні форм релігії, замість того щоб зміну форм релігії пояснити зміною форм суспільною ладу.

Ідеалізм і метафізика пронизують і всі міркування Фейєрбаха про державу. Для нього характерно повне нерозуміння як класової суті держави, так і матеріальних причин її походження. Держава, по Фейєрбаху, – це здійснена цілісність людської істоти, а глава держави – це представник універсальної людини, виразник волі всього суспільства. Походження держави Фейєрбах ставив в прямий зв’язок із мірою релігійності людей. Релігія в звичайному значенні, за Фейєрбахом, є перешкодою для виникнення держави, а у разі її існування являє собою вирішальну причину її розкладання. Релігійна людина, відмічав Фейєрбах, не потребує людини, оскільки все, що вона повинна отримати від інших людей, вона сподівається отримати від бога. Тому віра в бога не сприяє об’єднанню людей в державу і не зміцнює існуючу державу, а, навпаки, робить її непотрібною. Фейєрбах був схильний пояснювати походження держави тим, що люди стали сподіватися більше один на одного, а не на бога і тому об’єдналися в державу. Не віра в бога, а сумнів людей в богові привів до створення держави.

Фейєрбах виступав одночасно і як борець проти ідеалістичної філософії і як критик релігії. Він обгрунтовував необхідність подолання релігії як перешкоди на шляху до політичної свободи. Релігія, говорив Фейєрбах, не відповідає ні теоретичним, ні практичним потребам людей, вона в корені суперечить всьому їх життю і мисленню. Спростовуючи релігійні догми, Фейєрбах доводив, що не Бог створив людину, а людина бога. Бог це створене людьми уявлення, він є не що інше, як персоніфіковане втілення тих бажань людей, які вони виявилися не в змозі здійснити на Землі. Бог – це суть людини, винесена за межі самої людини. Він є тим, чим чоловік хоче стати, але не може стати на Землі. Розглядаючи бога як витвір людини, як піднесене на небеса втілення людських прагнень, Фейєрбах вказував тим самим на земне коріння релігії. Заслуга Фейєрбаха-атеїста полягає в тому, що він відкрито висловив абсолютно правильне положення, що ніякого бога як надприродної істоти не було і немає, що бог – це плід фантазії людей, і закликав до боротьби проти всіх традиційних форм релігії.

Однак атеїзм, що обгрунтовується Фейєрбахом, не є послідовним атеїзмом, що пояснюється буржуазним світоглядом Фейєрбаха і метафізичним характером його матеріалізму. Будучи ідеалістом при поясненні суспільних явищі, Фейєрбах хоч і звернув увагу на земні джерела релігії, але не дійшов і не міг дійти до розкриття її матеріального, класового коріння, що має в антагоністичному суспільстві своєю основою відношення експлуатації людини людиною. Фейєрбах не зрозумів, що релігія в будь-якій її формі – це опіум для народу, духовне знаряддя пригноблення, що використовується експлуататорськими класами для зміцнення свого пануючого положення.

Закликаючи до боротьби проти релігії, Фейєрбах не зміг вказати правильні шляхи цієї боротьби, способи і засоби подолання релігії. Більш того, в його творах, направлених проти ідеалізму і релігії, в тому числі і в, роботі “Суть християнства”, яка, за словами Фейєрбаха, посварила його з богом і з світом, дуже значне релігійно-етичне, ідеалістичне нашарування.

Борючись проти традиційних форм релігії, Фейєрбах в той же час вказує на необхідність створення нової, земної релігії, релігії любові людини до людини, релігії, що не визнає наявності бога як надприродної істоти. У цій новій релігії, за думкою Фейєрбаха, місце традиційного бога повинна була зайняти сама людина, а головним принципом релігії проголошувалася віра в людину як бога для людини. Нова релігія, релігія любові, покликана була привести, на думку Фейєрбаха, до зміцнення зв’язку між людьми, до зміцнення держави.

Ідеалізм і метафізика Фейєрбаха у поглядах на суспільство знайшли своє вираження і в його міркуваннях про мораль, її джерелах і ролі в житті людей. Підхід Фейєрбаха до пояснення моралі за формою більш реалістичний, бо за точку відправлення він брав людину. Але людина Фейєрбаха це не дійсна конкретно-історична людина, а пуста абстракція, уявний образ, оскільки він ні слова не говорив про приналежність людини до певної суспільної формації, до того або іншого соціального класу .

Відштовхуючись в розв’язанні питань моралі від людини взагалі, Фейєрбах зміг висловити з цих питань лише декілька загальних, поверхневих, не витримуючих науково-матеріалістичної критики положень. Основою моралі людей, на думку Фейєрбаха, є природжене прагнення на щастя. До головних правил моралі він відносив розумне самообмеження в поведінці кожної людини і взаємну любов між людьми. Мораль, що проповідується Фейєрбахом, вимагала безкорисливості у відносинах між людьми, розподілу щастя між всіма. Мораль зводилася до узгодження кожною людиною свого прагнення на щастя з прагненням на щастя будь-якої іншої людини. Задача моралі, по Фейєрбаху, полягає в тому, щоб свідомо і добровільно робити законом людського мислення і дії гармонічний зв’язок між власним і чужим прагненням на щастя, зв’язок, витікаючий з самої природи у вигляді чоловічого і жіночого прагнень. У відносинах між чоловіком і жінкою, в статевій любові, де найбільш наочно і повно реалізовується, по Фейєрбаху, взаємне прагнення людей на щастя, бачив він основу етичних відносин, базис моралі.

До числа його заслуг перед філософією і наукою в останній період життя можна віднести лише критику ідеалізму в фізіології. У 1866 році Фейєрбах виступив проти теорії знаменитого німецького дослідника, фундатора новітньої фізіології Іоганна Мюллера і охарактеризував його погляди на джерело і природу відчуттів людини як “фізіологічний” ідеалізм.

Фейєрбах з позицій матеріалістичної теорії відображення розкрив неспроможність подібного трактування суті відчутті і ролі органів почуттів в їх утворенні. Він показав, що різні відчуття є специфічними формами відображення, копіями різних процесів зовнішнього світу. Наприклад, відчуття світла, вказував Фейєрбах, являє собою результат впливу на орган зору світла як об’єктивного фізичного процесу, якісно відмінного від інших фізичних процесів – звуків, запахів і т.п. впливів, які сприймаються іншими органами почуттів – органами слуху, нюху і т. п. Суб’єктивному відчуттю світла звичайно передує світло як зовнішній, об’єктивний фізичний процес. Будь-які наші відчуття, говорив Фейєрбах, заявляють нам про існування відповідних зовнішніх об’єктів і викликаються ними. Звичайно, відмічав він, у людей, наприклад, внаслідок удару по органу зору, оку, виникає світлове відчуття, але це не дійсне світло, це світло без зовнішнього світла, “це світло, яке не світить і не освітлює, яке сприймаю тільки я, але не інший...”[27]. Достовірно істинне відчуття світла завжди є об’єктивним по своєму джерелу і змісту. Воно являє собою відображення світла як об’єктивного фізичного процесу. Моє відчуття світла, говорив Фейєрбах, суб’єктивно, але його основа об’єктивна.

У історію філософії Фейєрбах увійшов як найбільший мислитель-матеріаліст. Філософською системою Фейєрбаха завершується період існування класичної німецької філософії.

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
1. РОЗВИТОК D. Entwicklung Е. Development F. Diveloppment (m) Es. Desarrollo Безповоротна, направлена, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об’єктів, процес розвитку від нижчого до вищого. У результаті виникає новий якісний стан об’єкта, який виступає як зміна його складу або структури.
2. ЗАКОН D. Gessetz Е. Law F. Loi (f) Es. Ley Внутрішній, істотний, стійкий зв’язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток. Закон виражає певний порядок причинного зв’язку, що повторюється між явищами або властивостями матеріальних об’єктів. Поняття закону близьке до поняття суті.
3. КАТЕГОРІЯ D. Kategorie Е. Categore F. Categorie (f) Es. Categoria Гранично загальні, фундаментальні поняття, що відображають найбільш істотні, закономірні зв’язки і відносини реальної дійсності і пізнання. Категорії відтворюють властивості і відносини буття і пізнання у загальній і найбільш концентрованій формі.
4. ТОТОЖНІСТЬ D. Identitat Е. Identity F. Identite (f) Es. Identidad Категорія діалектики, що виражає відносну рівність, подібність предмета бути самими собою, рівність декількох предметів, коли і родові, і індивідуальні їх властивості співпадають.
5. ВІДМІННІСТЬ D. Unterschied Е. Distinction F. Difference (f) Es. Diferencia Момент, ознаки об’єктів, явищ, властивий одним і відсутні у інших; необхідний момент всякої речі, явища процесу, що характеризує їх внутрішню суперечність, розвиток.
6. ПРОТИЛЕЖНІСТЬ D. Gegensatze Е. Opposites F. Contrariete (f) Es. Contrario   Сторони, тенденції предметів, явища, які одночасно взаємно передбачають і виключають один однго; полюси суперечності, існуючі як відносно самостійні (зовнішні) або заперечуючи один одну, знаходяться відносно взаємного проникнення (внутрішні).
7. СУПЕРЕЧНІСТЬ D. Wiederspruch Е. Contradiction F. Contradiction (f) Es. Contradiccion   Діалектична взаємодія протилежних, взаємовиключаючих сторін і тенденцій предметів і явищ, які разом з тим знаходяться у внутрішній єдності і взаємопроникненні; джерело руху і розвитку об’єктивного світу і пізнання.
8. ЄДНІСТЬ І БОРОТЬБА ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ D. Einheit und “Kampf” der Gegensatze Е. Unity and struggle of opposites F. Unite (f) et la luffe des contrairietes Es. La unidad у lucha de contrarios Один з основних законів діалектики, виражаючий джерело саморуху і розвитку явищ природи і суспільства, виступаючий як загальний закон пізнання. Розвиток об’єктивного світу і пізнання здійснюється шляхом роздвоєння єдиного на взаємовиключаючі, протилежні сторони, тенденції. Закон – “ядро” діалектики, зриває джерело розвитку.  
9. ЯКІСТЬ D. Qualitat Е. Quality F. Qualite (f) Es. Calidad   Філософська категорія, що виражає істотну визначеність предмета, завдяки якій він є саме цим, а не іншим предметом, і відрізняється від інших предметів.  
10. КІЛЬКІСТЬ D. Quantitat Е. Quantity F. Quantite (f) Es. Cantidad   Категорія, що виражає загальне і єдине в речах і явищах, їх схожість. Кількість знаходить своє вираження у величині, числі, об’ємі, мірі і інтенсивності розвитку сторін об’єкта, в просторово-часових властивостях явищ.  
11. МІРА D. Mas Е. Measure F. Mesure (f) Es. Medida   Категорія, що виражає діалектичну єдність якісних і кількісних характеристик предмета, явища, що виявляє, в яких кордонах зміна кількості не веде до зміни якості.  
12. СТРИБОК D. Sprung Е. Leap F. Saut (m) Es. Salto   Процес діалектичного переходу кількісних змін в якісні, що починається по досягненню об’єктом, що змінюється, кордону міри. Перерив поступовості в розвитку.  
13. ЕВОЛЮЦІЯ D. Evolution Е. Evolution F. Evolution (f) Es. Evolucion   Процеси зміни (безповоротного), що протікають в живій і неживій природі, а так само в соціальних системах. Кількісні і якісні зміни, ведучі до ускладнення, підвищення рівня організації системи (прогрес) або до пониження цього рівня (регрес).  
14. РЕВОЛЮЦІЯ D. Revolution Е. Revolution F. Revolution (f) Es. Revolucion   Глибокі якісні зміни в розвитку явищ природи, суспільства або пізнання. Невід’ємна сторона діалектичної концепції розвитку, розкриває внутрішній механізм закону переходу кількісних змін в якісні. Прорив поступовості в розвитку.  
15. ПЕРЕХІД КІЛЬКІСНИХ ЗМІН В ЯКІСНІ D. Umschlagen qualitativer Veranderungen in qualititive Е. Transition from quantity to quality F. Transition (f) la quantite en qualite Es. Transisto de los cambios cuantitativos а los qualitativos   Один з основних законів матеріалістичної діалектики, згідно з яким зміна якості об’єкта, предмета відбувається тоді, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі (міри), відбувається стрибкоподібний перехід від старої якості до нової. Закон приховує найбільш загальний механізм розвитку.  
16. ЗАПЕРЕЧЕННЯ D. Negation Е. Negation F. Negation (f) Es. Negacion Певний момент процесу розвитку, що виражає діалектичний зв’язок двох послідовних стадій об’єкта, що розвивається, що передбачає як свою умову зникнення, руйнування і разом з тим збереження, затвердження деяких складаючих її елементів.  
17. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ D. Negation der negetion Е. Negation of negation F. Negation (f) de la negation Es. Negacion de la negacion   Закон діалектики, що характеризує напрям процесу розвитку, його форми і результат. Розвиток, згідно із законом, складається з певних циклів, в рамках яких дозволяються властиві кожному з них протиріччя. Дія закону виявляється відносно завершеного ланцюга розвитку – заперечення заперечення.  
18. “ЗНЯТТЯ” D. Aufheben Е. Suspension F. Transformation (f) Es. Destitucion   Перетворення, в якому готівкові форми або принципи усуваються, заперечуються, але разом з тим зберігають, втримують своє значення як підлеглі моменти нової системи.  
19. СПАДКОВІСТЬ D. Aufeinanderfolge Е. Continuity F. Succession (f) Es. Sucesion   Зв’язок між різними етапами або рівнями розвитку, суть якого складається в збереженні тих або інших елементів цілого або окремих його характеристик при переході до нового стану.  

 

Питання для самоконтролю

1. Яких представників німецької класичної філософії ви знаєте?

2. Що така діалектична суперечність?

3. Як співвідносяться між собою протиріччя, стрибок і заперечення?

4. Чому кількісні зміни відбуваються безперервно до певного кордону – міри?

5. Чому кількісні зміни здійснюються в формі перериву поступовості – стрибка?

6. Яке співвідношення циклічності і спіралевидності розвитку?

7. Який діалектичний взаємозв’язок першого і другого заперечення в законі заперечення заперечення?

8. В чому недоліки антропологічного матеріалізму Л. Фейербаха?

 


Читайте також:

  1. Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л.Фейєрбаха
  2. Діалектичний і історичний матеріалізм
  3. Діалектичний та історичний матеріалізм.
  4. Єдність матеріалізму і діалектики
  5. І матеріалізм XVIII віку
  6. І. Матеріалізм і ідеалізм як дві протилежні тенденції розвитку філософської думки
  7. Матеріалізм в Стародавньому Римі
  8. Матеріалізм і ідеалізм – основні філософські напрямки.
  9. Матеріалізм – визначальний методологічний принцип аналізу суспільства. Спосіб виробництва як матеріальна основа цілісності суспільства
  10. Сутність матеріалізму
  11. Філософія любові Л.Фейєрбаха.




Переглядів: 2642

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Система і метод філософії Гегеля | Єдність матеріалізму і діалектики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.